Шляхи уникнення застосування суржику

Суржик є частиною сьогоднішньої реальності, але кожному з нас потрібно уникати його застосування. Бо та частина людей, яка використовує його (до речі, як різновид української мови), може від нього відмовитися й перейти на російську. Та й російськомовні українці ніяк інакше не вивчать державної мови, якщо не будуть суржиком користуватися...

Соціальне середовище, в якому виникає розглядуваний різновид усного мовлення, - це сільські жителі, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста. Утворюється він шляхом стихійного засвоєння російської мови при безпосередніх контактах з її носіями, а не шляхом поступового опанування другої мови в процесі організованого навчання. Успішним таке засвоєння другої мови може бути тільки в дитячому віці, тому суржикові, на відміну від комунікативних різновидів, сформованих на ґрунті однієї мови, тих же територіальних і соціальних діалектів, властива лексична й структурна неповнота, ущербність. Він утворюється внаслідок хаотичного заповнення зруйнованих ланок структури української мови елементами поверхово засвоєної російської.

Проміжний характер цієї безладної мовної суміші, її ущербність порівняно з кожною з двох мов, що беруть участь в утворенні суржику, усвідомлюють і самі його носії, котрі при опитуванні часом не можуть ототожнити своє мовлення ні з російським, ні з українським, ідентифікуючи його як «іншу» або «третю» мову.

Розмитість мовної свідомості носіїв українсько-російського гібриду засвідчують і відмінності в мовній самоідентифікації, властиві представникам суржикомовних середовищ різних регіонів України. Так, за попередніми даними, носії змішаної субмови, опитані в Києві, переважно ідентифікують своє мовлення з українським, тоді як у Донецькій області інформанти, що спілкуються суржиком, ототожнюють його з російською мовою.

Говорити літературною мовою набагато важче, ніж спілкуватися тим сленгом, який ти постійно чуєш у навколишньому лінгвістичному оточенні. Тому вибір людини в питанні «чиста мова чи суржик» залежить насамперед від культури самої людини. І лише тоді, коли людина сама захоче користуватися вишуканою мовою, вона прагнутиме говорити літературно й уникатиме суржику.

Такі люди знають літературну українську мову. Але з телебачення ми весь час чуємо російську мову. Те саме діється і в пресі -- там переважно російська мова. А вплив, тиск мас-медіа на публіку абсолютно невичерпний. Таке ж саме становище в шоу-бізнесі.

Особливо це стосується учителів і наставників, тобто людей, які вчать і виховують дітей. Діти, які вивчають «рідну мову» у школі, все ж таки не сприймають її як власне рідну. Вона може бути дуже близькою до тієї, якою вони послуговуються у дворі чи в сім'ї, але вона все-таки не є для них засобом повсякденного спілкування.

Безперечно, що і серед вчителів, і серед представників інших професій, є люди, які користуються чистою українською мовою. Є багато збірників на цю тему, радіо передач, та й, зрештою, є багато письменників і просто інтелігентних людей, які пильнують цієї своєї мови.

Останнім часом в українському мовознавстві з'явились праці, автори яких переглядають попередні засади функціональної класифікації лексики і формулюють нові підходи до виділення ідіомів. Значно чіткішу дефініцію просторіччя дав, зокрема, О. Тараненко в енциклопедії «Українська мова»: «один із структурно-функціональних некодифікованих різновидів загальнонародної мови, який, не будучи обмеженим територіальними або вузько соціальними рамками, разом з діалектами та жаргонами протистоїть літературній мові, її розмовному стилю. Основна форма функціонування просторіччя - усно-розмовна мова осіб, не знайомих у необхідному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості».

У наведеному визначенні категорія просторіччя обмежена сферою мовлення, що перебуває поза нормами мовного стандарту. За такого розуміння просторіччя цілком виправданим є включення суржику до цього різновиду мовлення, як це робить автор зазначеної статті.

Таким чином, якщо й орієнтуватись на російську лінгвістичну традицію виділення просторічних форм мовлення, то суржик правомірно співвідносити у функціональному плані тільки з нелітературним типом російського просторіччя.

Натомість у деяких працях спостерігається надто широке розуміння суржику, спричинене, очевидно, хибним ототожненням цього специфічно українського феномена з російським просторіччям у другому - ширшому значенні слова.

Так, Майкл Флаєр, автор статті про суржик, опублікованій в журналі «Критика», виявляє хибне уявлення про характер соціяльного середовища, в якому виникає і побутує розглядувана субмова. «В битві за мовну першість, - пише він, - вибір загалом обмежується двома мовними стандартами - української чи російської мови. Та поки вони змагаються за роль високої мови в Україні, роль низької виконує українсько-російський суржик. За останні п'ять років у цій своїй функції він став своєрідним мовним притулком для відчужених і бунтарів, тих, хто йде проти норм суспільних умовностей, хай то представники молодіжної культури, кримінальний елемент, військові чи свідома свого соціального статусу модерна тусовка».

Суспільні групи, що їх дослідник відносить до соціальної бази суржику, насправді є носіями професійних і корпоративних жаргонів, або, за іншою термінологією, соціальних діалектів. Останні виникають внаслідок свідомого прагнення певної групи мовно виокремитись, а в деяких випадках і протиставитись іншим у межах усього соціуму.

Натомість постання суржику спричинене протилежною психологічною мотивацією, а саме намаганням носіїв української сільської говірки, або й літературного стандарту, пристосуватися до російськомовного міського середовища, а це явище принципово іншої природи.

22) Плеоназм– вислів, у якому є близькозначні, хоч різні за звучанням слова: Розкажи свою автобіографію; Справжні фактидезорганізації порядку; Іншої альтернативинемає.

Тавтологія– повторення певної думки дуже близькими за звучанням словами: Рух широко поширився; Користьвід використанняцих препаратів; Тривалістьзасіданнятриває1 годину.

Мовленнєвому вияву точ­ності сприяє стандартизованість (головна ознака офіційно-ділового стилю літературної мови), яка полягає у регулярному використанні стандартних мовних конструкцій – мовних стереотипів (кліше).

Кліше– це готовий мовний стандарт, який є необхідним елементом ді­лових паперів, напр.: на основі викладеного; беручи до уваги; подаю до ва­шого відома; з метою; у зв’язку з тим, що...; зважаючи на те, що...; прошу дозволити; взяти до уваги; взяти за основу; ми, що нижче підписалися. Ці мовні стандарти мають певне функціональне навантаження: економлять розумову енергію, сприяють швидкому й точному складанню документів, однозначному вираженню думки, полегшують ділове спілкування і є нормативним явищем в ОДС.

У діловому стилі найбільш поширені такі кліше з головними словами:

а) іменниками: виконання доручень, внесення змін, заходи щодо реконструкції, ратифікація угоди, додаткові заходи, грошова допомога, порядок денний, матеріальна відповідаль­ність, за місцем основної роботи, з боку адміністрації, на підставі наказу;

б) дієсловами: порушити питання, довести до відома, надати допомогу, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, обіймати посаду, виголошувати промову, накласти резолюцію, позбавити слова, брати участь, схвалити пропозицію;

в) іншими частинами мови: згідно з розпорядженням, відповідно до чинного законодавства, у зв’язку з виходом на пенсію та ін.

Кліше треба відрізняти від мовних штампів– слів і виразів, позбавлених образності, часто й одноманітно повторюваних без урахування контексту, які є явищем негативним, безбарвним і використання у мові яких, як правило, недоречне. Найпоширеніші штампи в ОДС та ЗМІ такі: дати путівку в жит­тя, являти значний інтерес, необхідно відзначити, приділяти велику увагу, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, викликає занепокоєння стан справ набула гостроти ситуація, працювати на якійсь ниві і под.

У розповідях про сучасного успішного керівника підприємства не обхо­диться без висловів: людина невтомної енергії, пройшов усі сходинки служ­бової кар’єри, людина високих професійних якостей, бере курс на людський фактор, має високий авторитет серед колег тощо. А підприємство, очо­люване цим керівником, вийшло на передові рубежі вітчизняної економіки, випускає продукцію широкої номенклатури, робить вагомий внесок у... і т. ін.

Навичок висловлюватися штампами людина на жаль, починає набувати ще в школі; майже у кожному творі сучасного школяра читаємо: автор яскраво зображує, яскравим образом твору є, незабутнє враження справив на мене, образ героя виховує в нас такі якості, як і т. д. У побуті ж постійно чуємо побажання творчих успіхів у роботі, міцного здоров’я.

Штампи часто творять перенесенням кліше з ОДС в інші стилі: у зв’язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, проведена певна робота та штучними нагромадженнями зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (замість впорядку­вання території), по впровадженню нових методів, працюють над здійснен­ням завдання поліпшення роботи транспорту.

Отже, розрізняють штампи таких видів:

– універсальні слова, тобто такі, які мають невизначене узагальнення і якими мовець, прагнучи висловитись нечітко, приблизно, замінює слова з конкретним значенням: факт, питання, окремі, деякі, охопити тощо;

– парні слова, які звичайно використовуються у мові разом, хоча й не є фразеологічними зворотами, визначення у цих сполученнях неповноцінні і виражають думку шаблонно, позбавляють її індивідуальності: оплески обов’язково бурхливі, критика – різка, успіхи – великі, поширення – велике, величезні зусилля, бездоганне вирішення тощо;

– надлишкові словосполучення, які виникають через прагнення до уточ­неннячогось: за допомогою методу, друга за розміром, згідно з умовою задачі (завдання), спільне співробітництво (замість співпраця), засідання мало тривалий характер (замість було тривалим або тривало довго).

Розмежування понять кліше – штамп має істотне значення. Якщо використання кліше зумовлене точністю наймену­вання понять, то використання штампів тягне за собою недотримання таких вимог офіційно-ділового стилю, як точність, лаконічність, стандартизованість.

Порівняйте відмінні ознаки кліше і штампів:

Кліше	Штамп
Готова форма, її стійкість	Форма, що запам’яталась
Свідоме відтворювання	Бездумне повторення
Закріпленість за визначени­ми умовами стандарту
Однозначність, чіткість семантики	Невиразність семантики
Є конструктивною одиницею тексту	Як правило, недоречний у мовленні
Економить час, розумову енер­гію, полегшує процес спілкування	Шкодить думкам
Нейтрально-нормативне явище	Порушує мовні норми
Явище лінгвістичне, інтелек­туалі­зований засіб вираження	Явище психологічне

Кліше – це помічник для укладачів документів, вони приско­рюють комунікацію, а штамп–ворог і того, хто пише, і того, хто говорить, який гальмує спілкування. Штампована мова – це недолік культури мов­лення. Коли людина не знає всього багатства мови, вона намагається обійти­ся порівняно невеликого кількістю універсальних слів.

24) особливості викор.прикм і займ.В українській мові розрізняють два ступені порівняння — виший і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і скла­деними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.

Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прий­менником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтраль­ністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за : проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменни­ком порівняно з.

В офіційно - діловому стилі займенники використовуються не так активно, як в інших стилях. Це повязано з граматичною природою вказаної частини мови, адже займенник узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Срмоузагальненість значення займенників, їх семантичне неконкретність може призвести до викревлення змісту висловлення і плутанини наприклад. Указані властивості займенників не допускають їх активного застосування в офіційно-діловому стилі. Окремі займенники треба вжити залежно від значення: кожний- усі по одному. В офіційно - діловому мовленні у складнопідрядних реченнях, в головній частині яких мова йде про предмет або особу, використовуються сполучні слова що, який,а не котрий: брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста.Як правило, сполучне слово що вживається стосовно предметів, а який - істот. У діловому мовленні перевага віддається формі множини особових займенників. За українською мовною традицією, займенник, який вказує на дійову особу, у реченні вживається, як правило, у називному відмінку: ми підписали.

Ввічлива форма займенниківУ листах запрошеннях тощо використовується ввічлива форма займенника Ви (Вас, Вам),коли звертаються до однієї посадової особи.

23) Іменник як самостійна частина мови має ряд особливостей використання у мові сільськогосподарських професій. Розглянемо їх: