Європейські першодрукарі та їх здобутки

Гутенберг народився в місті Майнці в 1400 р. (дата умовна). Справжнє його прізвище Генсфляйш, але він вважав за краще узяти прізвище матері. Перші відомості про нього відносяться до 1434 р. У цей час він жив у Страсбурзі, в монастирі Аргобасте, займаючись разом з місцевими жителями виготовленням дзеркал. Не відомо, були це дзеркала в прямому значенні цього слова або ж мова йде про омонім цього німецького слова. Слово Spiegel означало в ті часи не тільки дзеркало, але і лубкову книгу з картинками. Одна з най­поширеніших книг догутенбергівської епохи називалася «Дзеркало людського порятунку». Вона і дала назву подібним виданням, яких почали називати «Дзеркалами». У 1438 р. Гутенберг посварився зі своїми компаньйонами. Згадка про верстат або прес у паперах про розділ майна наводить на думку про те, що вже тоді Гутенберг займався книгодрукуванням. У 1448 р. Гутенберг з'явився в Майнці, де, узявши у борг 150 гульденів, продовжив роботу над відливанням літерного набору і конструюванням друкарського верстата. Прин­цип дії верстата Гутенберга залишається непорушним і понині. Із заліза вирізується модель букви – пуансон. Потім пуансон наклада­ють на м'який метал, мідь наприклад, і отримують зворотне зобра­ження букви – матрицю. Матрицю заливають свинцем або оловом і отримують літеру. Щоб набрати слово або текст, треба узяти лінійку з бортами – верстатку – і набрати в неї літери. Отриманий рядок кладуть під прес на лист паперу і роблять відтиснення. Рухливість літер дозволяє складати за їх допомогою необмежену кількість текстів, вносити в них зміни. Букви можна використовувати багато разів. Рік появи першого друкарського видання залишається пред­метом дискусій – називаються дати від 1445 до 1447 рр. Перші видання, які приписують Іоганну Гутенбергу, являли собою неве­ликі листівки-календарі та підручники. На них немає вказівок імені Гутенберга і місця видання, тому існують різні версії щодо точної атрибуції і датування.

З ранніх гутенбергівських видань збереглися так званий «Фраг­мент про Страшний суд» – надрукований з двох боків лист, що є уривком з «книги Сивіли», латинська граматика Елія Доната (її при­міники зберігаються в Паризькій бібліотеці). Перші друки мають погану якість друку і свідчать про те, що Гутенберг ще шукав свою модель шрифту й експериментував з набором тексту.

Найбільш відомим діянням Гутенберга стало видання так званої 42-рядкової Біблії (званою так за кількістю рядків на сторінці), по­ява якої пов'язана з одним з найгучніших скандалів у історії книж­кової справи. У 1450 р. в Майнці Іоганн Гутенберг, зайнявши чи­малу суму грошей у Іоганна Фуста, почав роботу над випуском своєї Біблії. Виготовлення устаткування і відливка шрифтів вимагали часу, і в 1452 р. Гутенберг знов удався до фінансової допомоги Фуста, узявши його в справу як компаньйона.

У 1456 р. двотомна 42-рядкова Біблія була завершена, по праву ставши справжнім шедевром книгодрукування. Вона ж принесла йому немало розчарувань, пов'язаних з судовою тяжбою з приводу виплати боргу. У судовому процесі «Фуст проти Гутенберга» Петер Шеффер, колишній переписувач книг і учень Гутенберга, став на сторону Фуста. У результаті Гутенбергу довелося віддати свою дру­карню і покинути Майнц.

Друкарська фірма Фуста і Шеффера, на відміну від Гутенберга, що випускав свої книги анонімно, стала використовувати видавни­чий знак, уперше поставивши його в 1457 р. у «Майнському Псал­тирі». Петер Шеффер, один з найталановитіших художників-шрифто­виків, одружившись з дочкою Фуста, незабаром став єдиним влас­ником друкарні і прославився високою якістю своєї продукції.

Своєрідним поштовхом до розповсюдження книгодрукування в Європі стало зруйнування Майнца і вигнання його жителів у 1462 р. Адольфом фон Нассау. Багато хто з підмайстрів та учнів Гутенберга розбрівся різними містами Європи, засновуючи там друкарні і на­вчаючи майстерності книговидання нові покоління першодрукарів.

Ще до руйнування Нюрнберга книгодрукування з’явилося в Страсбурзі, де Іоганн Ментелін в 1460-1461 рр. випустив латинську Біблію в двох томах, а в 1466 р. – так звану 49-рядкову Біблію, пер­шу Біблію німецькою мовою, яка, незважаючи на слабкий переклад, була популярною аж до появи Біблії, перекладеної Мартіном Люте­ром. Зять Ментеліна, Адольф Руш, вперше увів у Німеччині шрифт «антиква» і, займаючись друкарською справою, став одним зі справ­жніх подвижників німецького гуманізму.

Перші друкарні у Європі

Винахід Гутенберга дуже швидко набув широке розповсю­дження. Наприклад, І. Огієнко у книзі «Історія українського друкар­ства» наводить такі дати поширення книгодруку Європою: Італія – Рим – 1464 р., Венеція, Мілан – 1469 р., Сицилія – 1472 р, Флорен­ція – 1477 р.; Німеччина – Майнц – 1450 р., Аусбург, Нюрнберг – 1470 р., Лейпциг – 1481 р., Гамбург – 1491 р.; Франція (Париж) – 1470 р.; Голландія – 1473 р.; Угорщина – 1473 р.; Іспанія – 1474 р.; Англія (Лондон) – 1480 р.; Данія – 1482 р.; Португалія – 1484 р.; Австрія (Відень) – 1492 р.

Щодо слов’янських народів, то найшвидше друкарство запрова­джувалося в тих країнах, які найбільше стикалися з Європою і, зокрема, Німеччиною. Першими були чехи (1478). Наступними, за І. Огієнком, були українці – 1491 р., далі серби-чорногорці – 1493 р., поляки – кін. XV ст., білоруси – 1517 р., росіяни – 1564 р., болгари – 1641 р.

Наскільки ці дані правдиві можна судити, зіставивши їх з іншими джерелами. Згідно з ними, наприклад, в Італії перший друкарський верстат установлений у бенедектинському монастирі в передмісті Риму зусиллями німецьких друкарів Конрада Свейнгейма й Ар­нольда Паннарца в 1465 р. Незабаром книгодрукування з’явилося в Римі, потім у – Венеції, Мілані, Неаполі, Флоренції. Італійське книго­друкування швидко виробило власну особливість. На противагу готичному шрифту був розроблений «венеціанський» шрифт, або «антиква». Венеція стала столицею італійського книгодрукування. У XVІ ст. у ній налічувалося до 113 друкарень і мешкало більше половини всіх італійських видавців і книгопродавців.

Найзнаменитіше венеціанське видавництво – друкарня Альда (1469 р.), заснована Альдом Пієм Мануцієм. Вона проіснувала до 1597 р., тобто 100 років, випустивши у світ 952 книги. Альд зробив революцію у видавничій справі, запропонувавши в 1501 р. новий шрифт і зменшений формат видань. Книги, прикрашені друкар­ським знаком Мануція, стали важливим внеском у європейську культуру.

Перша книга англійською мовою надрукована в 1474 р. у місті Брюгге. Цю книгу («Збірка оповідань про Трою») переклав з фран­цузької мови і видав англійський першодрукар Уїльям. Повернув­шись до Англії в 1477 р., він заснував першу англійську друкарню, і першою книгою, надрукованою в Англії, стали «Вислови філосо­фів». Усього віддруковано близько 90 книг, серед яких – повне ви­дання «Кентерберійських розповідей» Дж. Чосера, і «Смерть Ар­тура» Т. Мелорі.

Щодо Франції, то наприкінці XV ст. тут налічувалося 50 друкарень.

Отже, у Європі приблизно за 40 років у 260 містах континенту відкрилися не менше 1100 друкарень, які випустили в світ близько 40000 видань загальним тиражем 10-12 млн. примірників. Ці перші книги, видані в Європі до 31 грудня 1500 р., називають інкунабулами.

Перша друкована періодика

Перші газети, зразки яких донесла до нас історія, виходили в Страсбурзі та Аугсбурзі і датуються 1609 р., хоча виникли вони, судячи з їхнього змісту, дещо раніше (в одному з номерів страс­бурзької газети зазначається, що в 1609 р. вона видаватиметься «за прикладом минулих років»). Тому роком народження європейської періодики вважається за одними даними 1609 р., за іншими – 1605 р. Газета, що друкувалася в Страсбурзі, називалася «Відомості» («Re­lation: Aller Furnemmen»). Виходила вона раз на тиждень і роз­повідала про всі видатні та визначні події, що відбувалися у Верхній і Нижній Німеччині, Франції, Італії, Шотландії, Англії, Іспанії, Угорщині, Польщі, Молдавії та Туреччині. Всі повідомлення пода­валися в такому вигляді та порядку, в якому були доставлені. Того ж року в Аугсбурзі з’явилася інша щотижнева газета «Avisa Relation oder Zeitung», яку видавав Лука Шульте.

Протягом декількох подальших років подібні щотижневі видання розповсюдилися по всій Європі: у 1610 р. друкарський тижневик почав видаватися в Базелі, з 1615 р. – Франкфурті-на-Майні та Відні. У 1616 р. газета з’явилася в Гамбурзі, в 1617-му – в Берліні, в 1618-му – Амстердамі, в 1620-му – Антверпені, Магдебурзі, Нюрн­бергу, Ростоку, Брауншвейгу, Кельні.

Перші газети часто не мали чітко визначеної назви. Місце ви­дання і прізвище редактора-видавця переважно не вказувалися. Зміст номерів складали повідомлення з різних кінців Європи та світу, які розташовувалися на сторінці абсолютно довільно, без будь-якого зв’язку і на окремі рубрики не ділилися. Розташування матеріалу залежало не від його важливості, а від дня отримання даного матеріалу. Кореспонденції були простим викладом фактів без жодного аналізу або коментарю. Авторська позиція проявлялася лише в окремих випадках. Газета ще не мала звичного для нас вигляду. Навіть зовні вона нагадувала книгу, формат сторінок до­рівнював чверті листа. Але, на відміну від книг, якість друку була нижчою. Величезну кількість правописних і друкарських помилок можна пояснити поспішністю, з якою видання готувалися до друку. Папір, як правило, невисокої якості, а періодичність - переважно один раз на тиждень.

Незважаючи на зазначені недоліки, газети досить швидко за­воювали популярність і набули великого поширення. До 1630 р. щотижневі газети виходили уже в 30 містах Європи. А в період з 1609 по 1700 рр. лише в Німеччині зафіксовано біля 200 різних газет.

Зі становленням періодики у Європі відбувалися видозміни зов­нішнього вигляду газет та їх змісту. В назвах багатьох газет з’явля­ються вказівки на місце видання («The London Informen»). Перші сторінки ілюструвалися віньєтками, заставками, емблемами чи пор­третами августійших осіб. У лівому кутку першої сторінки подава­лись анотації статей, там же ставилася дата.

З 1660 рр. матеріал став ділитися на дві колонки. В середині ХVІІ ст. з’явилася газетна реклама, а в 1673 р. в Гамбурзі вийшла перша га­зета, яка складалася лише з оголошень («Гамбурзький відомчий кур’єр»)

Перша щоденна газета Європи – «Einkommende Zeitung» («Га­зета, що надходить») (1650 р., Лейпциг). За іншими даними, перша щоденна газета з’явилася також у Лейпцигу, але в 1660 р. Її видавав Тимотейс Ріцше під назвою «Neulaufende nachricht von Kriegs – und Weltthaendeln» («Отримані новини про військові та світові справи»). В Англії щоденна газета почала виходити в 1702 р. – «The Daily Courant» («Щоденні куранти»), Франції – 1777 р. – «Journal de Paris» («Паризька газета»), Італії – 1798 р. – «Gezzetta di Genova» («Гену­езька газета»).

Що ж до журналів, то першість отримав «Journal des Savants» («Журнал учених»), який побачив світ 5 січня 1665 р. у Парижі. Редактор – Дені де Салло. Виходив спочатку раз на тиждень, потім – раз на два тижні на 12 сторінках. Матеріали подавались у формі ли­стів. Журнал орієнтувався на наукову полеміку (до речі, наукова орі­єнтація – характерна особливість перших журналів). Виходив до 1828 р.

Слово «журнал» походить від латинського слова «diurnalis» («що­денний»), що нагадує «acta diurnal» Юлія Цезаря.

Перші європейські журнали:

– Англія. Журнал «Philosophical Transactions of the Royal So­ciety» («Філософські праці Королівського товариства») (січень-лю­тий 1665 р.). Редактор – Генрі Олденберг. Виходив щомісячно. Ці­каво, що з десяти публікацій, уміщених у першому номері, три були запозичені з «Journal des Savants».

– Італія. Журнал «Il Giornale de’letterati» («Журнал літерато­рів») (1668 р.). Редактор – Франческо Надзарі. Створювався за зраз­ком французького «Journal des Savants». Друкував праці з літера­турознавства, мовознавства та філософії і проіснував до 1679 р.

– Німеччина. У 1682 р. професор Отто Менке починає вида­вати в Лейпцигу латинськомовний журнал «Acta Eruditoritum» («Нау­кові записки»). Останній номер вийшов друком у 1731 р.

Отже, періодичні видання до середини XVIII ст. набули великої популярності в Європі. У їх користі й необхідності вже не сум­нівалися. Більше того, освічені люди підкреслювали особливе зна­чення газети. У 1697 р. у Гамбурзі вийшла книга «Про користь га­зетного читання», автор якої писав: «Хто бажає вести осмислений спосіб життя, хто бажає бути гідним членом суспільства і брати участь у його державній, торговельній і цивільній діяльності, той зобов’язаний цікавитися газетами, той повинен їх читати, повинен запам’ятовувати і зважувати прочитане, повинен уміти застосову­вати його на ділі».

Список рекомендованої літератури

1. Бунаков Ю. В. Книгопечатание и книгоиздательское дело в Китае // Китай. – М., Л., 1940.

2. Від кременя до кремнію. Історія засобів масової інформації. – Львів, 1987.

3. Владимиров Л. И. Всеобщая история книги: Древний мир, Средне­вековье, Возрождение. – М., 1988. – 320 с.

4. Вороненково Г. Ф. Путь, длиною в пять столетий: от рукописного лис­тка до информационного общества. – М., 1999.

5. Грабельников А. А. Массовые информационные процессы: от перво­бытного до современного гражданского общества //Журналистика. Исто­рия и современность.– М., 1993. – С. 6-19.

6. Грінченко Б. Про книги: як їх вигадано друкувати. – К., 1908. – 48 с.

7. Древние цивилизации: от Египта до Китая. – М., 1997. – 1264 с.

8. История мировой журналистики. – М.– Ростов-на-Дону, 2003. – 432 с.

9. Киселев Н. Неизвестные фрагменты древнейших памятников печати Германии и Голландии. – М., 1961.

10. Кузьма Орест. Як друкується книжку. – Станіслав–Коломия, 1921. – 61 с.

11. Любинский В. С. На заре книгопечатания. – Л., 1959. – 160 с.

12. Немировский Е. Л. Изобретение Иоганна Гуттенберга. Из истории книгопечатания. Технические аспекты. – М., 2000. – 660 с.

13. Огієнко І. Історія українського друкарства. – К., 2007. – 536 с.

14. Попов П. Друкарство: його початок і поширення в Європі. – К., 1925. – 72 с.

15. Розум О. Таємниці друкарства. Поліграфія: минуле, сучасне, майбутнє. – К., 1980. – 143 с.

16. Слободяник А. Віддарунок людству Йогана Гутенберга. // Друкарство. – 2000. – №3.

17. Тимошик М. Історія видавничої справи. – К., 2003. – 496 с.

18. Федченко П. М. Преса та її попередники. – К., 1969.

Питання для поточного самоконтролю та контролю знань

1. Перші прообрази друку.

2. Фестський диск: особливості та суть.

3. Китайські та корейські спроби книгодрукування.

4. Європейські друкарі та їх здобутки.

5. Темпи поширення книгодрукування Європою.

6. Перша європейська друкована періодика.