Поняття категорії осіб без громадянства
Особи без громадянства – це особи, що втратили своє громадянство та за якихось причин не отримали нового. В Україні вони прирівнюються до іноземців.
Особливістю статусу іноземців і осіб без громадянства є те, що, з одного боку, їм забезпечують фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого – встановлюються певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.
Відповідно до Конституції України і Закону України “Про статус іноземців” іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок. Також іноземці можуть набути статусу біженців за підстав і в порядку, передбачених Законом України “Про біженців” від 24 грудня 1993 р. Питання про надання статусу біженця вирішують у межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
71. Права і обов’язки осіб без громадянства.
Особливістю статусу іноземців і осіб без громадянства є те, що, з одного боку, їм забезпечують фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого – встановлюються певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.
Відповідно до Конституції України і Закону України “Про статус іноземців” іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок. Також іноземці можуть набути статусу біженців за підстав і в порядку, передбачених Законом України “Про біженців” від 24 грудня 1993 р. Питання про надання статусу біженця вирішують у межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Поняття національного режиму.
Державний лад України утверджує в Україні національну державу. Це обумовлено передусім тим, що сучасне державотворення в Україні має в своїй основі реалізацію багатовікової української ідеї створення (поновлення, відродження) самостійної (незалежної, суверенної), соборної (єдиної, унітарної), вільної, демократичної, справедливої, правової, соціальної, розвинутої держави. Разом з тим держава, формуючи політичну українську націю – Український народ, дбає про розвиток етнічної української нації та інших етносів.
Відповідно до Конституції, держава, яка виникла на основі здійснення українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
В той же час Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
Державна мова в Україні, державні символи та інші інститути є за своїм походженням переважно національними інститутами етнічних українців.
Поняття права притулку.
Право на свободу пересування, вибір місця проживання, вільне залишення території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну внаслідок порушення візового режиму або законодавства про в’їзд. Закріплюючи це право, держава тим самим захищає територію, відповідає вимогам Загальної декларації прав людини , Міжнародного пакту про громадянські й політичні права. Це повністю стосується як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і можливості залишати свою країну і повертатися до неї. Закріплення зазначених прав у конституційній нормі має велике значення саме по собі, але воно ще й посилюється тією обставиною, що із свободою пересування і вибору місця проживання тісно пов’язана реалізація багатьох інших конституційних прав і свобод громадян, наприклад, права власності й спадкування. права на житло, працю, охорону здоров’я і медичну допомогу, виборчі права та ін.
Статус біженця в Україні.
Під терміном “біженець” розуміється іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.
Особа, яка набула статусу біженця, має право на:
вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, установлених для іноземців;
працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців;
охорону здоров’я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України;
одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;
навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців;
користування надбаннями культури;
свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів;
недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;
судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров’я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав;
вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень).Стаття 13. Обов’язки біженця
Біженець зобов’язаний:
дотримувати Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування;
виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.
75. Поняття, ознаки і система органів Української держави.
Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають:
1. Орган законодавчої влади.
2. Глава держави.
3. Органи виконавчої влади.
4. Інші органи держави.
Органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).
Главою держави є Президент України. За Конституцією, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).
Органи виконавчої влади, за Конституцією, становлять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.
Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).
До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.
Поряд з цими органами державної влади є органи, які передбачені Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.
Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:
- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;
- демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);
- системність і структурованість;
- конституційність, законність в організації й діяльності;
- постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;
- врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки й практики державного будівництва;
- гарантування діяльності органів державної влади.
76.Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади Української держави. Єдиним органом законодавчої владі Укр. є парламент-ВРУ. Конституційний склад ВРУ є 450 народних деп. які обир на основі загального, рівного прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на 4 роки. ВРУ працює сесійно. Вона є повноважною ха умовою обрання не менш як двох третін від її конст складу. ВРУ збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30 день після офіційного оголошення результатів виборів. Чергові сесії ВРУ починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії ВРУ із зазначенням порядку денного слик головою ВРУ на вимогу не менш як третини народних деп. або на вимогу Президента Укр. Засідання ВРУ проводяться відкрито або за рішенням більшості від конст складу деп. засідання проводяться закрито.