Історичний розвиток походження держави і права.

Зміст

Вступ …………………………………………………………………..………….3

Розділ I Економічні політичні та духовні передумови винекнення держави і права…………………………………………………………………………..………5

1.1 Історичний розвиток походження держави і права…………………….……...5

1.2 Загальна характеристика виникнення держави і права………………………..6

1.3 Духовні передумови винекнення держави…………………………………......16

Розділ II Теорії виникнення держави і права………………………………….…...23

2.1. Шляхи формування держави та права різних народів………………… ….....23

2.2 Основні теорії походження держави і права…………………………………...25

Висновок…………………………………………………………………… ……….. 28

Список використаної літератури……………………………………… . ……….....29

Вступ

Актуальність дослідження даного питання зумовлена тим, що держава — це політична організація всього суспільства, є цілісною організацією

суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні

інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і

духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, —

народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи. Тому

вивчення такого суспільного утворення як держава є вкрай необхідним

завданням, особливо в час, коли йде мова про правову та цивілізовану

державу, якою хоче стати Україна.

Що правда визначити загальне поняття держави, яке б відбивало всі без

винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її періодів у

минулому, дійсному і майбутньому, неможливо. Водночас будь-яка держава

має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її

розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада. Держава —

суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє

владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що

забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних

інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус. Сутність

держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність

загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян.

Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й

загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може

функціонувати жодне суспільство. Це — засоби транспорту і зв'язку,

будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями,

злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу,

здійснення організованого примусу;

• загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспільства,

забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших

загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави

особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським

суспільством.

Об’єктом дослідження виступає держава. Предметом: історичні етапи та

умови формування та видозміни держав у різних народів тощо. Мета і завдання курсової роботи: простежити головні віхи формуваннядержави, прагнутиму дослідити головні теорії походження держави,загальні закономірності виникнення держави, розглянути ознаки держави,які відрізняють її від соціальної влади первіснообщинного ладу,дослідити особливості виникнення держав у різних народів світу. Методи дослідження: літературний метод, метод хронології (часовийметод), метод порівняння, аналізу, синтезу і узагальнення. Написання даної курсової роботи сприятиме кращому розумінню такоїорганізації суспільства як держава.Теорії походження держави і права. Найпоширенішими є такі теорії походження держави як патріархальнатеорія, теологічна теорія, договірна (природно-правова) теорія,органічна теорія, теорія насильства, матеріалістична (класова) теорія.Розглянемо кожну з цих теорій.

Розділ I Економічні політичні та духовні передумови винекнення держави і права

Історичний розвиток походження держави і права.

Держава і право виникають у суспільстві, що становить сукупність людей, які володіють свідомістю і волею. Об'єднання людей у суспільство проходить на основі спільного інтересу, взаємної співпраці і гармонійного поєднання загальних та індивідуальних інтересів членів суспільства. Це дозволяє спільними зусиллями досягнути тих цілей, котрі є недосяжними для окремої людини.

Суспільство окреслює межі можливої поведінки людей, створюючи відповідні органи влади та правила загальнообов'язкової поведінки. На ранніх етапах історії людства розвиток суспільства відбувався на засадах природного самоврядування, що відповідало рівню розвитку людини як суспільної істоти.

Історія розвитку суспільства починається з утворення первіснообщинного ладу, для якого характерним є низький рівень розвитку засобів виробництва і продуктивності праці. Тому в основі життя суспільства була суспільна власність на засоби виробництва, а розподіл продуктів праці здійснювався на засадах рівності. Щоб забезпечити своє існування, люди об'єднувалися в роди та племена.

Рід формувався на основі кровної спорідненості, а також спільності майна і праці. Влада в роді мала суспільний характер і здійснювалась через органи самоврядування. Владними повноваженнями були наділені всі дорослі члени роду. Органами влади виступали: родові збори, старійшини (обирались з найавторитетніших членів роду), воєначальники (виконували владні функції під час війни), жреці (виконували релігійні функції). Найвищу владу мали родові збори, котрі контролювали здійснення повноважень іншими органами влади. Проте спеціального апарату, який би займався лише управлінням загальними справами роду, не існувало. Суспільні відносини регулювались соціальними нормами, такими як звичаї, моральні норми, релігійні норми.

У процесі історичного розвитку поступово складалися передумови для якісного перетворення суспільства. Цьому сприяло удосконалення засобів виробництва, підвищення продуктивності праці, а також суспільний поділ праці. Першим великим суспільним розподілом праці було відокремлення скотарства від землеробства. Згодом від землеробства відділилось ремісництво. Пізніше утворилась група людей, котра займалась обміном товарами (купці).

Підвищення продуктивності праці призводило до утворення надлишкового продукту в окремих сім'ях, а відтак появу приватної власності. Суспільство почало диференціюватись за майновою ознакою, що спричинило утворення суспільних груп із суперечливими інтересами. В таких економічних умовах родоплемінна організація виявила свою неспроможність до керівництва суспільством. Суспільство ж, внаслідок розподілу на економічно нерівні групи, об'єктивно породило таку організацію влади, котра повинна була стримувати суперечності між цими групами. Такою організацією влади і стала держава.

1.2 Загальна характеристика винекнення держави і права

Про появу ознак держави свідчить:виділення із суспільства особливої групи людей, що не виробляють матеріальних чи духовних благ, а займаються лише управлінням справами суспільства і наділені для цього правами і владними повноваженнями; введення податків та різноманітних зборів; розподіл членів суспільства не за ознакою кровної спорідненості, а за адміністративно-територіальною ознакою; зародження права. До появи майнового розподілу і соціальної нерівності суспільство не потребувало права як особливого соціального регулятора. Родові звичаї були розраховані на повну рівність людей і на добровільне виконання правил, що вони містили. Проте зміни соціально-економічного становища покликали до життя нові регулятори суспільних відносин, котрі забезпечувались не лише силою громадського впливу, але й державним примусом.

До ознак, що свідчать про появу права дослідники відносять:

- соціальне і майнове розшарування суспільства, утворення груп із суперечливими інтересами (багатих і бідних); поступове зосередження приватної власності в однієї соціальної групи;

- виникнення майнових, шлюбно-сімейних та інших відносин;

- надання діючим соціальним нормам загальнообов'язкового характеру і забезпечення їх примусовою силою органі в держави.

На початку право формувалось як сукупність нових звичаїв, дотримання яких контролювалось органами держави. Пізніше правові норми почали встановлюватися актами голів держав чи державних службовців, наділених відповідними повноваженнями.

При розгляді проблем виникнення держави і права важливо враховувати і те, що процес виникнення цих феноменів є далеко не однозначним. Крім первинного утворення держави і права, особливе місце посідає процес утворення нових державно-правових явищ на основі раніше існуючих. Згадані держави утворювались в процесі ліквідації Імперій, колоній, суверенізаціїдержавоподібних формувань

Розвиток первісного суспільства привело на певному етапі до того, що відбулося його розшарування. Виникли або особлива соціальна група, яка становить чиновницький державний апарат, який став фактичним власником засобів виробництва, або клас, звернув ці кошти в приватну власність. В обох випадках виникли соціальну нерівність і експлуатація людини людиною, іноді носить замаскований характер. Природно, що для людей, поставлених в нерівні умови розподілу суспільного продукту, передача загального надбання в руки вузького кола осіб перестала здаватися справедливою. Почастішали порушення таких звичаїв, розмивався, руйнувався закріплений ними і століттями зберігався незмінним порядок. Встановлена ​​звичаями форма суспільних відносин прийшла в протиріччя з їх зміненим змістом.

Людьми, найбільше зацікавленими в припиненні таких порушень, були представники формуються панівних класів, соціальних груп, в руках яких знаходилася не тільки власність (громадська чи приватна), а й публічна влада. І саме формується державний апарат використовує цю владу для припинення подібних порушень та здійснення заходів примусу до осіб, їх здійснюють.

Виникають, таким чином, правові звичаї, тобто такі звичаї, які забезпечуються державою. Слід вказати на те, що процесикласоутворення, формування держави та виникнення права протікають паралельно, підкріплюючи один одного. Розвиток суспільства з появою навіть зачатків держави різко прискорюється, і скоро настає момент, коли правові звичаї не можуть забезпечити регулювання соціальних зв'язків: вони змінюються дуже повільно, не встигаючи за темпами соціального розвитку.Тому з'являються нові джерела, форми закріплення норм права: закони, юридичні прецеденти, нормативні договори.

Можна виділити два основні шляхи розвитку права. Там, де панівне становище займає державна власність, основним джерелом, способом фіксації правових норм стають, як правило, збірники морально-релігійних положень (Повчання Птахотепа в Давньому Єгипті, Закони Ману в Індії, Коран у мусульманських країнах і т.п.). Зафіксовані в них норми носять найчастіше казуальний характер. Доповнюються вони у разі потреби іншими звичаями (наприклад, адатами) і конкретними (ненормативними), але мають силу закону встановленнями монарха або за його уповноваженням чиновниками державного апарату.

У суспільстві ж, заснованому на приватній власності, яка обумовлювала необхідність рівності прав власників, розвивалося, як правило, більш велике, що відрізняється більш високим ступенем формалізації і визначеності законодавство, і, перш за все, цивільне, регулює більш складну систему майнових суспільних відносин. У деяких випадках досить древнє законодавство відрізнялося таким ступенем досконалості, що пережило на багато століть використав його народ і не втратило значення і сьогодні (наприклад, приватне римське право).

Так чи інакше, в будь-якому державно-організованому суспільстві тим чи іншим способом норми права зводяться в закон, освячений понад, підтримуваний і забезпечений державою. Правове регулювання суспільних відносин стає найважливішим методом державного керівництва суспільством. Але в той же час виникає і протиріччя між правом і законом, оскільки останній перестає виражати загальну справедливість, відбиває інтереси тільки частини, і, як правило, менша частина, суспільства.

Державність приходить на зміну родоплемінної строю, коли первісну рівність та історична первинна суспільна форма власності зживають себе і суспільство розділяється. Цьому строю були притаманні суспільна влада та соціальні норми, що регулювали поведінку людей, але за відсутності влади відокремленого і як би стоїть над суспільством особливого апарату для примусового впливу. В управлінні справами роду брали участь на основі рівноправності всі його дорослі члени. Усі життєво важливі питання вирішувалися на загальних зборах роду. Воно було і вищою судовою інстанцією. Поступово первісні колективістські виробничі відносини починають видозмінюватися і руйнуватися. Три великих громадських поділу праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, відокремлення шару людей, зайнятих у сфері обміну-торгівлі), а також поступове вдосконалення знарядь праці та накопичення досвіду призвели до такого зростання продуктивності праці, коли почав створюватися значний додатковий продукт. З цього часу з'являється об'єктивна можливість забезпечити утримання великої групи людей, що спеціалізується на виконанні яких-небудь суспільно значимих функцій, групи, яка безпосередньої участі в матеріальному виробництві вже не приймає.

Прогресуюче суспільний поділ праці змінює зміст і форми організації суспільного життя в сімейних і родових громадах, у фратрії, куріях і племенах. Родоплемінна структура ускладнюється, поступово починає розвиватися поділ соціальних функцій.

Наприклад, у німецьких племенах у часи Цезаря і Тацита всі їхні члени обробляють землю, пасуть худобу, беруть участь у військових походах, ходять на народні збори. Пізніше, до V-VI ст. н.е., коли завойовники-германці розселилися на великихтериторіях, становище змінилося. Війни велися тепер десь далеко, багато общинники не бажали брати участь у далеких походах.Це викликало чисельний ріст дружини, зайнятої, насамперед, війною. Збільшується число наближених короля, серед них виділяються служителі культу - духовенство. Таким чином, громадяни, які раніше займалися всіма справами соціуму, силою речей примушуються займатися чимось одним. Поєднання військових і господарських функцій стає усе менш можливим. У результаті подібної спеціалізації з'являється значна група людей, яка не бере участь у створенні матеріальних цінностей. Вони воюють, виконують судові і поліцейські функції, тобто все те, що притаманне державі, як втіленню вже не суспільної, а державної влади.

Все більша видалення родоплемінних структур від первісного рівності стимулювалося також розвиваються процесомконцентрації багатства, його накопиченням у вузькому привілейованому шарі, що, врешті-решт, призводить до появи приватної власності чи влади-власності, а на їх основі - до експлуатації людини людиною.

Перехід від первіснообщинного ладу до державно-організованого суспільства супроводжується утворенням територіальної громади і розвитком центрів племінної життя - укріплених міст. Склад територіальної громади визначався вже не родинними відносинами, а розселенням в одній місцевості, сусідством. З цього моменту територія стає важливим фактором у процесіформування державності.

Перехід від родоплемінного самоврядування до державного управління тривав століттями і проходив через ряд етапів.Однією з перехідних форм була військова демократія, в якій були вже зачатки військово-насильницького придушення. Ці та подібні їм форми являли собою складну політичну організацію суспільства, в якому зростали чимраз більш гострі соціальні протиріччя. Традиційна родоплемінна організація була вже не в змозі ефективно врегулювати тертя і конфлікти, усе більш дестабілізувалася традиційні порядки. У результаті суспільна влада і система норм родоплемінного суспільства відчували кризу і поступово руйнувалися. Об'єктивна реальність вимагала пошуку інших механізмів регуляції, якими стали право і держава.

Основні ознаки держави

Чим відрізняється державу від органів управління первісного суспільства? Можна вказати такі ознаки держави:

Наявність відокремленою від суспільства публічної влади. Публічна влада існувала і в первісному суспільстві, але вона виражала інтереси всього суспільства і не була відділена від нього. У її здійсненні брали участь всі. У будь-якому же державі влада реально здійснюється державним апаратом, який відокремлений від решти суспільства. По-перше, він являє собою особливу групу людей, яка займається виключно управлінням і не бере безпосередньої участі у суспільному виробництві. По-друге, цей апарат найчастіше виражає в першу чергу інтереси не всього суспільства, а певної його частини (класу, соціальної групи тощо), а нерідко й самого себе.

Справляння податків і зборів. Оскільки державний апарат сам нічого не виробляє, його необхідно утримувати за рахунок іншої частини суспільства. Потрібні для цього кошти збираються з населення у вигляді податків і зборів.

Поділ населення на території. На відміну від первісного суспільства, в якому всі його члени ділилися в залежності від приналежності до роду, племені, в умовах держави населення розділене за ознакою проживання на певній території. Це пов'язано як з необхідністю справляння податків, так і взагалі з більш оптимальними умовами управління, оскільки розкладання первіснообщинного ладу приводить до постійних пересувань людей.

Необхідно виділити і ознаки держави, що відрізняють його від інших організацій, що існують у суспільстві:

Держава - єдина організація влади в масштабі всієї країни. Жодна інша організація (політична, громадська і т.п.) не охоплює все населення. Кожна людина вже в силу свого народження встановлює певний зв'язок з державою, стаючи його громадянином або підданим, і знаходить, з одного боку, обов'язок підкорятися державно-владним велінням, а з іншого - право на заступництво і захист держави.

Держава володіє суверенітетом, як зовнішнім, тобто незалежністю від інших держав у міжнародних відносинах, так і внутрішнім - незалежністю від будь-якої іншої влади всередині країни, верховенством по відношенню до будь-яким іншим організаціям.

Наявність спеціального апарату примусу. Тільки держава включає спеціальні силові структури (суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ тощо) та матеріальні придатки (армію, в'язниці тощо), які забезпечують реалізацію державних рішень, в тому числі і примусовими засобами.

Тільки держава має право видавати обов'язкові для загального виконання нормативні акти - закони, укази, постанови і т.п.

Маючи на увазі зазначені ознаки держави, слід розглядати і основні закономірності його виникнення, загальні для будь-якого регіону, будь-якої історичної епохи.

Держава виникає як закономірний, об'єктивно обумовлений результат природного розвитку первісного суспільства. Цейрозвиток містить у собі ряд напрямків, і, перш за все, вдосконалення економіки, пов'язане зі зростанням продуктивності праці та появою надлишкового продукту, укрупнення організаційних структур суспільства, спеціалізацію управління, а також зміни в нормативному регулюванні, що відображають об'єктивні процеси.

Ці напрямки розвитку суспільства взаємопов'язані і взаємообумовлені: економічний розвиток визначає можливість укрупнення структур і спеціалізації управління, а ті, у свою чергу, сприяють подальшому зростанню виробництва. Нормативне ж регулювання відбиває які зміни і певною мірою сприяє вдосконаленню суспільних відносин і закріплення тих, які вигідні для суспільства.

Держава може виникнути тільки тоді, коли суспільство досягло певного рівня економічного розвитку, який дозволяє утримувати державний апарат. Тому не випадково, що спочатку держави виникають в Африці та Азії в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи, а в Південній Європі - пізніше, в епоху заліза.

Шляхи виникнення держави (західний чи східний) вирішальною мірою залежать від того, чи відбулося розкладання сільської громади, чи вона збереглася, що, у свою чергу, визначалося тими конкретними умовами, в яких знаходилося суспільне виробництво. Так, необхідність іригаційних робіт обумовлювала збереження громад і громадських форм власності на землю. Це, в кінцевому рахунку, призводило до фактичного появи єдиної державної власності, і виникало азійська держава. Розкладання ж громад визначалося можливістю успішної обробки землі однією сім'єю і вабило поява приватної власності. Виникало західне (рабовласницьке або феодальне) держава.

Державний апарат завжди виникає з апарату управління первісного суспільства. Тому влада неминуче опиняється в руках родоплемінної знаті, з якої утворюються або відособлена соціальна група, клан, чиновницько-бюрократична структура, яка експлуатує інше суспільство, або верхівка панівного класу, також експлуатуюча разом з цим класом решту суспільства.

Основні причини появи держави були наступні:

- Необхідність удосконалення управління суспільством, пов'язана з його ускладненням. Це ускладнення, у свою чергу, було пов'язано з розвитком виробництва, появою нових галузей, поділом праці, зміною умов розподілу суспільного продукту, відокремленням соціальних структур, їх укрупненням, ростом чисельності населення, що проживає на певній території, і т.п.Старий апарат керування не міг забезпечити успішне керівництво цими процесами.

- Необхідність організації великих суспільних робіт, об'єднання з цією метою великих мас людей. Це особливо проявлялося в тих регіонах, де основою виробництва було поливне землеробство, яке вимагало будівництва каналів, водопідйомників, підтримання їх в робочому стані і т.п.

- Необхідність придушення опору експлуатованих. Відбуваються при розкладанні первісного суспільства процеси з неминучістю приводять до поділу суспільства, до появи багатих і бідних, до виникнення експлуатації меншістю більшості, а разом з тим до появи соціальних антагонізмів і опору тієї частини суспільства, яка зазнає експлуатації.

- Необхідність підтримки в суспільстві порядку, що забезпечує функціонування суспільного виробництва, соціальнустійкість суспільства, його стабільність, в тому числі і по відношенню до зовнішнього впливу з боку сусідніх держав чи племен.Це забезпечується, зокрема, підтримкою правопорядку, застосуванням різних заходів, у тому числі і примусових, для того, щоб всі члени суспільства дотримувались норми зароджується права, в тому числі і ті, які сприймаються ними як не відповідають їх інтересам, несправедливі.

- Необхідність ведення воєн, як оборонних, так і загарбницьких. Те, що відбувається в цей період накопичення суспільних багатств призводить до того, що стає вигідним жити за рахунок грабежу сусідів, захоплюючи цінності, худобу, рабів, обкладаючи сусідів даниною, поневолюючи їх. У плані підготовки і ведення воєн держава має значно більші можливості, ніж первісне суспільство. Тому поява будь-якої держави неминуче призводить до того, що його сусіди поневолюються або, у свою чергу, організовуються як держави.

У більшості випадків зазначені вище причини діяли сукупно, у різних поєднаннях. При цьому в різних умовах (історичних, соціальних, географічних, природних, демографічних і інших) головними, вирішальними могли ставати різні з зазначених причин. Так, для більшості східних держав найбільше значення мала необхідність удосконалення управління та організації великих суспільних робіт. Для виникнення Афінського і Римського держав значно велику роль зіграли процеси класоутворення і необхідність у зв'язку з цим придушення експлуатованих класів.

Право формується одночасно і паралельно з державою (а в певному сенсі і раніше держави). Їх виникнення взаємозалежне і взаємозалежне. ⁴ Кожний новий крок у розвитку держави приводить до подальшого розвитку правової системи, і навпаки.

Пануюча в суспільстві форма власності на основні засоби виробництва найістотнішим чином впливає на характер і зміст з'являються держав і правових систем. Так, приватна власність робить необхідним створення механізмів, що забезпечують узгодження інтересів і волі власників. Звідси республіканські форми правління і розвинена рабовласницька демократія, а також широке законодавче регулювання суспільних відносин в Афінах і Римі. Фактично державна форма власності на землю при общинному землекористуванні в Китаї, Індії та інших азіатських державах спричиняє виникнення деспотичних, авторитарних систем, причому роль законів виконують морально-релігійні догми та правові звичаї. Державна власність на землю, що поєднується з її поділом між членами громадської еліти в Спарті, призводить до існування там аристократичної республіки.

При аналізі своєрідності і динаміки процесів держава-освіти у різних народів слід враховувати теоретико-методологічні положення, сформульовані Ф. Енгельсом у працях «Походження сім'ї, приватної власності і держави», «Анти-Дюрінг» та ін Енгельс зробив висновок, що «всяка політична влада грунтується спочатку на який-небудь економічної, суспільної функції і зростає в міру того, як члени суспільства внаслідок розкладання первісних громад перетворюються в приватних виробників і, отже, ще більше збільшується відчуженість між ними і носіями загальних, суспільних функцій.

Методологічні підходи до проблеми

Традиційно в науці щодо питання про співвідношення держави і права розрізнялися два підходи. Перший - етатистської,виходив з пріоритету держави над правом. Відповідно до цього підходу право розглядалося як продукт державної діяльності, як його наслідок. Такий підхід мав широке поширення у вітчизняній юридичній літературі. Вважалося, наприклад, що право знаходиться в підпорядкуванні до держави відношенні.

Фактичним умовою для даного підходу служила політична практика, схильна бачити в праві якийсь придаток держави.Теоретичною передумовою було формально-догматичне ставлення до поняття права як сукупності нору, що видаються державою.

Інший погляд на співвідношення держави і права утвердився в руслі природно-правових поглядів. Прихильники так званої школи природногоправа виводили поняття держави з суспільного договору. З позиції даного підходу праву належить безумовний пріоритет у порівнянні з державою. Право виникає до утворення держави. Воно старше держави, ніяка держава і жодна влада не є первинний джерело права.

Є й третя точка зору на дану проблему, що дозволяє в певній мірі інтегрувати погляди прихильників зазначених позицій і в той же час уникнути крайнощів в оцінці зв'язку держави і права.

Відповідно до цього підходу зв'язок між державою і правом не має такого однозначного причинно-наслідкового характеру: держава породжує право, або з права народжується держава. Зв'язок є більш складною і носить характер двосторонньої залежності: держава і право один без одного не можуть існувати, а отже, між ними є функціональний зв'язок. ⁶

Розглянутий підхід дозволяє тим самим виявити глибинні зв'язки між державою і правом, уникнути однобічності, зрозуміти, що дає право державі, і в той же час з'ясувати справжню роль держави у забезпеченні права. Аналіз такого роду залежностей має принципове значення для всієї суспільної практики.

Визнання двостороннього характеру зв'язку між державою і правом дозволяє виключити інтерпретацію даного питання в дусі вузько-нормативного підходу до розуміння права («право виходить від держави» і т.п.). У той же час при даному підході роль держави по відношенню до права не нівелюється, як це випливає з деяких концепцій так званого широкого праворозуміння.Державний нігілізм в такій же мірі небезпечний, як нігілізм правовий. Зв'язок держави і права представляється інший: держава не породжує право, не виробляє його, а є, з одного боку, залежному, підпорядкованої йому силою, а з іншого - потужним засобом, що підтримує і підсилює міць держави, його потенціал у суспільній системі. Держава використовує право як засіб управління суспільними процесами, але лише в тій мірі, в якій саме право йому це дозволяє.

Вплив держави на право. Роль держави у забезпеченні права

Держава є безпосереднім чинником створення правових установлень і головною силою їх здійснення. Державна влада має конструктивне значення для самого буття права як особливого інституціонального утворення. Вона присутня у праві і як би проникає в саму суть права.

Держава опікується право, використовує його потенціал для досягнення цілей державної політики. У той же час вплив держави на право не слід абсолютизувати. Не тільки держава, але й право має відносну самостійність, власними, внутрішньо притаманними йому закономірностями формування і функціонування, з чого випливає, що право має по відношенню до держави самостійне значення. Якщо і допустимо розглядати право як інструмент держави, то лише з застереженням, що й держава в тій же мірі є інструментом по відношенню до права.

Найбільш відчутний вплив держави на право проявляє в сфері правотворчості і правореалізації. Право формується за неодмінної участі держави. Однак держава не стільки формує право, скільки завершує правоосвітньої процес, надаючи праву певні юридичні форми (нормативний юридичний акт, судовий чи адміністративний прецедент та ін.) У цьому сенсі держава не є його (права) початковою, глибинною причиною. Держава створює право на інституціональному рівні.

Причини ж виникнення права кореняться в матеріальному способі виробництва, характері економічного розвитку суспільства, його культури, історичних традицій народи та інше. Недооцінка цього принципово важливого положення веде до того, що єдиним і визначальним джерелом права визнається державна діяльність. Саме в цьому і полягав основний порок юридичного позитивізму. Держава визнавалося засновником права, в буквальному сенсі вважалося, що воно творить право.

Держава втручається у правоосвітній процес лише на певних його стадіях. Звідси творча роль держави щодо утворення права полягає в наступному.

У здійсненні правотворчої діяльності. Держава відповідно до пізнаних законами суспільного розвитку визначає потребу в юридичній регламентації тих чи інших відносин (діяльності), визначає найбільш раціональну юридичну форму (закон, акт виконавчої влади та ін) і засновує загальні норми, надаючи їм авторитетом державної влади формально юридичний, загальний характер. У буквальному сенсі це означає, що держава встановлює норми права.

У санкціонуванні державою норм, які не мають прямого державного характеру. Для деяких правових систем такий спосіб «виробництва» права є переважаючим. Таке освіту мусульманського права. З історії права відомі випадки, коли положенням, виробленим правовою доктриною або з'являються внаслідок тлумачення застосовуваної норми, держава надавало загальнообов'язкове значення.

Держава забезпечує розвиток всієї системи джерел права. Узгоджуючи з соціально-економічними потребами, політичноюситуацією в суспільстві, держава значною мірою впливає на вибір типів, методів правового регулювання, державно-юридичних засобів забезпечення правомірного проведення. У цьому сенсі можна сказати, що держава управляє правовим середовищем суспільства, забезпечує її оновлення відповідно духові часу.

Досить значущою є роль держави у забезпеченні реалізації права. Призначення держави якраз і проявляється в тому, що воно своєю діяльністю покликане створювати фактичні, організаційні, юридичні передумови для використання громадянами, їхніми організаціями наданих законом можливостей з метою задоволення найрізноманітніших інтересів і потреб.

Держава, далі, забезпечує охорону права і панівних правових відносин. Державний примус є постійно існуючої гарантією, якої підкріплюється право. За ним завжди стоять сила, авторитет держави. Вже сама загроза державного примусу охороняє право.Тим самим усталюється правопорядок, створюється режим найбільшого сприяння для стабільності держави.

Вплив права на державу. Зв'язаність держави правом

Держава потребує праві не менш ніж право в державі. Залежність держави від права виявляється:

у внутрішній організації держави;

в його діяльності.

Історичний досвід показує, що для свого існування держава, як організація, потребує праві. Право оформляє структуру держави й регулює внутрішні взаємини в державному механізмі, взаємини між його основними ланками. За допомогою права закріплюються форма держави, пристрій державного апарату, компетенція державних органів і посадових осіб.

Принципове значення права у внутрішній організації держави проявляється в тому, що воно створює юридичні гарантії проти можливої ​​узурпації влади однією з гілок влади. Таким чином, відносини між державними структурами отримують правове врегулювання, перетворюються на правовідносини. За допомогою права визначаються місце, роль, функції частин державного механізму, їх взаємодія з іншими органами та населенням.