Початки національного відродження російської україни
Хатній патріотизм. Українське панство, хоч і тішилося з московських «милостей» (кріпацьке право, чини, ордени, дворянство й т. ін.), проте подекуди не забувало, що воно є нащадками вільної козацької старшини. Незважаючи на своє вільне й невільне змосковлення, воно подекуди застерегло українські звичаї, мову, історичні згадки тощо, мало якийсь певний український патріотизм. Вищі верстви його, більш освічені, з жалем згадували колишню козацьку славу, українську незалежність, автономію гетьманщини, нарікали на свавільне скасування старих прав, ладу й т. ін. Однак, бачивши, що не сила їх, вони приховували свій патріотизм для хатнього вжитку.
Романтизм. Наприкінці XVIII ст. в європейськім письменстві запанувала мода на описування рідної старовини, на збирання своєрідних переказів, оповідань, легенд, пісень й т. ін. Все те викликало замилування старовиною й любов до всього свого рідного. Освічені люди збирали народні перекази, приглядались до народної творчості й т. ін. Раніш народну словесність легковажили, як щось некультурне й непотрібне, тепер стали високо її цінувати за своєрідну красу й оригінальність. Оте замилування рідною старовиною в письменстві прозвано романтизмом.
Романтизм із Англії та Германії перекотився й в Росію. Він захопив і освічених українців.
Замилування народною поезією.Раніше вони вважали свою народність за темну, некультурну масу. Гадали, що вона може
користатись тільки з сусідньої культури, а не з своєї. Українську мову вважали за непотрібний уламок старовини, хоч і цікавий та милий, але ні до чого не здатний, засуджений на смерть. Тепер глянули на все іншим оком. Безцінні скарби народної української словесності (оповідання, казки, загадки, приказки, прислів'я, байки, пісні й т. ін.), краса побуту, оригінальність історії звернули на себе увагу навіть чужинців (московців, поляків, німців, чехів й т. ін.). Тим більше заохотилось тим усім освічене українське панство. А полюбивши словесність, пісні, історію українського народу, воно зацікавилось і самим народом, стало пильніше придивлятись до його життя.
Раніш українська старшина й панство дбали тільки за свої вигоди, намагались найшвидше засвоїти собі панський вигляд і зовсім одмежуватись і відрізнитись від «мужиків». Українська нація поділилась на «мужиків», які додержувались своєрідного, національного ґрунту, та панів, що підшивалися як не до поляків, то до московців. Українські паяй, хоч і називали себе інколи «малороссіянами», проте намагались нічим не відрізнятись від «великороссіян».
Пошана до «мужика».Тепер інтелігентне панство стало дивитись на український народ іншими очима. Воно побачило, що оті сірі «мужики», кріпаки володіють дорогоцінними скарбами поезії. Воно довідалось, що найкращі в світі зразки поетичної народної творчості (оповідання, легенди, пісні) склали звичайнісінькі українські «мужики», «хами», прості селяни. В цього селянства збереглась пам'ять про минуле України, про козачу славу. Тільки в устах селян збереглась народна мова — найцінніший скарб культури. Побачило все оте інтелігентне панство та й стало дивитись на народ з повагою. Стало шанувати народ, як носителя життєвої краси й правди.
Зближення з «мужиком». Стало й собі зближатись з народом, щоб зачерпнути в нього тієї краси поезії, яку він має. Шукаючи в народі пам'яток старовини й поезії, інтелігентне панство навчилось розуміти народне життя, селянські інтереси, людське горе, мужицькі потреби й болі; навчилось розуміти, що й кріпак—людина, що й в кріпака є людська душа. Інтелігентне панство зрозуміло, що в тяжких обставинах кріпацького життя, під солом'яною стріхою, під сірою свитиною живуть високі, чисті людські змагання; ті змагання, які споріднюють душу неписьменного селянина з душею найбільш освічених панів.
Початки нового українського письменства.Зросійщені службисти, які кров свою проливали за російське «отечество», не з страху, а з сумління заводили на Вкраїні московські порядки, ширили московську мову (писали по московських журналах і говорили в себе дома тільки по-московськи), з побожною любов'ю стали після того збирать пам'ятки української старовини. Вони записували українські вірші та пісні, слова й прислів'я, виславляли в своїх записках (частіш потай) колишню українську свободу, хвалили давніх борців за українські вільності й т. ін.
Отак поволі роздвоювалась душа тогочасного українського інтелігента в Росії. Чим більше зміцнювались в російській літературі романтизм та народництво, тим дужче розцвітало серед українців замилування рідним словом. Хоч російський уряд забороняв друкувати книжки українською мовою, проте українці, що прихилились до свого народу, не вгавали писати по-своєму. Від заборони українського друку й науки вимерла тільки стара, книжна слов'яно-українська мова. Народна ж мова, навпаки, зміцніла в письменстві. Охочі писати не мали друкованих зразків мови й відшукували їх в народі, пристосовувались до того, як говорив народ. Через те вони писали мовою живішою й чистішою, ніж була стара книжна українська мова.
Живе українське слово — мова, пісня, перекази про минуле — збереглися в устах народу й привернули до нього панство, відірване історією та московською політикою. Об'єднання різних верств громадянства завше зміцнює націю й помагає її культурі.
Розповісти й списати:До чого призводили родинні згадки українського панства? — В чім виявлявся хатній патріотизм? — Що таке романтизм?— Де він узявся?—До чого призвів?—До чого романтизм навернув українців? — До чого призвело зацікавлення народною словесністю, побутом та історією? — Що підняло «мужика» в панських очах? — Як пани стали зближатись з «мужиками»? — До чого взялося українське панство? — Як виникло нове українське письменство? — Через що заборона друкувати українські книжки помогла чистоті народної мови при відродженні письменства? — Яким способом письменство єднає націю?