Повстання націонал-демократичної партії

В супереч досьогочасній практиці народовців, що змагаючи до консолідації народніх сил, залежно від умов, єдналися в хвилеві сою­зи то з москвофілами то з польонофілами й через те разураз вязали собі руки, в 1899 р. прийшли вони до переконання, що майбутнє на­ціонального руху в Галичині лежить у тривкій зорганізованеє всіх без виїмку національно освідомлених і соціально близьких собі елементів..

З ініціятиви Михайла Грушевського, що від 1894 р. станув на чолі наукового руху, Івана Франка, що в 1895 р. покинув радикальну партію Евгена Левицького й Володимира Охримовича, від­булася дня 26 грудня 1899 р. довірочна нарада, на яку запрошено ви­діл Народньої Ради, Комітет Львівських Русинів, та видатніших на­ціонально-громадських діячів з краю, разом- 151 осіб.

Політичний реферат виголосив Евген Левицький, що в основу про­грами майбутньої партії поклав т. зв. національну програму з 24 бе­резня 1892 р. Економічні справи обговорив основник «Народньої Торговлі» й «Сокола» архітект і економіст В а с и л ь Н а г і р н и й, куль­турні — гімназійний директор Олександер Борковський, організацій­ні — Володимир Охримович, а питання політичної тактики обговорив Евген Левицький.

Фактично й формально був це перший Народній З'їзд галицьких народовців, що переформувавшися в національно д є м о к р атичну партію, тутже приняли й закріпили однозгідним рішенням свою політичну програму й тактику.

Політична програма націонал-демократичної партії змагала до того, щоби «в австрійській державі, територія заселена українцями творила одну відрубну й одноцілу провінцію, з як найширшою авто­номією в законодавстві й адміністрації». Вона змагала «до поділу Галичини на дві частини, при чому з української частини Галичини й Буковини малаб бути створена спільна провінція з окремою краевою адміністрацією і окремим, національним сеймом. Змагала до повної демократизації законодатних і репрезентаційних установ, заведення безпосереднього, загального й тайного голосування й конституційно забезпечених політичних свобід». В економічних справах, про­грама націонал-демократичної партії передбачувала викуп великої власносте в користь мало- й безземельних, удержавлення гіпотечного кредиту, комасації селянських грунтів, заступлення існуючих податків податком від приходу, що узгляднювавби мінімум екзистенції, скорочення часу військової служби й уменчення видатків на військо, В культурній ділянці вставлено в націонал-демократичну програ­му постуляти поширення українського народнього, середнього й ви­щого шкільництва з університетом у Львові на чолі.

У відношенні до зазбручанських українців з'їзд ухвалив:

«Будемо піддержувати, скріпляти та розвивати почуття національ­ної єдности з російськими українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільности; будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, що ведуть до перетворення абсолютистичної російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей».

Не забув цей з'їзд і про українське Закарпаття: «Будемо змагати, щоби серед угорських українців викликати подібний національний рух, який є між галицькими й буковинськими українцями, щоби загрі­ти їх до вживання й плекання рідної мови, до боротьби проти дена­ціоналізації, та до культурої, економічної й політичної праці в користь українського народу Закарпаття».

На з'їзді обрано тісніший Народній Комітет, якого головою став Юліям Романчук, а поміж членами найшовся, поруч Івана Франка — М и х а й л о Г р у ш є в с ь к и й.

Дня 5 січня 1900 р. опублікував Народній Комітет свою першу відозву до народу, в якій було сказано м, і.:

«Нашим ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нагної нації обєдналися в одну новочасну, культурну державу». У відповідь на це, москвофільська «Русская Рада» опублі­кувала в «Галичанині» з дня 3 січня заяву про національне, племінне й культурне «єдінство» галицьких «русскіх» з москалями.

Національно-демократична партія, оперта на програмі, що «була синтезою постулятів народовців, радикалів і радикальних націона­лістів, на тлі засадничих тенденцій Драгоманова, але без його далеко посунутого соціяльного радикалізму», партія в якій обєдналися накращі сили національного табору, дуже скоро почула себе репрезент а н т к о ю подавляючої більшосте українського громадянства в Га­личині. Під її теж проводом, за її ініціятивою й відповідальністю, про­ходить дальша українська політика.

Вже в 1900 р. започатковується інтензивна огранізаційна праця в краю, який покривається мережею повітових та місцевих Народніх Комітетів. Поділ Галичини в цілому, а поділ краєвої шкільної ради й намісництва зокрема, права української мови в урядах і школах, ук­раїнський університет .у Львові, реформа виборчої ординації до ві­денського парламенту й краєвого сойму, оце були постуляти практич­ної політики проводу й представництва української націонал-демократичної партії. Для вимушення собі послуху у влади, вона хапалася всіх засобів боротьби, від сецесії українських послів з сойму до об­струкції й масових маніфестацій в краю.

Особливо загострили політичну боротьбу в краю й поширили її базу на соціальну ділянку життя — великі селянські страйки в 1902 p., що розкрили перед світом нечуваний визиск селянської праці помі­щиками. Боротьба за виборчу реформу до парляменту, закінчена в 1907 р. перемогою, впровадила до віденського парляменту українське представництво в такій силі (32 українських послів з Галичини й Бу­ковини), що кожній уряд мусів з нею числитися, а це облегчувало дальшу еманципацію галицького українства зпід польської гегемонії. Довго ще кулею біля ноги українського клюбу в парламенті, була жмінка москвофілів, що хоч вступила до клюбу пробувала проводити в ньому свою політику, 3 виступленням пяти москвофільських послів з українського клюбу прояснилася ситуація й очистилася атмосфера, але до повної ліквідації москвофільської зарази було ще далеко. Саме в розгарі боротьби українського представництва з краєвим і централь­ним урядом, на передодні великої світової війни, що мала вивести українство на широкі шляхи міжнародньої політики, галицьке москво­фільство переживає своє «відродження»,