Окресліть суть хлібозаготівельної кризи 1927—1929 рр.

Передумови

За моделлю соціалістичного накопичення капіталу Преображенського селяни мали постачати державі зерно у визначених державою кількостях за встановленими державою заниженими цінами. Низька ціна покупки дозволяла державі отримувати необхідний капітал шляхом перепродажу зерна за вищими цінами. Якщо зерно потрапляло приватним торговцям, тоді втрачався як контроль за ним, так і можливі прибутки.^[3]

За умови заниженої ціни, єдиним способом виконання планів заготівель зерна залишався застосування примусу до селян. Колективізація стала саме тим примусом, який дозволив відібрати зерно у селян.

Заготівельні кампанії

В роки НЕПу, сільгоспвиробники мали право продавати свою продукцію або приватним торговцям (т. з. непменам) або державним заготівельним організаціям, найважливішими з яких були «Центрсоюз», «Хлебоцентр» та «Союзхлеб», всі під наглядом Анастаса Мікояна, Народного комісара з торгівлі.^[4]

Щороку Політбюро встановлювало планові показники для заготівельних кампаній та уважно стежило за їх виконанням. Згідно з офіційною статистикою, державні заготівлі зерна впали з 10.6 мільйонів тон в 1926—1927 рр. до 10.1 мільйонів 1927—1928 рр. і 9.25 мільйонів в 1928—1929 рр. Таке падіння обсягів заготівель примусило Радянську владу вперше за історію Росії імпортувати зерно.^[4]

Загальний дефіцит хлібопродуктів в Радянському Союзі, а також чималі вивізні наряди призводили до того, що навіть протягом трьох урожайних років (1925, 1926,1927 рр.) УСРР після виконання призначених для неї союзним центром планів залишалася без видимих перехідних запасів, що закладало підвалини нестабільності республіканського хлібного ринку.^[5]

Починаючи з другої половини 1926—1927 хлібозаготівельного року ситуація набуває особливо загрозливого характеру. Прагнення союзного центра вибрати якомога більше хлібу з України обернулось багаторазовим переглядом хлібозаготівельних планів. Загалом від початку узгоджений для УСРР хлібозаготівельний план 1926—1927 р. в обсязі 194 млн. пуд. переглядався Москвою у сторону збільшення чотири рази і врешті був доведений до 215 млн. пуд.^[5]

Заходи з подолання кризи

В травні 1928 року Сталін озвучив дані, які свідчили про те, що виготовлення зерна досягло рівня довоєнних часів, в той час як заготівлі становили лише половину від рівня довоєнних часів. Провину було покладено на заможних селян та середняків. За його даними, бідні селяни віддавали на заготівлі таку ж частину свого врожаю, як і раніше. Політбюро використало ці дані для обґрунтування «надзвичайних заходів», фактично — примусової конфіскації зерна.^[4]

Перші надзвичайні заходи були широко задіяні в жовтні 1927 р. Партійні функціонери, робітники органів внутрішніх справ, секретних служб були направлені в основні сільськогосподарські регіони. На регіональних та місцевих представників партії була покладена особиста відповідальність за виконання плану з хлібозаготівель, були встановлені блок-пости на дорогах, конфісковано зерно з ринків, а торгівля чи спалення зерна загрожувала ув'язненням.^[4]

Сталін особисто спостерігав за застосуванням надзвичайних заходів на Уралі та в Сибіру.

Наслідки

Деякі дослідники вважають, що Сталін остаточно ухвалив рішення форсування колективізації під час спостереження за втіленням надзвичайних заходів. Висновок, зроблений Сталіним, і який став офіційною радянською доктриною, був в тому, що поки селяни залишались вільними, вони могли саботувати індустріалізацію приховуючи зерно.^[4]

Зменшення заготівель в кінці 1920-тих трактувалось як зловмисні дії проти радянської влади.^[4]

Тестові завдання.

1. Вкажіть політичні партії, представники яких увійшли до Української центральної ради на момент її створення: 1) Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП); 3) Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР);

2. Спілка визволення України /СВУ/ - це 3) організація придумана органами ДПУ для проведення інспірованого процесу з метою фізичного винищення української інтелігенції та штучного розпалювання боротьби проти „націоналістичних” настроїв в Україні;

3. Правильно розташуйте в хронологічній послідовності:

2) масове вивезення кримських татар; 5) об‘єднання Закарпаття з УРСР. 4)загибель Р.Шухевича;

1) звільнення М.Хрущова з посади Першого секретаря ЦК КП(б)У 3) скасування карткової системи розподілу продуктів;

4. Із перелічених подій вкажіть ті, які відбулися в рік проголошення незалежності України:

б) обрання Президентом України Л.М.Кравчука; е) Верховна Рада України прийняла „Декларацію прав національностей України”.

5.Крим приєднано до УРСР у:

б) 1954 р.,

Білет № _22__

Теоретичні питання.

1.Охарактеризуйте мирний договір з Центральними державами у Брест-Литовську. Вступ військ Німеччини та Австро-Угорщини на територію УНР.

В умовах більшовицького наступу життєво важливим для УНР було укладення миру з Центральними державами: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Це вимагало негайного проголошення незалежності. Тому 22 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Четвертий Універсал, яким проголосила: "Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Було також підтверджено декларовані раніше права і свободи особи, перейменовано Генеральний секретаріат у Раду Народних Міністрів, передбачено замінити постійну армію народною міліцією, встановлено державну монополію на низку товарів, внутрішню й зовнішню торгівлю, запроваджено контроль над банками, ухвалено рішення про проведення виборів місцевих народних рад, призначено на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів. Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народові без викупу.

Через тиждень після проголошення Четвертого Універсалу уряд, який очолював В. Винниченко, склав повноваження. Новим головою Ради міністрів УНР став український соціаліст-революціонер (есер) В. Голубович. Наприкін. січня Центральна Рада прийняла закони про соціалізацію землі та про 8-годинний робочий день. Згодом Мала Рада ухвалила закони про Державний герб — тризуб, про громадянство, про новий адміністративний поділ України (на землі), про грошову систему (грошовою одиницею УНР стала гривня).

Незважаючи на винятково складну ситуацію. Центральна Рада наполегливо розвивала зовнішньополітичну діяльність. Наприкін. січня 1918 р. до Бреста прибула українська делегація на чолі з О. Севрюком. Виявивши тактовність і дипломатичний хист, вона відстояла інтереси УНР, підтверджені Четвертим Універсалом. У ніч з 8 на 9 лютого молоді українські дипломати підписали мирний договір з Центральними державами, які розраховували на великі природні багатства України.

Згідно з Брестським миром, усі держави Четверного союзу визнали незалежність і самостійність України, яка стала повноцінним суб'єктом міжнародного права. Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна змішана комісія. За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до липня 1918 р. значну кількість "хліборобських і промислових лишок". Інші пункти договору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і державами Центрального блоку, регулювали обмін військовополоненими, повернення інтернованих цивільних осіб. Сторони взаємно відмовлялися від сплати контрибуцій.

Окрема таємна стаття Брестського миру була укладена між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один "коронний край". Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду.

Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла понад 450-тисячна австро-німецька армія. Це надало допомозі характер окупації.

Українські війська спільно із союзниками розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918 р. увійшли до Києва. До столиці повернулися Центральна Рада й уряд.

Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Незважаючи ні заклики влади до спокою, широкі верстви українства з недовірою зустріли нових окупантів.

Центральна Рада ліквідувала всі заходи і розпорядження радянської влади, зокрема відновила право власності на фабрики, заводи, транспорт, банки. Цим були задоволені як українські підприємці, такі німецька адміністрація. Але їх не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни вже навесні мали починати ділити землю поміщиків. Проти Центральної Ради був міський пролетаріат, який підтримував більшовиків. Сільська біднота, бачачи, що її землі обсів німецький окупант, також була незадоволена. Заможне селянство неприхильне ставлення до Центральної Ради мотивувало законом про соціалізацію землі. Поміщики, інші великі землевласники, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств, теж не підтримували Центральну Раду.

Не в усьому розуміли М. Гру шевського навіть українські демократи. Віддати владу чужинцям означало загубити національні здобутки. В цьому була трагедія Центральної Ради. Німецька військова адміністрація дедалі більше втручалася у внутрішні справи України. Це призвело до гострих конфліктів між нею і Центральною Радою. Так, 28 квітня 1918 р. до будинку Педагогічного музею, де остання засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів. Наступного дня Рада зібралася на останнє, як з'ясувалося, засідання, на якому ухвалила Конституцію УНР. Після цього Центральну Раду, яка не зробила навіть спроби опору, розігнали німецькі війська.

Повалення Центральної Ради населення України в цілому сприйняло байдуже. Адже, на загальну думку, Рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня, її необхідно було замінити сильним, дієздатним державним органом. Цього бажало і командування німецьких окупаційних військ, яке не бачило в Центральній Раді здатності виконати договірні зобов'язання, передбачені Брестським миром.

Падіння Центральної Ради аж ніяк не означало, що її робота протягом 13,5 місяців була марною. Головна заслуга Ради в тому, що вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу і національну культуру. 2. Визначте суть індустріалізації в Україні: хід і наслідки. Проект всеосяжних докорінних економічних перетворень розробили у 1928 р. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки. Першу п'ятирічку 1928—1933 рр., зі слів Й. Сталіна, виконали за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний, а з окремих видів продукції затвердженого обсягу виробництва в довоєнний час взагалі не було досягнуто.