Правове становище селянства в українських землях у складі Російської імперії в кінці XVII – XVIII ст

В Росії процес закріпачення був завершений ще Соборним уложенням 1649 р. Російські поміщики ставилися до селян як до рабів. Їхній приклад впливав на українських землевласників .Тому зростає залежність селян від панів, збільшуються державні повинності.

Українські землевласники з початку XVIII ст. добиваються від гетьмана видання універсал, що заборонив би перехід селян під страхом смертної кари. У 1721 універсал Скоропадського наказував не допускати селянських переходів. У 1739 Генеральна військова канцелярія під приводом запобігання втеч селян за кордон заборонила їхнє переселення. У 1760 гетьман Розумовський видає універсал, згідно якого селяни можуть переходити на інші місця, тільки з дозволу пана,при цьому все нерухоме майно залишалося у пана. У 1763 царський указ підтверджує цей універсал. Фактично це було затвердження кріпосного права в Україні. Катерина ІІ у 1783 указом остаточно заборонила перехід селян і закріпила їх за тими власниками, на землях яких вони проживали.Це означало повне закріпачення селян України.

49. Правовий статус Запорізької Січі у період Гетьманщини.

Багаторічне функціонування Запорозької Січі стало підготовчим етапом формування Української козацької держави. Там отримали перший досвід державотворення Богдан Хмельницький та його найближчі соратники, там була утворена основа майбутньої армії, саме Запорозька Січ дала державі перших воєначальників, адміністраторів, дипломатів.

Січ мала власні законодавчі та виборні виконавчі органи, оригінальну систему судочинства та права.

Джерелом права на Запорозькій Січі було звичаєве право, яке регламентувало діяльність суду, порядок укладання договорів та порядок користування майном і земельними угіддями, правила воєнних дій, види злочинів і покарань.

Судочинство і виконання вироків на Січі були публічними. При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця.

50. Зміна принципів, форм і методів управління в українських землях у складі Росії в другій половині XVII – XVIII ст.

На час підписання українсько-московського договору 1654 р. Україна була повністю незалежною. Очолював державу гетьман, якого обирала Генеральна рада. Гетьман мав широкі повноваження, але згодом Переяслівські, Глухівські, Конотопські статті обмежують права гетьмана. Після 1709 р при гетьмані засновується посада царського резидента, який контролював його діяльність. У 1727 р міністра-резидента було замінено на І Малоросійську колегію, якій належала вся повнота влади. У 1764 р указом Катерини ІІ було ліквідовано гетьманство остаточно. А управління Україною було доручено ІІ Малоросійській колегії.

Взагалі, Катерина мала на меті зрівняти Україну в методах і принципах управління з іншими частинами імперії.

Після введення в Україні системи влади і управління Російської імперії ІІ Малоросійська колегія була ліквідована.

51. Набуття українськими землями рис суверенної держави внаслідок Визвольної війни 1648-1654 р.р.

Суверенітет – незалежне від будь-яких сил, обставин та осіб верховенство; незалежність держави в зовн і внутр. справах.

Існують певні умови та засоби, за яких гарантується держ суверенітет:

~Військова могутність держави

~Міжнародне визнання держави

~Волевиявлення народу, який бажає, щоб держава була суверенною

~Економічне забезпечення держави.

Козацьке військо було дуже велике, хоч його кіл-сть змінювалась. У зборівській кампанії налічувалось 300 тис. осіб, порівняно з арміями ін. Країн того часу, це була величезна сила. Під час Визвольної війни сформувалася добре організована, одна з найбільш боєздатних армій в Європі.

В 1648 р. Україна вступає в дипломатичні зв’язки з Росією, Туреччиною ті її васалами – Кримом, Молдовією та Трансільванією.На той час, це означало визн укр. державності.

Згодом, міжнародні зв’язки України розширилися – Венеуція, Швеція, Валахія.

Сама Визвольна війна свідчила про бажання укр.. народу до самостійного життя – суверенітету.

Щодо економічної незалежності, то з 1648 р. усі податки йшли не в казну Речі Посполитої, а до казни Війсьька Запорозького. Також існували податки на ввезені товари.

Отже, українські землі набували рис суверенної держави внаслідок Визвольної війни 1648-1654 р.р.

52. Система управління в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.).

На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. Вона вирішувала найважливіші державні питання як воєнні, так і політичні: вибирала гетьмана і генеральний уряд, вирішувала питання зовн. політики. З 1649 падає роль Військової ради і зрозтає значення старшинських рад. Система управління складалася з 3 ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів.

Генеральний уряд був центральним органом управління. Обирався Військовою радою. Очолював уряд гетьман. Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом. Також до уряду входили генеральні старшини:

Генеральний писар- зовнішні відносини, канцелярія.

Ген. обозний, ген. осавул, ген. хорунжий займалися військовими справами

Ген. суддя був вищою апеляційною інстанцією.

Ген. підскарбій – фінансова система.

Місцеве управління здійснювали полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника та полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Сотенний уряд очолював сотник. Міста мали свою адміністрацію, її влада не поширювалась на козакі. У селах війти управляли селянами, а отамани – козаками.

53. Суди і процес в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.)

У роки Визвольної війни була здійснена спроба відокремити судові органи від адміністративних. Були створенні Генеральний, полковий та сотенний суди. Генеральний суд був апеляційною інстанцією для полкових та сотенних судів.

Систему судових органів очолював гетьман, якому належала вища судова влада. Роль вищих судових органів виконувала також старшинська рада. Полкові та сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію на справи всього населення, яке проживало на їх території. Вони втручалися в справи магістерських судів. В ратушних містах судові ф-ї виконували міські старшини та отамани. Селян судили війти та сільські отамани.

54. Розвиток права в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.)

Статут 1588 р. та магдебурзьке право були тільки на папері. Хоча магдебурзьке право було, але тільки в великих містах. У роки Визвольної війни були скасовані правові норми прийняті органами польської влади: “Устави на волоки” 1557, ординація козакам 1638 р., королівські і сеймові конституції тощо.

В Українській Козацько-Гетьманській державі вик. звичаєве козацьке право. Регулювало систему судочинства, називало злочини та покарання за них, організацію державної влади та управління. Це право виникло у процесі еволюції господарсько-побутових відносин людей, спиралось на “права та звичаї ” Війська Запорозького.

Також, великої ваги набирають гетьманські універсали, які мали загальнообовязкови характер. Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки.

Слід згадати про церковне звичаєве право – сукупність правил поведінки, які не отримали законодавчого підтвердження, але їх дотримувались.

На розвиток права також впливали міжнародні угоди, в яких знаходять ся номи цивільного та адміністративного права.