РОЗДІЛ 4. СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ОБ’ЄКТИВНИМ І СУБ’ЄКТИВИМ ПРАВОМ

Суб'єктивне право взаємопов'язане з об'єктивним пра­вом, обумовлено його змістом. Адже ті або інші юридичні права суб'єктів, що, власне, і становлять сутність суб'єк­тивного права, формулюються у чинних юридичних нор­мах, тобто в об'єктивному праві. Отже, суб'єктивне право не може виникнути без об'єктивізації у нормах права об'єктивного. З іншого боку, і об'єктивне право невід'ємне від суб'єктивного. Метою і призначенням існування норм права (об'єктивного) врешті-решт є правове регулювання суспільних відносин, а також забезпечення цього регулю­вання відповідним правовим механізмом. А правове регу­лювання здійснюється через юридичні права і обов'язки суб'єктів.

У загальному вигляді зміст будь-якого суб'єктивного права можна звести до того, що воно надає уповноважено­му суб'єкту такі можливості:

а) поводити себе відповідним чином (право на свої дії);

б) вимагати відповідної по­ведінки від інших суб'єктів (право на чужі дії);

в) зверта­тися до держави за захистом свого юридичного права.

Для реального юридичного забезпечення таких можливостей при закріпленні в об'єктивному праві повноважень одного суб'єкта фіксуються відповідні обов'язки зобов'язаного суб'єкта. І навпаки, при фіксації конкретних обов'язків одного суб'єкта, закріплюються відповідні права іншого суб'єкта. Отже, суб'єктивному праву (можливій поведінці) одного суб'єкта (уповноваженого) з необхідністю кореспон­дують юридичні обов'язки іншого суб'єкта (зобов'язаного). Невиконання цих обов'язків є правопорушенням і тягне за собою застосування засобів державного примусу, зокрема того або іншого виду юридичної відповідальності.

Суб'єктивне право слід розглядати в єдності з інте­ресами суб'єкта. Суб'єктивне право — міра можливої по­ведінки уповноваженого. Реалізовувати чи не реалізову­вати цю можливість цілком залежить від волевиявлення суб'єкта. Природно, що можлива поведінка-буде перетво­рюватися на реально здійснювану лише тоді, коли вона буде сприяти задоволенню тих або інших потреб уповнова­женого, тобто, коли певна поведінка відповідатиме інте­ресам суб'єкта. Отже, інтерес виступає як своєрідний "стартер" процесу реалізації суб'єктивного права.

Конкретне суб'єктивне право як юридично встановле­на можливість поведінки, що спрямована на досягнення певного соціального блага, не може існувати без відпо­відних норм об'єктивного права,в яких воно знаходить свій юридичний вираз. Після юридичної фіксації суб'єк­тивне право існує, насамперед, як можлива поведінка, по­тенційна можливість суб'єкта поводити себе певним чином. І ця можливість, за наявності її закріплення у нормах об'єктивного права і суб'єкта, якому вона належить, існує потенційно, незалежно від того, вступає суб'єкт у пра­вовідносини для реалізації цієї можливості чи ні. Крім того, суб'єктивне право як потенційне право на певне соціальне благо, може не тільки існувати, але й реалізо­вуватись за межами правовідносин.

Практична цінність суб'єктивних прав полягає у їх ре­альності, тобто у можливості здійснення повноважень, які випливають із змісту того чи іншого конкретного суб'єк­тивного права. Реальність суб'єктивних прав забезпе­чується за допомогою гарантій, тобто засобів, способів і умов, спираючись на які суб'єкт досягає повного і безпе­решкодного здійснення своїх прав. Гарантії суб'єктивних прав поділяються на: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні.

Економічні гарантії — це сукупність економічних чин­ників (матеріальні цінності суспільства, ринкова економіка, досконала система економічних відносин і т. ін.), які сприя­ють повній і безперешкодній реалізації суб'єктивних прав.

Політичні гарантії — це сукупність політичних чинників суспільного і державного життя (політична система суспільства, плюралізм та гласність у здійсненні політич­ного життя тощо), що забезпечують повну і безперешкодну їх реалізацію.

Ідеологічні гарантії — це сукупність ідеологічних і світо­глядних принципів, що обумовлюють першочергові цінності і непорушність суб'єктивних прав, їхню повну і безпереш­кодну реалізацію.

Юридичні гарантії — це сукупність тих правових інсти­тутів, що забезпечують можливість реалізації суб'єктивних прав, а також захищають і охороняють їх від будь-яких обмежень і порушень.

Соціальна цінність суб'єктивних прав з економічної точ­ки зору вбачається у тому, що їх наявність:

а) відображує можливості держави матеріально забезпечувати реалізацію певних суб'єктивних прав;

б) забезпечує суб'єктам мож­ливість активної участі в економічному житті суспільства і тим самим сприяє зміцненню його матеріального ста­новища.

З політичної точки зору соціальна цінність суб'єктивних прав виявляється у тому, що вони:

а) є мірою досягнутого в суспільстві прогресу щодо встановлення дійсного демо­кратизму, визнання і забезпечення свободи особи;

б) забез­печують громадянам активну участь у всіх сферах суспіль­ного життя і тим самим активізують соціальне-політичне життя суспільства; в) фіксують певні повноваження, сти­мулюють суспільне корисну поведінку суб'єктів.

Соціальна цінність суб'єктивних прав з ідеологічної точ­ки зору полягає у тому, що вони:

а) є втіленням пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права осо­би;

б) виступають дійсним засобом пропаганди досягнень суспільства у гуманітарній сфері;

в) є інструментом ви­криття перекручень дійсних досягнень суспільства у гу­манітарній сфері.

З юридичних позицій соціальна цінність суб'єктивних прав вбачається у тому, що вони:

а) є правовим інстру­ментом розвитку демократії у суспільстві на основі прин­ципів гуманізму і свободи особи;

б) визначають систему взаємних юридичних прав та обов'язків держави і особи;

в) виступають регулятором поведінки громадянина шляхом фіксації певних еталонів поведінки, які відповідають інте­ресам суспільства;

г) є інструментом поєднання порядку і організованості з активністю і самостійністю поведінки гро­мадян.

Під особистою цінністю суб'єктивних прав слід розуміти те значення, що має для громадянина, його розвитку, задоволення інтересів і потреб наявність і реалізація пев­них повноважень, що виходять з тих або інших суб'єк­тивних прав.

Цінність суб'єктивних прав для особи з економічної точ­ки зору вбачається у тому, що вони надають можливість вимагати від держави відповідного матеріального забезпе­чення у реалізації повноважень, що випливають з того або іншого суб'єктивного права.

З політичної точки зору цінність суб'єктивних прав для особистості виявляється у тому, що вони:

а) уможливлю­ють визначення реального положення особи як вищої цін­ності у державі і суспільстві;

б) вказують особистості, в яких сферах і в якому просторі держава розглядає його як вирішальну силу політичних процесів у суспільстві.

Цінність суб'єктивних прав для особистості з ідеоло­гічної точки зору вбачається у тому, що вони дають змогу індивіду уявити, якою мірою в них виражено принципи демократії, гуманізму, справедливості, що мають загально­людську цінність.

З юридичної точки зору цінність суб'єктивних прав що­до особистості вбачається у тому, що вони: а) є засобом упорядкування суспільних відносин і дозволяють громадя­нину планувати свою поведінку і прогнозувати поведінку інших суб'єктів; б) визначають систему конкретних повно­важень громадянина у найважливіших сферах суспільних відносин; в) є юридичним інструментом набуття громадя­нином тих чи інших соціальних благ; г) слугують основою системи юридичних та інших засобів забезпечення участі громадян у найважливіших сферах соціальних відносин.

ВИСНОВКИ

Право - соціальне явище. Воно породжено суспільством, і зрозуміти його можна лише розглядаючи як частину соціального організму.

Суспільна еволюція - природно-історичний процес, і право включене в нього як його складове. Говорити про державне і правове будівництво, про реформи політичної і юридичної систем виправдано лише в тій мері, у якої їхньої зміни відповідають закономірному ходу історії. Кожна ступінь у розвитку права має свої соціально-історичні передумови. Яка би зробленими ні були самі по собі Конституція й інші закони, якими б ідеальними ні представлялися політичні системи, вони залишаться незатребуваними народом і не почнуть працювати, якщо не будуть відповідати суспільним умовам і культурі мас.

Розвиток суспільства здійснюється нерівномірно, і немає єдиного центра, що визначав би об'єктивні закони еволюції, одноразово й однаково діючі у всіх регіонах земної кулі. Ні Європа, ні Америка, ні Азія не можуть служити загальнообов'язковим зразками. Будь-яка реформа в будь-якій країні відправляється насамперед від того, що в цій країні є, і реформатори користуються тільки такими коштами, що знаходяться в їхньому розпорядженні. Кожна епоха є продовження попередній навіть тоді, коли наступний етап є, здавалося б, лише радикальним запереченням попередніх суспільних форм. Завтрашній день держави і права неминуче зв'язаний із учорашнім днем тієї країни, у якій вони формуються.

Одним із головних індикаторів демократичного розвитку будь-якої держави є нормативне закріплення прав та свобод людини та громадянина та система гарантій з боку держави щодо їх практичної реалізації. Сучасний перелік прав людини, зафіксований у багатьох міжнародно-правових актах і в конституціях правових держав, – результат довгого становлення. Сучасні еталони і стандарти у сфері прав людини перш ніж стати нормою демократичного суспільства пройшли свій непростий розвиток та тернистий шлях до втілення із ідей у повсякденну практику.

Світ, суспільство упорядковані. В основі їхньої еволюції лежать універсальні закони. Однак у кожній країні вони діють по-різному, переломлюючи через призму унікальної національної своєрідності і неповторного історичного досвіду народу. У кінцевому рахунку, очевидно, усі країни пройдуть стадію ринкового господарства, але в кожній країні капіталізм буде своїм: у США - американським, у Великобританії - англійським, у Німеччині - німецьким, а в Україні - українським.

Теорія держави і права, як і всяка наука, - узагальнення світового досвіду державно-правового розвитку. І вивчення права допоможе відрізнити істину від оман, помилок, маніловщини та кон’юктури.