Біля витоків медіакритики: Хосе Марті про північноамериканську пресу 1880-х рр

У числі перших критиків, які описали і оцінили як позитивні, так і негативні сторони періодики в Новому світі, виявився видатний кубинський лідер визвольного руху, публіцист, мислитель і поет, просвітитель Хосе Марті (1853-1895 рр.). Опинившись у вимушеній еміграції в США з 1880 по 1895 рр., він став свідком стрімкого розвитку масової північноамериканської преси. Марті співпрацював у 1880- і рр. з редакціями великих нью-йоркських газет «The Hour» та «The Sun» в якості автора статей, вивчив велику кількість публікацій північноамериканських видань. Таким чином, він мав можливість побачити на власні очі, що являє собою періодика США, у тому числі провідні газети, що мають своєю основною метою вилучення прибутку від рекламної діяльності та продажу тиражу. Він називав періодику подібного роду комерційної пресою.

У перші роки свого перебування у Сполучених Штатах кубинський вигнанець, спочатку ідеалізували деякі сторони північноамериканської дійсності і політичної системи США, багато в чому позитивно оцінював роль друку в суспільному житті цієї країни. Марті був вражений великими можливостями гігантських підприємств преси, якими стали в 1880-і рр. провідні газети Сполучених Штатів, з їх великими штатами співробітників, здатними забезпечити оперативний збір і висвітлення новин, з широким використанням телеграфу і новітньої поліграфічної техніки, що дозволяє налагодити вихід багатосторінкових випусків кілька разів на день. Марті писав у хроніці з Нью-Йорка: «Я бачив ці газети зсередини. Це, щонайменше, гігантські машини». Публіцист іменував велику газету з її бурхливим ритмом діяльності «гарячковим підприємством».

У північноамериканських хроніках Марті неодноразово описував злагоджену , професійну роботу репортерських груп провідних газет країни, зайнятих освітленням президентських виборів, публічних заходів, природних лих і т.д., давав високу оцінку оперативної діяльності редакцій. Проте вже в перших судженнях про комерційно орієнтованої пресі в Сполучених Штатах проявилося критичне ставлення Марті до деяких проявів журналістики подібного роду.

Марті неодноразово зазначав у своїх публіцистичних роботах необ'єктивність і незбалансованість у висвітленні багатьох подій і явищ, властивих комерційної пресі. Як правило, необ'єктивність мала місце у випадках, коли, так чи інакше, порушувалися інтереси вищих верств суспільства.

Від уваги публіциста не сховалося відсутність реального інтересу «комерційної преси» до життя трудового чоло-століття, будь він робітником або підприємцем, або ж представником іншої соціальної групи. Як і в цілому інтересу до виробничої сфери життя суспільства, до області матеріальної і духовної творчості, які Марті вважав надзвичайно важливою, яка заслуговує пильної уваги преси, якщо та дійсно зацікавлена ​​у вихованні нових поколінь діяльних творців, здатних перетворити світ.

Хосе Марті зазначав, що орієнтовані на прибуток видання, стурбовані переважно розвагою читача, проявляють інтерес до виробництва лише зрідка - тоді, коли в поле їхнього зору потрапляють різного роду курйозні факти, здатні повеселити публіку. У цілому ж на сторінках газет «не видно фабрик, але є салони, немає комерсантів, але є люди від літератури; немає ремствуючих бідняків, немає заводських працівників». Так автор підводить читача до висновку, що «комерційна преса» не приділяє належної уваги реальному житті більшості населення, а в полі її зору постійно перебуває лише досить вузький сектор життя суспільства.

Марті, який виступав проти духовної обмеженості та культурного ізоляціонізму північноамериканців, покладав на «комерційну пресу» відповідальність за їх культивування в суспільстві. Публіцист з гнівним засудженням відгукувався про таку рису ринково орієнтованої преси, як прагнення постійно слідувати за масою, потурати неуцтво і найпримітивнішим інстинктам публіки в надії домогтися вузько витлумаченого успіху - високої прибутковості газетного або журнального підприємства. Публіцист писав у хроніці «Нью-Йорк у владі блазнів»: «Іноді боляче буває дивитися, як улещують ці газети натовп - лестять їй, опускаються до її культурного рівня, щоб відповідати самим вульгарним і скотським смакам».

Практика орієнтованих на прибуток видань в корені суперечила гуманістичним, просвітницьким поглядам Марті на роль печатки як активного соціального вихователя, розвивального розум і почуття читачів, озброювали їх об'єктивними знаннями про дійсність, сприяє духовному піднесенню мас. На думку кубинського публіциста, абсолютно неприпустимо свідоме культивування друку низьких проявів людської натури.

Створюючи культ «людини-звіра», журналісти «комерційної преси» самі часто опинялися в полоні заохочуваних ними почуттів і спонукань, негідних людини. Вихваляння насильства і схиляння перед ним, як показав Марті, стало однією з істотних причин широкого розповсюдження цинізму серед людей, які пишуть для великої преси.

Глибоке обурення кубинського автора викликав професійний цинізм журналістів північноамериканської «комерційної преси», нечутливих до горя і страждання людей, що не поважають гідність людини і принцип невтручання в особисте життя, яке публіцист називав «священним і недоторканим».

Марті вважав також, що публікаціям «комерційної преси» бракує гідності. Він переконався, що журналіст, який працює на видавця - комерсанта, найчастіше змушений приховувати свою думку чи замовчувати значущі речі, які можуть виявитися неприйнятними для підприємця, що оплачує послуги журналіста. Від уваги публіциста не сховалося і той факт, що в гонитві за сенсаціями журналісти «комерційної преси» не гребували вдаватися до безпідставним домислам: нерідко «екстрений випуск висиджується на стільці».

Медіакритика на Україні.

Оскільки в Україні відсутні системні дослідження ЗМК, вони відбуваються переважно в режимі повсякденної медіакритики і не мають тривкої концептуальної бази.

В обґрунтуванні актуальності такого нового для України напряму досліджень, як екологія масових комунікацій, Б. Потятиник наголошує, що його головне завдання - ідентифікація патогенних текстів та визначення способів їх нейтралізації. Патогенні тексти класифікуються на два типи. До першого належать ті, які спираються на емоції задоволення (порнографія, гіперболізована реклама). Це т.зв. задоволення першого рівня, пов'язане із сексуальним чи егоцентричним інстинктом, спрямованим на володіння речами. До другого типу належать ті різновиди патогенного тексту, які ґрунтуються на емоції незадоволення (теле-відеонасильство, пропаганда расової, релігійної, національної, класової ворожнечі, пропаганда війни). Цим різновидам патогенного тексту притаманне бажання позбутися незадоволення шляхом фізичного усунення опонентів (тих, на кого покладається вина за згадане незадоволення, дискомфорт). Зрозуміло, що у цьому разі інтенсивно експлуатуються і культивуються почуття ксенофобії, ненависті, заохочується агресивна поведінка. Для посттоталітарної України медіаеколегія набуває особливого значення.

Критичне ставлення до медій має давню історію. Медіакритика виступає важливим обмежувачем нестримного зростання потоків масових комунікацій, яке часто є небезпечним для людської психіки. Поява і функціонування медіакритики є проявом своєрідного ноосферного екобалансу. Людська психіка виявляється непідготовленою до інформаційного вибуху та маніпулятивних практик, які застосовуються з метою комерційного чи політичного зиску. Не маючи адекватного захисту, вона постає перед ними надто вразливою, практично беззахисною.