Механізм факторингової операції та її учасники
Як правило у факторингових операціях беруть участь три сторони (рис. 5.9):
• факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;
• клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислова або торгова фірма, що уклала угоду з факторинговою компанією;
• підприємство (позичальник) — фірма-покупець товару.
1 – аналіз (аудит) платоспроможності (кредитоспроможності);
2 – купівля платіжних вимог; 4 – поставка товару (послуг);
3 – оплата продукції; 5 – оплата вимог.
Рис. 5.9.Організація факторингової операції та її учасники
Слід враховувати, що факторингові операції не проводяться:
• по боргових зобов’язаннях приватних осіб;
• по вимогах, запропонованих бюджетним організаціям;
• по зобов’язаннях госпорганів, знятих банком із кредитування або оголошених неплатоспроможними;
• по зобов’язаннях філій або відділень госпорганів;
• якщо оплата роботи проводиться поетапно або авансом у випадку компенсаційних або бартерних угод по договорах про продаж, відповідно до яких покупець має право повернути товар протягом визначеного часу, а також за умови післяпродажного обслуговування.
Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт спрямовує факторингові компанії всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. По кожному документу клієнт повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Це продовжується від 24 часів до 2-3 днів. Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміна платежу або достроково. У останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов’язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури навіть у випадку неплатоспроможності боржників.
Крім того, банк зазначає максимальну суму по операціях факторингу, у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинен бути обговорений засіб розрахунку обмежуючої суми й окреслені обставини, за яких факторинговий відділ зобов’язаний здійснювати платіж на користь постачальника.
У світовій практиці зазвичай використовуються три методи встановлення обмежуючих сум:
1. Визначення загального ліміту. Кожному платнику встановлюється періодично поновлюваний ліміт, у межах якого факторинговий відділ автоматично оплачує платіжні вимоги, що йому передаються.
2. Визначення щомісячних лімітів відвантажень. У даному випадку встановлюється сума, на яку протягом місяця може бути відвантажено товарів одному платнику.
3. Страхування по окремих угодах. Цей метод використовується, коли специфіка діяльності продавця припускає не серію регулярних постачань товарів тим самим покупцям, а ряд одноразових угод на великі суми з постачанням на визначену дату.
Факторинг припускає постійні відносини між банком і постачальником, оскільки вимагає спостереження і контролю за фінансовим станом постачальника, а також платоспроможністю покупців.