Сутність і призначення виборів. Основні принципи демократичних виборів
Вибори – це спосіб формування влади та інших керівних органів на основі волевиявлення суспільства шляхом голосування.
У сучасному цивілізованому світі вибори є одним з провідних інститутів демократії, тим реальним механізмом, який забезпечує її існування і функціонування. Виборчий процес являє собою своєрідний ринок, де продавцями виступають кандидати на владні посади і місця (продають свої програми), а покупцями – виборці, які за обіцянки у програмах платять своєю довірою, віддаючи за них свої голоси.
Специфічною формою виборчої активності суспільства є референдум (з лат. – «те, що повинно бути повідомлено»). Референдум – це особливий тип всенародного волевиявлення, об’єктом якого є не вибори посадовця, а яке-небудь важливе питання, з якого необхідно виявити думку, ставлення всього населення. Референдум називається конституційним, якщо за його допомогою проводиться затвердження конституції або поправок чи змін до неї. Референдум називається законодавчим, якщо предметом його є проект закону поточного законодавства, доля території, статусу країни.
Яке ж соціальне призначення виборів та їх функції у демократичних системах?
1. Вибори є головною формою прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади.
За допомогою виборів забезпечується участь народу у формуванні (прямо або опосередковано) законодавчої, виконавчої і судової влади.
2. У демократичному суспільстві вибори є одним з найважливіших інститутів легітимізації існуючої політичної системи та політичного режиму.
Сам факт добровільного прийняття громадянами участі у виборах є ознакою прийняття ними існуючої системи, політичного режиму, способу формування влади. А результати виборів є своєрідною згодою суспільства на проведення тої політики, з програмою якої переміг кандидат на владну посаду.
3. Вибори обґрунтовують інтеграцію різноманітних поглядів і формування загальної політичної волі. За їх допомогою громадяни об’єднуються навколо певної політичної платформи та лідерів, які їх презентують, формується домінуюча у суспільстві політична воля. При цьому у демократичних системах програвша на виборах політична сила переходить в опозицію, головним завданням діяльності якої стає контроль діючої влади і допомога у реалізації тих програм, які підтримані більшістю суспільства.
4. Вибори є надзвичайно важливим каналом презентації (пред’явлення) в органах влади інтересів різних соціальних груп. У період виборів створюються найбільш сприятливі умови і можливості для усвідомлення громадянами своїх інтересів та включення їх у виборчі програми партій, рухів, окремих депутатів. Виборча кампанія активізує процес усвідомлення інтересів громадянами, а кандидати в депутати стають особливо сприйнятливими до їх запитів та вимог. І хоча ці обіцянки і програми дуже часто (навіть як правило) забуваються, та все ж за результатами виборів соціальні інтереси населення отримують своє представництво в органах влади.
5. Вибори є засобом зміни політичних еліт, передачі влади від одних людей до інших мирним демократичним шляхом.
Внаслідок виборів оновлюється склад правлячої еліти та опозиційної еліти, змінюється політична вага партій, удосконалюються партійні системи
6. У демократичному суспільстві вибори слугують однією з ефективних форм контролю за інститутами влади. Цей інститут дозволяє виборцям виносити свій вердикт щодо тієї чи іншої особи, партії, що знаходилася при владі і приймати рішення щодо її подальшої політичної долі.
7. У процесі виборів відбувається політична соціалізація і структуризація населення, розвиток його політичної свідомості та політичної участі. Під час виборчого процесу швидко розширюється потік політичної інформації й пропаганди, активізується політико-освітня робота. Тому в цей період громадяни особливо інтенсивно засвоюють політичні цінності та норми, набувають політичного досвіду та навичок, визначаються із своєю політичною позицією.
8. Вибори сприяють змінам суспільства та його розвитку, оскільки вони надають можливості різними політичними силами позиціонувати власне бачення суспільних проблем та шляхи їх реформування. Таким чином стимулюється пошук оптимальних шляхів розвитку суспільства, створюються сприятливі умови для подолання неефективної політики і утвердження нового політичного курсу.
Тобто опозиція проводить конструктивну діяльність, спрямовану на забезпечення розвитку держави, зростання добробуту суспільства, а не продовження боротьби за владу як правило деструктивною політикою. Українським народним депутатам належить ще багато попрацювати над формуванням своєї політичної свідомості та культури, щоб, по-перше, виправдати звання народного, а по-друге, спрямувати свою діяльність на благо народу, а не на досягнення і утримання влади будь-якою ціною.
Для того, щоб вибори виконали своє соціальне призначення, вони повинні опиратися на основоположні принципи виборчого права. Виборче право – це сукупність юридичних норм, що регламентують виборчий процес, за допомогою яких визначається статус, положення кожного громадянина на виборах, організація та проведення виборів, взаємовідносини між виборцями і виборчими органами та посадовими особами, а також порядок відозви осіб, які не виправдали довіру.
Основні демократичні засади виборчого права
1. Загальність – усі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової і професійної приналежності, мови, рівня доходів, освіти, віросповідання, політичних переконань мають право вибирати та бути обраними до органів влади. Загальність обмежується певним набором цензів. Цей набір у значної мірі характеризує рівень демократичності політичного режиму та виборчого права.
До найпоширеніших цензів належать: віковий ценз – дозволяє брати участь у виборах тільки з певного віку, а також встановлює вікові межі для обрання у різні структури влади. Цей ценз є обов’язковим для виборчого права і не зменшує рівень демократичності системи.
Ценз дієздатності обмежує виборче право психічно хворим (цей факт повинен бути підтверджений у судовому порядку). Моральний ценз обмежує або позбавляє виборчого права осіб, які відбувають певне покарання за рішенням суду.
У багатьох виборчих системах існує ценз осідлості, що висуває як умову надання виборчого права час проживання у даній місцевості; ценз статевий, ценз майновий та ін. Якщо цензи дієздатності і моральний не викликають сумніву щодо їх легітимності, то інші: осідлості, статевий, майновий є цензами дискримінаційними, що звужують можливості політичної участі громадян та їх суверенного права бути джерелом влади
2. Рівність – кожен виборець має однакову кількість голосів, яка оцінюється також однаково, незалежно від того, якою особою подано цей голос. Рівність передбачає також приблизну рівність виборчих округів, яка необхідна, щоб голоси виборців мали однакову вагу при обранні депутатів.
3. Таємниця виборів – рішення конкретного виборця не повинно бути будь-кому відомо. Цей принцип забезпечує свободу вибору. захищає громадян від можливих переслідувань.
4. Пряме (безпосереднє) голосування – виборець приймає рішення сам безпосередньо по кожній кандидатурі на виборну посаду. Між виборцями і кандидатами немає ніяких посередників.
Поряд із засадами виборчого права політична практика виробила принципи організації демократичних виборів. До них відносяться:
− свобода виборів передбачає відсутність політичного, адміністративного, соціально-економічного, психологічного й інформаційного тиску на виборців, активістів, кандидатів або організаторів виборів;
− наявність вибору, альтернативних кандидатів. Без альтернативності немає і вибору, а є тільки схвалення або несхвалення, згода чи незгода;
− змагальність, конкурентність виборів. Повинні бути створені умови для всіх кандидатів і політичних сил боротися за владу. При цьому обов’язково дотримуватися етичних принципів боротьби: стриманості, толерантності до політичних конкурентів, неприпустимості зневаги, образ на їх адресу, фальсифікації фактів тощо;
− періодичність і регулярність виборів. Вибори будуть конструктивними, якщо кандидати обираються на певний, не дуже довгий строк. Це необхідно для того, щоб виборці могли контролювати своїх представників, запобігати зловживанням, корегувати курс уряду;
− рівність можливостей політичних партій і кандидатів. Передбачає, перш за все, приблизну рівність їх матеріальних та інформаційних ресурсів. Це можливо забезпечити встановленням законом для всіх партій і кандидатів граничних витрат на проведення виборів та обмеження величини спонсорських внесків на рахунки кандидатів.
Вибори будуть демократичними, якщо будуть діяти всі принципи як непорушна система. У противному разі вибори будуть використані з прямопротилежними антидемократичними цілями.
Виборчі системи
Головним регулятором виборів є виборча система. Виборча система – це сукупність правил, прийомів і процесів, які забезпечують і регулюють легітимне формування органів політичної влади.
Виборча система визначає загальні принципи організації виборів, а також способи переводу голосів виборців у мандати, владні посади. Головне призначення виборчої системи – забезпечити представництво волі народу, а також сформувати життєздатні й ефективні органи влади. У кожній країні виборча система формується на основі законодавства. яке деталізує основне положення, зафіксоване у конституції країни.
У сучасному світі діє низка виборчих систем, але найбільш поширеними є два основні типи: система більшості, або мажоритарна, та система пропорційного представництва, або пропорційна.
Мажоритарна система ґрунтується на принципі більшості. При цій системі кандидат або партія повинні отримати більшість голосів виборців округу чи всієї країни, а ті, що зібрали меншість голосів, програють вибори і мандатів не отримують. Залежно від того. яка більшість необхідна для перемоги на виборах, мажоритарні виборчі системи діляться на систему абсолютної більшості (для перемоги необхідно 50 % + 1 голос від голосуючих), та систему відносної більшості (для перемоги достатньо випередити супротивників хоча б на 1 голос). Якщо ж при системі абсолютної більшості жоден кандидат не набрав 50 % + 1, проводиться переголосування – другий тур виборів, до якого допускаються два кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів. У другому турі переможець визначається за системою відносної більшості. За мажоритарною системою абсолютної більшості в Україні відбуваються вибори Президента країни.
Пропорційна система передбачає розподіл мандатів пропорційно до голосів, що їх отримали партії або виборчі блоки чи коаліції.
Пропорційна система має 2 різновиди: а) пропорційна виборча система на загальнодержавному рівні (Україна) та пропорційна виборча система на багатомандатних округах. У першому випадку виборці голосують за політичні партії та об’єднання в межах всієї країни (загальнодержавний виборчий округ). У другому випадку депутатські мандати розподіляються на основі пропорційного розподілу голосів, що були подані у тому чи іншому виборчому окрузі за ці партії чи об’єднання.
Дві означені системи мажоритарна та пропорційна мають як свої плюси, так і мінуси.
Плюси мажоритарної системи: досягається представництво всіх виборчих округів у структурах влади; є більші можливості для створення стабільного й ефективного уряду, що досягається через розподіл мандатів між крупними, добре організованими партіями, що провели своїх депутатів до парламенту, створили більшість і на цій основі формують однопартійні уряди. При цій системі виборці голосують за конкретного кандидата, який ставши депутатом, представляє інтереси своїх виборців і підтримує на протязі всієї каденції стійкі зв’язки з населенням округу.
Але у цій системі є і мінуси. За даної системи для розподілу мандатів має значення тільки факт отримання кандидатом відносної більшості голосів. Голоси ж, що віддані іншим кандидатам. до уваги не приймаються і втрачаються. В результаті:
а) значна частина виборців (інколи > 50 %) залишається не представлена в органах влади;
б) існує велика можливість маніпулювання волею виборців шляхом підкупу або через адміністративний тиск.
Мажоритарна виборча система створює можливість формування уряду, що спирається на більшість у парламенті, та не завжди має підтримку більшості населення. (Наприклад, на окрузі в середньому балотувалось 10 кандидатів. Виходячи з принципу відносної більшості до парламенту обрані кандидати, що набрали біля 11−12 % голосів. Інші голоси 88−89 % не підтримували цих депутатів). В результаті послаблюється легітимність влади, що викликає у громадян недовіру до політичного устрою, пасивність на виборах і навіть політичний радикалізм.
Пропорційна система:
Плюси:
а) кількість поданих за партію голосів відповідає кількості отриманих місць у парламенті (мандатів). Цим більш об’єктивно й адекватно відображається воля виборців;
б) у сформованих за її допомогою органах влади представлена реальна картина розстановки політичних сил;
в) створює можливості бути представленим в органах влади національним, релігійним меншинам й іншим соціальним прошаркам, що створили невеликі партії і пройшли до парламенту.
Мінуси:
1) відносно менша стабільність уряду, оскільки широке представництво різних політичних сил у парламенті дуже часто не дозволяє одній партії створити однопартійний уряд, а коаліції далеко не завжди стійкі через свою різнорідність;
2) система створює можливості увійти в парламент дрібним національним. релігійним, регіональним партіям. Ця сильна сторона системи створює, в той же час, свою протилежність6 політичні сили, які не користуються підтримкою на території всієї країни, можуть пройти в парламент, уряд й інші державні органи;
3) оскільки голосуються партії, а не окремі люди, втрачається безпосередній зв’язок між виборцями і депутатами;
4) депутати більшою мірою залежать від партій і їх керівництва, ніж від виборців.
Ці недоліки можна, якщо не ліквідувати, то принаймні пом’якшити: а) шляхом встановлення законом прохідного бар’єру (у нас з 2012 р. − 5 %, у Росії на виборах 2007 р. – 5–7 %, в Грузії 7 % тощо). Крім того, можна розподіляти мандати партії пропорційно до голосів виборців по регіонах. Також можна організувати відкриті списки, щоб виборці голосували не тільки за партію, а і за кандидата від неї по конкретному виборчому округу.
Можна застосовувати змішану (мажоритарно-пропорційну) систему, за якої 1/2 парламенту обирається за однією, а 1/2 – за іншою системою. Можна оптимізувати цю систему і тим, що парламент та регіональні (обласні) представницькі органи обираються за пропорційною системою, а місцеві органи самоврядування – за мажоритарною. Єдиного рішення тут немає. Все залежить від конкретних умов країни та рівня демократичності відносин між гілками влади, політичної соціалізації суспільства тощо. З 2012 р. в Україні буде діяти змішана мажоритарно-пропорційна система, що забезпечить представництво конкретного депутата від кожного округу. Крім того підвищено прохідний бар’єр для партій до 5 %, що унеможливить прохід до парламенту мало чисельних та малоавторитетних партій. Заборонено також створювати виборчі блоки партій, що також спрямовано на більш дієву структуру парламенту.