Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми. Для розкриття першого питання слід пригадати, що у XIV ст

Для розкриття першого питання слід пригадати, що у XIV ст. українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, яке захопило територію в дев’ять разів більшу ніж Литва. Хоча литовська експансія спочатку кардинальних змін у суспільно-політичне життя не принесла, однак далі політичні події складаються так, що Литва змушена була для захисту своїх земель від німецьких рицарів підписати з Польщею в 1385р. Кревську унію яка практично відкрила шлях для полонізації та покатоличення українських земель, які входили до складу Великого князівства Литовського. Галичина в 1387 р. перейшла під владу Польщі. Польські магнати та шляхта захоплювали землі, займали вищі посади, отримували різні привілеї. У 1434 р. в Галичині було введено польське врядування і суди.

Така соціально-політична ситуація викликала масовий протест з боку селян і міщан, а також козацтва, яке взяло активну участь у козацько-селянських повстаннях і війнах кінця XVI ст.

Для розкриття другого питання слід зазначити, що освіта й школи в XIV-XV ст. зберігали форми, дух і традиції часів Київської Русі. Центрами освіти залишилися єпархії, монастирі, при яких існували школи-дяківки. Підручниками в таких школах були церковні книги, учителями – духовенство. Початкову освіту в цей час отримували майже всі верстви населення. Вивчали азбуку, склади, читання. Молитвам навчали за Святим письмом, прищеплювали релігійну свідомість, уміння читати богослужбові книжки. Був також буквар, згодом часословець і Псалтир. Училися церковним співам і письму. Спочатку опановували каліграфічне письмо, пізніше “скоропис”. Останній сприяв українізації старослов’янської мови, яка згодом розподілилася на церковну та українську мови. Останньою писали світські літературні твори. Однак наприкінці 60-х років XVI ст. традиційна освіта почала занепадати.

Процес реформації і контрреформації не минув українські землі, і тут розпочали свою діяльність католицькі ордени Речі Посполитої. Так, орден єзуїтів, заснований у 1534 р. у Парижі і затверджений папою римським Павлом під назвою “Товариство Ісуса”, в Україні діяв через місіонерську та педагогічну діяльність. Орден заснував школи в Перемишлі, Фастові, Львові та інших містах і, крім освіти, проводив політику полонізації та покатоличення українського населення. Також діяли єзуїтські колегії, яких в Україні налічувалося більш 23.

Католицькі та єзуїтські навчальні заклади давали хорошу освіту, але були здебільшого закриті для православних. У них, крім освітянської справи, увага акцентувалася на пропаганді католицького віронавчання, молодь полонізувалася і відходила від національних старобатьківських традицій. На пробудження національної свідомості українців в польсько-литовську добу була спрямована діяльність громад кальвіністів, а також гуситський рух, який не набув таких масштабів як у Чехії, однак зробив вагомий внесок в українське національне піднесення.

Православна церква для українського населення залишалася, як і раніше, осередком духовності і культури. Однак у добу польської експансії вона не мала державної підтримки і тому поступово занепала.

На захист православ’я виступили церковні братства, які розпочали свою діяльність як просвітницькі організації, а потім стали оберігати православну віру і народ. Одним із перших було створено в 1439 р. Львівське братство, яке виступило в ролі національно-релігійної громадської організації, що відстоювала права, мову, релігію українських міщан. З часом виникло ще кілька братств на Волині, Холмщині, Поділлі. При братствах існували школи, які утримувалися на добровільні пожертвування членів братств і в яких мали можливість безкоштовно навчатися діти з бідних сімей та сироти.

Вищу освіту вихованці шкіл отримували в Європі і Польщі. Так, у Краківському університеті (1364 р.) у XV-XVI ст. здобули освіту 800 українських студентів. Українці також навчалися в Сорбоні, Болонському, Празькому та інших університетах.

У цілому українське населення XIV-XVI ст. було в переважній більшості освіченим, бо початкові заклади існували не тільки в містах, а й у великих селах, де грамоті навчалося як чоловіче, так і жіноче населення.

Для вивчення третього питання необхідно зазначити, що в українській літературі XIV-XVI ст. зберігалися традиції стародавніх часів, на першому місці залишалися церковні твори: житія святих, послання, “слова”. Відомою літературною пам’яткою цієї доби став Києво-Печерський патерик. У ньому розповідається про життя ченців Києво-Печерської лаври, розкривається тогочасне життя і побут. Поширеними були збірки житій святих “Четьї-Мінеї”, що укладені за річним колом богослужіння для зручності читачів.

Збереглися і традиції літописання. До значних літописів цієї доби належать “Короткий Київський літопис” (XIV-XVI ст.), литовські або західноруські літописи. “Короткий Київський літопис” висвітлює період з 862 р. до 1515 р. і розкриває цікаві відомості того часу: боротьбу проти татар, діяльність української православної шляхти тощо.

Серед поширених літописів доби Великого Князівства Литовського були білорусько-литовські, які мали декілька редакцій. Так, “Літопис великих князів литовських” за першою (короткою) редакцією охоплює період до 1446 р. і розкриває історичні події, що пов’язані з боротьбою за князівський престол між Ягайлом, Кейстутом і Вітовтом, а також закріплення династії Гедиміничів на Волинській землі.

Друга (широка) редакція цього літопису була зроблена заради політичних інтересів правлячої верхівки, яка намагалася довести римське походження перших литовських князів, право на Сіверські землі, які з XVI ст. перебували у складі Московської держави, переплести історію Київської Русі з династичною історією деяких князів (наприклад Гольшанських) для отримання перемоги у боротьбі за владу. До значних літературних творів цієї доби належать також Густинський, літопис який розглядає період до 1579 р. і розповідає про виникнення козацтва, Берестейську унію, і Острозький літопис, який охоплює період з 1500 до 1536 р.

Видатними літераторами польсько-литовської доби стали Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський, які змушені були збагачувати польську культуру, але зробили також свій внесок в українську культуру. Вищу освіту Ю.Дрогобич (Котермак) отримав за кордоном, а потім викладав у Болонському університеті. У 1480-1482 рр. написав першу наукову працю – астрологічний трактат “Прогностична оцінка стану небесних світил протягом березня-грудня 1478 р”. У своїх наукових працях з точністю до годин передбачав затемнення місяця, метеорологічні прогнози, прогноз епідемій тощо.

Першим українським письменником від часів Київської Русі став Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566), якого сучасники називали “руським Демосфеном”. Мав чудову освіту, багато мандрував по Європі, потім повернувся на батьківщину і написав декілька творів, в яких червоною стрічкою проходить почуття національної гідності і патріотизму. У трактатах “Зразковий підданий”, “Напучення королеві польському Сигізмунду II Августу” закликає об’єднатися “хрещеним людом проти турецької загрози”. У творах “Хрещення русинів”, “Відступництво Риму” виступає проти папи римського і католицької церкви.

Видатною пам’яткою української літератури цього часу стало “Пересопницьке Євангеліє”, яке було перекладено з болгарської мови в 1556-1561 рр. у місті Пересопниці на Волині архімандритом монастиря Григорієм за дорученням княгині А.Заславської “для ліпшого виразуміння люду християнського посполитого”. Ця чудово оздоблена ілюстраціями книга стала взірцем і школою для подальшого розвитку української мови і книжної справи. Ця книга й сьогодні виконує важливу державну роль. На ній присягають президенти на вірність народу України під час інаугурації.

До літературних пам’яток цієї доби належить – твір луцького шляхтича Івана Жоравницького “Пасквіль 1575 р.”, який написано мовою, максимально наближеною до народної. Цей твір – зразок віршованої української мови.

У більшості літературних творів, які з’явилися наприкінці ХVI ст., головною темою стало козацтво. Показується лицарська сміливість козаків, їх боротьба з турками і татарами, визволення з полону тощо. Так, наприклад, у поемі “Єрипікіон, себто вірш жалобний” (1584 р), описується як козаки гартували військову вправність, готували розвідників, виступали в походи під приводом українських князів та гетьманів, вчилися “... як супроти кінних лав пішими ставати та нападника здаля списом уражати, у навчаннях нелегких бойовому ділу, на Вкраїні піднялося лицарство уміле”.

Набуває розповсюдження рукописна світська література. Прикладом може бути збірка “Ізмарагд”, в якій вміщено від 100 до 150 “слів”, здебільшого на морально-побутові теми: про доброчинність і гріхи, повагу до вчителів тощо. Поширення набули рукописні переклади “Олександрія” про Олександра Македонського, оповідання про Трою, Тристана та Ізольду, “сімох мудреців” тощо.

Друкування книжок в Україні почалося з розвитком друкарської справи, яку розпочав Степан Дропон наприкінці XV ст. Однак його друкарні занепадають за відсутністю коштів. Обновив цю справу Іван Федоров, який прибув до Львова з Москви у 1572-1573 рр. і надрукував багато книжок, зокрема “Острозьку Біблію”. Після смерті І.Федорова в 1585 р. справу книгодрукування продовжило Львівське (Успенське) братство, яке викупило друкарське майно і до 1600 р. видало п’ять назв книг, зокрема “Граматику” і “Окружну грамоту” Константинопольського патріарха Ієремії.

Надруковані книжки оздоблювалися книжковою мініатюрою і графікою. Різноманітні заставки, орнаментовані літери, різний колір, візантійський орнамент з доповненням готичного стилю надавали краси і високої художньої цінності книжкам. Крім “Пересопницького Євангелія”, до таких пам’яток належать “Галицьке Євангеліє XIV ст.”, “Житіє Бориса і Глеба”, “Радзивілловський літопис” тощо.

У четвертому і п’ятому питаннях слід розкрити чому архітектура XIV-XVI ст. базувалося переважно на традиціях архітектури давньоруської держави. Храми, світські будівлі були дерев’яними, хоч кам’яне будівництво теж існувало і набирало подальшого розвитку. Архітектура XV ст. була перехідною – від візантійського до готичного та романського стилів. Готичний стиль був характерним для католицьких костьолів. При побудові православних храмів використовувалися елементи готичного і романського стилів, але вітчизняні майстри творчо переосмислювали як європейські, так і візантійські надбання в архітектурі. Храм складався з трьох частин: вівтаря, церкви і “бабинця”. Вікна і двері мали форму шестикутника.

Міста на середньому Подніпров”ї мали в основному дерев’яні споруди. Для захисту від нападу ворогів укріплювалися земляним насипом і валами. На півдні руських земель, де населення вело більш осілий спосіб життя, вдосконалювалося оборонне будівництво для захисту від нападу татар та інших кочовиків. Так було побудовано фортеці Судак, Білогородську, яку потім турки перейменували в Акерман і практично нічого в ній не змінювали. З появою артилерії замки феодалів будуються з каменю і мають муровані вежі й бійниці. Це замки в Острозі, Хотині, Львові, Луцьку, Кам’янець-Подільському та інших містах.

Образотворче мистецтво в цей період досягло значних вершин. Руським майстрам XIV-XV ст. доручали розписувати фресками найголовніші храми у Литві та Польщі. Головною темою фресок XIV-XVI ст. була релігійна тематика, а в XVI ст. розпис набуває народних і світських мотивів. До кращих зразків тогочасного фрескового малярства належать сюжетні композиції “Різдва Христового” і “Успенської Богородиці” Кирилівської церкви у Києві (XIV ст.), а також Вірменська церква у Львові.

Традиційне українське іконописання польсько-литовської доби базувалося на візантійській школі, але поступово почало збагачуватися місцевими рисами та впливами інших держав. Відомим іконописцем був митрополит Петро Ратенський з Волині. Його визначні твори: ікона “Богородиця” у Володимиро-Волинському соборі, “Петровська” ікона в Успенському соборі у Москві, куди він переїхав жити і став зачинателем московської школи іконопису.

Почало відроджуватися ювелірне мистецтво. Староруська техніка виготовлення прикрас практично занепала, але заможна частина населення намагалася відродити ювелірну справу. Відроджене ювелірне мистецтво розвивалося під впливом німецьких і греко-турецьких традицій. Це було пов’язано з тим, що магнати і шляхта захоплювалися в першу чергу зброєю та кінськими уборами, виконаними у східному стилі – уздечки, сідла, оправи для шабель, сагайдаки тощо. За відсутністю золота і срібла частіше почали використовувати бронзу, мідь, олово. Художньою майстерністю відзначалися гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, світильники, посуд.

Українські майстри намагалися поєднати традиції давньоруського ювелірного мистецтва з новими і створювали оригінальні вироби, які користувалися попитом далеко за межами польсько-литовської держави. Однак, у подальшому цей процес загальмувався через те, що в Польщі дозволялося бути майстрами золотих цехів тільки полякам і католикам.

Для вивчення народних звичаїв слід взяти відповідний науково-дослідний матеріал, присвячений звичаям українського народу, який зазначено у списку літератури до теми.

Таким чином, українське мистецтво узагальнило існуючі форми і стилі і поступово створило самобутню художню культуру, яка досягне свого апогею в XVII-XVIII ст.

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику культурної та соціально-політичної ситуації у Українських землях у XІV-XVI ст.

2. Яку роль відігравали православні братства в Україні?

3. Назвіть видатних вчених та культурних діячів України XV-XVI ст.

4. Яку роль відігравали міста, церкви, і княжі двори у розвитку культури?

5. Чим визначався розвиток освіти в польско-литовску добу?

6. Які були характерні особливості літературного і видавничого процесу в українських землях за часів феодальної роздрібненості?

Рекомендована література:

Основна література:1, 2, 3.

Додаткова література:3, 8, 15, 17.