Функціональне призначення теорії держави і права

Знання предмета теорії держави і права дозволяє з'ясувати її функціональне призначення, функції останньої у загальній системі наук, особливо тих, які вивчають державу та право, адже функції науки в основному визначаються її предметом. Кожна з юридичних наук має свої специфічні функції залежно від значущості предмета дослідження. (Скажімо, є функції науки конституційного (державного) права чи функції криміналістики.)

Головне призначення теорії держави і права полягає у пізнанні державно-правової дійсності та відповідних процесів, що відбуваються у суспільстві. Саме функції, які вона здійснює, визначають її роль і можливості при вивченні правового життя суспільства та кожного його члена, дослідженні основних напрямів розвитку і впливу юридичної науки на державно-правову дійсність. Як найбільш абстрактна наука теорія держави і права виконує особливі функції. Вона вивчає дійсність глибше порівняно з галузевими та іншими юридичними науками, внаслідок чого має можливість розробляти загальнотеоретичні принципи стосовно держави і права у цілому, які надають юридичній науці логічної цілісності.

Теорія держави і права має досить широкий спектр дослідно-функціональних можливостей. У науковій і навчальній юридичній літературі називається різна кількість її функцій, не у всіх друкованих джерелах відповідні функції мають ідентичні назви. Функціональна роздробленість може пояснюватись множинністю явищ, які досліджуються. Але найважливіше місце посідають її основні функції.

Як і кожна суспільна наука, теорія держави і права підходить до вивчення свого предмета, державно-правових інститутів та явищ як таких, якими вони є. Так, важливим її завданням є вивчення самого діючого права у аспекті його існування, з'ясування змісту чинних законів тощо. Таку функцію називають констатаційною. Якщо ж треба не тільки пізнати, а й пояснити предмет, розкрити причини явищ і подій, наука виконує, крім констатаційної інтерпретаційну функцію. На рівні ж загальних закономірностей теорія держави і права покликана спочатку показати, що і як відбувається у сфері діяльності держави і права, а потім з'ясувати та пояснити, чому так відбувається. Це завдання онтологічної (гр. on (ontos) — суще, logos — поняття, вчення, наука) функції. Вона поєднує констатаційну та інтерпретаційну функції. Її суть полягає в об'єктивному розкритті існуючої реальності, поясненні її такою, якою вона є. Але перш, ніж давати соціально-політичну, юридичну, моральну або іншу оцінку державно-правовому явищу (скажімо, державній установі чи правовій нормі), слід зібрати необхідний матеріал, врахувати факти минулого та сучасного, провести їх наукову класифікацію і систематизацію, вивчити внутрішню структуру установи, її компетенцію, структуру законодавчого акта, формальні приписи правової норми тощо та пояснити їх саме такими, якими вони існують у об'єктивній дійсності.

Не можна вивчити предмет з готовою оцінкою, взятою поза цим предметом. Така оцінка може бути суб'єктивною і, навіть, упередженою. А оцінка має складатись у процесі вивчення предмета, у такому разі пояснення його є неминучим, але суть у тому, щоб воно було правильним, науково обґрунтованим, щоб об'єктивне не підмінялося суб'єктивним. Тому і критерії оцінок мають бути такою ж мірою об'єктивними, як і сам предмет пізнання. Правильна кваліфікація явища, що вивчається, усуває випадковості в оцінці, у тому числі кон'юнктурного характеру. Пояснення явищ як таких, з точки зору їх сутності, властивостей і відносин з іншими явищами, є основною та визначальною функцією науки.

Теорія держави і права не обмежується пізнанням і поясненням державно-правових явищ. У наш час, коли виникли нові політичні й соціально-економічні умови, зокрема умови ринкової економіки, наука відкриває нові закономірності у розвитку політико-правових відносин та інститутів. Ці закономірності, які виникли у процесі розвитку предмета науки, розкриваються за допомогою евристичної функції. Евристика — це мистецтво знаходження істини, нових відкриттів. Відкриття ж закономірностей існування відповідних явищ — найважливіше завдання науки, а, отже, є однією з основних її функцій, без якої наука перестає бути наукою.

Евристична та онтологічна функції тісно пов'язані з гносеологічною функцією теорії держави і права. Гносеологія (гр. gnoseos — знання, logos — вчення, наука) у філософії визначається як теорія пізнання. Теорія держави і права, досліджуючи онтологію державно-правових закономірностей, не може разом з тим не вивчати проблеми гносеології, тобто проблеми пізнання цих закономірностей. Тому державно-правова дійсність, яка становить предмет теорії держави і права, має досліджуватись у єдності онтологічного і гносеологічного аспектів. Виконуючи гносеологічну функцію, теорія держави і права виробляє теоретичні конструкції та методи, чим сприяє розвитку правового пізнання сутності, змісту та форм держави і права, а також інших, органічно пов'язаних з державою і правом, явищ і процесів.

Поряд з юридичною онтологією і гносеологією, у єдності з ними виступає юридична аксіологія (гр. axios — цінність, logos — вчення, слово) — вчення про цінності, філософський аналіз природи цінностей. Внутрішня єдність цих філософських категорій у юриспруденції зумовлюється тим, що в їх основі лежить один і той же принцип формальної рівності, який розуміється і трактується як необхідна підвалина юридичної онтології (що є право?), гносеології (як пізнається право?) та аксіології (у чому цінність права?).

Аксіологічна функція теорії держави і права спрямована на дослідження сфери сущого та ціннісного, категорій «закон» (позитивне право) і «держава» у всіх їх фактичних проявах та вимірах, в усьому їх реальному існуванні. Цінність закону (позитивного права) і держави згідно з юридичною аксіологією полягає у їх правовому значенні та змісті. «Ціль права як належного стосовно закону (позитивного права) і держави можна сформулювати у вигляді наступного ціннісно-правового імперативу: закон (позитивне право) і держава мають бути правовими. Правовий закон та правова держава — це, отже, правові цілі — цінності реального закону (позитивного права) і держави.

У цій аксіологічній площині таке співвідношення виражає ідею необхідності постійного вдосконалення таких, що практично склалися, та реально діючих форм позитивного права і держави, які як явища дійсності, що розвивається, поділяють її досягнення та недоліки і завжди далекі від ідеального стану. До того ж, у процесі історичного розвитку оновлюється, збагачується і конкретизується сам зміст правової повинності, увесь комплекс правових цілей-цінностей — вимог, яким повинні відповідати закони і держава».

Останнім часом в умовах розвитку і суттєвого оновлення уявлень про права та свободи людини, їх значення і визначальну роль у процесі правової оцінки чинного законодавства, діяльність держави тощо аксіологічна функція теорії держави і права повинна досліджувати аспекти оновлення, поглиблення, збагачення, ускладнення та конкретизації державно-правових явищ у контексті нових історичних реалій, нових потреб, нових проблем і нових можливостей їх вирішення.

Важливу роль у пізнавальному арсеналі теорії держави і права відіграє методологічна функція. Узагальнюючи державно-правову практику, вона формулює ідеї і висновки, які мають принципове значення для юридичної науки та практики. Система методів пізнання, що розробляється теорією держави і права, творчо використовується галузевими та спеціальними юридичними науками, чим надається всій юридичній науці та її галузям рівень теоретичних узагальнень, логічна цілісність.

Головне завдання теорії держави і права — з'ясувати істину для того, щоб змінювати на краще сучасну дійсність з урахуванням потреб суспільства, виходячи з об'єктивних критеріїв практики. Вивчаючи за допомогою методологічної функції загальні закономірності динаміки державно-правових явищ, встановлюючи тенденції та визначаючи прогнози розвитку держави і права, теорія держави і права дає конкретні, раціональні, практичні висновки та рекомендації. Саме так можна виконати основний девіз науки: «Слугувати тільки істині і нічому іншому». Важливу роль щодо цього відіграють методи (методологія) теорії держави і права, які вона застосовує при проведенні своїх досліджень, розробленні висновків, рекомендацій, прогнозів. Виконуючи методологічну функцію, теорія держави і права виступає стосовно всіх інших юридичних наук як наука методологічна, визначальна, але про це йтиметься у наступному розділі даного курсу.

Одним з основних завдань теорії держави і права, як і всієї юридичної науки, а, отже, її функцією є розроблення з урахуванням вимог часу та об'єктивних потреб дійсності принципів реформування як держави і права у цілому, так і окремих їх установ та інститутів, що здійснюється на основі виявлених закономірностей суспільного розвитку, а також визначення перспективних шляхів розвитку держави і права, державного апарату та законодавства. Цю функцію у юридичній літературі називають політичною або політико-управлінською («політика» у перекладі з грецької — мистецтво управляти державою»). У державі і праві концентруються усе політичне життя, класові і національні відносини та інтереси, питання внутрішньої та зовнішньої політики країни. Вони завжди були і будуть фокусом політичної боротьби, гострих політичних дискусій. Державна влада є вінцем політики. Кому належить ця влада, той по суті шляхом державного управління вирішує всі справи країни. Теорія держави і права через політичну функцію покликана відігравати важливу роль у формуванні наукових засад внутрішньої і зовнішньої державно-правової політики, забезпечувати науковість державотворення і правотворення.

Визначаючи перспективу розвитку держави і права, розробляючи засоби та методи перетворення державно-правових інститутів, практичного функціонування державного апарату, застосування норм права, зміцнення законності і правопорядку, теорія держави і права виконує практично-організаторську функцію або, як її ще називають у деяких наукових джерелах, — практично-прикладну.

До практично-організаторської функції належить розроблення структури, системи та методів діяльності правотворчих, адміністративних, правоохоронних, судових й інших державних органів, а також розробка способів правового регулювання і практичного застосування правових норм, реалізації їх у діяльності людей, організацій та зазначених органів. У полі зору цієї функції мають бути проблеми розвитку законодавства, роз'яснення законодавчих, а також інших політико-правових рішень, раціоналізації організаційних, юридико-технічних засобів, підвищення правової культури населення.

У зв'язку з теоретико-правовим спрямуванням та завданнями теорії держави і права її зміст є у наукових узагальненнях, поняттях, з яких складаються гіпотези, теорії, концепції. До них належать також сформульовані на основі наукових узагальнень пропозиції і рекомендації, звернені до компетентних правотворчих та правозастосовчих органів, державних і громадських установ та організацій і окремих громадян.

Теорія держави і права, як і будь-яка суспільствознавча наука, виконує ідеологічну функцію. Вона базується на самій суті теоретичного мислення, реалізує себе як необхідна творча субстанція у прогресивних процесах творення державно-правового життя та впливає на суспільне життя і поведінку людей не тільки через державно-правові постулати, структури та інститути, а й безпосередньо як ідеологічний чинник, як ідея для керівництва до дії, у тому числі у справі додержання, виконання і застосування правових норм та принципів.

Ідеологія — це система основоположних ідей, понять, поглядів, у відповідності з якими формуються світогляд і життєва позиція особи, соціальних груп, всього суспільства. Без базових інтегруючих ідеологічних настанов і мотивів ні особа, ні держава, ні суспільство існувати не можуть. Отже, не випадково гострі кризові періоди у суспільному житті, як правило, супроводжуються втратою ідеологічних орієнтирів, бездуховністю і розбратом. Справляючи ідеологічний вплив на громадську та індивідуальну правосвідомість, теорія держави і права таким чином впливає на ідеологічний стан суспільства та його структуру, а також на правове регулювання суспільного життя у цілому. Теорія держави і права, як і будь-яка наука, має визначати майбутнє тих явищ, які досліджує у відповідності із закономірностями їх розвитку. Нею висуваються гіпотези про подальший розвиток держави і права, істинність яких завжди перевіряється практикою. У зв'язку з цим теорія держави і права має виконувати прогностичну функцію (гр. prognosis — знання наперед, передбачення). Її мета — виявлення проблем, які повинні вирішуватись, та визначення можливих шляхів їх розв'язання на підставі розроблених критеріїв для досягнення бажаного результату.

Наукове прогнозування дозволяє виробити наукові передбачення щодо майбутнього розвитку держави і права, без чого теорія держави і права не може ефективно розвиватися та виконувати свою визначальну роль у пізнанні державно-правової дійсності. Здійснюючи прогностичну функцію, теорія має можливість і повинна давати наукові прогнози, допомагаючи органам державної влади у виробленні ефективної державно-правової політики, вдосконаленні законодавства, адміністративної і судової практики. Органи державної влади повинні використовувати результати досліджень юридичної науки для поліпшення своєї діяльності, запроваджувати науково обґрунтовані пропозиції і рекомендації правознавців у практику.

Теорія держави і права як наука не стоїть на місці, а постійно розвивається, вдосконалюється, збагачується, зростають також функціональні можливості останньої стосовно виконання нею як безпосередньої дослідної діяльності, так і організуючої, загальнометодологічної ролі у правознавстві. Разом з тим у наш складний, дуже проблематичний перехідний період від тоталітарної до демократичної форми державно-правової дійсності вона ще не завжди може випереджати події.