Усунення Виговського від влади

Добившись блискучої перемоги, І.Виговський отримав можливість успішно завершити війну з Московією і припинити громадянську війну. Однак через ряд причинскористатися її плодами гетьманові не вдалося.

По 1 -орієнтація на Річ Посполитуне мала підтримки в суспільстві, яке у переважній більшості продовжувало вважати останню своїм основним ворогом.

По 2 –невдала соціальна політика гетьмана та використання в боротьбі з опозицією кримських татар настроїли проти нього переважну частину українського населення.

По 3 –воєнна акція кошового Запорізької Січі Івана Сірка протиКримського ханства позбавила Виговського союзників, поквапилися на захист власних домівок.

По 4 –активізувала свою діяльність опозиція, основу якої складала старшина лівобережних полків, котра боялася, що у випадку війни з Москвою бойові дії проходитимуть на Лівобережжі. Коли московський князь Трубецькой – згідно з волею царя – вже хотів запропонувати Виговському мир на умовах 1654 р., до нього прибув представник опозиції ніжинський прототип М.Филимонович і заявив про підготовку повстання проти гетьмана. На чолі добре законспірованої змови стояли полковники Я.Сомко, В.Золотаренко, Т.Цюцюра та ін.. Повстанці розгромили урядові залоги, багато прихильників Виговського було вбито, чимало їх потрапило в полон, серед них В.Виговський та І.Нечай.

Водночас різко погіршується становище гетьмана й на Правобережній Україні, де опозиційні сили зосереджувалися навколо Ю.Хмельницького. Провідну роль в їхній організації відіграли І.Богун, П.Дорошенко, І.Сірко та інші противники союзу з Польщею.

Наприкінці вересня 1659 р. зібралася Козацька рада в Білій Церкві, яка обрала новим гетьманом Ю.Хмельницького. У цій ситуації І.Виговський, відчуваючи втрату підтримки, не звернувся за допомогою до турків і татар, як йому дехто пропонував, скорився постанові й добровільно віддав гетьманські клейноди, а сам подався до Польщі. Спочатку дістав від польського уряду Київське воєводство, та в 1664 р. був страчений поляками за доносом тодішнього гетьмана Тетері. Трагедія Івана Виговського – цієї, безперечно, розумної людини, щирого українського патріота – полягає в тому, що він, за словами І.Крип’якевича, знехтував здобутками Національної революції й намагався створити шляхетську Україну на зразок шляхетської Польщі.

Юрій Хмельницький

Обираючи новим гетьманом 18-річного Юрка Хмельницького (1659 – 1662), старшина сподівалась, що авторитет роду Хмельницьких допоможе знову об’єднати народ, зупинити негативні тенденції, які розвивалися в українському суспільстві. Уже з самого початку перед новообраним гетьманом постала гостра проблема подальшого зовнішньополітичного курсу. Ситуація склалась таким чином, що Українська держава фактично опинилась між двома вогнями:Московщиною, з одного боку, та Річчю Посполитою – з другого. Будь-які різкі рухи українського уряду в даному випадку могли мати непередбачені наслідки. Тому було вирішено діяти обачливо, використовуючи суперечності між згаданими державами. Як зазначав восени 1659 р. один із польських сановників А. Потоцький в листі до короля, козацька старшина вважала за найрозумніше «не бути ні під королем, ні під царем, сподіваючись цього досягнути, обманюючи і лякаючи короля царем, а царя – королем.»

Ю. Хмельницький та його оточення, заявивши про повагу польському королеві, поспішали владнати відносини з Москвою. Вони відстоювали основи договору 1654 р., проте бажали провести його ревізію і ввести нові пункти, які б заперечували українську державність: до складу України також мали бути включені Північна Чернігівщина й частина Білорусі; непорушність території; вільне обрання гетьмана; свободу вільних дипломатичних зв’язків з іншими державами; заборону перебування на її теренах, крім Києва, московського війська і воєвод та втручання їх у внутрішні справи України; присягу царя на умовах договору тощо. Все це було оформлено у т. зв. Жердовських статтях.

Юрій Хмельницький передав Жердовські статті через посольство на чолі з П. Дорошенком князеві Трубецькому, проте князь їх не прийняв, а зажадав переговорів із самим гетьманом. Після довгих вагань останній погодився, поїхавши зі старшиною до Переяслава, де тоді перебували московські представники. Це рішення мало катастрофічні наслідки.

27 жовтня 1659 р. молодий Хмельницький під тиском 40-тисячного московського війська на чолі з Трубецьким змушений був погодитися на ухвалення нового Переяславського договору. Він складавсь з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. (українська сторона їх на цей час втратила) та додаткових статей. Його зміст, за словами В. Смолія та В. Степанкова, переносив характер українсько-московських відносин зі сфери конфедеративного союзу у площину обмеженої автономії у складі Московії:1) заборонялися зносини Української держави з іноземними країнами; 2) Україна позбавлялася права без царської згоди переобирати гетьмана: обрана на цю посаду особа повинна була їхати до Москви на затвердження; 3) гетьман без Козацької ради не міг призначати й звільняти полковників та генеральну старшину, а також розпоряджатися військом без дозволу царя; 4) для посилення контролю за діяльністю гетьманського уряду в Україні значно збільшувався контингент царських військ. Крім Києва, московські гарнізони з воєводами розташувалися у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані; 5) передбачалася смертна кара для українців, які відмовлялися присягнути на вірність царю; 6) Київська митрополія підпорядкувалася московському патріарху тощо.

Трагедія подальшої історії України була в тому, що цей сфальсифікований документ 1659 р. став єдиним офіційним текстом т. зв. Статей Богдана Хмельницького й на ньому згодом підписувалися всі гетьмани. Він був надрукований в «Полном Собрании Законв Российской Империи».

Нав’язавши Україні Переяславський договір, московський уряд фактично перестав рахуватися з молодим гетьманом. Воєводи втручалися в управління, роздавали на свій розсуд землі, московські залоги грабували населення. Гетьманська влада стала номінальною. Зростало невдоволене українського народу.

Щоб остаточно перемогти в довголітній боротьбі за українські землі, московський уряд перервав перемир’я з Польщею і в 1660 р. почав війну. 20-тисячна армія під проводом воєводи В. Шереметьєва вирушила на Волинь. По дорозі до них мав приєднатися з 30-тисячним військом Ю. Хмельницький. Шереметьєв дійшов до містечка Любар і тут зустрівся з великими силами противника. Після кількаденних боїв московське військо відступило під містечко Чуднів, витримуючи потужні атаки. Під Чудновом, на Волині, поляки розбили московські війська, змусили В. Шереметьєва капітулювати, а гетьман Хмельницький зі старшиною погодився на мир з Польщею. Тут же, на полі бою, 17 жовтня 1660 р. був підписаний Чуднівський договір (відомий також як Слободищенський трактат), який у головних рисах повторював Гадяцьку угоду, але без статті про Князівство Руське. Україна діставала автономію на чолі з гетьманом.

І без того хаотична ситуація ускладнилася ще більше. Лівобережні полки під командуванням Я. Сомка виступили проти зв’язків із Польщею, а відтак – і проти Ю. Хмельницького. Будучи неспроможним опановувати ситуацією і покласти край внутрішнім конфліктам, молодий гетьман восени 1662 р. скликав старшинську раду в Корсуні, де зрікся влади, а в січні наступного року постригся в ченці під іменем Гедеона. В Україні загострилася спустошлива громадянська війна. Доба Руїни сягнула апогею.