Міжгалузеві й галузеві принципи 5 страница

Слід також врахувати, що просування економічно розви­нених країн до моделі «соціальної державності» передбачає розширення можливостей втручання держави в суспільні відно­сини, але не для зміцнення авторитарних тенденцій, а з метою забезпечення громадянського миру і злагоди в суспільстві, по­силення соціального захисту громадян. Окрім того, у будь-яко­му, навіть найдемократичнішому суспільстві завжди є такі види соціальних відносин, які можуть функціонувати лише на публічно-владних засадах (державне адміністрування, злочин

покарання тощо).

Тому проблематику громадянського суспільства можна звес­ти до визначення певної межі одержавлення (неодержавлення) життєдіяльності суспільства, яка б задовольняла і суспільство і державу, що неможливо здійснити без врахування як певних «природних» прерогатив громадянського суспільства, так і об'єк­тивно необхідної в конкретно-історичних умовах сфери держав­но-владного впливу. Так само і застосування обох понять — «дер­жава» і «громадянське суспільство» має сенс лише за умови, коли ці поняття набувають свого власного змісту, але розглядаються водночас як такі, що можуть співвідноситися в межах загальної проблематики пошуку оптимальних громадських і політичних складових устрою і життєдіяльності суспільства.

Слід уточнити, що поняття громадянського суспільства най­більш адекватно співвідноситься з поняттям саме правової держа­ви, оскільки і перше, і друге поняття відбивають найважливіші ха­рактеристики та невід'ємні сторони життєдіяльності сучасної демократичної державності: з одного боку, реалізація засад правової держави не може не спиратися на відносно автономні механізми са­морегуляції громадянського суспільства, а з іншого — органічним доповненням функціонування громадянського суспільства висту­пають сформовані на формально-правових засадах інституції дер­жави, яка тільки за таких умов може стати правовою. У цьому плані засновники концепції правової державності обґрунтовано вбачали

РОЗДІЛ IV

її підвалини в «правовому громадянському суспільстві», яке безпо­середньо поєднує його громадські та правові засади¹.

Функціонування розвиненого громадянського суспільства створює можливості для більш адекватного існування права, сутність якого за цих умов стає глибшою і змістовнішою. Право за цих умов формується на теренах громадянського суспільства, що, однак, не виключає потреби набуття ним за посередництвом державно-владних інституцій таких важливих рис, як ясне і чітке визначення прав та обов'язків, що виникли внаслідок обміну сво­бодою, спільне визнання сформульованих правил поведінки, можливість їх примусового гарантування. Громадянське суспіль­ство є й найбільш відповідним підґрунтям для практичного здійснення правових норм, де тільки й можуть скластися реальні показники соціальної ефективності права.

В Україні громадянське суспільство формується в особливих умовах.

По-перше, його становлення відбувається тоді, коли пробле­матика громадянського суспільства вже не є актуальною для країн розвиненої демократії, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямку соціальної держав­ності, що передбачає необхідність наукового пошуку складних критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть бути суперечливими. Внаслідок таких змін формується якісно но­ва соціальна система, яку зарубіжні політологи називають «суспільством масового споживання, масової культури».

По-друге, становлення громадянського суспільства в Україні відбувається за умов творення національної державності, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в ор­ганізації суспільної життєдіяльності, утворення нових держав­них органів влади та управління, яких не могло бути за умов пере­бування в складі колишнього СРСР.

По-третє, радикальна зміна пріоритетів соціального розвитку передбачає перехідний період протиборства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спирається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в напрямку на­ближення до загальновизнаних стандартів правової демократич­ної державності, які, однак, практично мало адаптовані укра­їнським суспільством.

¹ Цит. за Мамут А. С. Народ в правовом государстве. - М.: НОРМА, 2000. -С. 4.

54
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА І ДЕРЖАВА

§ 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства

Більш конкретно ознайомитися з громадянським суспіль­ством, його особливостями та характерними рисами дозволить формулювання його поняття та визначення суттєвих ознак.

У філософській, політологічній та правовій науці пропо­нується чимало визначень поняття «громадянське суспільство», які наголошують на тих чи інших важливих його аспектах. На пер­ший план можуть виступати такі його сутнісні риси, як «су­купність індивідів», «неодержавлені суспільні відносини», «ре­алізація прав та свобод людини» тощо. Ці підходи є виправданими з точки зору тих конкретних завдань, які стоять перед досліджен­ням громадянського суспільства в межах різних соціальних дис­циплін. Однак при дослідженні громадянського суспільства в кон­тексті юридичної проблематики найбільш обґрунтованим буде наголошування на інституціональній його характеристиці.

Отже, громадянське суспільство — це сукупність громад­ських інститутів, які сформовані на добровільних засадах, діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів, за посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні

природні права і свободи.

Розглянемо суттєві ознаки громадянського суспільства. Громадянське суспільство, його інститути обумовлені без­посередніми життєвими потребами та інтересами людей.

Автономний індивід з його потребами та інтересами є антро­пологічним виміром, активним чинником як формування окремих інституцій громадянського суспільства, так і його функціонуван­ня як цілісної системи суспільних відносин, заснованих на при­ватних інтересах. Життя, свобода, безпека особистості, приватна власність є елементарними потребами існування людини і грома­дянина, які роблять можливим її цивілізоване спілкування з іншими людьми, визначають соціальні форми життєдіяльності, а тому й становлять основні цінності громадянського суспільства.

Індивід, сукупність індивідів, насамперед тих, які належать до «середнього класу», становлять якісну характеристику виник­нення, функціонування та розвитку громадянського суспільства. Саме на фундаменті своїх особистих інтересів, їх єдності та спільних проблем, що постають на шляху їх здійснення, індивіди утворюють ті чи інші громадські об'єднання.

Громадянське суспільство відображає встановлення елемен­тарного соціального зв'язку між індивідами.

РОЗДІЛ IV

Звичайно, спільне існування людей неможливе без того, щоб вони вступали у взаємини між собою. Виникнення найпростіших соціальних взаємин між окремими індивідами є характерною ознакою такої первинної соціальної форми спілкування людей, якою є громадянське суспільство. Саме в цій формі спілкування, своєрідній першоклітині суспільства, закладені прототипи усіх можливих більш складних соціальних взаємин, в тому числі — політичних відносин. Стосунки громадянського суспільства ста­новлять фундамент як соціальної, так і державної організації. Вони опосередковують глибинні пласти життєдіяльності як ок­ремо взятого індивіда, так і суспільства й держави в цілому. Та­ким чином, становлення громадянського суспільства відображає історичний перехід людей від їх природного стану, ізольованого існування в напрямку до цивілізованих форм соціального спілкування.

У свою чергу держава як система публічних відносин в загаль­нонаціональному масштабі виступає відносно відокремленою від елементарних міжлюдських стосунків, а тому й більш віддаленою від індивіда, вторинною, складнішою формою соціальної інтег­рації, яка отримує внаслідок цього не тільки додаткові ресурси владного впливу на суспільні відносини, але й певні можливості для узурпації владних повноважень.

Громадянське суспільство охоплює відносно виокремлену су­купність суспільних відносини.

До таких відносин належать передусім сімейні, релігійні, еко­номічні, етнічні, політичні та деякі інші. Особливе місце серед взаємин громадянського суспільства посідають політичні відно­сини, які опосередковують процеси формування загально­національних пріоритетів суспільства (первинні політичні відно­сини). На відміну від централізованої системи державно-владних відносин стосунки в межах громадянського суспільства склада­ються як горизонтальні, на засадах координації, і залежать від прояву особистої ініціативи. Тому ці стосунки функціонують у вигляді правових, насамперед приватноправових відносин зі всіма їхніми атрибутами — свободою договору, формальною рівністю сторін тощо.

Громадянське суспільство є сукупністю соціальних відно­син, де здійснюються основні права людин — на життя, свобо­ду, безпеку, власність.

На теренах громадянського суспільства людина виступає вже не тільки як абстрактний індивід, пасивний об'єкт владних відно-56

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА 1 ДЕРЖАНА

син, а й як суб'єкт права, активний носій певних, визначених юри­дичними нормами прав і свобод. За умов демократичної правової державності потреби та інтереси індивіда, його соціальні запити та боління знаходять своє предметне втілення і юридичне оформ­лення в певних юридичних домаганнях у вигляді прав і свобод лю­дини і громадянина, насамперед в основних правах — прав на життя, свободу, безпеку, власність.

Людина володіє, користується та розпоряджається майном, є членом трудового колективу, створює сім'ю, задовольняє куль­турні та духовні потреби в межах взаємин та інститутів грома­дянського суспільства, в яких держава в особі своїх державно-владних атрибутів присутня лише потенційно як гарантія їх ви­знання, охорони та захисту. Коли ж за певних конкретних обставин виникають конфліктні ситуації, які перешкоджають безпосередньому здійсненню основних прав і свобод людини, нормальному ходу реалізації права, з'являється необхідність ре­ального втручання з боку держави, примусового здійснення пра­вових норм, практичного застосування примусових заходів для охорони та захисту прав і свобод людини.

Громадянське суспільство опредмечується у відповідних гро­мадських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму свого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів.

Серед цих інститутів — сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності, громадські ор­ганізації, політичні партії, недержавні засоби масової інфор­мації. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюють­ся не державою, а самими індивідами, і тому їх реальне функціо­нування є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідо­мості. Саме від ефективності функціонування інститутів грома­дянського суспільства залежить авторитет та реальні можливості впливу громадської думки на державно-владні інститути.

Серед інститутів громадянського суспільства слід виокремити політичні партії та рухи, оскільки вони виступають своєрідною «перехідною ланкою» від потреб і інтересів громадянського суспільства, які від того набувають значення політичних пріори­тетів, до власне організації і здійснення державної влади. З одного боку, діяльність політичних партій спрямована на сферу грома­дянського суспільства, звідки акумулюються політичні настрої та

РОЗДІЛ IV

сподівання населення, а з іншого — на здобуття державної влади і важелів управління в загальнонаціональному масштабі для здій­снення політичних настанов та програм, що стосується відтепер безпосередньо проблематики функціонування політичної системи. Громадянське суспільство, його окремі інститути форму­ються і функціонують на засадах самоврядування.

Індивіди безпосередньо або через утворені ними органи вирішують питання своєї життєдіяльності — добровільно форму­ють певні інститути для колективного задоволення своїх потреб та інтересів, створюють для себе правила поведінки у формі соціаль­них, насамперед правових норм, якими керуються у своїй діяль­ності, самостійно приймають спільні рішення і самі їх виконують. Самоврядність забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю виявлення ініціативи, активної поведінки, правом на прийняття найбільш оптимального з точки зору інтересів індивідів та їх об'єднань рішення. Загальновизнаним вважається принцип, згідно з яким самоврядні інститути громадянського суспільства повинні діяти в межах Конституції та законів.

Відносини громадянського суспільства регулюються правом на засадах унормування свободи та рівності учасників громад­ського спілкування.

Відносини громадянського суспільства за своїм визначенням мають бути вільними від безпосереднього управлінського втру­чання з боку владних інститутів держави, а тому й регулюються правом, яке передбачає формально визначені межі свободи по­ведінки¹ учасників громадянського спілкування, гарантує їм можливість діяти під власну відповідальність і на власний ризик. Тому нормативна структура громадянського суспільства висту­пає як результат впорядкування на основі правових норм, насам­перед як його правовий устрій.

У цьому плані сам термін «громадянське суспільство» є не до­сить вдалим, оскільки передбачає учасником громадянського спілкування громадянина, а поняття «громадянин», як відомо, співвідноситься з державою, оскільки під громадянством ро­зуміють членство в державі, постійний не тільки правовий, але й політичний зв'язок між державою та індівидом. Тому, звісно, громадянин є передусім суб'єктом відносин з державою. Сфера соціального спілкування, яка охоплює саме громадські стосунки

а. - М.: НОРМА -

' Див.: Нерсесянц В. С. Общая теория права и тосу дч ИНФРА, 1999. -С. 53-69.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА І ДЕРЖАВА

та самоврядні інститути, на відміну від політичних відносин, з точки зору суто юридичних критеріїв ближча до суспільства, по­будованого на цивільних (цивільно-правових) засадах, через те що стосунки, які воно охоплює, регулюються цивільно-правовим методом, нормами приватного, насамперед цивільного права.

§ 3. Поняття та структура політичної системи суспільства

Основним при розгляді політичних проблем є поняття політи­ки, яке має відповідати суворим критеріям наукового підходу до складної проблематики політичної життєдіяльності суспільства, висвітлення якої слід чітко скорегувати в напрямку пріоритету гуманітарних загальнолюдських цінностей.

Тривалий час у вітчизняній політичній та юридичній літера­турі панувало спрощене розуміння сутності політики та політич­них відносин, яке зводило їх лише до боротьби класів та пануван­ня класової волі. Це було зумовлено об'єктивними та суб'єктив­ними чинниками, серед яких слід відзначити міфологізацію політичної ідеології, неструктурованість політичних інтересів, непрозорість політичного процесу, нерозвиненість масової політичної свідомості тощо.

Різноманітність і суперечливість політичних інтересів окре­мих соціальних груп, класів, етносів може привести за умов ак­центування на розбіжностях до відкритої конфронтації, до взаємного їх знищення, проте ці інтереси шляхом демократично­го дискурсу можуть бути спрямованими до компромісної точки зору на ґрунті спільних потреб суспільства, загальновизнаних

людських цінностей.

Отже, політику слід розглядати як суспільну діяльність, зміст якої становлять організація, регулювання та контроль відносин між людьми, соціальними групами з точки зору загально значу­щих для суспільства тенденцій. Тому головним у політиці є участь в управлінні державою, прагнення до оволодіння державною вла­дою як організацією, що здатна використовувати ресурс суспільства в загальнонаціональному масштабі.

Результатом застосування системної методології до вивчення політичних явищ став розгляд політики як системного утворення, що характеризується цілісністю, виконує певні функції, має ви­значену структуру, складається з відповідних елементів. Усі ці пізнавальні конструкції знайшли своє відображення в теорії

РОЗДІЛ IV

політичної системи суспільства, яка посідає одне з провідних місць у вітчизняній політології, має значний методологічний по­тенціал для суміжних галузей соціальної науки.

З огляду на тематику 'державознавства провідною при висвітленні питання про політичну систему стає теза про те, що в сучасному демократичному суспільстві держава, яка є стрижне­вим суб'єктом відносин політичної влади, не повинна претендува­ти на монополію у вирішенні проблем політичного розвитку країни. Проголошення політичної багатоманітності однією із за­сад державного устрою, функціонування та розвитку сучасної державності ( ст. 15 Конституції України) означає визнання ак­тивної ролі політичних партій у суспільстві, коли загальні на­прямки соціального розвитку акумулюються і формуються пере­дусім у площині інтересів громадянського суспільства на засадах вільної конкуренції політичних поглядів та програм.

Можливим є формулювання різних понять політичної систе­ми суспільства, кожне з яких має своє пізнавальне значення. Принаймні одне з них охоплює сукупність політичних явищ на терені певної країни, відображає різні за своїм конкретним змістом рівні політичної життєдіяльності суспільства.

З цієї точки зору вирізняють такі елементи політичної систе­ми:

1) суб'єкти політики (людина, соціальні групи та утворення);

2) політичні інститути (держава як інститут, політичні партії
та рухи), які відбивають інтереси суб'єктів політики, становлять
разом політичну організацію суспільства;

3) політичні відносини, які складаються між структурними
елементами політичної системи;

4) політичні норми, за допомогою яких регулюється політичне
життя суспільства;

5) політичну свідомість, яка відображає ідеологічне та психологічне становлення до політики;

6) політичну діяльність як сукупність певних дій та вчинків її
учасників.

Таке поняття політичної системи суспільства слід оцінювати як гранично широке і тому придатне передусім для соціально-філософського дослідження чи галузі знань, що спеціально при­свячена вивченню політики з різних її боків — політології. На цьо­му рівні поняття політичної системи співвідноситься з поняттям суспільства, тематика політичної системи розглядається в за­гальному контексті суспільно-політичної проблематики. Так, у 60

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА І ДЕРЖАВА

політичній системі суспільства з цієї точки зору можна вирізнити два суттєвих аспекти, без яких неможливо уявити складний ме­ханізм функціонування політичної влади за умов функціонуван­ня демократичних принципів: здійснення програмних настанов партією, яка перемогла на виборах і завоювала більшість у парла­менті та уряді, і діяльність політичних сил, які перебувають в опо­зиції.

Теорію держави та права, предмет якої становлять інституціональні елементи державно-правової організації суспільства, цікавить передусім вузьке поняття політичної системи, що з огля­ду на попереднє розуміння виокремлює її інституціональний ас­пект і саме тому його можна назвати політичною організацією суспільства. Не менш важливою з цього погляду є і те, що інституціональне визначення політичної системи корелює до наведе­ного вище інституціонального поняття громадянського суспільства в контексті загальної проблематики організації життєдіяльності суспільства.

Таким чином, під політичною системою суспільства (політич­ною організацією) розуміють узяті разом і у взаємодії державу як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.

З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:

1) держава в її інституціональному аспекті як орган (система
органів) здійснення політичної влади та управління в загально­
національному вимірі;

2) політичні партії, які акумулюють політичні настрої населення, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть
участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;

3) об'єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.

Слід зауважити, що досить часто до складу політичної систе­ми в її вузькому значенні відносять такі організації, які повинні з принципових міркувань перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, — церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації і т. ін., що, з одного боку, свідчить про недостатню визначеність та структуро­ваність існуючих політичних інтересів у суспільстві, а з іншого — містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення на­званих інститутів, які за звичайних умов перебувають на рівні відносин громадянського суспільства. У практичному вимірі охоплення державно-владним впливом різноманітних видів

РОЗДІЛ IV

суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними, про­вокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави, коли вона зможе набути нової якості, перетворитися на всеохоплюючу (тоталітарну).

На користь саме такого нового бачення питання про відносини між цими утвореннями і політичними інститутами свідчить аналіз тенденцій розвитку виборчого законодавства та законів, які регу­люють статус і діяльність різних неполітичних об'єднань грома­дян — громадських і релігійних організацій, профспілок, виключа­ючи можливість їх безпосередньої участі в політичній діяльності.

§ 4. Партії в політичній системі

суспільства: правове регулювання статусу та діяльності

Історично політичні партії складалися як об'єднані спільним інтересом групи людей, організації прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства і держави, діяльність яких безпо­середньо була спрямована на завоювання державної влади. Про­образи сучасних політичних партій сформувалися ще за антич­них часів — у Стародавній Греції та в Римі.

Політична партія — це об'єднання прихильників певної за­гальнонаціональної програми суспільного розвитку, яке утво­рюється для участі у виробленні та здійсненні державної політи­ки, виборах органів влади, представництва в їх складі.

Єдиним інтересом політичної партії є політичний інтерес, опредмечений в її політичній активності. Політична партія є різновидом об'єднань громадян, яке створюється спеціально для участі в політичній діяльності, що й відрізняє її від інших об'єд­нань громадян (громадських організацій, об'єднань за інтересами, професійних спілок, релігійних організацій, трудових колективів), котрі формуються для здійснення будь-яких інших, але — і це ос­новне — неолітичних інтересів і тому не можуть і не повинні бу­ти суб'єктами політичної системи.

Роль політичних партій у політичній системі сучасного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх до­помогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА /ДЕРЖАВА

Політичні партії за умов демократичного політичного режи­му виконують такі функції:

1) виявлення та акумуляції політичних настроїв;

2) представництва політичних інтересів різних соціальних груп;

3) формування політичних програм щодо можливих напрям­ків розвитку суспільства та держави;

4) забезпечення конкуренції політичних поглядів;

5) підготовки кадрів для політичної діяльності;

6) реалізації політичних програм через загальнонаціональні
інститути влади та управління (у разі перемоги на виборах);

7) політичного опонування (у разі поразки на виборах).

Політичні партії є невід'ємним складовим елементом демо­кратії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непоруш­ності прав та свобод людини і громадянина, насамперед — га­рантій політичної свободи. Особлива роль політичних партій у політичній системі сучасних економічно розвинених країн приво­дить до того, що сама сутність цих політичних систем часто ви­значається зарубіжними політологами як «правління політичних партій» або як «партійна демократія».

Непересічна роль політичних партій в організації та здійсненні політичної влади передбачає порівняно з іншими вида­ми об'єднань громадян певні особливості правового регулювання їх становища та діяльності, а саме:

особливі умови участі в політичних партіях, членами яких мо­жуть бути лише громадяни країни, які пов'язані з державою єди­ним політичним інтересом, спільною політичною долею;

певні законодавчі обмеження щодо можливості їх антиконституційної діяльності;

спеціальні правила та процедури легалізації політичних пар­тій (в Україні — політичні партії офіційно визнаються шляхом їх реєстрації в Міністерстві юстиції України);

вимоги щодо прозорості політичних партій для суспільства і держави, їх функціонування на демократичних засадах — доб­ровільності, гласності, підконтрольності, відповідальності, за­конності;

вимоги щодо несуперечливості статуту та програм партій, які

не повинні суперечити чинному законодавству;

гарантії щодо невтручання з боку держави, зокрема примусо­вого розпуску політичних партій, який допускається тільки на за­конних підставах і за особливою процедурою (в Україні — за рішенням судових органів);

фінансову підтримку з боку держави.63

РОЗАІЛ IV

У багатьох країнах розвиненої демократії основи правового положення і діяльності політичних партій установлюються Кон­ституцією, детально регламентуються окремими законами про політичні партії. Використовується також і інший варіант, коли правовий статус політичної партії регулюється конституційними положеннями та загальними нормами щодо організації та діяль­ності громадських об'єднань, одним із видів яких вважаються політичні партії. В Україні нещодавно був прийнятий окремий за­кон «Про політичні партії», який став комплексним нормативно-правовим актом, що регламентує різні сторони організації та функціонування політичних партій.

За своїм ідеологічним спрямуванням партії можуть бути: ліберальними, соціалістичними, демократичними, національно-демократичними, соціал-демократичними, консервативними, клерикальними (християнськими) тощо. В деяких країнах зако­ном забороняється організація і діяльність радикальних полі­тичних партій, які закликають до насильницького повалення конституційного ладу, розпалюють релігійну, расову, націо­нальну ворожнечу, порушують загальновизнані права і свободи людини.

Політичні системи сучасних західних демократій вибудову­ються таким чином, що вони функціонують, як правило, у дво- чи трипартійному режимі, коли найвпливовіші партії або партійні блоки змінюють одне одного біля керма державної влади та управління. Законодавство може підтримувати і стимулювати та­кий порядок зміни партій шляхом встановлення певних відсотко­вих бар'єрів, що створює для партій, які набрали незначну кількість голосів на виборах, перешкоди щодо можливостей партійного представництва в парламенті.

Для участі в тих чи інших політичних акціях і передусім у ви­борчих кампаніях політичні партії, щоб збільшити можливості свого впливу, можуть об'єднуватися в блоки. Політичні рухи можна охарактеризувати як більш масові порівняно з партіями, але менш організовані політичні об'єднання громадян, які ство­рюються для об'єднання зусиль щодо вирішення найгостріших конкретних політичних питань і можуть не мати фіксованого членства, чітко визначеного статуту та політичної програми. Діяльність політичного руху має, як правило, тимчасовий харак­тер і завершується при досягненні конкретної мети, для якої він був створений, або його розпадом, або перетворенням на одну чи кілька політичних партій.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА1 ДЕРЖАВА

......

§ 5. Місце держави в політичній системі суспільства

При розгляді проблематики політичної системи суспільства з позицій державно-правової науки слід, однак, чітко визначитися стосовно того, що саме держава як орган влади та управління в масштабі всього суспільства виступає її стрижневим елементом,

ядром.

Саме навколо державної влади як концентрованого втілення політики в загальнонаціональному вимірі формуються інтереси інших політичних інститутів, точиться боротьба політичних партій за те, щоб здобути важелі державного управління. У самій державності з точки зору реалізації політичних інтересів та про­грам провідними виступають такі державні інститути, як парла­мент та уряд. Депутати парламенту та члени уряду, яких приво­дить на посади політична партія, що перемогла на виборах, посідають у цих органах так звані політичні посади і тому кваліфікуються як політичні службовці.