Об’єкт і предмет політології

Об'єктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні ідеї, теорії і доктрини, події, прогнози, технології політичних процесів.

Політична сфера вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку та функціонування, зв'язками з економічною та духовною сферами суспільства. Політична сфера є взаємодією в політичному процесі великих і малих соціальних груп, об'єднань громадян, окремих індивідів. Політична сфера включає у себе й соціально-політичні інститути та організації, че­рез які відбувається взаємодія між окремими суб'єктами політики.

Предметом політології є закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади, джерела, рушійні сили політичного життя суспільства, сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного, конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди відносять такі феномени, як політична культура, ідеологія, політичні еліти, політичні партії та громадсько-політичні організації, рухи, владні відносини, держава, політична система, політична діяльність, політичне лідерство тощо.

Предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.

Структура політології

Структура політології як науки охоплює: а) загаль­ну політологію, що вивчає історію і теорію політики, ви­робляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію політичних систем, механізмів функ­ціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомо­сті й поведінки. Невід'ємною частиною цієї науки є до­слідження загальних проблем світової політики, механіз­мів її функціонування.

Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи; знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяль­ності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і сві­това політика, управління соціальними процесами, полі­тична ідеологія, історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, по­літичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета, а навчальна дисципліна вивчає частину загальнотеоретич­ного й прикладного матеріалу: динаміку розвитку полі­тичного життя, взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності; розвиток політичних інститутів, норм, сві­домості та політичної культури; роль людини в політич­ному житті сучасного світу; роль і місце демократії в по­літичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування су­перечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу.

Функції політології

Політологія виконує різноманітні функції.

Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчен­ня, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Зрозуміло, що політологія — це взаємопов'язані теоретичні концепції, які спираються на пізнання закономірностей суспільного розвитку, незалеж­но від суб'єктивних намірів і бажань соціальних суб'єк­тів. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід їхньої політичної діяльності, політичне мистецтво. Політологія покликана дати знання політич­них умов, засобів і форм розв'язання соціальних питань.

Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практич­ної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція. Зумовлює утвердження ціннос­тей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, по­літичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє дося­гненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політо-лрогії дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють пе­вні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні стру­ктури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політич­ні події у зв'язку з конкретними історичними умовами, Розробляючи політичні технології, політологія повин-на враховувати вищі цілі і цінності, які неможливо реалізувати в суспільній практиці у вигляді чергового «світлого майбутнього», певного «суперпроекту». Основне покликання системи цілей і цінностей полягає в гармоні­зації наявних у суспільстві суперечностей, консолідації інтересів усіх соціальних груп та політичних сил, в забез-ївйченні еволюційного розвитку суспільства.

Прогностична функція. Полягає в передбаченні шля-хів розвитку політичних процесів, різних варіантів полі­тичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нишшніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогно­зування спирається на пізнання об'єктивних законів сус­пільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідно­шення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан по­літичної свідомості й культури, національні традиції.

Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонен­том у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює по­літичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Ця функція політології на­буває поширення в сучасному західному суспільстві.

Італійський політолог Д. Даол відзначає, що політо­логія не може уникнути оцінок — етичних та ідеологіч­них. Відмовляючись від аналізу цінностей політики і за­ймаючись самими фактами, наука втрачає головне: вона не може розв'язувати актуальні проблеми політики. Так званий нейтральний політичний підхід приречений на ін­телектуальне безсилля. На думку американських політо­логів Г. Алмонда, Д. Істона та Д. Річчі, сучасна політо­логія перебуває в ситуації гострої неблагополучності са­ме внаслідок ідеологічної нейтральності.

Прикладна функція. Передбачає вироблення практич­них рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності полі­тичних рішень, стану суспільної думки, ставлення гро­мадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'я­заних з формуванням знань про принципи й методи пра­ктичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.

Політологія сприяє виробленню правильних орієнти­рів у бурхливих політичних потоках, досягненню розум­ного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими ін­тересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

У процесі становлення і розвитку української полі­тичної науки важливо не ізолювати її від світового полі­тичного знання, а розкривати її національний і загально-цивілізаційний зміст, не перетворювати Україну на нове закрите суспільство». Самоізоляція згубна не лише для економіки, а й для розвитку культури і науки.

Методологія політології

Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й спе­цифічні методи дослідження, прийоми, підходи. Зарубіж­на політологія застосовує нормативно-онтологічний і ем-пірико-аналітичний підходи до аналізу політичних явищ. Політика оголошується «сферою вибору, а не необхіднос­ті». Поряд із цим застосовуються психологічні та інститу-ційні підходи. Поширений біхевіористський метод, пов'я­заний з вивченням політичної поведінки особи і соціаль­них груп, перевіркою цих досліджень досвідом.

Важливим засобом у методологічному арсеналі політо­логії є (діалектичний метод. Діалектика виходить з необхідності визнання впливу економічної сфери на полі­тичну. Для подолання вульгарно-матеріалістичного підхо­ду треба брати до уваги той факт, що економіка зумовлює політичні процеси лише в кінцевому підсумку й тільки в головних істотних аспектах. На зміст і функціонування політичних процесів великий вплив справляють різні со­ціальні чинники: історія, мораль, культура, співвідно­шення класових і національних сил тощо. Політика, у свою чергу, є активним і цілісним компонентом, що впли­ває на всі процеси суспільного розвитку. Політологія ви­ходить із цих методологічних положень при вивченні ди­намізму, стабільності політичних процесів і явищ.

Для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвит­ку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і рево­люцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змо­гу зрозуміти логіку їх розвитку.

Істотне значення має методологічне дослідження супе­речностей як джерела й рушійної сили політичних проце­сів. Через взаємодію суперечливих політичних чинників реалізуються закони політичного життя, якому властиві різні протиріччя: між суб'єктами політичного життя, кла­сами, націями, соціальними групами, особами. Ці супе­речності визначають характер і спрямованість політичних процесів, структуру політичної системи, організацію та функціонування політичної влади. Значний вплив на кон­кретні форми, процеси політичного життя мають протиріччя між різними елементами політичної системи, її інституційною і нормативною підсистемами, між полі­тичною практикою і політичними нормами, політичними інститутами і політичною культурою та свідомістю. Роз­межування основних і похідних суперечностей сприяє з'я­суванню тенденцій політичного розвитку. Досліджуючи політичні суперечності, конфлікти, важливо виявляти їх джерело, структуру, спрямованість, шляхи розв'язання.

Останнім часом поряд з діалектичним методом у політологічних дослідженнях набуває поширення синергетичний метод (грец. sinergetikos — спільний, узгоджено діючий). Синергетика, не будучи жорстко детермінованою сукупністю методологічних принципів та понять, ви­ходить не з однозначного, загальноприйнятого поняття політична система, а з притаманного їй набору власти­востей — взаємопроникнення, відкритості, самооргані­зації, випадковості, наявності асиметричних структур, нерегулярності зв"язків і функціональної нестабільності. Базуючись на ідеї нелінійності та застосування міждисци­плінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку.

У вивченні політичних процесів застосовують такі основні методологічні принципи: об'єктивність, історизм і соціальний підхід.

Принцип об'єктивності. Орієнтує на вивчення об'єк­тивних закономірностей, які визначають процеси полі­тичного розвитку. Кожне явище розглядають як багато­гранне й суперечливе. При цьому вивчають всю систему чинників — позитивних і негативних. Об'єктивність політичних знань передбачає, що процес їх здобуття від­повідає реальній дійсності, незалежним від людини зако­нам пізнання. Об'єктивність наукових висновків базуєть­ся на доказовості наукових фактів.

Принцип історизму. Передбачає розгляд фактів і по­літичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням роз­становки та політичної орієнтації соціальних, національ­них груп, верств, громадських організацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку.

Принцип соціального підходу. Застосовується для по­долання вульгарного соціологізму, міфологізації політич­ної реальності, протиставлення загальнолюдських, націо­нальних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний під­хід має особливо важливе значення, коли оцінюють про­грами, реальну політичну діяльність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому беруть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній бо­ротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові ін­тереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому.

Істотне значення для дослідження політичних явищ має проблема взаємозв'язку емпіричного й теоретичного Політична практика тісно пов'язана з політичною на­укою, є джерелом політичного знання, його рушійною силою і критерієм істинності наукових положень. Вона дає науці фактичний матеріал, який підлягає теоретичному узагальненню. Кінцевою метою політичної науки є не Здобуття знань, а їхнє практичне застосування і вплив на політичні процеси. Політична діяльність зумовлюється не тільки волею, інтуїцією, досвідом, а й широким науковим осмисленням проблем політичного буття. На відміну від інших видів соціальної діяльності, вона має гли­боко усвідомлений характер. Політична наука не відо­кремлює матеріальну, практичну й духовно-теоретичну діяльності, вона розглядає їх у нерозривній єдності. Політичні відносини реалізуються і втілюються у конкрет­ній політичній діяльності людей. Тому вивчення політичного життя в динаміці дає змогу з'ясувати цілі, способи, засоби, результати і якості основних елементів політичної діяльності. При цьому важливе методологічне значення має положення про суб'єктивність мети й об'єктивність її змісту, передбачення можливих побіч­них наслідків політичної діяльності. Практичний підхід орієнтує дослідника не тільки на вивчення змісту полі­тичних процесів, а й на особистісні, соціально-психоло-гічні, моральні компоненти політичного буття. Діяльніс-ний підхід у дослідженні соціального життя в останні роки поширився в соціально-філософській і частково по-літичній науці. Але політологія поки що його мало використовує, хоча й має справу з найдинамічнішою сферою Суспільного життя.

У політологічних дослідженнях істотне значення мають системний підхід і структурно-функціональний анальний аналіз- Змістом системного підходу є філософські уявлення про цілісність об'єктивного світу, співвідношення цілого і частин, про взаємодію системи із середовищем, загаль­ні закономірності функціонування й розвитку систем; про структурованість кожного системного об'єкта, активний характер діяльності суб'єктів соціально-політичних систем. Під час системного аналізу визначають елементи досліджуваних явищ (політичні інститути й норми, структурні підрозділи держави тощо), специфіку їх зміс­ту та функціонального призначення. На цій основі вста­новлюють системні зв'язки між елементами, які виража­ють властиві об'єкту єдність і цілісність. Так, при аналі­зі політичної системи визначають різні функціональні зв'язки, координацію, взаємодію, субординацію її еле­ментів. При цьому політичні явища розглядають як скла­дні, відособлені феномени, що мають свій склад і струк­туру, виконують певну функцію в загальній системі.

Системний підхід виступає істотним моментом діа­лектичного методу пізнання. Він дає змогу глибше пізна­ти суть політичних явищ, повніше розкрити й усвідоми­ти роль та функції компонентів системи. Важливого методологічного значення набуває характеристика систе­ми як органічної сукупності елементів, а не їх простої суми. Усвідомлення взаємозв'язків у системах, взаємоза­лежності її компонентів сприяє розумінню тенденцій по­літичного розвитку, динамізму політичних процесів, на­цілює на виділення основної ланки в ланцюзі політичних явищ. Системний підхід дає змогу розкрити основу, сис­темну якість, завдяки яким усю суперечливу різноманіт­ність політичних сил можна зрозуміти як єдине ціле. Методологічна роль системного підходу значно зростає, коли він поєднується з принципом історичного аналізу явищ і виступає як системно-історичний підхід.

Однак у працях деяких західних політологів суспіль­ні системи розглядаються як статичні, якісно незмінні. Дж. Тернет зазначає, що в таких теоріях йдеться про су­спільство, в якому немає історичного розвитку. Таке ба­чення суспільства є недосконалим, позаяк не передбачає існування в ньому таких явищ, як відхилення, конфлік­ти й зміни.

Розуміння динамічності політичного життя, бачення не тільки механізму функціонування, а й механізму роз­витку досягаються з допомогою системно-історичного підходу. Реалізація його передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виника ють у процесі історичного розвитку людського суспільст­ва. Надзвичайно важливе значення має й питання про ос­нови наукових типологій. Такою основою є соціально-класова структура, а в кінцевому підсумку — характер економічних відносин суспільства. Цей підхід дає змогу не лише пізнати закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв'язок і, навпа­ки; за формальною відмінністю розкрити сутнісну подіб­ність політичних систем.

Важливим є застосування порівняльного методу в політології. Донедавна в основному застосовували тільки метод протиставлення з метою показати наукову неспро­можність та методологічну хибність концепцій західних політологів. На Заході спостерігалось аналогічне ставлен­ня до нашої політичної науки. «Якщо в нас епітет «бу­ржуазна» щодо слова «наука» означав, що це зовсім не наука, а суцільна магія або навіть шарлатанство, то на "тому боці" такий самий зміст укладався в поняття «марксистське», — зазначає Г. Шахназаров. і Однак монопольне панування одного погляду, одного підходу ніколи не стимулювало розвиток науки, майже завжди вироджувалося в догматичне спрощенство і по­верховість. Порівняльний аналіз сприяє усвідомленню проблем цілісного, взаємопов'язаного й суперечливого світу, орієнтує на пошук не лише відмінностей, а й спіль-них рис. Він застосовується до таких функцій політичних систем різних суспільств, як збереження стабільності й |цілісності, мобілізація і розподіл ресурсів, розв'язання конфліктів, захист державної незалежності, задоволення сподівань і вимог громадян.

Актуальна проблема в політології — пошук і викори­стання показників для порівняння різних політичних систем. Наприклад, при порівнянні ступенів розвитку де- мократії в різних країнах таким показником може бути реальна політична активність громадян у політичних Процесах. Цікавим є вибір критеріїв порівняльного ана-лізу політичних партій: інтереси класу чи верстви, які виражає партія; ідейно-теоретичні цінності та настанови тії, функції політичного керівництва; добір і просування лідерів на політичні державні пости; контроль за їхньою діяльністю, вироблення і реалізація курсів внутрішньої та зовнішньої політики своїх держав та участь у цих процесах.

До спеціальних методів дослідження в політології на­лежить група методів, що ґрунтуються на різних варіан-тах дослідження структури, функцій політичних проце-сів та інститутів — методи, запозичені політологією з інших наук. Широко використовують методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології, статистики, моделювання. Об'єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. При цьому використовують аналіз стати­стичних даних, зміст політичних рішень, усні методи (інтерв'ювання), письмові опитування (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об'єктом, соціально-політичний експеримент.

Політологія концептуально забезпечує розробку та застосування спеціальних методів дослідження, теоретично зорієнтовує, збагачуючись і розвиваючись завдяки здобутій інформації. При­кладні функції політології розширюють, застосовуючи спеціальні методи.

Отже, в сучасній світовій політичній науці виокрем­люють загальні функції політики, які виступають у ци­вілізованому суспільстві на перше місце (підтримка сус­пільного порядку, гарантії свободи й гідності громадян, уникнення конфліктів, забезпечення соціальної злагоди). Це зумовлює мету й завдання політичної освіти як скла­дової формування політичної свідомості та культури гро­мадян, їх ціннісних орієнтацій та настанов. Політична освіта спрямована на надання політиці гуманістичного характеру, отримання виявів у політичній діяльності его-центричності, нетерпимості, ідеологізації, раціоналізму. Розв'язанню цих завдань і покликана сприяти сучасна політична наука.

Тема 2. Політична влада

Влада є однією з фундаментальних засад політично­го розвитку суспільства. Вона миє правовий, економіч­ний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де наяв­ні будь-які стійкі об'єднання людей тісно пов'язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердження певної політики. Політична влада виник­ла раніше за владу державну і визначає реальну здат­ність соціальної групи чи індивіда виявляти свою волю. Вона є невід'ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властивий все-охоплюючий характер, здатність проникати в усі сфе­ри людської діяльності.