Класифікація міжнародних правопорушень

Б

ільшість учених (В. І. Мен-жинський, Ю. М. Коло­сов, П. М. Куріс, В. О. Мазов, Д. Б. Левін, Г. І. Тункін, М. О. Ушаков та ін.) поділяють міжнародні правопору­шення держави на злочини і делікти. Водночас окремі автори були прихильниками більшої деталізації міжнарод­них правопорушень. Так, Г. М. Мелков поділяє всі пра­вопорушення на три групи: а) міжнародні злочини — це особливо небезпечне міжнародне правопорушення, яке замахується на життєво важливі інтереси держави і нації, яке підриває основи їх існування, грубо нехтує найваж­ливішими основними принципами міжнародного права, становить загрозу для міжнародного миру, безпеки і для всього людства; б) кримінальні злочини міжнародного ха­рактеру — діяння, що мають міжнародну суспільну не­безпеку, зазіхають на інтереси декількох, багатьох або всіх держав; в) інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти) — протиправні дії, що завдають шкоди окремій дер­жаві або обмеженому колу суб'єктів міжнародного права.

А. М. Трайнін, виходячи зі ступеня загрози миру, по­діляв міжнародні правопорушення на: агресивні дії (воєн­на агресія, погрожування агресією, блокада); ворожі дії (пропаганда агресії, підтримка збройних банд, невиконан­ня зобов'язань за міжнародними договорами, укладеними на захист миру, тероризм); неприязні дії, які ще не є во­рожими, але вже не мирні (виготовлення і розповсюджен­ня фальшивих документів іноземної держави, поширення брехливих відомостей про іншу державу, заподіяння шко­ди престижу і честі іншої держави тощо). Л. А. Моджо-рян розрізняє міжнародний делікт, недружній акт та між­народний злочин; Ю. В. Петровський — міжнародний злочин, власне делікт і неприязні дії та ін.

В українському виданні «Міжнародне право» (1971) І. І. Лукашук запропонував поділяти міжнародно-правові порушення за характером наслідків і ступенем небезпеч­ності на три основні види: ординарні міжнародні правопо­рушення, серйозні міжнародні правопорушення і найтяжчі міжнародні злочини. Така класифікація згодом була запо-

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

Класифікація міжнародних правопорушень

зичена іншими вченими (В. А. Василенко, С. В. Ісакович, М. К. Коростаренко та ін.) і, можна сказати, стала за­гальновизнаною в українській науці міжнародного права.

Ординарні міжнародні правопорушення випливають із недодержання умов партикулярних норм міжнародного права. Вони зачіпають інтереси окремих держав і народів. Для них характерна відсутність зафіксованих ознак, бо вони виводяться в кожному конкретному випадку з відпо­відних міжнародних зобов'язань. Вони завжди мають ло­кальний, партикулярний характер. Збиток стосується тіль­ки потерпілої держави, а тому міжнародний правопоря­док зазнає мінімальних можливих негативних впливів.

Найпоширенішими ординарними правопорушеннями є невиконання або неналежне виконання міжнародних договорів у галузі економічного, науково-технічного, куль­турного співробітництва.

Серйозні міжнародні правопорушення зачіпають ін­тереси всього міжнародного товариства. Безпосередньо не ставлять під загрозу мир та безпеку держав і народів, але впливають на їхню стабільність. Як правило, такі правопо­рушення охоплюють цілу галузь міжнародного права і зри­вають виконання багатосторонніх міжнародних угод зі значною кількістю учасників. Такими правопорушеннями можуть бути: отруєння радіоактивними речовинами по­вітряного, морського і космічного простору (шо забороне­но Договором 1963 р. про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою і До­говором про космос 1967 p.), поширення ядерної зброї (всупереч Договору 1968 р. про непоширення ядерної зброї та, відповідно, поновленим у договірному порядку міжна­родним зобов'язанням), порушення свободи відкритого моря (всупереч Женевській конвенції 1958 р. та рішенням НІ Конференції ООН з морського права 1982 p.), акти дер­жавного піратства, передача ядерних технологій неядерній державі, виробництво і накопичення хімічної та бакте­ріологічної зброї, розміщення ядерної зброї та іншої зброї масового знищення на дні морів та океанів тощо.

Найтяжчі міжнародні злочини ставлять під загрозу знищення наявного міжнародного порядку, порушують права та інтереси всього світового співтовариства, як пра­вило, здійснюються з неправомірним застосуванням зброй­них сил, інших неправомірних примусових заходів, став-

лять під загрозу існування держави тощо. При найтяжчих міжнародних правопорушеннях їхні ознаки мають чітке міжнародно-правове визначення. В найтяжчих міжнарод­них правопорушеннях завжди не дотримуються основних принципів міжнародного права.

В силу значного обсягу негативних наслідків, небез­пеки для світового співтовариства найтяжчі міжнародні злочини ще називають злочинами проти людства.

Узагальнена класифікація злочинів проти людства міс­титься у Статуті Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу (ст. 6) і Статуті Токійського міжнародного воєнного трибуналу (ст. 5). У цих документах злочини проти людства поділяються на три основні групи:

1) злочини проти миру: планування, підготовка, роз­в'язання та ведення агресивної війни або війни на пору­шення міжнародних договорів, угод чи запевнень; участь у загальному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-яких із згаданих вище дій. Окрім названих Статутів, зазначені злочини забороняються також Паризьким пак­том 1928 р. (пакт Бріана—Келлога), Статутом ООН, ре­золюцією Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 р. «Визначення поняття агресії», іншими міжнародно-правовими актами;

2) воєнні злочини: порушення законів та звичаїв війни, зокрема вбивства, знущання, вивезення в рабство чи з ін­шою метою цивільного населення окупованої території; вбивства військовополонених або знущання над ними; вбивства заручників; пограбування громадської або приват­ної власності; безглузде руйнування міст і сіл; руйнування, не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини.

Конкретна класифікація категорій воєнних злочинів міститься в Гаазьких конвенціях 1907 р. про закони та зви­чаї війни, Женевському протоколі 1925 р. про заборону хімічної і бактеріологічної зброї, Женевських конвенціях 1949 р. про захист жертв війни і Додаткових протоколах (І і II) до них, Гаазькій конвенції 1954 р. про захист куль­турних цінностей у разі збройного конфлікту тощо;

3) злочини проти людяності: вбивства, знищення, пе­
ретворення на рабів, заслання та інші жорстокості, вчи­
нені щодо цивільного населення до або під час війни; пе­
реслідування з політичних, расових чи релігійних мотивів
з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутріш­нього права країни, де їх було вчинено, чи ні.

Найнебезпечнішими злочинами проти людяності є:

а) геноцид — дії, що чиняться з наміром знищити ціл­
ком або частково яку-небудь національну, етнічну, расову
чи релігійну групу як таку через фізичне вбивство членів
такої групи, заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень
або спричинення розумового розладу членам цієї групи; на­
вмисне створення для певної групи таких життєвих умов,
які розраховані на цілковите або часткове фізичне її зни­
щення; заходи, спрямовані на запобігання дітородінню в
середовищі такої групи; насильна передача дітей з однієї
групи в іншу. Злочином вважаються як геноцид, так і змова
з метою підбурення, замаху та співучасті в ньому незалежно
від того, скоєно злочин у мирний чи воєнний час;

б) злочини колоніалізму: колоніальна анексія, позбав­
лення незалежності, збройний захват тощо;

в) екоцид — злочинний вплив на довкілля, що викли­
кає незворотні зміни, зникнення фауни і флори, загибель
людей;

г) збройні втручання, позбавлення держави незалеж­
ності та ін.

До найважливіших угод з цих питань, окрім зазначе­них вище, належать: Конвенція 1965 р. про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція 1973 р. про при­пинення злочину апартеїду і покарання за нього, Конвен­ція 1948 р. про попередження злочину геноциду і пока­рання за нього, Міжнародні пакти про права людини 1966 р. та інші міжнародно-правові акти.

Комісія міжнародного права у проекті статей про між­народну відповідальність держав запропонувала в 1996 р. дещо іншу класифікацію міжнародних правопорушень. Зважаючи на те, що вона є варіантом, узгодженим пред­ставниками різних доктринальних напрямів науки і прак­тики міжнародного права, є підстави навести її цілком: «Ст. 19. Міжнародні злочини і правопорушення:

1. Діяння держави, яке порушує міжнародне зобов'я­зання, є міжнародним протиправним діянням, незалежно від об'єкта порушеного зобов'язання.

2. Міжнародне протиправне діяння, яке виникло в ре­зультаті порушення державного міжнародного зобов'язан­ня, настільки основоположного для забезпечення життє-

_______ Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності__________

во важливих інтересів міжнародного співтовариства, що його порушення розглядається як злочин міжнародним співтовариством у цілому, складає міжнародний злочин.

3. З дотриманням п. 2 та відповідно до чинних норм
міжнародного права міжнародні злочини можуть, зокре­
ма, виникати внаслідок:

а) тяжкого порушення міжнародних зобов'язань, яке
має основоположне значення для забезпечення міжнарод­
ного миру та безпеки, такого, як зобов'язання, що забо­
роняє агресію;

б) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, що
має основоположне значення для забезпечення права на­
родів на самовизначення, тобто як зобов'язання, яке за­
бороняє встановлення чи збереження силою колоніаль­
ного панування;

в) тяжкого і масового порушення міжнародного зобо­
в'язання, яке має основоположне значення для захисту
людської особистості, зокрема зобов'язання, що заборо­
няють рабство, геноцид, апартеїд;

г) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, яке
має основоположне значення для захисту навколишнього
середовища, зокрема зобов'язання, що забороняють ма­
сове забруднення атмосфери або морів.

4. Будь-яке міжнародне протиправне діяння, що не
являє собою міжнародного злочину відповідно до п. 2, є
міжнародним правопорушенням».

Проект виділяє міжнародні злочини в особливу кате­горію на підставі їх небезпеки для життєво важливих інте­ресів міжнародного співтовариства.