Радянсько-американські відносини та їх вплив на розрядку міжнародної напруженості
У першій половині 1970-х років відбулася також нормалізація радянсько-американських відносин. У стосунках з СРСР адміністрація президента Р. Ніксона (1969-1974 рр.) змінила доктрину «гнучкого реагування» на більш наближену до нових реалій — так зване «реалістичне стримування». Наслідком цього стала серія радянсько-американських зустрічей і переговорів на найвищому рівні, підписання низки важливих договорів, які далеко виходили за рамки двосторонніх відносин.
Візит Р. Ніксона до Китаю в лютому 1972 р., який відомий американський політолог Збігнев Бжезінский назвав «блискучим ходом президента Ніксона, що привів до американо-китайських відносин», спонукав радянське керівництво до підготовки і проведення офіційної зустрічі лідерів США і СРСР у Москві.
У період з 22 по 29 травня 1972 р. тривав офіційний візит Р. Ніксона до СРСР. У результаті переговорів на найвищому рівні, які проходили в Москві, було підписано 10 документів, у їх числі: «Основи взаємовідносин між СРСР і США»; «Договір про обмеження систем протиракетної оборони»; «Тимчасова угода про деякі обмеження в галузі стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1)».
В «Основах взаємовідносин між СРСР і США» наголошувалося, що сторони виходитимуть зі спільної переконаності в тому, що в ядерний вік не існує іншої основи для підтримки відносин між ними, крім мирного співіснування. Відмінності в ідеології та соціальних системах СРСР і США не є перешкодою для розвитку нормальних взаємовідносин, що ґрунтуються на принципах суверенітету, рівності, невтручання у внутрішні справи.
Відповідно до «Договору про обмеження систем протиракетної оборони» сторони домовились обмежити системи такої оборони двома комплексами з кожної сторони, з відповідною кількістю пускових установок і протиракет на стартових позиціях для кожного учасника угоди.
«Тимчасова угода про деякі обмеження в галузі стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1)» передбачала відмову обох сторін будувати протягом п'яти років (1972-1977 рр.) нові стаціонарні пускові установки стратегічних наступальних ракет наземного базування та пускові установки балістичних ракет, які розміщені на підводних човнах. Угода ОСО-1 заморозила в обох країнах арсенали стратегічних ракет наземного і морського базування на дату підписання документа.
З 18 по 25 червня 1973 р. тривав офіційний візит Л. Брежнєва до США. Важливо зазначити, що за період між зустрічами у Москві та Вашингтоні було підписано 23 угоди про співробітництво двох країн у різних сферах.
Переговори радянського лідера з Ніксоном у Вашингтоні, у Кемп-Девіді, у Сан-Клименті в Каліфорнії привели до підписання нових угод. Найважливішою з них стала «Угода між СРСР і США про відвернення ядерної війни», її суть полягала в тому, що сторони домовлялися запобігати виникненню ситуацій, здатних викликати небезпечне загострення їх відносин, уникати конфронтацій, виключати можливість виникнення ядерної війни між ними і між кожною зі сторін та іншими (третіми) державами.
Новий імпульс радянсько-американському співробітництву дали чергові переговори керівників двох країн у Москві і в Криму, які відбувалися з 27 червня по 3 липня 1974 р. У результаті було підписано протокол до Договору між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони. Він передбачив скорочення кількості районів розміщення систем ПРО з двох до одного, а також відповідне скорочення кількості ракет ПРО.
Поступальний розвиток відносин між СРСР і США тривав і після того, як у серпні 1974 р. Р. Ніксона на посаді президента США замінив Дж. Форд (1974-1976 рр.). Це засвідчили, зокрема, підсумки зустрічі Л. Брежнєва з Дж. Фордом 23-24 листопада 1974 р. в районі Владивостока. Під час зустрічі було повністю схвалено наміри обох країн неухильно втілювати в життя взаємні зобов'язання, зафіксовані в попередніх радянсько-американських угодах. Сторони домовлялися завершити розробку нової, основаної на принципі рівності й однакової безпеки угоди про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-2) терміном до 1985 р.
Нормалізація та динамічний розвиток радянсько-американських взаємовідносин позитивно позначилися на міжнародних відносинах загалом. У січні 1973 р. у Парижі, після переговорів, які тривали понад чотири роки, США підписали Угоду про припинення війни і відновлення миру в Індокитаї. Із підписанням Угоди про припинення війни і встановлення миру у В'єтнамі вдалося ліквідувати небезпечний осередок міжнародної напруженості у Південно-Східній Азії.
Радянсько-американське співробітництво стало важливим чинником у припиненні війни на Близькому Сході.
6 жовтня 1973 р. розпочалася четверта арабо-ізраїльська війна. Цього разу єгипетські війська разом із сірійською армією та іракськими формуваннями зненацька розпочали бойові дії, вступивши до ізраїльської окупаційної зони. Проте ізраїльтяни зуміли відбити напад і перейти в контрнаступ, у результаті чого арабські супротивники опинилися під загрозою нищівної поразки.
Радянський уряд, який до ізраїльського контрнаступу відкидав пропозиції щодо припинення бойових дій, тепер зажадав від Вашингтона негайної зупинки наступу американського союзника. І США відгукнулися на цей заклик. 20 жовтня 1973 р. до Москви для переговорів прибув держсекретар США Генрі Кіссінджер.
За ініціативою обох сторін - радянської та американської - Рада Безпеки ООН 22 жовтня 1973 р. за резолюцією № 338 14 голосами з 15 (утримався Китай) проголошувала вимогу негайно припинити війну на Близькому Сході. Воюючі сторони цю вимогу виконали. На міжнародній конференції, що пройшла наприкінці 1973 р. під співголосуванням СРСР і США у Женеві, було зроблено спробу примирити конфліктуючі сторони, однак арабо-ізраїльські суперечності на той час подолати не вдалося.
Маючи за мету покарати США та їх союзників за підтримку Ізраїлю, арабські країни застосували ембарго на продаж нафти. Дії арабських нафтодобувних держав спричинили світову енергетичну кризу. Ціни на пальне зросли у багато разів. Енергетичну кризу вдало використав СРСР, запропонувавши країнам Заходу стабільне постачання нафти й газу.
Проведення в липні 1975 р. спільного радянсько-американського космічного польоту «Союз-Аполон» стало яскравим свідченням політики розрядки.
Разом із тим слід зазначити, що у взаємовідносинах СРСР і США існували й суперечності. Невдоволення США викликала політика коаліційного уряду Народної єдності у Чилі (який прийшов до влади у вересні 1970 р.). Зовнішньополітична орієнтація президента Сальвадора Альєнде на соціалістичні країни і спроби здійснити відповідні соціальні реформи в Чилі підштовхнули праві сили до консолідації (в чому їх підтримували певні політичні кола США). У вересні 1973 р. військові на чолі з генералом Піночетом захопити владу, вбили президента і розгорнули жорстокий терор проти лівих сил. Радянський уряд звинуватив Вашингтон у підтримці чилійської хунти.
Свідченням того, що у США деякі сили не бажали перебудови радянсько-американських відносин на підставі принципів мирного співіснування і продовжували діяти в дусі «холодної війни», стала так звана поправка Джексона-В'єніка, прийнята конгресом США у грудні 1974р. до торгового закону. Американський конгрес своїм рішенням ухвалив надання СРСР та іншим соціалістичним країнам статусу найбільшого сприяння в торгівлі із зобов'язанням радянського уряду не порушувати прав людини (зняти, зокрема, обмеження на виїзд радянських громадян єврейської національності). Ці вимоги радянський уряд відкинув, розцінивши їх як втручання у внутрішні справи, що в подальшому привело до суттєвого скорочення обсягів торгівлі між СРСР і США.
США, як і інші провідні країни Заходу, були занепокоєнні зростанням радянського впливу в країнах «третього світу», передусім африканських: в Ефіопії (де до влади в 1974 р. прийшов прокомуністичний режим М. X. Маріама); в Анголі і Мозамбіку (колишніх португальських колоніях), де радянський уряд активно підтримував ліві сили у громадянській війні, що розпочалася у 1975 р.
Джерелом постійних суперечностей між США і СРСР залишалась Куба, яку всебічно підтримував радянський уряд.
Проте всі ці чинники суттєво не вплинули на розвиток радянсько-американського співробітництва, політика розрядки тривала.
В першій половині 70-х років у взаємовідносинах СРСР і США відбувся справжній прорив, який (за словами відомого американського політика Г. Кіссінджера) «перевернув догори дном методи дипломатії».
Нормалізація відносин між СРСР і США, прийняття важливих документів (передусім тих, що стосувались обмеження ракетно-ядерного протистояння) стала конкретною матеріалізацію розрядки міжнародної напруженості.
Конструктивне співробітництво двох провідних країн світу забезпечило можливість проведення загальноєвропейського процесу з проблем безпеки та співробітництва.