Брендинг і організаційна культура
Організаційна культура, що сприяє почуттю задоволення,
особистого зростання та навчання
| Архетип | Простодушний | Шукач | Мудрець |
| Сила | Безпечна робота | Автономність працівника | Аналіз планування |
| Слабкість | Працівник | Неефективна координація | Сповільненість дій |
| Цінності | Лояльність | Свобода та незалежність | Навчання |
| Табу | Розкачування човна | Конформізм | Наївність |
| Стиль керівництва | Батьківський | Першопроходці | Колегіальний |
| Тінь | Контролююча поведінка | Асоціальні вчинки | Посилення догматизму |
Організаційна культура, яка акцентуеться на почуттях
приналежності та задоволення
| Архетип | Сирота | Коханець | Скоморох |
| Сила | Виживання | Спільність | Грайливість |
| Слабкість | Посередність | Уникання конфліктів | Передбачуваність |
| Цінності | Рівність | Близькість | Радість |
| Табу | Бути особливим | Стоїчна відмова | Бути нецікавим |
| Стиль керівництва | Авторитарний | Допомога | Позбавлення від неприємностей |
| Тінь | Жорстокість | Вільний Ерос | Вмілий обман |
Організаційна культура, яка робить акцент на ризик,
майстерність і успіх
| Архетип | Воїн | Бунтар | Маг |
| Сила | Хоробрість | Дивергентне мислення | Бачення |
| Слабкість | Зверхність | Етика | Зв’язок зі звичними людьми |
| Цінності | Досягнення мети | Нетрадиційні | Еволюція свідомості |
| Табу | Слабкість | Конформізм | Поверховість |
| Стиль керівництва | Наставництво | Революційний | Харизматичний |
| Тінь | Жорстокість | Злочинні нахили | Маніпуляції |
Організаційна культура, що робить акцент на
стабільність і контроль
| Архетип | Турботливий | Творець | Правитель |
| Сила | Послуга | Інновація | Структура |
| Слабкість | Вимога пояснень | Рутина | Гнучкість |
| Цінності | Турбота | Цілісність | Влада |
| Табу | Егоїзм | Посередність | Безвідповідальність |
| Стиль керівництва | Компанійський | Мрійливий | Політичний |
| Тінь | Повний контроль | Критичне прагнення до досконалості | Тиранія |
Тезаурус до теми № 4
Політичний маркетинг – це складова політичного менеджменту, заакцентована на задоволенні політичних потреб громадян і, насамперед, електоральних очікувань шляхом обміну їх владних повноважень на переваги, запропоновані відповідними суб’єктами політичного ринку. До політичного маркетингу відноситься:
- проведення досліджень в електоральному полі;
- розробка стратегії виборчого процесу;
- розробка тактики дій;
- політична реклама;
- діяльність у медіа просторі;
- інші напрямки діяльності, спрямовані на отримання влади легітимним шляхом за допомогою виборів.
Дефіцит демократії – нестача суспільного втручання, яке могло б забезпечити висвітлення та задоволення центральних або місцевих інтересів різних соціальних груп.
Брендинг – розробка власного стилю, формування іміджу партії чи кандидата, що відрізняє і виділяє їх серед конкурентів.
Індекс популярності – одиниця виміру в процентному співвідношенні, що показує кількість прибічників того чи іншого кандидата, тієї чи іншої партії, мас-медіа за певний період часу.
Паблісіті – знаряддя PR-технологій, скероване на приваблення публіки з метою популяризації. Така діяльність здійснюється для безкоштовного висвітлення якогось суб’єкта в засобах масової інформації.
Промоушн – активне сприяння та допомога реалізації проекту, товару та інше.
Стратегія виборчого PR [27]
Стратегія виборчого PR залежить від:
· Структури електорального поля (твердий електорат кандидата, м’який електорат кандидата, болото, м’який електорат конкурента, твердий електорат конкурента).
· Електоральних очікувань.
· Можливостей конкурентів.
· Умов середовища.
· Відомостей кандидата.
· Можливостей ресурсної бази (час, фінанси, матеріально-технічна база, адміністративний, організаційний та інформаційний ресурс).
Стратегічні лінії політичного маркетингу:
· Серед твердого електората кандидата – підтримувати зацікавленість до кандидата (партії) і стимулювати можливо більший відсоток тих, хто з’явився на виборчу дільницю.
· Серед м’якого електорату кандидата – закріплення їх думки відносно правильного вибору.
· Серед твердого й особливо м’якого електорату конкурентів спробувати розкидати їх голоси на декілька близьких кандидатів.
· Серед «болота» – провести класичну кампанію по завоюванню довіри.
Виборця проводять за такими етапами прийняття рішення: уявлення (хто це?); ідентифікація (я його знаю); симпатія (щось у ньому є); переваги (він краще); впевненість (він – наш); вибір (я – за нього).
Тактичні етапи PR
1) Підготовчий – розв’язання організаційних проблем та ідеологічного забезпечення.
2) Оригінальна заявка про себе та визначення рейтингу конкурента.
3) Процесуальні етапи:
· Залучення уваги.
· Демонстрація потенціалу.
· Демонстрація спільності оцінок ситуації кандидатом і виборцями.
· Демонстрація турботливості, оптимізму та правдолюбності.
· Ідентифікація кандидата із середнім виборцем.
· Інформування про позиції кандидата під час важливих голосувань в минулому.
При цьому не можна:
· Просити допомоги.
· Нав’язувати норми та цінності.
· Фіксувати свою увагу на одній проблемі.
· Виставляти себе всезнайкою.
· Припускати, щоб хтось відчував перевагу над кандидатом у чомусь.
· Декларувати своє прагнення до політичної кар’єри (реалізувати амбіції за рахунок кар’єри неприпустимо),
· Інформувати про всю передвиборчу програму (слід зберегти інтригу для фінішу),
· Демонструвати виборцям членів сім’ї (це слід залишити для якоїсь риси іміджу),
· Припускати конфлікти з будь-якою соціальною групою (слід проявляти толерантність).
4) Фінішний етап (2 тижні):
Робота з «болотом», період «чорного» PR. Щодо «болота», то існує 5 груп не голосуючих: діячі (молодь, небайдужі, позитивні, обізнані), пасивні, роздратовані (старі), необізнані, відчужені.
Стратегічний образ лідера:
· Регіонально зумовлений (етнос).
· Обумовлений часом (ситуація).
· Пов’язаний з потребами виборців та їх віком.
· Може викликати кризу ідентичності у особистості кандидата.
Характеристики політичного дискурсу (за Е.Шейгал):
1. Масовий адресат.
2. Домінуюча роль фактора емоційності:
- функція посилення прихильності системі (через ритуальне використання символів патріотичної гордості, минулої слави, майбутньої величі);
- функція орієнтації (емоції компенсують дефіцит інформації);
- мобілізаційна функція (емоції як імпульс до дії);
- агональна функція (емоції як фактор вербальної агресії).
3. Смислова невизначеність.
4. Езотеричність як евфемізація (зниження категоричності констатації небажаного факту та збільшення невизначеності), цілеспрямована ухильність, натяк і посилання на слухи.
5. Опосередкованість політичної комунікації фактором мас-медіа сприяє регуляції дистанції між лідером і масами – як зближенню (при цьому підвищується демократичність дискурсу), так і дистанціюванню, що підвищує авторитарність дискурсу. Дистанція між політиком і народом проявляється як просторова, комунікативна, символічна (право на володіння особливими предметами – корона, скіпетр, держава, президентська печатка, спецлітак, резиденція), психологічна, інформаційна (монополія на інформацію).
Діалогічність демократичного дискурсу полягає у його принциповій полемічності. Полемічність реалізується в прагматичних принципах співробітництва та суперництва.
6. Театралізованість політичного дискурсу.
| Компоненти театру | Компоненти політичного дискурса |
| Сценарій, сюжет, драма, трагікомедія, містерія | Перебіг політичних подій |
| Спектакль і репетиція | Політичні події |
| Автор тексту | Спічрайтер, помічники, політик |
| Режисер, сценарист | Організатор, лобіст, агенти впливу |
| Актори | Політики |
| Ролі, амплуа | Ролі (функції), імідж |
| Глядачі | Народ |
| Реакції глядачів: аплодисменти, свист,... | Голосування за/проти, акції підтримки/протесту |
| Сцена, екран | Трибуна, зал засідань |
| Куліси | Таємна політика |
| Декоратори, гримери | Іміджмейкери, PR-технологи |
7. Динамічність мови політика.
| Демократичний Науковий політичний дискурс дискурс | Тоталітарний політичний Релігійний дискурс дискурс |
| Інформативність раціональність тверезий скепсис логіка аргументації примат референтної функції реальний денотат ясність діалогічність скорочення дистанції (інтимізації спілкування) динамічність | Ритуальність емоційність фідеістичність суггестивність примат спонукальної функції фантомний денотат езотеричність монологічність збільшення дистанції (авторитарність спілкування) консерватизм |
Зміст політичної комунікації зводиться до трьох складових:
- формулювання та роз’яснення політичної позиції (орієнтація);
- пошук і згуртування прибічників (інтеграція);
- боротьба з противником (агресія).
В політичному дискурсі виділяють такі види маніпуляції:
- аргументативне маніпулювання (порушення логіки розвитку текста, ухил від обов’язку доведення, маскування логічних ходів);
- референціальне маніпулювання, яке включає фактологічне маніпулювання (брехня, напівправда, замовчування) та фокусувальне маніпулювання (зосередження в зоні часткового викривлення).
Тезаурус до теми № 5
Пропаганда – форма тиску відповідних політичних суб’єктів на населення з метою отримання або ствердження своєї політичної заданості як такої. В одному випадку пропаганда використовується як виправдання необхідності існування влади у відповідних формах.
Ознаки пропагандистського тиску:
- апелює до всього народу, ніби об’єктивно, може існувати певна політична сила, здатна задовольнити інтереси одразу всіх соціальних верств;
- впливає на форми поведінки та діяльності людей, нав’язуючи їм примітивний набір стандартів, які здатна забезпечити відповідна політична еліта;
- переконують населення в тому, що існує політична сила, яка не помиляється та здатна відповідати за всіх;
- різновидом модернізації пропагандистського диктату є популізм;
- вороже ставлення до опонентів, війна компроматів, ігнорування діалогу;
- розповсюдження атмосфери страху.
Масова свідомість є надіндивідуальною та надгруповою за змістом, але індивідуальною за формою функціонування свідомості. У фундаменті масової свідомості лежить яскраве емоційне переживання деякої соціально-політичної проблеми, яка викликає потребу в діях. Раціональний рівень поступово утворюється на основі базисного емоційно-дієвого рівня. Він включає в себе більш статичні (оцінки, очікування, цінності, орієнтації) і більш динамічні (масові думки та настрої) компоненти.
До якостей масової свідомості відносяться: стійкість, формат захоплення, суперечливість, керованість, рівень розвитку, сила виразу, експресивність.
Суспільна (громадська) думка – форма виразу масової свідомості, яка включає приховане чи явне ставлення тієї чи іншої спільноти або сукупності спільнот до подій, явищ, проблем. Громадська думка виконує експресивну, контрольну, консультативну та директивну функції. Тобто воно виражає те чи інше відношення; вимагає прийняття та виконання рішень; дає рекомендації; займає позицію. В залежності від змісту громадська думка виражається в оцінних, аналітичних, рекомендатських чи проскрептивних судженнях. Усі вони можуть бути як конструктивними, так і деструктивними.
Закони формування суспільної думки:
1) Суспільна думка чутлива до важливих подій.
2) Значні події можуть відхиляти суспільну думку від одного полюсу до іншого.
3) Суспільна думка більше визначається подіями, ніж словами.
4) Вербальна інформація більш ефективна тоді, коли слухачі потребують інтерпретації з надійного джерела.
5) Суспільна думка не прогнозує події, а реагує на них.
6) Суспільна думка будується на власному інтересі.
7) Самооцінкою нелегко змінити суспільну думку.
8) Суспільна думка як і особиста зафарбована бажанням.
9) Вимірами суспільної думки є спрямованість, інтенсивність, широта та глибина.
Чутки – особлива, звичайно недостовірна інформація, яка розповсюджується усно, «по секрету», «з уст в уста», і функціонує виключно в звуковій формі. Чутки – це масове явище міжособистого обміну викривленої емоційно зафарбованої інформації. Частіше чутки виникають при відсутності достатньої інформації з питання, що викликає цікавість.
Види чуток
За емоційною характеристикою: чутки – бажання, чутки – пугало, агресивні чутки, чутки – нісенітниці.
За мірою недостовірності: абсолютно недостовірні, просто недостовірні, відносно достовірні, близькі до дійсності.
Закон Г.Олпорта – Л.Постмена: інтенсивність чутки (ймовірність виникнення, швидкість і масштаб розповсюдження, міра впливу на поведінку натовпу) – функція, похідна від значущості її змісту та рівня невизначеності інформації з цікавого питання. Невизначеність інформації – це дефіцит суб’єктивно надійної інформації. Він зворотно пропорційний кількості офіційних повідомлень і довіри до джерела.