Міжнародні конфлікти та війни

Ще в сивій давнині - Греція, Рим, Китай, Єгипет та ін., потім в середні віки, в епо­ху феодалізму, в період розвитку капіталізму - вважалося природним прагнення до поширення влади дер­жави на нові райони, життєвий простір, з якими держава входила в суперечки. Експансію освящали месіанством про «богообраність» того або іншого народу (наприклад, японців), теза про культурну перевагу над варварами (Стародавня Греція, Стародавній Рим, Китай та ін.), релігійні вчення, концепції державної спадкоєм­ності з імперіями, що розпалися раніше (Священна Римська імпе­рія германської нації). При зіткненні з іншою державою в різно­манітних міждержавних проблемах відносини з'ясовувалися силою та лише потім велися пошуки компромісів тощо. Головною цінністю, за володіння якою велися суперечки, зіткнення і навіть війни між державами, ставала земля, придатна до господарського освоєння. Часто-густо через землі, надбання життєвого простору і виникали конфлікти і війни. Кордони держави ставали зримим втіленням балансу сил з іншими державами або варварськими племенами. Виникали прикордонні території зі складною історич­ною долею (Лотарингія, Галичина, Трансільванія, Придністро­в'я, Нагірний Карабах та ін.). Суперечки та конфлікти між дер­жавами протягом тисячоліть переростали у війни. З 56 століть людської цивілізації менш трьох - 294 роки можна вважати мирними. За 265 років, описаних у давньоруській «Повести вре­менных лет», літописець лише в один рік, як про велике диво, записав: «Мирно бисть». І справа не в принципі відсутності миролюбства. В історії зафіксовано понад 8 тисяч мирних договорів, багато з яких укладались на віки, але середній термін їх дії не перевищував 10 років.

Війна — організована збройна боротьба між державами, класа­ми або націями. Війна сприймалася як властиве історії і, особли­во, міжнародним відносинам, явище. Війна тісно зв'язана з полі­тикою. До промислової революції військова сила держави лише приблизно відповідала рівню соціально-економічного розвитку тієї або іншої держави. Воєнні битви, поле брані ставали попри­щем геройства, здобування слави тощо. Навіть в ідеальній дер­жаві, про яку мріяв Платон, воїни складали один з трьох станів майбутнього суспільства. В сивій давнині і Середньовіччя войов­ничими вважалися варварські племена, які шукали життєвий простір і не раз розгромлювали цивілізовані держави. Кочівники перемагали осілі народи. Але найглибшими причинами війн вис­тупають економічні, правові, релігійні, психологічні та ін. факто­ри, що виявляються в політиці держави. Могутня військова дер­жава в міждержавних зв'язках вважалася гарантією миру. Кожний володар, починаючи війну проти суміжної держави, добивався встановлення миру на своїх умовах: підпорядкування або знищен­ня тих, хто чинив опір. Обурюючись лицемірством римлян, вождь британців Калгака говорив, що «римляни створюють пустелю і на­зивають це миром». Пакс Романі - мир по-римському - настав, коли все Середземномор'я та Західна Європа виявилися підкон­трольні Риму. Це класичний мир на умовах загарбника. Потім його дотримувались багато імперій. Протягом всієї історії війна -не біологічна неминучість, не відхилення від норми в курсі тієї або іншої держави і не затьмарення монархів, а цілком законний розвиток тих же процесів, що відбувалися всередині держави і на світовій арені до переростання конфлікту в збройні сутички.

В межах загальної еволюції політичної думки в філософії теоретично осмислювались міжнародні відносини. Приділялася увага проблемам співвідношення моралі та насильницької зовнішньої політики. Розгляда­ючи питання про вище благо, про доброчесність єдиних джерел щастя, про суперечність морального боргу і особистої користі, давньоримський філософ і політичний діяч Марк Тулій Ціцероп висуває тезу про «спра­ведливу і благочестиву війну», що могла вестися або для помсти за зав­дане зло, або для вигнання з країни ворога, який вторгнувся. Аврелій Августіи Пніюпський (334-430 pp.) - єпископ гіппопський (в Північній Африці), християнський богослов, філософ додав до умов Ціцеропа «спра­ведливість намірів» (моральний умисел) ведучого війну. Його міркуван­ня про війну і мир звучать цілком сучасно: «Ті, що порушують мир, не ненавидять його... А хочуть лише іншого миру, що відповідав би їх ба­жанням». В Середньовіччі Фома Аквінський формулює третю умову спра­ведливості війн: війна повинна бути - авторизована компетенція, санкція з боку державної влади. Можливість війни між суверенними державами, в якій обидві сторони впевнені у власній правоті, допускав і Гуго Гроцій, що заклав теоретичну основу для пізнішого поняття нейтралітету. Про­блеми співвідношення моралі та насильницької зовнішньої політики знай­шли відбиття і в працях філософа і гуманіста Яна Амоса Коменського, Іммануїла Канта та інших.

В XX ст. багато політологів, особливо які належать до школи політич­ного реалізму, широко використовують в працях з теорії міжнародних відно­син творчу спадщину філософів і мислителів Античності та Середньовіч­чя - Фукідіда, Нікколо Макіавеллі, Томаса Гоббса та ін. Засновник прагматичної історіографії Фукідід з Афін (460-396 pp. до н. є.) розглядає історичні події в органічному зв'язку з рушійними силами та шляхами роз­витку, намагається дати аналіз політичних процесів. Оцінюючи події з позицій антропології і психології, Фукідід вважав неминучим їх повто­рення в майбутньому (наявність початку ідеї історичного кругообігу, циклічність розвитку суспільства) завдяки властивостям людської при­роди, а не будь-яких міфічних або космічних джерел. Немало цікавих узагальнень дій політичного лідера, в тому числі й в міжнародних спра­вах, залишив Нікколо Макіавеллі.

В трактаті «Государ» ним пропонуєть­ся звід правил успішної політичної поведінки: «Воістину пристрасть до завоювань - справа природна і звичайна, і тих, хто враховує при цьому свої можливості, всі схвалять або ніхто не засудить...». Нікколо Макіа­веллі підкреслює, що та війна справедлива, яка необхідна, і та зброя свя­щенна, на яку єдина надія. Пізніше знайшли розвиток у міжнародно-політичній теорії та практиці багато ідей Нікколо Макіавеллі про «створення ворогів», перемога над якими гарантована, про різницю між політичним фактом і його сприйманням та іп. Ідеї Томаса Гоббса (концепція «війна всіх проти всіх») склали філософську правову і морально-етичну основу пізніших концепцій «балансу сил» та ін.

Зміни в світовій політиці

Важливі зміни в міжнародній політиці відбуваються після великих географічних відкриттів XV століття, в міру розвитку капіталізму в Європі та зростаючої інтернаціоналізації економіч­них зв'язків: міжнародна політика набуває глобального характе­ру.

В 1494-1529 роках між Іспанією і Португалією підписуються договори, за якими поділеним між ними виявився майже весь не європейський світ. І хоча загальна тенденція розвитку світового співтовариства залишалася незмінною, все ж згодом претенденти на світову гегемонію змінювалися. В XIX ст. влада Британської імперії поширювалася на чверть земних територій (без Антарктиди), Російської імперії - на одну шосту, а Франції - на одну десяту. Понад половини поверхні планети контролювали три дер­жави: практично вся Земля виявилася поділена на колоніальні володіння, імперії.

В Європі не менше цікаві зрушення сталися після наполеонівських війн. В результаті Віденського конгресу 1815 р. па континенті складається система міжнародних відносин - європейський концерт. Тоді ж створити регульовану модель європейської політики, що виключала можливість євро­пейської політики, різкого перерозподілу могутності па користь будь-якої держави, спробували п'ять монархій: Росія, Англія, Австрія, Пруссія, Франція. Посилення однієї держави викликало зближення інших, вима­гало компенсуючих відступів, силові маневри тощо. При здійсненні світової політики європейського концерту роль головного балансира зуміла зігра­ти Великобританія і добилася найбільших успіхів у світових справах: XIX століття па Заході іменується Пакс Британіка аналогічно з римсь­ким періодом історії. Століття, коли відсутні загальноєвропейські війни, викликає інтерес сучасних політологів, соціологів до розкриття самої суттєвості механізму європейського концерту. Якщо його роль високо оцінив Генрі Кіссінджер, то скептично поставився до перспективи використання моделі європейського концерті/ в XX сторіччі американський історик Гаррі Крені4: «Система Меттерпіха - Бісмарка настільки ефективна зважаючи на особливі причини. Система ідеологічно однорідна, число її членів су­воро обмежене... Міжнародне політичне життя не стало надбанням плеб­су... В сучасних умовах ці фактори відсутні».