Київська Русь (VІ – початок ХІІІ ст.): загальний історичний огляд
Характер політичної діяльності Київської Русі, який визначився за Олега, лишався незмінним і за його наступника Ігоря (912—945 рр.). Він продовжив боротьбу за підкорення деревлян і уличів, у 941 і 944 рр. ходив із військом на Константинополь. Ці походи не були такими вдалими, як попередні. В роки князювання Ігоря на південних рубежах Русі починають відчутно дошкуляти печеніги. Постійні військові походи виснажували економіку Русі. Князь та його дружина збирали у підлеглих племен нічим не нормовану данину. Все це викликало обурення й опір на місцях. Повторний візит Ігоря до деревлян за даниною восени 945 року закінчився для князя трагічно — деревляни вбили його. Повстання деревлян жорстоко придушила вдова Ігоря Ольга, яка через малолітство свого сина Святослава стала великою княгинею (945—964 рр.). За час правління Ольги зріс міжнародний авторитет Русі. Цьому сприяли, зокрема, візит великої княгині до Константинополя, а також прийняття нею християнства. Активний характер мали відносини Давньоруської держави з іншими країнами, наприклад Німеччиною, з якою вона у 959 і 961 роках обмінювалася посольствами. Ольга провела і ряд внутрішніх реформ, перш за все впорядкувала норми повинностей населення. Велике значення для зміцнення української державності мала адміністративно-фінансова реформа. Після вбивства Ігоря Ольга суворо покарала деревлян, але для того, щоб подібне не повторювалося в майбутньому, вирішила провести реформу. її суть полягала у слідуючому. Перш за все було впорядковано збір податей. По всій державі були створені погости — місця збору податей. Крім того, Ольга встановила розмір податей, а також строки їх збору. Таким чином, держава вперше отримала примітивний адміністративно-територіальний устрій, а також примітивну фінансову систему. Час правління Святослава (964—972 рр.) пройшов у безперервних війнах. Він розгромив Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, переміг ясів, косогів, включив до складу Київської Русі в'ятичів. Успішним був його перший похід на Болгарію, а от другий похід на Балкани закінчився невдало. Святослав провів державну реформу, внаслідок якої Київська Русь стає володінням однієї князівської династії. Святослав загинув у 972 році в битві з печенігами в районі Дніпровських порогів. Боротьбу проти печенізьких орд очолив Володимир Святославович (980—
1015 рр.), уся діяльність якого була спрямована на зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища країни. Протягом 981 —983 рр. він здійснив адміністративну реформу. Володимир підкорив ятвягів, в'ятичів, хорватів, після чого завершився тривалий процес формування державної спільності східних слов'ян, перш за все її території. В кожному князівстві Володимир посалив своїх синів або посадників, що дозволило покінчити з самостійністю окремих князівств. У системі заході в, спрямованих на зміцнення Київської Русі, важливе місце посідали релігійні реформи. Першу релігійну реформу Володимир здійснив у 981 р. Було введено "шестибожжя". У Києві збудували пантеон язичницьким богам. Поряд із полянським кумиром Перуном були поставлені кумири ще п'яти східнослов'янських князівств: новгородського, смоленського, полоцького, дреговицького, древлянського. Цією реформою князь намагався зміцнити єдність Київської Русі. У 988 році на Русі як офіційну державну релігію було запроваджено християнство в його візантійсько-православному варіанті. Цим актом Українська держава остаточно визначила своє місце в Європі. Нова релігія справила великий цементуючий вплив на процес формування української народності, сприяла зміцненню державності. Після смерті Володимира в 1015 році між його синами розгорілася боротьба за великокнязівський стіл. Перемогу в ній здобув Ярослав Мудрий (1019—1054 рр.). Період його князювання позначився новим піднесенням Київської Русі та її столиці. Ярослав приділяв велику увагу посиленню християнства, визначенню місця Церкви в системі державного управління. В 1051 році Ярослав без відома Константинопольського патріарха і всупереч канонові собором руських єпископів обрав на митрополичу кафедру Софії Київської відомого вітчизняного церковного діяча і письменника Іларіона. За Ярослава значно поширилися міжнародні зв'язки Київської Русі. Вона підтримувала відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами. Після смерті Ярослава Мудрого київський стіл посів його старший син — Ізяслав. Формально він став главою держави, але фактично виконував цю роль разом із своїми братами Святославом і Всеволодом, які сиділи відповідно на чернігівському та переяславському столі. З 1073 по 1093 р. Ярославичі по черзі займали київський стіл. Якийсь часЯрославичі спільно зберігали мир і єдність Руської держави. В1072 році брати зібралися у Вишгороді на раду, результатом якої стала и Правда Ярославичі—загальноруський кодекс права. Згодом між братами виникають суперечки — перше свідчення початку політичного дроблення держави. Наприкінці XI — на початку XII ст. на політичну арену виступили онуки Ярослава Мудрого — Святополк Ізяславич (1093— 1113 рр.) і Володимир Всеволодович Мономах (1113—і 125 рр.). На деякий час їм вдалося припинити князівські чвари та організувати спільну боротьбу проти половців. Після блискучих перемог руських дружин над половцями Київська Русь знову зміцнила свої позиції на півдні. В часи правління Володимира Мономаха внутрішнє становище Русі значно стабілізувалося. У системі заходів Мономаха, спрямованих на нормалізацію соціальної ситуації, винятково важливе місце посідало його законодавство. Як доповнення до Руської правди був прийнятий Устав Володимира Мономаха, який значно обмежував безконтрольну діяльність адміністрації. Зміцнилися й міжнародні позиції Русі, особливо тісними стали її зв'язки з Візантією. Після смерті Мономаха київський стіл перейшов до рук його сина Мстислава (1125—1132 рр.). Його правління характеризувалося піднесенням авторитету великого князя. На міжнародній арені Мстислав продовжував політику батька щодо забезпечення недоторканості державних кордонів і захисту загальноруських інтересів. З правлінням Ярополка (1132—1139 рр.) на українську землю знову прийшли чвари та міжусобиці. Падає значення великокнязівської влади. Новгород посилає в Київ посадника, який фактично стає його правителем. Новгородське князівство перетворюється на незалежну від Києва республіку. Повну нездатність у державних справах проявив В'ячеслав (1139 р.), який пробув великим князем всього одинадцять днів. Завдяки інтригам держався на київському столі Всеволод II (1139— 1146 рр.). Протягом ста років з дня смерті Володимира II в 1146 р. в Києві було 47 князів, які зміняли на престолі один одного. Декілька місяців протримався Ігор II (1146 р.). Він був ув'язнений, а його майно було пограбоване. Усе правління Ізяслава II (1146—1154 рр.) пройшло у міжусобних війнах. Він прагнув повернути Києву його славу. Смерть Ізяслава 11 в 1154 році, рівно через сто років після смерті Ярослава, започаткувала іншу добу. Київвтрачає значення столиці величезної держави. Три роки на київському столі сидів Юрій Довгорукий (1154—1157 рр.). Кияни дуже вороже ставилися до нього. За його правління почався двобій між Київської Руссю та Суздальщиною. За правління Ростислава 1(1158— 1167 рр.) княжі міжусобиці дещо припинилися. Ростислав І зробив спробу організації боротьби проти половців, які поновили свої напади, але успіхів не мали. Його справу намагався продовжити Мстислав (1167—1170 рр.). Йому вдалося отримати ряд перемог над половцями. Але в 1169 році син Юрія Довгорукого — Андрій, князь Суздальський, організував великий похід на Київ. До нього приєднався ряд київських князів. Проте сили Києва були замалі, і 8 березня 1169 р. столицю було здано без бою. Два дні грабували його союзники. Фактично Київська Русь перестала існувати як держава. Андрій Боголюбський ще довгий час командував українськими князями. Нарешті їхній терпець урвався, і в 1173 році вони розбили Його військо чисельністю в 50 000 воїнів. У1174 році, під час підготовки до нового походу, Андрій був вбитий своїми ж прибічниками. Припинилися втручання суздальських князів в київські справи. Але велике князівство стало номінальним титулом, бо Київ втратив всі свої землі Князем без землі був Святослав III (1175—1194 рр.), бо вся Київщина належала Рюрикові, який і перейшов до Києва після смерті Святослава III. За його правління (1194— 1215 рр.) загострюються конфлікти серед князів. Зокрема, лютою була ворожнеча Рюрика з галицько-волинським князем Романом Мстиславовичем. Останній у 1200 році оволодів Києвом і посадив там свого намісника. Але в 1203 році Рюрик з допомогою половців знову оволодів Києвом і пограбував його не менше, ніж суздальці в 1169 році. Отже, протягом 35 років Київ двічі було пограбовано й зруйновано. Навала татар 1240 року завершила процес його занепаду. Назвемо головні передумови формування Київської держави: 1) етнічна спільність племен; 2) намагання об'єднати сили для боротьби з кочівниками та Візантією; 3) розповсюдження та визнання єдиної християнської віри; 4) економічні інтереси; 5) намагання позбавитись внутрішніх міжусобних війн. Київська Русь була однією з наймогутніших в Європі держав. Вона здійснювала дипломатичні і торгові зносини з багатьма країнами Західної Європи і Сходу. Три століття проіснувала Київська Русь. За цей час відбувалося багато змін, які міняли її суть. Тому є необхідність в періодизації історії Київської держави. I період— формування руської державності в рамках землі полян (Уст. -882 р.) II період — розширення Київської Русі за рахунок приєднання інших слов'янських земель (882—1093 рр.). III період — початок розпаду Київської Русі (1093—1169 рр.). IV період—руїна та занепад Київської держави (1169—1240 рр.). Київська держава, подібно до інших ранньосередньовічних держав, не могла існувати довгий час. Протягом двох століть (за життя Володимира до 1015 року) відокремилося Полоцьке князівство, в середині XII ст. відійшли й інші землі, що входили як складові частини до Української держави. З величезної держави Володимира та Ярослава залишилася тільки Київщина. Деякий час існував титул Великого князя, який згодом перетворився на номінальний, оскільки фактичної влади Великий князь не мав. Причин занепаду Київської Русі багато. Перша з них — надто великі для середньовіччя розміри держави: вона була найбільшою в Європі, і до складу її входили не лише слов'яни, але й цілий конгломерат народів, об'єднаний владою династії та релігії. Осередком сильної влади був Київ. Поки на чолі держави стояв могутній князь, як Володимир чи Ярослав, якітримали в покорі синів, державна влада була сильною. Але якщо сини корилися батьківській волі, то вол ю старшого брата чи дядька вони не завжди виконували. Численність династії викликала непорозуміння, боротьбу претендентів. Це було другою суттєвою причиною розпаду Київської Русі. Третьою ґрунтовною причиною занепаду було її роздроблення. Почалося воно виділенням Полоцького князівства в рід Ізяслава, поділом держави Володимира між Ярославом та Мстиславом. За цим послідував розподіл держави Ярослава між синами, що було, мабуть, найбільшою політичною помилкою. Дальший розвиток державності визначали два процеси: намагання Великого князя київського об'єднати всі землі під своєю владою і прагнення окремих земель відділитися і створити власні держави, ввести в історію свою династію. Цю тенденцію скріпив Любецький з'їзд, де переміг династичний інтерес. Послаблення Київської держави, природно, викликало її зубожіння: припинилася виплата данини, військо розділилося по окремих князівствах. Водночас із послабленням держави загострювалися міжусобні війни князів за великокнязівський стіл. Трагедією міжусобиць було ще й те, що князі часто закликали собі на допомогу половців. Занепала зовнішняторгівля України - Русі. Причин цьому було багато. Змінився шлях з Візантії та Малої Азії до Європи. Велику шкоду транзитній торгівлі Київської Русі завдали хрестові походи, які відкрили для італійських, французьких, німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв'язавши Західну Європу з Малою Азією та Візантією. Протягом двох століть Київська держава розпалася на 15 окремих земель, які не визнавали влади Києва. Процес розпаду великої держави був властивий не тільки Україні. Монархія Карла Великого поділилася на три частини — Італію, Францію, Німеччину, а останні розпались ще на менші частини. Західноєвропейські держави вийшли з того поділу обновленими, відродженими, чого не сталося з Київською державою, бо якраз в часи її найбільшого ослаблення на неї навалився новий ворог — монголо-татарська орда. Вона завершила занепад Київської держави. Спробу відродження земель, на терені яких складалась Україна, зробило Галицько-Волинське князівство з новим політичним центром на заході, воно об'єднало все Правобережжя Дніпра і зберегло тут історичні традиції державності.