Нова інформація і ексформація

Спостереження за динамікою інформації у сучасному суспільстві призвело до формулювання закону зростання інформації. Так, у суспільстві з 1900 р. до 1950 р. обсяг інформації зростає у 8 – 10 разів. До 1880-х рр. обсяг інформації подвоювався кожні 5 – 7 років, у 1980-ті подвоєння відбувалося кожні 20 місяців, а у 1990-ті – щорічно. Цей процес отримав назву «інформаційний вибух». Закон зростання інформації зумовлює безперервний об’єктивний процес збільшення кількості інформації у природі та суспільстві. Управління інформацією уможливлюється об’єднанням людей певної діяльності, яке мінімізує кількість інформації, що обробляється. Це є сутність закону мінімалізації інформації (спеціалізації).

Легкодоступність інформації може стати засобом дезінформації або спричинити низький споживацький рівень наукових запитів. Тому на сучасному етапі виникла нова проблема – збитковість інформації. У звязку із цим використовується термін «ексформація» – інформаційне засмічення науки і знання. Одним із перших про ексформацію заговорив письменник-фантаст С. Лем. Однак він розмуів ексформацію як здатність комп’ютерної програми до самопрограмування і саморозвитку. Пізніше, у 1992 р. поняття «ексформація» набуло іншого змісту в праці відомого політичного діяча Альберта Гора («Земля на чаше весов»). Ексформація – передумова інформаційної кризи.

Інформаційна криза

До теперішнього часу більшість теоретиків пов’язують становлення інформаційного суспільства не тільки з економічним розвитком, а з кількістю інформації. Вважають також, що прогреc інформаційно-технологічних технологій впливає на зміни у суспільстві не сам по собі, а завдяки зміні природи і властивостей інформації. Концепція інформаційного суспільства трансформується в концепцію суспільства знань. А це означає, що цінність інформації як економічного, так і інтелектуального ресурсу має більше значення, ніж технологічний прогрес, висуваючи на перший план конвент-провайдерів, у тому числі і журналістів. Наприклад, М. Кастельс вважає, що інформація стає головним ресурсом через такі її характеристики як здатність безкінечного оновлення і використання. Споживання інформації великою кількістю людей не зменшує можливостей доступу до неї нових споживачів і в цьому полягає основна відмінність від процесу споживання матеріальних ресурсів. Згідно міркувань М. Кастельса, відмінною логікою сучасного економічного і соціального життя є «мережева логіка», яка утворює тип базових соціальних структур і динаміку розвитку суспільства.

На думку британських соціологів Леша і Уррі, сучасний етап розвитку – дезорганізований капіталізм – призведе до утворення світової економіки при одночасному занепаді національних економік і міст. На цьому етапі «інформація, що транслюється електронними засобами драматично скорочує час і простір між людьми, збільшуючи можливості і силу надзирання». Цікаве бачення подибаємо у роботі Т. Еріксена «Тиранія моменту». Чим швидше їдуть машини, тим ширшими мають бути дороги для тієї ж кількості автомобілів. Коли неможливо розширити наявний простір, а кількість автомобілів зростає, тоді швидкість падає. Інформація не потребує простору у тому ж сенсі, що й автомобілі, але вона потребує часу. Найбільш дефіцитним ресурсом для усіх постачальників інформації – від рекламодавців до авторів – є увага інших. «Коли чимраз більша кількість інформації має бути увіпхана у відносно сталий об’єм часу, який усі ми маємо в своєму розпорядженні, тоді період уваги неминуче скорочується. Тут шлях уторувало телебачення. В міру того, як глядачі звикають до сприйняття чимраз стислішої інформації, вона може стискатися ще більше. Найшвидші засоби інформації – на даний час це телебачення та інтернет-газети – імітуються друкованими медіа. Статті стають чимраз коротшими й коротшими, з чіткішими «настановами» й меншим аналізом. У свою чергу, спеціалізовані канали новин на радіо похваляються, що поновлюють свої новини щогодини. Загальне правило інформаційної революції полягає в тому, що в умовах «вільної і чесної» конкуренції між повільними й швидкими версіями «того самого» швидка версія бере гору. Питання полягає в тому, що при цьому втрачається. Коротка відповідь на це питання звучить: «контекст» і «розуміння»; довша відповідь передбачає «достовірність». Поль Віріліо встановлює прямий зв’язок між прискоренням і невпевненістю. Чим менше залишається неспішного часу для того, щоб обдумати рішення, обговорити й поглянути на все неупереджено, тим більшим є ризик згубних помилок. Чим швидше змінюється поле діяльності, тим менш дієвими стають повільні вибори. Достатньо серйозним є вже те, що прискорення в засобах інформації, у висвітленні новин, соціальних перетвореннях та культурних змінах породило політичну практику, яка практично позбавлена ідеології і на яку більше впливають спонуки засобів інформації, ніж тривале обмірковування й чіткі моделі суспільства.

Сьогодні, диспропорції сучасного розвитку групуються навколо декількох типів проблем:

а) надлишковість інформації (складність вибору);

б) комерціалізація інформаційного простору (розваги та ігри переважають над інформацією і заннями);

в) «суспільство двох швидкостей» (дві групи населення: інформаційно багаті і бідні).

Інформаційна криза – це сукупність протиріч, які зумовлюються розвитком інформаційного обміну.

Ознаками інформаційного насичення є:

а) перекачування трудових ресурсів з матеріального виробництва до інформаційної;

б) зростання кількості інформації, що перебільшує можливості існуючих засобів обробки, передачі, тиражування. Особливо зростає обсяг наукової інформації. Вона подвоюється за 3 – 5 років.

в) матеріальні витрати на створення і тиражування засобів збереження і переробки інформації.

Прояви інформаційної кризи:

а) стрімке зростання загальної кількості документованої інформації. З часів Гуттенберга у світі видано біля 30 млн книг. Враховуючи, що людина у середньому прочитує біля 3 тис. книг, ми усвідомлюємо обмеженість уявлень індивіда про рівні людської культури. Це призвело до зміщення характеру і структури професійної підготовки. Спеціаліст має поповнювати знання для збереження професійної компетентності.

б) зростання обсягів недрукуємої інформації: звітів, доповідей, статистичних матеріалів тощо;

в) ускладнення процесу віднайдення потрібної інформації.

Наслідки:

а) звуження сфери спеціалізації вченого, лікаря, письменника тощо;

б) диференціація людського знання, виникнення внутрішньомовних бар’єрів, що ускладнюють інформаційний обмін;

в) збільшення витрат на процеси інформаційного обміну, що забезпечують перегляд і огляд інформації;

г) зниження ефективності колективної праці.

ТЕМА 8.