Умови виникнення, формування, розвитку та основні ознаки латиноамериканського права. Рецепція у ньому ознак загального та континентального права
Латиноамериканський підтип правової системи набув ознак стійкої спільності в межах ХХ століття. Звичаї народів, що проживали у Латинській Америці змінювалися під впливом колонізаторів. Вплив іспанського та португальського права знайшов свій вираз у кодифікації за зразком французького Цивільного кодексу. У ХІХ-ХХ ст. країни Латинської Америки здобули незалежність, і це привнесло в їх правові системи ідеї суверенітету, прав і свобод особи. До латиноамериканських правових систем відносяться правові системи: Мексики, Аргентини, Бразилії, Чілі, Еквадору, Колумбії, Уругваю, Парагваю, Венесуели, Болівії тощо.
Поряд з цим, ряд компаративістів відносять правові системи Латинської Америки до романо-германського типу. Проте існує точка зору, що латиноамериканське право є специфічним підтипом змішаного типу правової системи. Так,р. Давід вважає, що латиноамериканське право має ряд особливих ознак, що дає підставу виділяти його в окрему групу.[321] Правда, мова йде про окрему групу континентального права. Це не зовсім вірно, так як на сьогодні латиноамериканське право має ряд ознак, за якими його можна віднести до змішаного типу правової системи як специфічний стійкий його підтип.
Умови формування специфічного підтипу:
– спільний історичний розвиток латиноамериканських держав;
– подібність соціальної структури суспільства;
– подібність соціально-економічного ладу та політикоо-правових інститутів;
– подібність правових звичаїв, світогляду (індивідуалізм);
– рецепція континентального (іспанського, португальського, французького права).
Це сприяло подібності правових систем латиноамериканського права. Хоча можуть існувати і відхилення від загальної моделі (наприклад, Куба).
В основі латиноамериканського права є кодифіковане право, кодекси, створені за європейською моделлю. Кодифікація, що відбувалася у колоніальний період, сформувала основу національних правових систем, вона закріпила і сприяла розвитку нових буржуазних (капіталістичних) відносин.
До сприйняття європейської моделі (зокрема, французької) латиноамериканські країни були готові за рахунок впливу політико-правових вчень Просвіщення. Можна відмітити, що до кінця ХІХ ст. відбувався вплив іспанського, португальського, французького права, у ХХ ст. – італійського, німецького, швейцарського права, а також американського.
Поряд з цим, кодифікація мала і регіональні особливості (наприклад, врахування досвіду інших латиноамериканських країн). Цивільний кодекс Чілі 1855р., підготовлений А.Белло, базувався на інститутах та категоріях іспанського права. Доктринальна робота бразильця Тексейра де Фрейтаса про кодифікацію та систематизацію права також була працею, на яку спиралися латиноамериканські законодавці, створюючи кодекси. Так, на підставі чілійського кодексу та бразильської доктрини про кодифікацію формувався Цивільний кодекс Аргентини 1867р., а також Цивільний кодекс Уругваю. Парагвай рецептував аргентинську модель, Колумбія та Еквадор – чілійський Цивільний кодекс.
За цивільним правом відбулася кодифікація інших галузей права. Були, наприклад, створені торгові кодекси.
Для латиноамериканських правових систем є характерним запозичення, рецепція як ознак континентального, так і загального права.
Латиноамериканським правом рецептовані наступні ознаки континентального права:
– кодифікованість системи;
– основні ознаки системи права (зокрема, поділ на публічне і приватне право;
– абстрактний характер юридичної норми;
– правові ідеї та юридичну техніку;
– правові інститути приватного права (на сучасному етапі).
Поряд з цим, є і відмінні від континентального права ознаки:
– наявність субсидарного джерела права – правового звичаю;
– наявність принципів загального права у публічному (зокрема, конституційному праві).
Із загального права (американського підтипу) були рецептовані наступні ознаки:
– модель Конституції США;
– американська форма правління – президентська республіка та інші конституційні інститути (зокрема, інститут судового контролю за конституційністю законів, який доповнений процедурою ампаро, запозиченою в іспанському праві);
– принципи побудови та функціонування судової системи.
Поряд з цим, відмінним є те, що судова практика у більшості латиноамериканських країн не розглядається як джерело права.
До загальних, основних ознак латиноамериканського підтипу правової системи можна віднести:
– наявність основного джерела права – нормативно-правового акту;
– кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;
– поділ системи на публічне та приватне право;
– вплив принципів континентального права у сфері приватного права;
– наявність субсидарного джерела права – правового звичаю;
– наявність конституції американського зразка;
– вплив принципів американського права у сфері публічного (зокрема, конституційного) права та побудови судової системи;
– дуалізм латиноамериканського права (поєднання європейської та американської моделі).
Принципи, система та зовнішні форми (джерела) права. Особливості правотворчої та правозастосовчої діяльності у правових системах Латинської Америки. Тенденції їх регіонального розвитку
На формування принципів права у латиноамериканських правових системах сьогодення впливають ідеї суверенітету, захисту основних прав та свобод особи, правової держави тощо. А тому ці правові системи звільняються від пасивного наслідування іноземних політико-правових моделей. Тексти законодавчих актів більш конкретно враховують соціально-економічні та політичні умови своїх країн.
Поряд з тим, на формування правової системи і принципів права, зокрема впливає те, що в житті цих країн значне місце займають періоди військових режимів тощо.
На сучасному етапі у праві фіксуються сильні функції держави в економічній та інших сферах. Держава характеризується як гарант соціальної справедливості. Так, у Конституції Бразилії 1988 року виділені розділи про економічний та фінансовий устрій, які містять норми про втручання держави у випадках національної безпеки та публічного інтересу.
Вихідні засади, які формуються у принципах права мають вплив на функціонування системи права. Система права у латиноамериканських правових системах, ідентично до континентального права, поділяється на публічне і приватне право. Приватне право базується на принципах приватного континентального права, публічне (зокрема, конституційне) – на принципах американського права.
За структурою, абстрактним характером норм, загальними рисами система права є більш подібною до континентальної моделі (європейської).
Система права є основою для системи законодавства, системи зовнішніх форм (джерел) права.
Останні півстоліття латиноамериканських держав характеризуються інтенсивним розвитком законодавства.
У деяких країнах окремі кодекси, що були прийняті у минулому столітті, були змінені новими або були суттєво модифіковані (наприклад у Мексиці). В інших країнах старі кодифіковані акти діють, але, поряд з цим, створена і велика кількість законів та підзаконних актів.
В латиноамериканському праві особливо велику роль відіграє делеговане законодавство (актів урядової влади). Це пов’язано з президентською формою правління, а також з довготривалим часом правління військових (коли законодавча діяльність різко знижується або відсутня взагалі).
Чотири латиноамериканські держави є федераціями (Аргентина, Бразилія, Мексика, Венесуела). В цих правових системах існує розмежування компетенції між федерацією та її членами. Основна компетенція належить федерації.
Правовий звичай у правових ситемах Латинської Америки є субсидарним джерелом права. Його значення змінюється від країни до країни. Так, в Аргентині його значення є більшим, ніж в Уругваї. Хоча в основі латиноамериканського права є корінні народні звичаї і традиції, які проходять через всі правові процеси. А тому і саме латиноамериканське право є сплетінням різних правових поглядів та норм, що не дозволяє його назвати "одномірним".
Так як за основними ознаками латиноамериканське право є більш подібним до континентального, то згідно з його правовою доктриною, правотворча діяльність спрямована на створення нормативно-правових актів, а правозастосовча на конкретизацію та реалізацію нормативно-правових приписів цих актів.
Правотворчу діяльність здійснюють компетентні (визначені законодавством) суб’єкти, як правило, правотворчі органи держави (або органи, яким делеговані такі повноваження, наприклад, уряд, президент). Правозастосовчу діяльність здійснюють компетентні органи держави (або інші уповноважені суб’єкти). Вони встановлюють формально-обов’язкові, індивідуальні правила поведінки з метою належної реалізації права.
На сучасному етапі у латиноамериканських країнах спостерігається тенденція до становлення та розвитку державно-правових та суспільно-політичних інститутів місцевого, національного значення.
В той же час, посилюється наддержавний регіональний і одночасно взаємний правовий вплив країн Латинської Америки. Ці країни прямують до інтеграції між державами (правовими системами) з метою створення Латиноамериканської співдружності націй.
До тенденції регіонального розвитку латиноамериканських правових систем можна віднести наступні:
– становлення та розвиток національних державно-правових інститутів;
– посилення взаємного правового впливу країн Латинської Америки (правова інтеграція);
– інтенсивний розвиток законодавства;
– посиленя наддержавного (позадержавного) регіонального розвитку (метою якого є утворення міжнародного регіонального об’єднання Латиноамериканської співдружності націй);
– фіксація у законодавстві сильних функцій держави в економіці.
Література
1. Введение в шведское право. – М., 1988.
2. Волков A.M. Швеция: социально-экономическая модель. – М., 1991.
3. Давидр. Основные правовые системы современности. М., 1988.
4. Давидр., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М., 1998. – С.57-58.
5. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. – К., 1996
6. Кнапп В. Крупные системы права в современном мире // Сравнительное правоведение: Сб. статей / Отв. ред. В.А. Туманов. М., 1978.
7. Комаров А.С. Источник права Швеции // Советское государство и право. – 1986, №6.
8. Мексиканские Соединенные Штаты. Конституции и законодательные акты. – М., 1986.
9. Новые Конституции СНГ и Балтии. Сборник документов. – М., 1994
10. Общая теория государства и права. – М., 1998.
11. Орлов А.Г. Политические системы стран Латинской Америки. – М., 1982.
12. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. М., 1993.
13. Саидов А.Х. Введение в основные правовые системы современности. Ташкент, 1988.
14. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира – М., 1993. – С.94-94, 99-103.
15. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М., 1996.
16. Тихонов А.А. Система источников права в буржуазных странах Латинской Америки // Источники права. – М., 1985.
17. Цвайгерт К., Кетц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. – М., 1998. – Т.1.
18. Черняев В.А. Развитие законодательных источников в странах Латинской Америки: Автореферат... к.ю.н. – М., 1973.
19. Чиркин В.Е. Элементы сравнительного государствоведения. – М., 1994.
20. Choris Y.M.Y., Cherkver D.H.M., Handins E.H., Koessnosk A.K. Introduction of Dutch Law. Boston, 1993.
21. Danish and Norvegian Law. A General Survey. Copenhagen, 1982.
22. Eek Evolutionet structure du droit scandinave // Rev. Hellenistique de droit intern. 1961. No 14.
23. Eyben W.E. Inter-Nordic legislative cooperation // Scand. Stud. L, 6 (1962). 63.
24. Gomard B. Civil Law and Scandinavian Law // Scandinavian Studies of Law. 1961. Vol.8.
25. Gomard B. Civil Law, Common Law and Scandinavian Law // Scandinavian Studies of Law. 1961. Vol.5.
26. Hellner E. Unification of Law in Scandinavia // Amer. J. Comparat. Law 1968. Vol.16. Vol.1.
27. International Encyclopedia of Comparative Law. Tubingen. Vol. 1. National Reports.
28. Karst K., Rosenn K. Law and development in Latin America: A case book. Berkeley, 1975.
29. Malmstrom A. The System of Legal Systems: Notes on a Problem of Classication in Comparative Law // Scandinavian Studies of Law. 1969. Vol. 13.
30. Merryman J.N., Clare D.C. Comparative Law: Western and Latin American legal systems: cases and materials, Indianapolis. 1978.
31. Sandberg J. Civil Law, Common Law, Scandinavian Law // Scandinavian Studies of Law. 1969. Vol. 13.
32. Schmidt F. Constitution of Statutes // Scandinavian Studies of Law. 1957. Vol.11.
33. Schmidt F. The German Abstract Approach to Law. Comments of the System of the Burgerliches Gesctsbuch // Scandinavian Studies of Law. 1965. Vol. 9.
34. Stromholm S. Ал Introduction to Swedish Law. Stockholm, 1988.
35. Sundberg J. Civil Law, Common law and the Scandinavians // Scand. Stud. L.13 (1969). 179.
Розділ VI. Релігійно-звичаєвий (традиційний) тип правової системи