Нормативно-правовий акт, індивідуальний правовий акт.

Яі 1. Поясніть поняття нормативно-правовий акт; індивідуальний пра- вовий акт.

2. На які групи поділяють нормативно-правові акти?

3. Наведіть приклади різних видів нормативних актів.

4. Порівняйте нормативний та індивідуальний правові акти.

5. Наведіть приклади індивідуальних правових актів або знайдіть приклади таких актів у засобах масової інформації або в мережі Інтернет.

б*. Висловіть свою думку про можливість існування суспільства без індивідуальних або нормативних актів.

§ 34. Закон і підзаконний акт

Пригадайте_} на які види поділяють нормативні акти й за якими критеріями.

1. Поняття та ознаки закону.

Одним із способів класифікації нормативних актів є поділ на

закони й підзаконні акти.

Закон — нормативний акт вищої юридичної сили, який регу­люєнайважливіші суспільні відносини й приймається органом законодавчої влади або референдумом. Для закону характерний ряд ознак, які відрізняють його від інших нормативних актів.

Першою ознакою закону є його прийняття референдумом або органом законодавчої влади. У більшості сучасних держав таким органом є парламент. Надання права приймати закон саме пар­ламенту — представницькому органу держави — забезпечує най­більш повне представництво інтересів усіх соціальних груп, усього

населення держави. Іноді право приймати закони може належати главі держави (зокрема, в абсолютній монархії). Відомі також ви­падки, коли парламент тимчасово делегує уряду повноваження приймати закони. Так, у 1992 р. Верховна Рада України тимчасово делегувала Кабінету Міністрів України право приймати декрети, які мали силу законів.

При цьому закони не можуть, та й не повинні, регулювати всі суспільні відносини. Характерною рисою законів є те, що вони регулюють лише найважливіші суспільні відносини.

Закон має особливе значення в системі нормативно-правових актів будь-якої держави. Адже характерною рисою закону є те, що він має вищу юридичну силу. Будь-які інші нормативно-правові акти держави повинні відповідати законам. У разі, коли інший пра­вовий акт суперечить закону, він не діятиме, підлягає скасуванню.

Закон є нормативним актом загального характеру, він установ­лює загальнообов’язкові правила поведінки, застосовується багато­разово.

Закон, як і будь-який інший нормативний акт, гарантується й, охороняється державою. В разі порушення або недотримання норм, установлених законом, до порушника можуть бути застосо­вані засоби примусу, застосовано стягнення чи покарання.

Закон приймається в особливому порядку, який називається законодавчою процедурою. В більшості держав порядок прийняття законів визначається спеціальними нормативними актами або кон­ституцією. Особливий, чітко визначений порядок визначений та­кож і для доповнення, зміни або скасування закону.

Закони за рівнем їх юридичної сили можна поділити на три

2. Поняття та особливості правового статусу конституції.,

Особливе місце в системі нормативних актів більшості держав займає конституція — основний закон держави. Слово «конститу­ція», як і чимало інших юридичних понять, має латинське похо­дження (сотіійШо — устрій, установлення, положення). Саме за часів давньоримської держави цим словом позначалися акти різних органів державної влади, зокрема укази імператорів. Воно застосовувалося й для позначення актів, які приймали в деяких се­редньовічних державах Європи, зокрема в Польщі. Однак у той час

поняттям «конституція» називали чимале коло нормативних актів. Свого сучасного значення слово «конституція» набуло у XVIII ст., коли були прийняті перші конституції сучасного типу — у США (1787), Франції (1791), Польщі (1791).

Нині в більшості держав світуконституція — це основний за­кон, нормативний акт найвищої юридичної сили, який визначає й закріплює форму держави, основи державного ладу, права й сво­боди людини та громадянина.

Конституція — найважливіший правовий документ будь-якої держави, через те вона має особливий юридичний статус.

По-перше, для прийняття конституції, зважаючи на її значення, використовують особливу процедуру. Так, конституції Франції (1791), Італії (1947), Індії (1950), Португалії (1976) приймали спе­ціально для цього скликані Установчі збори, подібне зібрання при­йняло конституцію США, яку пізніше схвалили конституційні кон­венти штатів. Відомі приклади «дарування» конституції монархом (такий акт називається октроюванням) — як, наприклад, конститу­ція, дарована королем Пруссії після революції 1848 р., Франції (1814 р., після повалення правління Наполеона), Бельгії (1831), Японії (1889), Кувейту (1963). Президентом було даровано консти­туцію Пакистану (1962). У 1968 р. після перевороту в Бразилії вій­ськові, які його здійснили, — головнокомандувачі армії, флоту та авіації — «дарували» конституцію, щоб оформити своє правління.

Іноді конституцію приймають загальнонародним референду­мом. Так було прийнято нині діючу конституцію Російської Феде­рації в 1993 р., сучасну конституцію Франції в 1958 р. (конституція так званої П’ятої республіки).

Якщо ж конституцію приймає вищий представницький орган країни, то вдаються до спеціальної процедури — підвищують кіль­кість голосів, потрібних для прийняття акта (вимагається так звана конституційна більшість), збільшують строк розгляду. Кваліфіко­ваною більшістю парламентів приймалися конституції Греції (1975), Іспанії (1978), України (1996). Однак після прийняття пар­ламентами згадані конституції Греції та Іспанії було потім схвале­но референдумами.

По-друге, конституціям надається найвища юридична сила. Всі закони, інші нормативно-правові акти держави, яка має конститу­цію, повинні відповідати її положенням. Прийняття будь-якими органами чи посадовими особами актів, що суперечать конституції, є протиправними.

По-третє, конституція має підвищену стабільність. Її зміна, так само як і прийняття, пов’язана з виконанням певної ускладненої процедури, що забезпечує сталість основного закону й певною мірою незалежність від поточних політичних перипетій у державі.

Завдяки наданню конституції вищої юридичної сили й підви­щеній стабільності вона є базою для створення інших нормативно- правових актів держави.

По-четверте, з огляду на особливу важливість конституції як основного закону, держава забезпечує високий рівень її захисту. У багатьох країнах створено спеціальні органи конституційного нагляду чи судочинства, установлено підвищену відповідальність за порушення норм конституції з боку будь-яких, навіть найвищих, посадових осіб.

3. Види конституцій.

За своїми юридичними ознаками конституції поділяють на ряд типів.

Нині в більшості країн світу конституції мають форму докумен­та, який викладений на папері, записаний в одному чи декількох документах. У таких випадках ідеться про писану конституцію. Однак у деяких державах конституції як певного нормативного акта не існує. Основні положення, що регулюють життя суспіль­ства, закріплюються в певних традиціях, ідеях і доктринах. Такими державами є Велика Британія, Ізраїль, Нова Зеландія. Тоді йдеть­ся про неписану конституцію.

Конституції України, Росії, США, ФРН, Польщі, Індії склада­ються з одного документа, який має відповідну назву, — це кодифі­ковані (систематизовані) конституції. Однак у деяких державах конституційними актами є декілька документів. Так, у Канаді кон­ституція складається з двадцяти п’яти нормативних актів, у Шве­ції — з трьох. Такі конституції називають некодифікованими.

У сучасних демократичних державах норми конституції не ли­ше проголошуються, а й реалізуються на практиці. Вони відобража­ють реальне життя держави, саме тому їх називають реальними. Однак існують держави, у яких норми, закріплені в основному зако­ні, залишаються лише на папері, не знаходять підтвердження у фак­тичному житті держави. Такі конституції називають фіктивними.

Малиновський Оникій Олексійович (1868-1932) Український правознавець і громадський діяч, академік ВУАН, доктор права. До­сліджував проблеми історії українського права, звичаєве право, очолював комісію з вивчення звичаєвого права Академії наук України. Од­ним із перших вітчизняних юристів рішуче виступив за скасування смертної кари.

Існує поділ конституцій за спосо­бом прийняття. Якщо конституція приймається референдумом, уста­новчим органом або представ­ницьким органом (парламентом), її називають народною конституцією.

Конституції, даровані монархом, ін­шою особою чи органом, називають дарованими (або октройованими).

Іноді бувають конституції, які при­йняті внаслідок досягнення певної угоди, їх називають договірними.

Життя не зупиняється, тому з ча­сом виникає необхідність унесення змін до основного закону. В державах передбачена різна процедура внесення змін до конституції. В деяких процеду­ра внесення змін до конституції є до­сить простою — вона не відрізняється від порядку прийняття або внесення змін до звичайних законів. Такі конституції називаються гнучкими.

Однак у більшості держав для внесен­ня змін до конституції передбачено

більш складний порядок, аніж для звичайних законів. Такі консти­туції називають жорсткими. В одних державах зміни повинні бути затверджені референдумом, в Митах — двічі підтримані парла­ментом, іноді для їх прийняття в представницькому органі необхід­на кваліфікована більшість голосів депутатів. Існують й інші спосо­би надання конституції жорсткого характеру.

4. Конституційні й поточні закони.

Інші закони поділяють на конституційні та поточні.

Конституційні закони займають місце в системі нормативних актів держави за конституцією — їх юридична сила нижча від кон­ституції, але вища, аніж у поточних законів. До конституційних на­лежать закони, які вносять зміни та доповнення до основного зако­ну держави. В багатьох випадках (у країнах, де конституція має жорсткий характер) прийняття цих законів передбачає більш складну процедуру, аніж для звичайних законів.

У деяких державах, зокрема в Росії, конституційними назива­ють також закони, прийняття яких прямо передбачено конститу­цією та має розвинути її положення. Здебільшого це закони про окремі органи державної влади, про вибори, про державний устрій держави, основні права людини тощо.

Більшість законів, які приймаються в будь-якій державі, — зви­чайні закони. Вони приймаються відповідно до передбаченої про­цедури, регулюють суспільні відносини, які належать до різних сфер соціально-економічного життя. Ці закони мають меншу юри­дичну силу, аніж конституція й конституційні закони, але вони за юридичною силою вищі, аніж будь-які підзаконні акти.

5. Підзаконні нормативно-правові акти.

Закони регулюють лише найважливіші суспільні відносини. Для тих суспільних відносин, які потребують регулювання з боку держави, але не врегульовані законом, у будь-якій державі існують підзаконні нормативно-правові акти.

Підзаконний нормативно-правовий акт — це правовий акт, прийнятий компетентним органом державної влади, місцевого самоврядування або уповноваженим державою суб’єктом у вста­новленому порядку відповідно до закону та для його виконання. Юридична сила будь-якого підзаконного нормативно-правового акта нижча, аніж юридична сила будь-якого закону.

Підзаконні нормативно-правові акти поділяють залежно від території, на яку поширюється їх дія, за суб’єктами прийняття, а та­кож за галузями права.

Загальні підзаконні нормативно-правові акти поширюються на всю територію держави й на всіх, хто знаходиться на її території.

Ці акти приймаються здебільшого вищими органами виконавчої влади, главою держави. Так, загальними будуть указ президента держави про оголошення надзвичайного стану на всій території держави, постанова уряду про визначення порядку святкування ювілейних дат тощо. Місцеві акти приймаються місцевими органа­ми державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван­ня й поширюються на територію певної адміністративної одиниці держави — провінцію, землю, штат, область, місто тощо. Відомчі нормативно-правові акти регулюють окремі галузі суспільних від­носин. Саме відомчим буде наказ міністерства освіти про порядок проведення державної атестації випускників середньої ніколи або постанова уряду про затвердження правил перевезення пасажирів автомобільним транспортом. Серед підзаконних актів також виок­ремлюють локальні акти, які регулюють правовідносини на окре­мому підприємстві, установі й організації. Так, наказ директора

Підзаконні

нормативно-правові

акти

£1

За галузями права

За територією, на яку поширюється дія акта

За суб’єктами прийняття

Загальні

Главою держави

Вищими

законодавчими

органами

Місцеві

Ви і цим іхентральн им органом в и конавчої влади

А

Місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування >

Міністерствами та іншими центральними органами

П і д і іриємствами, організаціями, установами

фірми про час початку й закінчення роботи буде локальним ак­том — адже він стосується лише працівників цього підприємства.

ІЦе раз підкреслимо, що будь-який підзаконний нормативно- правовий акт має відповідати конституції та законам держави.

В Україні з метою забезпечення відповідності підзаконних актів актам більш високої юридичної сили, забезпечення захисту прав людини запроваджено процедуру державної реєстрації норма­тивно-правових актів, яка здійснюється органами Міністерства юс­тиції. Під час реєстрації перевіряється відповідність акта конститу­ції й законам України, загальним принципам права. Акт, який зачіпає права людини або має міжвідомчий характер і не зареєст­рований у встановленому порядку, не має юридичної сили.

Закони є основою правової системи більшості держав світу. Вони мають вищу юридичну силу й приймаються в особливому порядку відповідно до законодавчої процедури.

Серед законів визначають конституцію — основний закон дер­жави, конституційні закони та поточні (звичайні) закони.

Конституція — основний закон — має найвищу юридичну си­лу, є основою для розробки законів і нормативно-правових актів, для неї характерні особливий характер прийняття, підвищена ста­більність, підвищений юридичний захист конституції.

Підзаконні нормативно-правові акти регулюють відносини, що не врегульовані законами, приймаються на їх виконання та розвиток.