Політична система Великобританії

Великобританія – конституційна монархія. Але за час десятилітнього існування ( з невеликою перервою між 1649 та 1660рр., коли країна була проголошена республікою) монархія поступово втратила колишню владу.

Царююча королева Єлизавета ІІ належить до Ганноверської (з 1917р. Віндзорська) династії. Вона – 40-й за рахунком британський монарх з моменту завоювання Британії норманами (1066р.) Її батько, Георг VI, був останнім з англійських королів, хто носив титул імператора. Зараз королева очолює Співдружність до якої входить близько 50 держав, з яких 16, в тому числі, Канада, Австралія, Нова Зеландія, визначають Єлизавету ІІ своїм головою держави. Вона: призначає за наданням урядів генерал-губернаторів, які діють від імені. Співдружність – це своєрідна економічно-правова форма зв’яжу Великобританії з її колишніми колоніями.

Королева народилась 21 квітня1926 року., увійшла на престол в лютому 1952 р., після смерті батька. Чоловік королеви – принц-консорт герцог Філіп Единбурзький, у них четверо дітей: принц Чарльз Уельський, принцеса Анна, герцог Ендрю Йоркський та Едуард.

Як і будь-який інший монарх в умовах конституційної монархії, Єлизавета ІІ «царює, але не керує». Правом британського монарха залишається право «давати поради, ухвалювати та попереджати». Вона входить до складу Таємної Ради – консультативного органу, в якому засідають принс-консорт герцог Единбурзький, спадкоємець престолу принц Уельський, члени уряду, лідери опозиції та інші вищі чиновники. Вся верховина законодавча влада належить двопалатному парламенту.

Великобританія – одна з небагатьох (може єдина) держав, яка не має конституції. Її заміняють численні конституційні закони, прийняті парламентом, та судові прецеденти. В умовах відсутності конституції парламент володіє правом так званого «парламентського суверенітету», тобто він не зв’язаній з прийнятими раніше рішеннями і може відміняти акти конституційного щзначення. Британські суди не мають права переглядати чи відмінювати акти парламенту і зобов’язані пр. цьому використовувати не положення, випливаючи з міжнародно-правових зобов’язань Великобританії, а норми парламентського статусу.

За королевою збережено право скликати та розпускати парламент, призначати прем’єр-міністра, підписувати договори та оголошувати війну. Королева, за поданням уряду призначає вищих військово-начальників судів і як голова церкви (англійської) – епіскопів. Також тільки королева може ушановувати дворянським титулом.

У королеви особливі відношення з парламентом. Будь-який законопроект стає законом не тільки після прийняття його обома палатами парламенту, а і після отримання королівського ухвалення, яке дається з часів норманського завоювання в давній формуліровці: «La Reyne ainsi vault» - «Так воліє королева».

Парламент Великобританії складається з двох палат – палати лордів та палати общини. Провідна роль належить палаті общини. Це виборний орган, до якого входить 659 депутатів(численність парламенту змінюється в залежності від зміни кількості населення), що обираються на 5 років за мажоритарною системою відносної більшості прямим та таємним голосуванням, на засадах загального виборчого права.

До палати лордів входять вищі члени церкви – 26 духовних перів (архієпископів Кентерберійський та Йоркський і ще 24 епіскопи), 9 лордів вищого апеляційного суду, 773 спадкових перів (5 принців крові, 27 герцогів, 38 маркізів, 203 графа, 138 віконтів, решта – барони) та 448 довічних перів (за станом на 1994 р.) Чисельний склад палати лордів законодавчо не встановлений, тому він може змінюватися парламентськими актами 1911 та 1949 рр. права палати лордів були суттєво обмежені. Основною її функцією є розглядання та внесення поправок до проектів, які подаються палатою общин. З 149 р. за палатою лордів зберігалося лише так зване право відкладального вето, тобто право короткочасної відстрочки прийнятого парламентом законопроекту, в той час як раніше вони могли зовсім відкидати будь-який законопроект, прийнятий палатою общин.

Вища виконавча влада покладена на кабінет міністрів (уряд), який і здійснює розробку національної політики і усіх сферах.

Уряд формує партія, яка одержала перемогу на виборах до парламенту. Королева призначає прем’єр-міністра, і за його поданням, міністрів. Після виборів 1997 р. уряд було сформовано лейбористською партією, його очолив Ентоні Чарльз Лінтон Блер (1953 року народження). Він виходець з заможної родини, вихованець привілейованої приватної школи, випускник Оксфордського університету, з 1989 по 1992 рр. він займав пост міністра з питань зайнятості, а з 1992 р. – міністра внутрішніх справ тіньового кабінету.

Основні регіони Великобританії не мають своїх власних органів влади, лише в Північній Ірландії, до введення в 1972 р. прямого правління з Лондону, існували власний парламент – Стормонт та уряд. Закони діючі в цих регіонах, приймає загальнодержавний парламент. При цьому, як правила (для Шотландії – завжди), парламентський акт супроводжується застереженням про те, в яких з чотирьох регіонів він діє. З метою забезпечення інтересів і врахування їхньої специфіки законодавчій та виконавчій діяльності держави до складу британського уряду входять державні секретарі у справах Шотландії (з 1892 р.), Уельсу (з 1964 р.) та Північної Ірландії (з 1972р.)

В заморських, володіннях існують свої законодавчі органи, уряди. Але вони мають обмежену компетенцію, відповідальність за їхню зовнішню політику, оборону, зовнішню безпеку відповідно до міжнародного права несе Великобританія. Для кожної території призначається губернатор, який представляє голову держави і виконує його функції. При цьому в деяких володіннях губернатор входить до складу парламенту (острів Святої Олени); і інших очолює і парламент, і уряд (Віргінські острови) або тільки уряд (Монтсеррат, Теркс і Кайкос). Губернатори санкціонують закони, які приймаються місцевими парламентами, володіють правом відкладального вето, оголошують надзвичайне та військове становище, тощо.

У Великобританії існує багатопартійна система. Провідними партіями є:

1) Консервативна партія. Організаційнооформилася в 1867 р. Після другої світової війни партія знаходилась при владі в 195101964, 1970-1974, 1979 -1997 рр. Найбільш видатним її лідерами в цей час були У. Черчілль, М.Тетчер. Під час перебування при владі партія проводила курс на здійснення соціальних та економічних реформ, виключаючи децентралізацію та приватизацію економіки. В зовнішньополітичному плані для консерваторів був загальнонатівський підхід до рішення міжнародних проблем. Партія поділяє концепцію «ядерного стримування», виступає за збереження « особливих відношень» із США, за модернізацію ядерного потенціалу, за провадження членства країни в НАТО та ЄС. Лідером партії після поразки на парламентських виборах 1997 р. став колишній міністр у справах Уельсу Уільям Хейг. Це наймолодший лідер партії за понад 200 років (на момент обрання йому було 36 років.)

2) Лейбористська партія. Заснована в 1890 р. Вона об’єднує колективних (профспілки та кооперативні товариства) та індивідуальних членів. Після другої світової війни знаходилась при владі в 1945-10951, 1961-1970, 1974-1979 рр, та з 1997 р. Найвидатнішими лідерами партії в цей час були К.Еттлі, Г.Вільсон. Ідеологічною основою партії є принцип «демократичного соціалізмі», в економічній політиці схиляється до концепції змішаної економіки. Тому під час перебування при владі партією здійснювалась орока програма націоналізації металургійної, вугільної газової промисловості, автомобільного транспорту була створена безкоштовна служба охорони здоров’я, здійснювалися програми державно житлового будівництва та інші. В області зовнішньої політики лейбористи відійшли від курсу на однобічне ядерне роззброєння, виступають за близьку європейську інтеграцію. Партія входить до Соцінтерну, секретаріат якого знаходиться в Лондоні. З 1988р. лідером партії став Е.Блер. саме з ним пов’язане зростання авторитету партії і перемога на виборах 1997р.

3) Ліберальні демократи. Партія сформована в 1988 р. шляхом злиття ліберальної та соціал-демократичної партій, які з 1981 р. виступали на політичній арені в альянсі. Політична платформа ліберальних демократів – центристська, багато в чому компромісна (між двома основними партіями). Її основні складові – необхідність збереження у Великобританії ядерної зброї, членство країни в НАТО. У внутрішніх питаннях вони також додержуються проміжної лінії, виступають з боротьбу з безробіттям, пріоритетне рішення соціальних проблем, припинення подальшої денаціоналізації, але в цілому роблять ставку на ринкову економіку і розвиток конкуренції.

4) Ліві демократи. До 1991 р. це була комуністична партія Великобританії. Решта партій не такі впливові і численні: націоналістичні партії Шотландії та Уельсу, партія «Зелених» та інші.

За наслідками виборів 1997 р лейбористська партія має в парламенті 419 місць, консервативна – 165, партія ліберальних демократів – 46. Решта, 29 мандатів, належить регіональним партіям.

Важливу роль в житті Великобританії відіграють профспілки. В країні діє 413 профспілок (близько 10, 2 млн. членів, або приблизно 40% самодіяльного населення). Найкрупнішими профспілковими об’єднаннями є Британський конгрес тред-юніонів та Загальна федерація тред-юніонів. Перше з них створене в 1868 р., до нього входить 65 галузевих профспілок (7,3 млн. членів), традиційно підтримує і фінансує лейбористську партію. Загальна федерація тред-юніонів заснована в 1899 р., об’єднує 29 галузевих профспілок (215 тис. членів). В Шотландії та Уельсі існують свої профспілкові об’єднання – Шотландський конгрес тред-юніонів та Уельський конгрес тред-юніонів.

Спецефічним інститутом британського суспільно-політичного життя є клуби. «Клубний принцип» - невідємна риса таємного механізму влади. Як кажуть самі англійці, країна керується через розгалужену мережу особових контактів і зв’язків. Клуби здійснюють ці контакти та зв’язки.

Англійський клуб – унікальна установа (подібно готелю закритого типу). Член клубу може там провести будь-який час. Там є бібліотеки, робочі кабінети, житлові кімнати, житлові кімнати ресторан. Жінки до клубів, як правило, не допускаються. Найбільш відомі клуби: «Карлтон» (клуб консерваторів), «Аттеніум» (клуб вчених та письменників), «Сент-Джеймс» (клуб дипломатів), «Бакс» (клуб офіцерів гвардії), «Уайт», «Королевський автомобільний клуб», «Терф», військовий та флотський клуби та інші.

Господорство

Загальни характеристика.

Великобританія належить до шести головних економічно розвинених країн світу. Державний сектор її економіки включає Англійський банк, пошту, Бі-Бі_сі, основні авіакомпанії, атомну промисловість, видобування вугілля, газове господарство і електроенергетику, виплавляння стані, залізниці, доки і внутрішні водні шляхи. Серед приватних корпорацій найбільшими є нафтові «Шелл» і «Бритіш Пстролеум», фінансова «Ллойдз», телекомунікаційна «Бритіш Телекомунікейшип», фармацевтична «Гласко» та ін..

У господарстві зайнято 29 млн. чол.. З них у сільському і лісовому господарстві та в рибальстві зайнято лише 1% працюючого населення, і вони дають 2% ВНП, в промисловості, будівництві відповідно, 28% і 31%, у третинному (нематеріальному) секторі – 71% і 67%. Розвинені всі галузі сучасного виробництва і послуг.

Специфічною є висока, залежність країни від зовнішньої торгівлі. Вартість експорту та імпорту становить понад 2/5 ВНП. Великобританія – єдина з шести головних економічно розвинених країн, яка експортує більше послуг, ніж товарів, і є найбільшим постачальником послуг на світовий ринок. Це наслідок високого рівня розвитку, а в сторичному плані пов’язано з існуванням колись величезної колоніальної імперії та традиціями так званого «невидимого» експорту. Доходи від зарубіжних інвестицій, банківських і страхових операцій, морського і повітряного флоту, туризму, доповнює експорт ділових, телекомунікаційних, науково-інформаційних і культурних послуг.

Найтісніші економічні зв’язки Великобританія має із Західною Європою, в першу чергу з країнами ЄС. На них припадає майже 2/3 її зовнішньої торгівлі. По 1/10 зовнішньої торгівлі Великобританії спрямовано на СІЛА і на країни співдружності. Частка Великобританії в зовнішньому торговому обігу України становила 1995 р. 2,4%

Промисловість

Енергетика. Великобританія є великим споживачем і значним виробником енергоресурсів. Серед головних економічно розвинених країн вона – єдиний чистий експортер енергії. У ХІХ ст. і першій половині ХХ ст. на експорт ішло вугілля, зараз – нафта і нафтопродукти. У структурі енергобалансу Великобританії майже рівні частки вугілля, нафти і природного газу.

Кам’яне вугілля як комерційне паливо Великобританія почала використовувати першою в світі - понад 300 років тому. Пік видобутку припав на 1913 р. – 290 млн. т. Тепер видобувають 90 млн. т. на рік, і все ж країна залишаться найбільшим виробником вугілля в Західній Європі й за цим показником входить до першої десятки країн світу. Понад 2/3 видобутку дають родовища Центральної Англії та схід від Пеннінтських гір, у басейні тічки Трент. Домінують відкриті розробки.

Нафту видобувають у чотирьох групах родовищ Північного моря. У північній частині підводними нафтопроводами вона подається на Шотландські та Оркнейські острови, а звідти танкерами в Південну Англію чи н експорт. Центральні родовища зв’язані підводними нафтопроводами безпосередньо з портами Шотландії і Північної Англії. Щодо нафтопереробних заводів, то більшість їх розташовані в портових містах Південної Англії і на західному узбережжі, бо будувались вони ще з розрахунку на імпортну нафту, а також з урахуванням ринків збуту і можливостей створення глибоководних терміналів. Природний газ передається з північних морських родовищ підводними трубопроводами в Шотландію, а з південних – у Східну Англію і звідси надходить у загальну систему газопроводів країни. Великобританія – одна з провідних нафто - і газовидобувних країн. Видобувають 90 млн. нафти і 50 млрд. м газу на рік. Частка добувної промисловості у ВНП складає 5%.

Виробництво електроенергії (320 млрд. кВт – год.) на 4/5 забезпечується ТЕС, які працюють на вугіллі, і на 1/5 – АЕС (35 реакторів потужністю 12,9 млн. кВт) Роль маленьких гідроелектростанцій, що побудовані в горах Шотландії, незначна. Великобританія першою розпочала широко розвивати атомну енергетику. АЕС розташовані на узбережжях, переважно в Південній Англії, де немає свого вугілля. Об’єднана електроенергетична система Великобританії зв’язана через Ла-Манш із континентальною Європою.

Споживання енергії на душу населення – 3772 кг у.п.

Обробна промисловість. Великобританія є найстарішою промисловою країною світу. Всі стадії промислового розвитку вона пройшла самостійно. Звідси широка диверсифікація виробництва, надзвичайно високі кваліфікації робітників і якість продукції.

На відмінну від Німеччини і Японії, в яких зміни у структурі промисловості стимулювалися воєнними поразками, у Великобританії цей процес відбувався за звичайних умов і дуже повільно. Вступ до ЄС вимагав більш рішучих дій. Як результат, у 70-х роках, значною мірою під тиском уряду, у промисловості країни було скорочено 2 млн. робочих місць. Цей процес дістав назву «деіндустріалізації», та суть його полягала не в знищені промисловості взагалі, а в зміні її структури. Скорочувались традиційні, старі виробництва (трудо -, енерго – і матеріалоємні, а також ті, що забруднюють середовище). До них, крім видобування вугілля, належали металургія, виготовлення традиційного обладнання, суднобудування, текстильна і взуттєва галузі тощо. Ліквідовувались нерентабельні і неконкурентоспроможні підприємства. Одночасно розширювались або створювались вперше нові, наукоємні виробництва. Зараз за часткою високотехнологічних виробництв Великобританія поступається тільки США.

У країні розвиваються всі галузі сучасної промисловості. Виготовляють продовольство і напої, високоякісні тканини і одяг, папір, кераміку, фарфор, порт ланд-цемент (англійський винахід), гумові товари (Великобританія є найстарішим їх виробником). За щорічною виплавкою сталі (16 млн. т) і алюмінію (430 тис. т) Великобританія входить до першої десятки країн світу. Вона є одним з найбільших у світі центрів видавничої діяльності та поліграфічної промисловості. Тут друкують паперові гроші й поштові-марки для інших країн. Книжки з усіх галузей знання англійською мовою розходяться по всіх країнах світу.

Головна галузь обробної промисловості – машинобудування (понад 2/5 зайнятих). Випускають легкові й вантажні автомобілі, автобуси (1,5 млн. штук щороку). Як і раніше, розвинені важке, гірниче і сільськогосподарське машинобудування. Виробляють трактори, крани, землерийну техніку, дорожні грейдери, комбайни і бурильне устаткування. Важливе місце посідає виготовлення сучасної побутової техніки.

Одночасно на перший план все більш виступають новітні наукоємні (високотехнологічні) галузі. «Бритіш Єроспейс» із її широкою спеціалізацією є найбільшою аерокосмічною корпорацією в Західній Європі. Корпорація «Роллс-Ройс» тепер відома не стільки люксовими автомобілями, скільки найпотужнішими авіаційними і ракетними двигунами. У Великобританії виготовляють штучні супутники Землі та найновіші системи озброєння. Все більша частка виробів припадає на різноманітну електроніку. Виготовляють обладнання для кабельного телебачення, для обробки інформації, волокопно-оптичні комунікаційні системи, радари, підводні телефонні кабелі, тощо.

Поряд з аерокосмічною та електронною галузями на перший план вийшла хімічна промисловість, у тому числі фармацевтика. Виготовляють промислові хімікати, синтетичні волокна, пластмаси, добрива і пестициди, фарби, фармацевтичні і косметичні товари.

Великобританія першою увійшла в історію як країна-імпортер сировини і експортер готових виробів. Через бідність на власну сировинну базу імпорт сировини й досі відіграє суттєву роль. Але тепер готові промислові вироби становлять ¾ як в експорті, так і в імпорті. Найсильнішими на світовому ринку є позиції Великобританії в наукоємних галузях: аерокосмічне обладнання, електроніка, наукове і медичне обладнання, фармацевтика. Експортується в значній кількості продукція важкого машинобудування і металургії. В імпорті, крім промислової сировини, машин і устаткування, істотну роль відіграють товари легкої харчової промисловості, лісоматеріали і папір.

Обробна промисловість розповсюджена по всій країні, і її розташування збігається з розміщенням з розміщенням населення. Понад 4/5 виробництва припадає на Центральну і Південну Англію. Особливо виділяться смуга довжиною в 350 км від Ліверпуля на півночі до Лондона на півдні. В ЄС цей промисловий пояс має своє продовження через Бельгію і Нідерланди аж до Центральної Італії. Локальне значення у Великобританії мають так звані «економічні острови», в утворенні яких вирішальну роль відіграли поклади вугілля. Усі вони розташовані на морському узбережжі. Це Кардіфф і Суонсі в Уельсі, Глазго в Шотландії, Ньоюсал і Мідлсбро у Північній Англії.

Із сучасних тенденцій важливе значення мають переміщення промисловості із внутрішніх зон центральних міст на периферію конурбацій або навіть у сільські графства і так званий «дрейф на південь», у Південну Англію. Характерним є поява численних промислових парків, у яких поєднується науково-дослідні лабораторії і наукоємна промисловість. Найбільше їх навколо Лондона, а також уздовж дорого М-4 від Лондона до Брістоля і дороги М-11 від Лондона до Кембриджа. Новими осередками виробництва електронних компонентів є «Силіконова долина» у Шотландії. Серед найбільших центрів аерокосмічної промисловості – Лондон, Брістоь і Дебрі, автомобільної – Лутон, Бірмінгем, Ковентрі, Оксфорд, Лсйланд.

Таблиця

Виробництво Промислової продукції

Кам’яне вугілля 47 млн. т

Нафта 130 млн. т

Природний газ 73 млрд.

Саль 16,6 млн. т

Алюміній 0,5 млн. т

Папір і картон 5,3 млн т

Випуск автомобілів – 1924 тис., у т.ч. легкових – 1681 тис.

Сільське господарство

Ця галузь господарства Великобританії традиційно відзначається малою кількістю працюючих і дуже високою інтенсивністю. У ньому разом з лісовим господарством і рибальством працює лише 290 тис. чол.. Середні врожаї пшениці перевищують 70 ц/га, картоплі - 360 ц/га, цукрових буряків – 420 ц/га.

Таблиця

Виробництво сільськогосподарської продукції (млн.. т)

Зерно	19, 6
Картопля	7,0
Цукор-сирець	1,4
Молоко	14,6
Вовна	0,095
Пиво (млн. л)
Мясо	3,4

У Великобританії виведено багато високопродуктивних тварин, і зараз країна є провідним експортером племінної худоби. Чимало всесвітньо відомих порід великої рогатої худоби овець, свиней і коней мають назву англійських графств. Зумовили таке явище обмеженість земельних ресурсів, ранній розвиток товарних відносин, можливості вдосконалення виробництва в багатій країні (вже в першій половині ХІХ ст.. на англійських полях використовували чилійську селітру і перуанське гуано), традиційна увага, в тому числі й держави, до селекційної справи.

Ферми Великобританії великі (середній розмір понад 70 га). Вони користуються широкою урядовою підтримкою. Частка державних субсидій у вартості продукції сільського господарства становить більше чверті і є однією з найбільших в світі.

Для потреб сільського господарства використовують близько 17 млн. га земель, із них 5 млн. га – орні, 7 – під сіяними травами і 5 – грубі пасовища (верескові пустища на узгір’ях). За розмірами сільськогосподарського виробництва Великобританія посідає одне з провідних місць у світі, а за поголів’ям овець – перше місце в Західній Європі.

Понад 70% вартості сільськогосподарської продукції припадає на м'ясо, молоко і молочні продукти, яйця та вовну. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, птицю. Вирощують пшеницю, ячмінь, картоплю, рапс, цукрові буряки, овочі і фрукти, квіти. Кращі сільськогосподарські землі і найбільш інтенсивні господарства розташовані на рівнинах. На сході і півдні переважають орні землі й інтенсивна відгодівля тварин, на заході і півночі – випас овець на пагубних пасовищах. Характерним є відведення земель під численні і парки, садиби, живоплоти.

Таблиця

Поголів’я худоби (млн.)

ВРХ	11,7
Свині	7,9
Вівці	29,3

Сільське господарство забезпечує власні потреби країни на 2/3. Імпортують масло, сир, м'ясо, тростинний цукор, кормове зерно, продукти тропіків, особливо чай і каву, а також рибу.

Транспорт

Великобританія має сучасний як за своїми розмірами, так і за структурою транспорт. Розвинені всі його види. Щоправда, внутрішній водний (густа система річок і каналів у Англії», який відіграв вирішальну роль до появи залізниць, зараз використовується здебільшого для туризму. Великобританія була піонером у будівництві залізниць. Мережа їх створена ще в середині ХІХ ст.. У ході націоналізації і реконструкції після другої світової війни довжина їх скоротилася з 32 о 17 тис. км. Н 1/3 вони електрифіковані. Поїзди на лінії Лондон – Единбург рухаються зі швидкістю 160 км/год. Автомобільний транспорт, що розвивався уже в ХХ ст., відповідає всім сучасним вимогам. Експлуатується понад 28 млн. легкових і 3 млн. вантажних машин. Напрями залізниць і автошляхів збігаються. Центром є Лондон, звідки вони простягнулись у шести головних напрямках: Дувр, Саутгемптон, Брістоль, Бірмінгем, Манчастр (Глазго) і Ньюкасл (Единбург).

Великобританія більше, ніж будь-яка інша країна, заслуговує епітета «морська». Понад два століття її флот не знав конкурентів, та й зараз він серед найбільших у світі, хоча багато його кораблів як і інших розвинених країн, плавають під «дешевими прапорами». На островах майже 300 портів, з них 80 мають статус торгових. У портовому господарстві широко використовують морські припливи, що піднімають рівень води в гирлах рік. Провідну роль відіграють: система лондонських портів у гирлі Темзи і система портів Ліверпуля й Манчестера в гирлі річки Мерсей і вздовж Манчестерського морського каналу. Тепер ці дві ще недавно найбільші в світі портові системи пристосовуються до нових умов і вантажообіг їх зменшується. Лондонський порт починався майже в центрі столиці і тягнувся на десятки кілометрів униз по Темзі. У зв’язку із зростанням ролі контейнерних перевезень він перемістився в гирло річки. Порти Ліверпуля і Манчестера також передали частину навантаження своєму оточенню.

Незважаючи на порівняно невелику площу, Великобританія має дуже розвинений авіаційний транспорт. За внутрішніми перевезеннями він займає перше місце в західній Європі, а за міжнародними – поступається лише США. Компанія «Бритіш Еруейз» - одна з найбільших у світі. Лондон з його трьома аеропортами як центр авіаційних сполучань посідає друге місце в світі після Нью-Йорка. Авіаційні маршрути зв’язують Великобританію з усім світом, передусім з розвиненими країнами і країнами Співдружності.

Для Великобританії завжди багато важили транспортні зв’язки з континентом. Їх полегшувала незначна ширина протоки Ла0Манш, найвужча частина якої Па-де-Кале має лише 33 км зав вершки. Між Дувром і Кале (Франція) діє пасажирський паром. Ще два залізничних пороми з’єднують острови з Дюнкером (Франція) і Зебрюгге (Бельгія). Літаком на континент можна дістатися з будь-якої конурбації, а також з Единбурга і Белфаста. Історичною подією стало відкриття в 1994 р. 50-кілометрового тунелю під Ла-Маншем. Шлях Лондон - Фолкстон – Кале – Париж поїзд долає тепер за три години.

Залізниць 17 488 км. Автопарк 24,3 млн. пасажир, і 3,6 млн. вантажних машин. Морський торговий флот під національним прапором – 5,7 млн. бр. – реєстр. Т. Морські порти: Лондон, Тіс, Ліверпуль, Саутгемптон.