Вплив міжнародного права на формування інформаційного права україни

Формування системи інформаційного законодавства призвело до виникнення проблеми гармонізації його на міждержавному рівні з урахуванням засад міжнародного права

Міжнародний досвід свідчить, що у галузі суспільних інформаційних відносин при їхній законодавчій легалізації насамперед враховують загальнолюдські принципи, а саме:

1. державний суверенітет окремих країн у міжнародних відносинах,

2. верховенство прав людини: повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації,

3. презумпцію невинності громадянина, приватної особи на підставі співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій, націй, держав і світового співтовариства.

Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення у міжнародному й національному праві має базуватися на методології системного та комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права у нову системну якість, не властиву окремим складовим міжнародного публічного та приватного права.

Міжнародна ІД полягає у забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньо політичну діяльність України, події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні державними органами, засобами масової інформації, окремими громадянами і їх об’єднаннями всебічної інформації про Україну за її межами.

Відповідно до законодавства України її громадяни мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення та пресу тощо. В Україні створення спільних організацій у галузі інформації й їхня діяльність за участю вітчизняних і зарубіжних юридичних осіб і громадян регулюють законодавством України. Якщо міжнародним договором установлено інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовують норми міжнародного договору, укладеного Україною (ст. 50 Закону України «Про інформацію»).

Міжнародна співпраця у галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюють на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються ІД. Державні органи й інші юридичні особи, які займаються ІД, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних користувачів, яких вони обслуговують та яким гарантують отримання зарубіжної інформації (ст. 50 Закону України «Про інформацію»). Держава забезпечує за угодами відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав-партнерів до інформаційних ресурсів спільного користування. Законодавством України передбачено низку норм щодо дії міжнародних договорів на території держави, а саме: якщо міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі «Про Національну програму інформатизації» і інших національних правових актах, то застосовують правила міжнародних договорів.

Щодо формування українського сегмента глобальної інформаційної інфраструктури, у тому числі мережі Інтернет, Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» передбачено, що іноземні держави, іноземні фізичні та юридичні особи можуть бути власниками ІТС в Україні, власниками інформації, яку поширюють і опрацьовують в ІТС України, або засновувати спільні з українськими юридичними та фізичними особами підприємства з метою створення нових систем, постачання інформації до існуючих систем України, обміну інформацією між ІТС України й інших держав. Окремі види такої діяльності здійснюють на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видають уповноважені органи. В окремих галузях інформаційних відносин на міжнародному рівні прийнято спеціальні нормативні акти, які є міжнародними стандартами суспільних інформаційних відносин, наприклад, Конвенція № 108 Ради Європи «Про захист фізичних осіб при автоматизованому опрацюванні даних» (від 28 січня 1981 р.).

Формування системи інформаційного законодавства висунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні, з урахуванням засад міжнародного права (його провідних складових: публічного і приватного).

Для з’ясування сутності міжнародного інформаційного права на рівні окремих країн слід визначитися у їх правових доктринах. Кожна країна має свою правову доктрину. Проте у теорії міжнародного права за певними критеріями визначають такі типові правові системи.

Правова доктрина системи загального права англо-американської сім’ї права (Великобританія, США й інші країни, що запозичили їх доктрину права). Основний її зміст зводиться до публічно-правового і приватно-правового (недержавного) регулювання суспільних відносин. У зв’язку з цим існує поділ права на публічне та приватне. При цьому важливим критерієм їх розмежування є визначення соціальної спрямованості інтересу: публічний
(суспільства, держави в цілому) та приватний (окремої людини, недержавних спільнот). Державне забезпечення приватно-правового регулювання здійснюють через можливість судового захисту у формі судових прецедентів.

Правова доктрина європейської континентальної сім’ї права. Її ще називають романо-германською (Німеччина, Франція. Росія та ряд інших). За цією доктриною право поділяють на галузі, підгалузі, галузеві та міжгалузеві комплексні інституції публічного (державного) права. Серед провідних галузей визначають: конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне право. На їх основі виникають синтетичні комплексні галузі чи міжгалузеві комплексні інститути права. Такий підхід правового регулювання притаманний і Україні.

Слід зазначити, що сучасне інформаційне законодавство України щодо доктрини його формування має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континентальної системи права, воно стало на шлях публічно-правового нормотворення за доктриною загального права (англо-американської системи права) – коли окремі проблеми законодавчо вирішують на рівні окремих законів за ситуаційним принципом. У зв’язку з цим існує необхідність визначитися у підходах міжнародної практики щодо регулювання суспільних інформаційних відносин.

Сьогодні можна констатувати, що у міжнародному праві активно формується його інституція – міжнародне інформаційне право світової інформаційної цивілізації. За експертними оцінками, на міжнародному рівні існує близько 100 міждержавних угод (глобальних, універсальних, регіональних та субрегіональних), в яких визначені міжнародні інформаційні відносини.

Глобальна комп’ютеризація через мережу Інтернет зумовила необхідність пошуку
засобів і методів гармонізації національних правових систем у галузі міжнародних інформаційних відносин, співвідношення цих систем на рівні колізійного[5] та матеріального міжнародного права. У багатьох регіонах світу формуються міжнародні стандарти правових норм на рівні типових законів, багатосторонніх конвенцій, угод тощо.

Ряд теоретиків та практиків у галузі правового регулювання суспільних інформаційних відносин пропонують механічно імплементувати (ввести в систему національного права) ці норми без глибокого порівняльного аналізу чинного законодавства інших країн. При правотворенні недопустиме необгрунтоване копіювання зарубіжного досвіду. Гармонізацію можна проводити також шляхом внесення нового змісту в існуючі форми правових норм. До речі, саме так робиться у цивілізованих країнах, які раніше від нас стали на шлях формування правового інформаційного суспільства у складі глобальної інформаційної цивілізації.

2. Міжнародна діяльність України в галузі захисту інформації

Основи міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в ІТС визначають у Законі України «Про захист інформації в ІТС». У ньому йдеться про взаємодію у питаннях захисту інформації у цій галузі. Фізичні й юридичні особи в Україні можуть встановлювати взаємозв’язки з ІТС інших держав з метою опрацювання, обміну, продажу, купівлі відкритої інформації. Такі взаємозв’язки мають виключати можливість несанкціонованого доступу з боку інших держав, їхніх представників – резидентів, а також осіб без громадянства незалежно від форми власності та підпорядкування до інформації, що міститься в ІТС України, стосовно якої встановлено вимоги щодо непоширення її за межі України без спеціального дозволу.

Міжнародний захист технологій, особливо щодо спільного використання їх, здійснюють переважно на рівні двосторонніх міждержавних угод. Україна підписала двосторонні міжнародні угоди з певними країнами, наприклад, законодавчий акт «Про ратифікацію Угод між Урядом України та Урядом США про захист технологій, пов’язаних із запуском Україною ліцензованих США комерційних космічних апаратів» від 4 грудня 1998 року.

Розвиток транскордонних економічних відносин зумовив потребу захисту на міжнародному рівні комерційної таємниці. Зазначений сегмент транснаціональних інформаційних відносин входить до галузі міжнародного права інтелектуальної власності. Провідну роль у цьому зараз відіграють Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС) і Світова організація торгівлі (СОТ).