Розділ 3. наслідки голодомору
Голодомор 1932-1933 рр. мав для Харківщини катастрофічні наслідки. У тій чи іншій мірі вони зачепили всі сфери суспільно-економічного і культурного життя області, знайшли відбиття і на морально-психологічному стані населення.
Перш за все наслідки голодомору виявились у значних демографічних утратах початку 30-х років. З цього часу для населення області почали складатися трагічні тенденції демографічного розвитку. Вони були викликані насильницькою колективізацією, розкуркуленням, але в основному – голодомором.
На Полтавщині смертність від голоду по селах становила від 25% до 50-80%1. Серед найбільш уражених голодом районів, де на 5 червня 1933 р. захворювання та смертність від вис-наження почали «набувати загрожуючих розмірів», начальник Харківського обласного відділу ДПУтакож відзначає переважно райони сучасної Полтавщини2. За підрахунками сучасних українських істориків, демографічні втрати населення сучасної Полтавської області складають близько мільйона осіб (сучасна Полтавщина - це близько 40% Харківської області в межах 1932 - 1933рр.). Але і серед інших районів Харківщини були такі, де смертність від голоду відзначалась досить високими показниками. Наприклад, коефіцієнт смертності по Ваяківському та Коломацькому районах становив 33%, тобто жертвою голодомору там виявився кожен третій житель.
Кількість померлих від голоду або взагалі не реєструвалась, або реєструвалась частково. Нерідко займатись цими підрахунками по селах було просто нікому. Особливо це стосується сіл, які повністю вилюдніли. Сотні людей, котрі помирали на дорогах, серед степу, звичайно, на облік не брались.
___________________________
1Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С. 531.
2Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини:
(Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997. – С.531.
Очевидно, лише частково фіксувалась кількість загиблих на вулицях міст, особливо невеликих. Величезні втрати населення змусили сталінське керівництво вдатися до заборони публікацій статистичних зведень про природний рух населення.
Динаміку смертей, а не фактичну їх кількість, по Харківській області можна прослідкувати завдяки підрахункам, проведеним 2002 р. на замовлення організаційного комітету з підготовки та проведення в області заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні працівниками районних відділів РАГС Харківської області (у її сучасних межах) за книгами реєстрації смертей. Неповнота цих даних обумовлюється тим, що по-перше, велика кількість книг не збереглася, по-друге - не всі смерті реєструвалися. Слід зазначити, що такий підрахунок проводився вдруге. (Результати першого зберігаються в документах науково-допоміжного фонду Харківського історичного музею і опубліковані в книзі "Чорні жнива. Голод 1932 - 1933 рр. у Валківському та Коломацькому районах Харківщини (документи, спогади, списки померлих)". Упор. Т.В.Поліщук. - Київ - Харків - Нью-Йорк - Філадельфія. - 1997). Повторні підрахунки дали інші цифри, але тенденція не змінилась. Загальна кількість зареєстрованих смертей у 1933 р. на території сучасної Харківщини становить 120 750 (разом з м. Харковом, де зареєстровано 33 900 смертей). Порівняно з НЕПівським 1925 р. це більше ніж у чотири рази, а з 1935 р., останнім роком перед масовими політичними репресіями - вшестеро.
Враховуючи виселення за межі області, політичні репресії, міграційні процеси, природне зниження народжуваності, загальні (прямі і опосередковані) втрати населення Харківської області (у її тодішніх межах) визначаються в майже 2 млн. осіб. З них щонайменше 1,5 млн. стали безпосередніми жертвами голодомору 1932-1933 рр. 1 Такі значні втрати населення, навіть за умов ______________________
1 Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. На Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. Упоряд. Т. Поліщук. – Харків – Нью-Йорк – Львів, 2006.- С. 9.
приблизності підрахунків, дають підстави стверджувати, що на території області на початку 1930-х років було вчинено акт геноциду.
Одним із наслідків штучно вчиненого голоду стала масова дитяча безпритульність. Значною мірою вона була викликана розкуркуленням у ході суцільної колективізації, депортаціями, економічною і соціальною невлаштованістю населення, але найбільше - голодомором. Саме діти чи не найбільше постраждали від голодомору. Вони становили близько половини
загиблих1. Намагаючись урятувати своїх дітей від голодної смерті, селяни відвозили їх у міста і покидали біля магазинів, установ, у громадських вбиральнях, під парканами, просто на вулицях, залишали на залізничних станціях, на вокзалах, потайки саджали на поїзди - «хай їдуть кудись, навіки. Може, виживуть»2. Дітей у містах підбирала міліція і відправляла до дитбудинків, але якщо дитина могла вказати свою адресу, звідки вона, її повертали до батьків. У таких випадках матері іноді відмовлялися від рідних дітей, щоб відвести від них голодну смерть.
Втративши рідних, діти вимушені були займатись жебрацтвом і крадіжками. До районних керівництв від сільрад надходили численні заяви про поширення дитячої безпритульності, епідемії серед дітей, «масовість відходів-переїздів».
Особливо великий наплив дітей помічений у містах. Переважна більшість їх знаходилась у виключно тяжкому стані, відмічались надмірне виснаження, дистрофія, інфекційні та шлунково-кишкові, психічні захворювання. Велика кількість безпритульних, виснажених від голоду дітей помирала на вулицях міст, їх підбирали працівники правоохоронних органів.
По районних центрах створювалися спеціальні групи по боротьбі з дитячою безпритульністю, але діяли вони малоефективно. Дитячі будинки були вкрай переповненими. Місць для розміщення новоприбулих не вистачало. ________________________
133-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С. 445.
2Там само.
Харківський облвиконком змушений був розширювати сітку дитбудинків та евакоприймальників у Харкові, Полтаві, Балаклії, Дергачах, Ізюмі, Краснограді,
Кременчуці, Богодухові, Валках та інших містах. Підібраних пухлих від голоду дітей розмішували також у таборах для в’язнів та в бараках. Відсоток смертності там був надзвичайно високим1.
Акти обстежень дитбудинків, евакоприймальників, колекторів переконливо свідчать, що ці установи знаходились у виключно незадовільному стані. Траплялися випадки, коли безпритульні діти ставали жертвами банд злочинців, які заманювали і убивали їх, займаючись торгівлею людським м’ясом2. Масова дитяча безпритульність не була ліквідована ще й у кінці 1934 р.. Лише наприкінці 30-х років це соціальне явище зникло.
Безпритульною виявилась і значна кількість селян, які втікали від голоду у міста. Якійсь частині щастило влаштуватись на виробництва, а інші займались жебрацтвом, збирали різні покидьки на смітниках, помираючи від отруєння та
виснаження.
Рятуючись від голодомору, селяни Харківщини ставали біженцями. Вони виїздили за межі України до інших регіонів СРСР, які були краще забезпечені продуктами харчування і населення там не страждало від голоду.
Одним із наслідків голодомору стала масова втеча селян у міста. Селяни Харківщини намагалися влаштуватись на роботу у Харкові, Кременчуці, де розгорталось велике промислове будівництво, переїздили на Донбас, на Криворіжжя, до інших індустріальних центрів. Але далеко не всім щастило потрапити до міст, а тим більше знайти роботу. Голодні, виснажені селяни нерідко помирали в дорозі3. Досить часто жінки, особливо молоді дівчата, наймались у містах хатніми робітницями. Переважна більшість селян, які
________________________
1Соловей Д. Голгота України. Ч. І. Московсько-більшовицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною. – Дрогобич, 1993. - С.192.
2Там само. – С.179.
3Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997.
влаштувались на роботу у містах, не загинули від голодомору, але в свої села вже не повертались.
Значних розмірів набуло жебрацтво. Воно стало повсякденним явищем. Здебільшого жебраками були жінки і діти, яких називали «старцями». Мешканець с. Хрестище Красноградського району свідчить: «Жебраки ходили напівживі, діти в обдертому одязі, худі, з великими головами і з різними виразками на тілі, опухлими ногами, закутаними соломою та ганчірками... Були випадки, що дитина з’їдала наш сухарик і тут же помирала»1. Наслідком голодомору стало поширення злочинності. У 1933 р. більшість селян вижила в умовах голоду тільки завдяки тому, що вдавалась до розкрадання сільськогосподарської продукції з колгоспних полів, зокрема, зрізуючи колоски, приховавши на роботі в кишеню чи за пазуху якісь придатні для харчування продукти.
Крадіжками в колгоспах займались не тільки рядові колгоспники, але й сільський актив, голови сільрад2. Але вони викрадали продукти харчування не жменями, а лантухами, і значно рідше потрапляли до суду. Селяни викрадали і один у одного продукти харчування. Викрадали і різали на м’ясо корів, коней, свиней, домашню птицю.
У містах на базарах торгували стравами з людського м’яса (пиріжки, ковбаси, холодець та ін.) 3. Факти свідчать про існування цілих груп карних елементів, які за заздалегідь відпрацьованою схемою відловлювали і вбивали людей, підбирали трупи померлих, переробляючи і реалізуючи м’ясо (Полтава, Харків та інші міста).
До наслідків голодомору відноситься порушення моралі населення, зокрема, трудової. Насильно примушені працювати в колгоспах, селяни недбало ставилися до виконання сільськогосподарських робіт. Все, що ________________________
1Упокорення голодом. Збірник документів. – К., 1993. – С.57.
2Там само.
3Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997.
належало колгоспові, вважалося чужим. Звідси витікає негативне ставлення до
роботи в колгоспі, порушення трудової дисципліни, неефективність праці. Зросла кількість невиходів на роботу з необумовлених причин як серед рядових колгоспників, так і серед керівництва, в тому числі серед секретарів сільрад, секретарів партійних осередків1. Дезорганізацію сільськогосподарського виробництва слід розглядати і як причину голодомору, і як його наслідок. Заслаблі від голоду селяни не були здатними якісно виконувати сільськогосподарські роботи, навіть якщо щиро прагнули цього. До того ж велика кількість населення назавжди переселилась у міста і працювала в промисловості та на транспорті.
Загальний занепад моралі, усталених звичок і традицій виявилися у поширенні пияцтва, бійок, брутальності, зловживанні місцевих керівників. Нормою життя стала жорстокість. Н. А. Вовкодав з с. Губщина Банківського району так зображує зміни в житті села: «Панували дуже жорстокі порядки, за
яких ніхто нікого не жалів»2. Л.В. Васильченко з с. Білики, що на Полтавщині, у спогадах про голодомор наводить такий факт. Малолітньою дитиною вона жила у прабабусі. Прийшла активістка забирати «надлишки» у голодуючих. Забрала з печі лист з просом - це були останні харчі. Хвора бабуся майже не підводилась з ліжка. «Пам’ятаю плач бабусі, її прохання, вмовляння. А потім біля порога бабуся впала на коліна, простягла руки ізнову просила, щоб вона, Тоня, Тонічка, пожаліла хоч малу дитину, але активістка переступила через стару, немічну жінку і забрала з собою просо»3. Занепад моралі виявився і в заохоченні доносительства. Радянські органи влади, запроваджуючи нову ідеологію на селі, вбачали її в насадженні звички стеження селян одного за одним. Відома вимога з протоколу засідання загальних зборів сільради: «Встановити контроль сусіди над сусідом, десяток над десятком, аби не
________________________
1Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.,Х., Нью-Йорк, Філадельфія, 1997.
233-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С. 447.
3Там само.
потрапив під вплив куркуля»1. Повсюдно спостерігалося знецінення особистості. Очевидець свідчить: «Здавалось, життя втратило будь-який сенс, вартість людини дійшла до нуля» 2.
Одним із наслідків голодомору стало також поширення хвороб, зокрема, інфекційних - дизентерії, тифу, туберкульозу, зросла кількість нервових захворювань, випадків божевілля та самогубства на грунті пережитих потрясінь і надмірного виснаження3.
Велика кількість людей, що пережили голодомор і пухли від голоду, назавжди підірвали своє здоров’я і рано вмирали. В організмі, внаслідок страждань від голоду, відбулися патологічні зміни, після яких навіть за нормальних умов життя існування ставало неможливим.
Для приховування наслідків голоду було організоване масове переселення на територію Харківської області селян з інших регіонів СРСР. Спустошені села Харківщини заселялись переселенцями з Росії, Білорусії, відбувались переселення і в межах України. Про масштаби переселень свідчить вже сам факт утворення Всесоюзного переселенського комітету, що діяв при Раднаркомі СРСР в 30-х роках. Для перевезення селянських сімей на територію Харківської області було виділено спеціальну техніку, здебільшого військову, й супровід. На залізничних станціях переселенцям організовували харчування.