Поняття та значення процесуального представництва

Представництво у цивільному процесі є процесуальним за­собом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими законами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає можливість використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав та інтересів.

Стаття 38 ЦПК України надає право сторонам, третім особам, особам, які відповідно до закону (ст. 45 ЦПК України) захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявникам і заінтересованим особам у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Особиста участь у справі таких осіб не позбавляє їх права мати у цій самій справі представника. Проте не всі громадяни, майнові і особисті немайнові права та охоронювані законом інтереси яких потребують судового захисту, наділені цивільною процесуальною дієздатністю і можуть брати участь у цивільному процесі, особисто вести свої справи. Права і охоронювані законом інтереси таких осіб (неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності і визнаних недієздатними судом) захищають їх законні представники (ст. 39 ЦПК України).

Справи юридичних осіб ведуть у цивільному процесі їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч.3 ст. 38 ЦПК України). Через представників здійснюють свої повноваження у цивільному процесі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації та їх об'єднання як суб'єкти захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, державних і громадських інтересів (ст. 45 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції через свого представника.

Отже, всі особи, які беруть участь у справі, можуть вести справи у цивільному судочинстві через своїх представників.

Представництво у цивільному процесі можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку, починаючи з порушення справи і закінчуючи зверненням судового рішення до виконання.

Отже, представництво у цивільному процесі— це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у постановленні законного і обґрунтованого рішення.

Процесуальний представник діє у цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи у межах наданих нею повноважень.

Правовідносини, що складаються між представником і особою, яку він представляє (довірителем), представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. Правовідносини між представником і довірителем є матеріально-правовими, оскільки базуються на договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві у громадській організації, факті родинних зв’язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Так, відповідно до ч.3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. І ст. 237 ЦК України). Процесуаль­но-правові відносини складаються у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника у цивільному про­цесі (статті 42-44 ЦПК України). Правовідносини між пред­ставником і судом у цивільному процесі регулюються норма­ми цивільного процесуального права і є процесуально-право­вими (статті 38-44 ЦПК України).

Питання про правову природу представництва у цивільно­му процесі у юридичній літературі вирішується неоднозначно. Переважає думка, що представництво у цивільному процесі - це самостійний інститут цивільного процесуального права, хоч окремі автори розглядають його як окремий вид цивільного представництва. Цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного представництва виконуваними функціями і змістом правовідносин, що існують між його суб'єктами, підставами їх виникнення.

У цивільних правовідносинах суб'єктивні права і обов'язки реалізуються суб'єктом особисто або замість нього діє представник, який повністю заступає такого суб'єкта.

Процесуальний представник не заступає сторону у цивільному судочинстві (за винятком законних представників — батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не єперешкодою для реалізації ними права мати у цій справі представника. Захист у суді прав та інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громадян їхніми батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника, оскільки вони самі є законними представниками зазначених осіб (ч. 5 ст. 39 ЦПК України).

Правове становище представника у цивільному праві цілком залежить від сторони в договорі доручення і визначається змістом останнього, що регулюється ст. 238 ЦК Ук­раїни.

ІІроцесуально-правове становище цивільного процесуального представника як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визна­чається нормами ЦПК України, і лише повноваження на виконання деяких процесуальних дій щодо розпорядження об’єктом матеріального спору і процесу надаються довірителем (ст. 44 ЦПК України).

Отже, цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна особа — представник — виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії у цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції: захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво). Зазначені функції чітко визначені статтями 1,6 Закону України «Про адвокатуру». В деяких державах здійснення правозаступництва відокремлене від представництва.

Процесуально-правове становище процесуального представника у цивільному судочинстві України визначається у складі осіб, які беруть участь у справі (статті 26, 27 ЦПК України).ЦПК більшості країн, що входять до складу СНД, не включають представників до цієї групи суб'єктів. По-різному вирішується дане питання і в теорії цивільного процесуального права. Більшість авторів на підставі аналізу ознак, характерних для осіб, що беруть участь у справі, зараховують до них і представників. Заперечення противників протилежної позиції зводиться до того, що представники не мають самостійних прав, вони здійснюють права довірителів у всіх ви­падках від їх імені. Одні автори виключаючи процесуальних представників зі складу осіб, які беруть участь у справі, зазна­чають, що вони матеріально і процесуальне не заінтересовані у вирішенні справи. На думку інших, представник не має ні матеріально-правового, ні державного, ні громадського інте­ресу у вирішенні справи, його інтерес до наслідків судочинства — процесуальний.

Як зазначалося вище, загальною ознакою, на підставі якої об'єднані особи, які беруть участь у справі, є наявність заінтересованості у результатах розгляду справи, що властиве і представникам у цивільному процесі. Їхня юридична заінтересованість у справі (службова, громадська, особисто) визначається інтересом тих осіб, від імені і на захист прав яких вони здійснюють свою діяльність. Зважаючи на це, їхнє процесуально-правове становище прирівняне до інших осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень й інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування і заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України). А це свідчить, що вони мають ознаки осіб, які беруть участь у справі.

Представництво у цивільному процесі часто застосовується на практиці і може здійснюватися особами, визначеними ст. 40 ЦПК України. Представниками можуть бути: адвокат або інша особа, яка досягла 18-ти років, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва у суді, за винятком осіб, визначе­них у ст. 41 ЦПК України. Не може бути одночасно представником іншої сторони, третьої особи одна й та сама особа.

Представниками у цивільному процесі можуть бути громадяни, які досягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і непов­нолітні, здійснювати представництво. Це правило встановле­но ст. 39 ЦПК України і означає, що необхідною умовою правосуб'єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

На забезпечення законності у здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ст. 41 ЦПК України, що забороняє суддям, слідчим і прокурорам виконувати обов'язки представника окремих громадян, крім випадків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною, або третьою особою у справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхнього посадового становища. У протилежному випадку недієздатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені у нерівне процесуально-правове становище порівняно з іншими учасниками процесу.

Не можуть бути представниками у суді також особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.