Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В.

Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. — К.: Либідь, 2002. — 608 с. ISBN 966-06-0265-0.

У підручнику розглядаються основні поняття системи між­народного права, джерел, суб'єктів правотворчого і правозасто-совчого процесів, забезпечення міжнародного права. Особлива увага приділяється інститутам визнання і правонаступництва, історії міжнародного права. Вперше у вітчизняній навчальній літературі дана характеристика міжнародної правосвідомості, міжнародної юстиції, міжнародної законності і правопорядку.

Усі теми підручника розглядаються у взаємозв'язку з поло­женнями сучасного законодавства України.

Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних вузів і фа­культетів, а також для тих, хто навчається за спеціальностями «Міжнародне право», «Міжнародні відносини».

ББК «7.5я73

ISBN 966-06-0265-0

ББК 67.5я73 Б 93

Розповсюдження та тиражування

без офіційного дозволу видавництва заборонено

Рецензенти:

д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. АПН України О. Л. Копиленко,

д-р юрид. наук В. В. Медведчук

Редакційна колегія: канд. юрид. наук, доц. О. В. Задорожній, канд. юрид. наук, доц. В. В. Мицик, канд. юрид. наук, доц. В. I. Муравйов

Допущено Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-3972 від 02.10. 2001 p.)

Редакція навчально-методичних видань Головний редактор В. М. Куценко Редактор О. І. Цибульська

В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній, 2002

ВСТУП

В

ивчення міжнародного пра­ва має давні традиції. Як­що не зважати на ідеологічні упередження (що для вив­чення міжнародного права є вкрай шкідливим), то слід визнати наявність достатньої кількості навчальної літера­тури з цього предмета. Сьогодні в Україні є десятки різ­них підручників, підготовлених вченими Росії, Велико­британії, Італії, Франції, США, Німеччини та багатьох ін­ших країн (мовою оригіналу чи в перекладі на російську або українську мову; опубліковані в українських чи зару­біжних видавництвах).

Тому нині більш нагальним постає питання про те, як вивчати міжнародне право в навчальних закладах Украї­ни. Адже більшість зарубіжних підручників розраховані на вивчення міжнародного права крізь призму своїх націо­нально-правових проблем. Наприклад, підручники, опуб­ліковані в Росії, розкривають основні засади міжнародно­го права з урахуванням проблем, потреб та інтересів Ро­сійської Федерації.

Очевидно й те, що нові знання набуваються легше і засвоюються глибше, коли предмет вивчають рідною мо­вою. Актуальною уявляється також проблема активізації ролі вітчизняного підручника як засобу розвитку відпові­дної національної термінології.

Вивчення міжнародного права за вітчизняним підруч­ником має ще один важливий аспект. Так, Конституція України проголошує міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України, частиною національного за­конодавства країни. Отже, їхні положення обов'язкові для виконання, адже стаття 68 Конституції України зак-

3

________________________ Вступ_________________________

ріплює обов'язок кожного громадянина «неухильно до­держуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших лю­дей. Незнання законів не звільняє від юридичної відпо­відальності».

Очевидно, що знання відповідних міжнародних дого­ворів, які стали частиною законодавства України, не мож­на отримати з іноземних підручників. Згідно зі ст. 57 Кон­ституції України українська держава гарантує кожному «право знати свої права і обов'язки». Ця гарантія забезпе­чується завдяки тому, що «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, вста­новленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не до­ведені до відома населення у порядку, встановленому за­коном, є нечинними».

Тому держава має подбати про роз'яснення міжнарод­них договорів населенню. На розв'язання цього завдання спрямована, зокрема, публікація різних коментарів, по­сібників і підручників з міжнародного права. Отже, сьо­годні знання міжнародного права необхідні не лише дип­ломатам, іншим працівникам сфери зовнішніх зносин Ук­раїни, а й кожному громадянинові, особливо тим, хто по­в'язує свою роботу з органами та установами забезпечен­ня правопорядку в державі.

Україна стала активним членом міжнародного співто­вариства. Більшість її зобов'язань стосується безпосеред­ньо не лише державних органів забезпечення виконання міжнародних угод, а й кожного громадянина зокрема. Ре­алізувати їх без належної підготовки неможливо. Водно­час через ускладнення системи міжнародного права, роз­ширення кола його суб'єктів, посилення ролі впливу між­народної громадської думки, зокрема неурядових міжна­родних організацій, на розвиток міжнародного права, зро­стання ролі механізму міжнародно-правового регулюван­ня в сферах, які ще недавно не були об'єктом міжна­родного права, ускладнився сам процес засвоєння між­народно-правових засад.

Звичайно, у вирішенні цих та інших проблем Україна не відособлена від зусиль інших держав. Значну допомогу (консультативну насамперед) надають різні міжурядові й

4

________________________ Вступ________________________

неурядові, регіональні та універсальні міжнародні органі­зації. Особливо слід наголосити на ролі ООН в поширенні міжнародно-правових знань. З цією метою використову­ються різні засоби і процедури, як-то:

гласність і суспільна поінформованість (розповсюд­ження текстів міжнародно-правових документів, популя­ризація діяльності щодо дотримання норм міжнародного права та оголошення випадків їх порушення, вироблення заходів для надання інформації з міжнародно-правових питань та ін.); консультативні послуги (круглі столи, се­мінари, наукові конференції, допомога експертами, про­ведення регіональних курсів підготовки, надання стипен­дій тощо);

викладання міжнародного права (підготовка викла­дачів і студентів, розвиток національних, регіональних та універсальних організацій з метою дослідження і вивчен­ня міжнародного права, координація діяльності в галузі підготовки й поширення міжнародно-правової інформації та ін.);

прийняття резолюцій Генеральною Асамблеєю ООН з питань заохочення вивчення міжнародного права й по­ширення міжнародно-правових знань (знаменним у цьо­му плані є проголошення ООН 1990—1999 pp. Десяти­річчям міжнародного права і проведення в 1995 р. Міжна­родної конференції з вивчення й викладання міжнарод­ного права).

Проте основні завдання щодо оволодіння знаннями з міжнародного права стоять перед державою і її грома­дянами, бо саме вони розуміють, що ці знання є не лише показником загальної культури, а й невід'ємною умовою прийняття у світове співтовариство. Звичайно, всього охопити не можна, і тому підручники покликані відібрати й пояснити головне, принципово найбільш важливе.

Щоправда, у кожного може бути своя думка. Деякі автори підручників практикують подавати власне бачен­ня певних проблем як «аксіоми» сучасного міжнародного права. На жаль, досить часто такі «аксіоми» не підтвер­джуються вже на час виходу підручника в світ.

Щоб уникнути таких помилок і з метою шанобливого ставлення до думки інших дослідників міжнародного пра­ва, в нашому підручнику, по можливості, подані різні точ-

5

____________________________ Вступ___________________________

ки зору на ту чи іншу проблему. Гадаємо, це спонукати­ме студентів до самостійного мислення та пошуку опти­мальних варіантів.

Структура підручника враховує традиційні засади по­будови цієї навчальної дисципліни й сучасні потреби всебічного оволодіння міжнародним правом. При цьому враховано міжнародний досвід підготовки таких видань. У підручнику широко використовуються міжнародно-правові джерела й матеріали, законодавчі акти України та іноземних держав, сучасні міжнародно-правові дослі­дження представників різних шкіл і напрямів. Особливу увагу приділено рішенням міжнародних і національних судів.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ВМО — Всесвітня метеорологічна організація

ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров'я

ВПС — Всесвітній поштовий союз

ВОТ — Всесвітня організація торгівлі

ЕКОСОР — Економічна Соціальна Рада

ЄВРОАТОМ — Європейське співтовариство з атомної енергії

ЄЕС — Європейське економічне співтовариство

ЄОВС — Європейське об'єднання з питань вугілля

і сталі

ІКАО — Міжнародна організація цивільної авіації

ІМКО — Міжурядова морська консультативна

організація (після 1982 р. називається ІМО)

ІМО — Міжнародна морська організація (до травня

1982 р. називалась ІМКО)

ККН — Комітет з контролю за наркотиками

КЛДК — Комітет з ліквідації дискримінації проти

жінок

КЛРД — Комітет з ліквідації расової дискримінації

КСР — Комісія з соціального розвитку

КТРООН — Конференція ООН з питань торгівлі

і розвитку

ЛАД — Ліга арабських держав

7

____________________ Умовні скорочення__________________

МАГАТЕ — Міжнародне агентство з питань атомної

енергії

МАР — Міжнародна Асоціація Розвитку

МБЕС — Міжнародний банк економічного

співробітництва

МБРР — Міжнародний банк реконструкції і розвитку

МВФ — Міжнародний валютний фонд

МЗС — Міністерство закордонних справ

МІБ — Міжнародний інноваційний банк

МОП — Міжнародна організація праці

МСЕ — Міжнародний союз електрозв'язку

МС ООН - Міжнародний Суд ООН

НАТО — Організація Північноатлантичного договору

НДР — Німецька Демократична Республіка

ОАД — Організація американських держав

ОАЄ — Організація африканської єдності

ОБСЕ — Організація з питань безпеки

і співробітництва в Європі

ООН — Організація Об'єднаних Націй

ОПЕК — Організація країн — експортерів нафти

ППМП — Постійна палата міжнародного правосудця

ППТС — Постійна палата третейського суду

ПРОООН - Програма розвитку ООН

СНД — Співдружність незалежних держав

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік

США — Сполучені Штати Америки

УВКБ — Управління Верховного Комісара ООН

з прав біженців

УВКПЛ — Управління Верховного Комісара ООН

з прав людини

8

____________________ Умовні скорочення__________________

ФАО — Продовольча і сільськогосподарська

організація

ФРН — Федеративна Республіка Німеччини

ЮНЕСКО — Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури

ЮНІДО — Організація Об'єднаних Націй з питань

промислового розвитку

'ФНІСЕФ - Дитячий Фонд ООН

ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Термін «міжнародне право»

С

ьогодні термін «міжнарод­не право» поряд з термі­ном «право народів» є офіційно визнаним у правовій, дипломатичній і зовнішньополітичній практиці. Проте до їхнього визнання та утвердження держави пройшли три­валий період пошуків. Слід зазначити, що вживання різ­них термінів було характерним не лише для доктрини міжнародного права, а й для державної практики.

Вже на етапі зародження міжнародного права в різних регіонах складається різне його визначення. У Стародав­ній Індії застосовувався термін «деза дхарма», шо в пере­кладі із санскриту означало «право країн» (desa — країна, земля; dharma — право, обов'язок).

У Стародавньому Китаї сповідувалася концепція при­родної гармонії між небом і землею, а не між народами. Оскільки перевагу має небо перед землею і на всіх рівнях від сім'ї до держави досягається гармонія завдяки здій­сненню функцій управління (делегованих небом) правед­ним Сином Неба, то відпадає необхідність в особливому міжнародному праві. Термін «ч'ун-ч'іу» охоплював міжна­родні відносини разом з міжнародним правом.

і

Термін «міжнародне право»

В ісламському регіоні становлення міжнародного пра­ва відбувалося за умови визнання його лише як мусуль­манського права. Таке міжнародне право діяло як мусуль­манські правила «дар аль Іслам»; стосовно держав нему-сульманського світу діяли норми «дар аль гарб». В утвер­дженні «дар аль Іслам» правомірно застосувати джихад, що можна вважати тотожним праву війни у християн.

Своєрідні терміни міжнародного права з'являлись і в інших регіонах, але в результаті експансії і колонізації з боку держав європейської цивілізації вони не затвердили­ся в міжнародній практиці. Виходячи з цього історичного факту, численні автори зійшлися на тому, що сучасне «міжнародне право» є перекладом з римського jus gentium. Формально такий висновок логічний, адже jus gentium у перекладі з латини означає «право народів». Фактично ут­вердження цього терміна не залежало від перекладу, а було результатом тривалої історичної боротьби держав за визнання певних сутнісних властивостей міжнародного права. І коли це сталося, латинська мова давно вже вий­шла з ужитку у сфері міжнародних відносин.

Базуючись суто на філологічних засадах, важко відпо­вісти, чому перекладачі обрали саме jus gentium. Адже, по-перше, це право стосувалося не лише публічних, а й при­ватних відносин. По-друге, поряд з jus gentium часто зас­тосовували термін jus honorarium, jus fetiale, jus belli, jus belli et pads, jus naturale. Римські юристи не вбачали в цьому терміні того значення, яке йому згодом почали припису­вати. У Гая термін homines не протиставляється терміну gentes. У Граціана, Ульпіана та інших римських юристів jus gentium є сумішшю публічно-правових і приватно-пра­вових норм. Виходячи з природно-правової концепції, вони часто розуміли під jus gentium норми, що збігаються у різних народів, а не норми, що діють між народами.

Свідоме застосування терміна jus inter gentes як сукуп­ності норм публічного права, що діють у сфері міжна­родних відносин, ми бачимо лише у Й. Ольдендорпа і Ф. Вітторіа. Але мине ще близько ста років, коли абат де Сен-П'єр вживе не латиною, а в перекладі «право між народами». Проте ці нововведення ще тривалий час не справлятимуть враження на позиції вчених. Залежно від різних аспектів міжнародного права вони продовжувати­муть вживати різні терміни. Г. Гроцій використовував і

Її

Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права______

jus gentium, і jus inter civitates, і «право між державами». X. Вольф залежно від аспекту міжнародного права вжи­вав терміни: «право народів», «звичаєве право народів», «внутрішнє право народів», «природне право народів», «необхідне право народів», «позитивне право народів», «договірне право народів», «добровільне право народів», «природне право», «право війни» та ін.

Сказане свідчить про те, що правова свідомість уче­них ще не вбачала важливості однозначного застосуван­ня визначення міжнародного права. Навіть після виходу в світ (1650) монографії Р. Зьоча, де спеціально дослід­жується значення терміна «право між народами», для ба­гатьох це дослідження лишилося непомітним, і вони продовжували по-старому користуватися терміном jus gentium.

Згодом співвітчизник Р. Зьоча 1. Бентам підхопить вислів канцлера Г. Ф. Д'Агоссо, що право між народами більш чітко відображає термін «міжнародне право» (inter­national law). Авторитет 1. Бентама серед державних діячів Європи і правознавців вплине на визнання цього терміна не лише як найбільш прийнятного в юридичній науці, а й як офіційного у міждержавній практиці.

Але на цьому не припинилися пошуки нового, більш адекватного терміна. Залежно від часу, регіону, сповідан­ня тих чи інших поглядів на міжнародне право вчені про­понували десятки нових термінів (деякі по кілька одно­часно), частина яких і сьогодні застосовується в наукових дослідженнях, інші давно вже стали набутком історії. Щоб уявити, наскільки активним був цей пошук, вкаже­мо лише на частину із запропонованих термінів: «сучас­не міжнародне право» (Л. А. Алексідзе, І. П. Блішенко, В. В. Гладишев, Е. Глазер, Дж. Фішер, К. Океке, В. Оут-рата, М. Поточна, Ф. І. Кожевніков, Б. 1. Кофман, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, Г. 1. Тункін та ін.), «міжна­родне публічне право» (Е. X. де Аречага, Г. Ацціолі, М. Бар-тош, Я. Броунлі, Ш. де Вішер, П. Гугенхейм, А. Клаф-ковський, Р. Куадрі, Л. Подеста-Коста, Ш. Руссо, М. С'єр-ра, М. Соренсен, А. Улоа, П. Фошіль та ін.), «міждер­жавне право» (І. Кант, В. А. Незабитовський, М. К. Рен-ненкампф, М. М. Коркунов, А. Романович-Славатин-ський, Ф. Ліст, В. Е. Грабар, О. М. Горовцев, Г. Єл-лінек, Дж. Каваретта та ін.), «зовнішнє державне пра-

і

Термін 'міжнародне право»

во» (Г. В. Ф. Гегель, М. О. Безобразов, О. О. Ейхель-ман, Є. К. Сімсон, Ю. Біндер, Л. Шехер, М. С. Строго-вич, С. О. Голунський, В. Чепл та ін.).

Свого часу, коли європейські метрополії визнавали міжнародну правосуб'єктність лише за «цивілізованими народами» (спочатку християнські народи Європи, а зго­дом і США), досить популярними стали терміни «євро­пейське міжнародне право» (А. Гефтер, Т. Маміані та ін.), «європейське правонародів» (Й. Мозер, А. Шмальц, Ф. Са-алфідд, А. Кваріч, Й. Пьоцль, Ф. Гольцендорф та ін.), «су­часне міжнародне право Європи» (І. Клюбер), «сьогод­нішнє міжнародне право Європи» (Л. Нейман), «сучасне право народів Європи» (Г. Ф. Мартене, А. Отта, А. Рід-маттен та ін.), «публічне право Європи, засноване на між­народних договорах» (Г. Б. Маблі). Після визнання за США статусу цивілізованої держави з'явилися терміни «міжнародне публічне право Європи і Америки» (П. Пра-дьєр-Фодер, С. Баєз та ін.), «іспансько-американське між­народне право» (Є. С. дон Зебаллос, 1. X. Веласко та ін.). Процес деколонізації вплинув на посилення регіональних тенденцій в утвердженні термінів. Так, з'явилися терміни «американське міжнародне право» (Й. М. Єпес, К. Сан-чес-Санчес та ін.), «американське міжнародне публічне право» (Дж. Пуї), «міжнародне право Америки» (А. Аль­варес та ін.), «латиноамериканське міжнародне право» (Р. Ф. Сейжас, С. Л. Рекансес, Л.К. Косіо, Х. Ламабіас де Азеведо, М. Е. Гарсіа та ін.), «західне і східне міжнародне публічне право» (А. К. Павітран), «мусульманське міжна­родне право» (С. А. Маджід, А. Решід, А. Рахім, Н. Арма-назі, М. Хаддурі та ін.).

Вчені соціалістичних країн (В. Ф. Генералов, Є. О. Ко­ровій, А. А. Есаян, Г. П. Задорожний, Цю Жіцін, Чжоу Цзия, Лю Цзяцзи, Ян Деньшен, Ген Фучен, Лін Сін, Сян Чжецзунь, Цзянь Хайчао, Хе Хайянь, Ху Веньчжі, М. По­точна, М. Геновскі та ін.) спробували утвердити «класо­во-формаційні» назви міжнародного права: «соціалістич­не міжнародне право», «буржуазне міжнародне право», «міжнародне право перехідного часу». Але належної під­тримки серед наукової громадськості вони не дістали, ос­кільки не були підтримані пропозиції «націоналізувати міжнародне право», а позаяк і застосувати терміни на кшталт «російське міжнародне право», «французьке між-

Глава I
_________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права_______

народне право» (О. Ейхельман, Є. К. Сімсон), «мексикан­ське міжнародне право» (Р. Д. Р. Естева, О. А. Нуньєс та ін.), «гватемальське міжнародне право» (Д. Р. Сала-зар, С. Ф. де Техада та ін.), «міжнародне право Індії» (Праматанат Бандуопадьяя, Нажендра Сінх, С. В. Вісваната та ін.). Далі наукових досліджень вказаних авторів ці тер­міни не пішли.

На рівні наукової доктрини вживаються й ті назви міжнародного права, що відображають її основну суть: «міжнародне публічне позитивне право» (Дж. де Лютер, Л. Каваре та ін.), «позитивне право народів» (К. Штрупп, Г. Матцен та ін.), «позитивне міжнародне право», «при­родне право» (Дж- Дель Веккіо), «природне і міжнародне право» (Е. Кассірер, Дж. М. Жерард де Рейнвал та ін.).

Одні автори (М. Буркен, Дж. Брайєрлі, Ж. Франсуа, Е. Кауфман, Л. Лефюр, Г. Лаутерпахт, Дж. Сальвіолі, Дж. Ссель, А. Кобза, Ж. Сеферіадіс та ін.) поверталися до старих термінів «міжнародне право миру», «міжнародне право війни», а згодом відмовлялися від свого задуму. Інші (Ф. Джесепп, П. Реш, М. Таубе, А. Нуссбаум, Г. Кель-зен, Р. Пінто, У. Дженкс та ін.) спробували утвердити нові терміни, а саме: «інтернаціональне право», «міжвладне право», «транснаціональне право», «наднаціональне пра­во», «право народів сучасних держав світу», «сучасне між­народне право», «право націй», «право Об'єднаних На­цій», «право міжнародних відносин», «право світового то­вариства» та ін.

Жоден із названих термінів офіційно не був визнаний державами. За винятком прихильників німецького Volker-recht, норвезького volkerrett, голландського volkenrecht, фла­мандського vojkenrecht («право народів») та деяких інших здебільшого вживається термін «міжнародне право». В італійців це diritto internazionale, у французів — droit inter­national, в англійців — international law, в іспанців — de-recho internacional, у португальців — direto intemacional, у румунів — drept international, в угорців — nemzetkozi jog тощо. В Україні загальновживаним є термін «міжнародне право», в Росії — «международное право», в Хорватії — medunarodno pravo, у Сербії — «международне право», в Польщі — pravo miedzynarodowe, в Чехії — mezinarodi pravo, у Швеції — international ratt, у Фінляндії — kansainvalinen oikeus тощо.

Поняття міжнародного права