Як і попередньому розділі – трихо розшир висновок. Хочя б перерахуй військові походи часів Павлі І. його буде досить
Висновки.
Проаналізувавши всі джерела та літературу, ми прийшли до висновку, що Павло I про був людиною розумною, освіченою і вихованою. Треба також зазначити доброту і відчуття справедливості. Але при йому запальний і підозрілий характер. Втім, з урахуванням обставини її смерті, його підозрілість була породжена на порожньому місці.
З метою гніву Павло нагадував божевільного тирана. Деспотизм і тиранія у його правлінні бачилися багатьом людям його епохи. Його реформи і перетворення характеризувалися спонтанністю, поривами емоцій і первісністю почуттів. У багатьох сучасників його правління було продиктоване його примхами і вередуваннями у неправомірних спробах придушити вищі стану суспільства, і тому змова пророблено представниками цього стану; не гадаю, що він брали участь недворяне.
Своєю державною діяльністю Павло викликав ненависть дворянства. Як зазначив Саблуков, багато сучасники розумів Павла, оскільки виходили із різних точок зору з імператором. Понад те, радикально змінивши курс зовнішньої політики країни, він обернув проти себе дворянство, а й Англію, яка була співучасницею змови. Змову проти імператора підтримали як вищі класи російського суспільства, так а й політичних діячі антифранцузькою коаліції.
Наслідком цього ненависті став останній двірський переворот у ніч із 11-12 березня 1801 року, котра позбавила життя останнього монарха XVIII століття. Смерть імператора була неминучою при такі обставини; обернув проти себе півкраїни та Західну Європу, вона сама відчув, що смерть наближається.
Граф Пален у своїх спогадах розповідає нам, як і брехливо заприсягся Олександра тому, що Павло I про буде скинуть з престолу мирним шляхом. І відразу (певне, як виправдання) зазначає, що помилкова клятва – це щонайменше, що він зробив своєї батьківщини, а царевбивство – це єдиний спосіб позбудеться ненависного монарха
Таким чином, досить складне і суперечливе життя прожив Павло І, наповнене в більшості випадків неприємними спогадами з дитинства. В історії Росії він залишив неоднозначну згаду про себе: з однієї сторони він здійснив ряд державних реформ які суттєво підвищили рівень життя в країні і сприяли зміцненню молодої Російської держави на міжнародній арені; з іншої – ввійшов в тогочасну народну пам’ять жахливими сторінками терору, які завдали непоправних змін в соціальному та економічному життя держави того часу.
При Павлові І затвердився такий курс внутрішньої і зовнішньої політики імперії, який відповідав потребам збереження національної держави дворян і інтересам абсолютної монархії. Засоби, вибрані для цього імператором, відповідали поставленій меті. Багато сучасників розуміли це. Наприклад, Державін не любив Павла І, але він тужив з приводу того, що, “засуджуючи правління імператора Павла, почали без розбору, так би мовити, все перекручувати, що ним було зроблено”. Проте багато його починань неможливо було відмінити: так вони були необхідні і відповідали об’єктивним потребам імперії.
Епоха царювання Павла І – це закономірний етап в розвитку російського абсолютизму, коли монарх проводив єдино можливу (з погляду інтересів абсолютизму) політику відповідними методами. Що ж до впливу особи Павла на цю політику, то слід було б погодитися з Покровським: «Павло, як людина, не більше навіжений і ревнивий до влади, чим будь-який інший російський монарх. Все, що зробив Павло І, зробила б кожна нормальна людина його розумового розвитку і схильності, поставлена в подібне положення, і навіть його схильності були не відхиленням від норми, а лише перебільшенням тих звичок і звичаїв, які склалися на ґрунті потьомкінсько-зубовського режиму»
Основні якості і властивості, характерні для особи Павла І, зовсім не є якимсь виключенням для російських монархів XVIII – першої половини XIX століття. Його особливості, його чудасії жодною мірою не виходили за рамки порядків і звичаїв, що панували в його час і в його соціальному середовищі. Навіть найбільш «знамениті» властивості Павла І типові і характерні для багатьох Романових, від Петра І до Миколи II: починаючи від любові до мундира і парадоманії і кінчаючи послідовним захистом і підтримкою прав і привілеїв благородного стану. У специфічних умовах руйнування абсолютних монархій в Європі Павло І прагнув всіляко укріпити абсолютизм в Росії, додаючи йому ледве чи по містичний характер, не обожнюючи свою владу. Цим же шляхом врешті-решт пішов його старший син, ідейний натхненник «Священного союзу».
Мемуари сучасників повні лицемірного обурення з приводу 11 березня 1801 р. кровопролиття. Але засуджували вбивство взагалі, з погляду християнської моралі, засуджували вбивство “священної персони” імператора, нарешті. Про те, однак, що саме Павло І став жертвою насильства, не жалів майже ніхто. Його смерть почиталася сумною, але заслуженою карою. Більшість розповідей про Павла виходили з вуст людей, що прагнули або цілком виправдати його вбивство, або хоч би з ним примиритися. Засуджуючи його, вони виправдовували себе. Цим можна пояснити переважаюче негативне ставлення сучасників до особи Павла І, що міцно затвердилося потім в літературі.
Підбиваючи підсумки урядової діяльності Павла, М. М. Клочков пише: “Збереглася одна легенда, яка поширена серед простого народу й до цього часу. Після трагічної загибелі Павла поширилася чутка, що імператора Павла задушили генерали та пани за його справедливість і за співчуття простому народові, що він – мученик, “святий”; молитва на його могилі – рятівна; вона допомагає при невдачах по службі, коли обходять призначеннями, підвищеннями і нагородами; в судових справах, допомагаючи кожному добитися правди; в невдалому коханні і нещасливому сімейному житті. Така чутка через століття дійшла до наших днів, і на могилі Павла більше, ніж на будь-чиїй іншій у Петропавлівському соборі, горять свічки і служаться майже щодня численні панахиди”. Так у історіографії Павло “мученик за народ” витіснив Павла «царюючого деспота».
Висновок дуже сумбурний. Не відповідає заявленій темі та змісту курсової роботи. Ті речення, що я виділила чевоним взагалі читати не можна! Це нерідредактований переклад.
Треба переробити. Висновок до курсової – це стислий переказ самої роботи. Спробуй це зробити.