Моделювання економічної карти майбутнього
За оцінками фахівців, принаймні до середини XXI ст. свої позиції збережуть три основні центри світового господарства: США (НАФТА), ЄС та Східна Азія. Однак у результаті глобалізації Захід втратить своє лідерство, поступившись новим гігантам Сходу — Японії, Китаю та Індії. За сприятливого збігу обставин зможе відновити вагу Росія, але лише завдяки блокуванню з Німеччиною, Китаєм або Індією. Причому, як зазначав С. Коен, «стратегічний альянс Росії з Китаєм або Індією — воістину кошмарний сценарій: регіон, який є по суті центром світу — а це понад 2 млрд. населення — набуває страхітливої потуги Росії. Це буде катастрофа для США».
Справжнім «кошмаром» для України є її орієнтація на Росію, що неодноразово доводила історія, але цього не розуміють частина українського політикуму та зрусифіковане населення Сходу і Півдня держави.
Слід погодитися із З. Бжезінським, що однополярний світ не може існувати довго і таким[и] конкурентом[ами] обов'язково буде[уть] євразійська[і] держава[и].
Лідерами майбутнього світу можуть стати, як уже зазначалося, Китай, Німеччина, Франція (або в цілому ЄС), Росія, Індія. Серед держав, які прагнуть змінити наявне становище у світі й уже сьогодні є вагомими регіональними лідерами, найчастіше згадуються Туреччина, Іран, Індонезія, Південна Африка, Нігерія, Єгипет, Бразилія, Республіка Корея. За певних обставин свої претензії на політичне лідерство можуть висунути економічно потужні нині Велика Британія, Японія, Канада, Австралія, які на даному етапі йдуть у фарватері американської політики.
Саме перелічені держави визначатимуть політичне життя світу в майбутньому, й Україні, щоб не перетворитися політично на частину «третього світу», необхідно якнайшвидше наповнити реаліями свій європейський вектор зовнішньополітичної діяльності.
В майбутньому значення «третього світу» та всієї Південної півкулі у світовій політиці зменшиться; частина державного суверенітету відійде на регіональний (районний), макрорегіональний (міждержавний) і глобальний рівні. Вся глобальна система стане більш гнучкою: країни одночасно входитимуть у різні організації, створені за різними ознаками; підвищиться роль співпраці між окремими частинами сусідніх держав. Уже нині, на відміну від ЄС, більшість інтеграційних угруповань дотримується моделі «відкритого регіоналізму».
Абсолютна більшість моделей геополітичної структури світу побудовані на принципах взаємодії держав. Однак державний суверенітет підточується і зверху (МВФ, СБ, ГАТТ, СОТ та ін.), і знизу (регіоналізація). Навіть такі важливі функції держави, як валютна та економічна політика, оборона, соціальна сфера, підпадають під прес стандартизації. У світі, де править економіка, новими і цілком самостійними суб'єктами геополітичної структури світу стали ТНК, а їх протистояння та економічна експансія вже визначають співвідношення сил на регіональному і глобальному рівнях. Якщо взяти до уваги основні макроекономічні показники держав і ТНК, то до зведеної півсотні лідерів входило б 13 ТНК.
Звичайно, в правовому аспекті держава поки що є вищою, а ТНК — підпорядкованою одиницею, тому що діяльність останньої регулюється законами першої. Через домінування приватного інтересу над суспільним ТНК отримали можливість активно лобіювати свої інтереси не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Не маючи законодавчої ініціативи, вони все ж суттєво впливають на політичні рішення. Процеси глобалізації та лібералізації є нічим іншим, як продуктами їхньої діяльності.
Отже, нині актуальними залишаються інституційна перебудова світу і пошук оптимальних форм контролю над розвитком; відбувається більш жорстка стратифікація держав у економічній та політичній сферах; зміна системи світоустрою з ієрархічної на багатополюсну та біполярну загострює проблему політичного лідерства та правомірності застосування сили. Після геополітичного зламу кінця XX ст. світова система перебуває в пошуку нової рівноваги, оскільки замість певної стабільності світ на порозі XXI ст. отримав повну невизначеність політичного життя і знову прямує до зміни лідерів.
Література:
1. Андрианова Т. В. Геополитические теории ХХ в. (Социально-философское исследование). — М., 1996. — 178 с.
2. Базив Д. П. Геополитическая стратегия Украины. — К., 2000. — 192 с.
3. Бжезінський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. — Львів: Лілея-НВ, 2000. — 236 с.
4. Бобилєва С. Й. Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року. — Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003. — 528 с.
5. Врублевський В. К., Хорошковський В. І. Український шлях. Начерки: Геополітичне становище України та її національні інтереси. — К., 1997. — 426 с.
6. Дергачев В. А. Глобальная геоэкономика: Трансформация мирового экономического пространства. — Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2003. — 238 с.
7. Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. — К.: МАУП, 2003. — 376 с.
8. Дністрянський М. С. Україна в політико-географічному вимірі. — Львів: ЛНУ, 2000. — 310 с.
9. Зюганов Г. На рубеже тысячелетий. Судьба России в современном мире. — М.: Мысль, 2001. — 574 с.
ЛЕКЦІЯ 9. ЄВРОПА В ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ
План:
1. Геополітична ситуація в Європі після Другої Світової війни.
2. Місце об'єднаної Європи на сучасній політичній карті світу.
3. Інституціональна система ЄС.
4. Європа в геоекономічному та геополітичному вимірі.