Будова смакового аналізатора

Сприймання смаку зумовлене смаковими сосочками з бруньками, які розташовуються в слизовій язика. У дітей, а іноді і у дорослих смакові бруньки містяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв'язках. Смакових бруньок у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і складаються з видовжених смакових і опірних клітин, які щільно прилягають одна до одної. На одному з кінців клітин є 40...50 тонесеньких ворсинок. На поверхні смакових клітин починаються нервові волокна. Гадають, що речовини їжі осідають на ворсинках смакових клітин і викликають їх подразнення. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається через волокна язикового нерва у міст і довгастий мозок, а звідти – до зорових горбів і кори великого мозку. Так формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Уся ця система створює аналізатор смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.

Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні язика. Так, найбільша чутливість до солодкого – на кінчику язика, до гіркого – на корені, до кислого – по боках, до солоного – на кінчику і боках.

Для пояснення механізму формування смакових відчуттів висунуто дві гіпотези: аналітична і ензиматична.

В аналітичній теорії смаку хімічний стимул, сприйнятий як смаковий, взаємодіє з білково-подібною речовиною смакового рецептора, за рахунок чого утворюється деяка речовина, концентрація якої визначає величину нервового збудження. Ця гіпотеза знаходить все більше підтверджень. Знайдено, що в смакових сосочках існують фракції білкових макромолекул, що вступають в реакцію з солодкими і гіркими речовинами, сила якої залежить від концентрації смакової речовини і порогу чутливості до неї.

Ензиматична теорія формування смаку (грец. en – в, всередині + zoon – закваска) пояснює виникнення того або іншого смаку тим, що смакові рецептори збуджуються через взаємодію хімічного стимулу, сприйманого як смаковий, з ферментами поблизу нервових закінчень, що приводить до іонних зсувів і генерації нервових імпульсів.

Шкірний аналізатор

Шкіра– складний орган, що виконує безліч захисно-оборонних функцій. Вона захищає кров від проникнення в неї хімічних речовин, запобігаючи отруєнню організму, виконує роль регулятора температури тіла, охороняючи організм від перегріву і переохолодження. Шкіра служить першим захисним бар'єром у момент дотику струмоведучого провідника до тіла. Володіючи великим електричним опором, який сягає іноді десятків тисяч Ом, шкіра, в перший момент, перешкоджає проходженню електричного струму через внутрішні органи, що дозволяє включитися іншим видам захисту організму. Функціональне порушення 30…50% шкірного покриву, за відсутності спеціальної медичної допомоги, приводить до загибелі людини.

Цей аналізатор являється комплексним, бо забезпечує відчуття болю, тепла (холоду), дотику і вібрації. Для кожного з відчуттів є свої специфічні рецептори в шкірі. Також їх роль можуть виконувати вільні нервові закінчення. Схема розміщення і призначення рецепторів показані на рис.6.7. Щільність їх розміщення на різних ділянках тіла неоднакова. Наприклад, на тильній частині кисті на 1 см² шкіри припадає: 188 больових, 14 дотичних, 7 холодових і 0,5 теплових рецепторів, а на грудній клітці, відповідно – 196, 29, 9 і 0,3.

В зв’язку з тим, що шкірний аналізатор розрізняє три види зовнішніх сигналів іноді прийнято розглядати його, як три окремих аналізатори: больовий, температурний і тактильний.

Найбільш самостійним вважається больовий, тому що відчуття болю характерне майже для всіх ділянок тіла, крім головного мозку та кісток.

Відчуття тепла і холоду характерне тільки для теплокровних істот, які мають систему терморегуляції організму. В шкірі людини розміщено близько 250000 колобочок Краузе на глибині 0,17 мм і 300000 тілець Руфіні на глибині 0,3 мм.

Відчуття дотику (тактильна чутливість) виникає при деформації відповідних рецепторів. Розтягування їх поверхневої мембрани призводить до виникнення рецепторного потенціалу, який у вигляді нервових імпульсів передається до центральної нервової системи.

Вісцеральна чутливість

Відчуття, зв'язані з рецепторами внутрішніх органів, надзвичайно важливі для регулювання роботи нутрощів і рідко досягають рівня свідомості. Вони здійснюють рефлекторну регуляцію функцій внутрішніх органів за посередництвом рефлекторних центрів у довгастому і середньому мозочку чи в таламусі.

Деякі імпульси з цих рецепторів, однак, доходять і до кори півкуль і викликають такі відчуття, як почуття спраги, голоду чи нудоти. Почуття спраги виникає при подразненні рецепторів у слизуватій оболонці глотки; при пересиханні цієї оболонки рецептори посилають у головний мозок імпульси, які ми і тлумачимо як відчуття спраги.

Стінка шлунку теж містить рецептори. Коли шлунок порожній, по його стінках проходить ряд сильних, повільних м'язових скорочень, що стимулюють рецептори і викликають відчуття голоду. Вводячи людині в шлунок (через стравохід) гумовий балон, з'єднаний трубкою з записуючим приладом, вдалося встановити, що приступи голоду тісно зв'язані з цими характерними скороченнями. Оскільки, однак, хворі з цілком вилученим шлунком продовжують ще почувати голод, тут беруть участь і інші стимули. Проведені недавно дослідження дозволяють припускати, що почуття голоду може викликатися зниженою концентрацією глюкози в крові.

Інші рецептори знаходяться в брижах, що утримують внутрішні органи. При запаленні чи розтяганні брижів в результаті незвичайних рухів органів, до яких вони прикріплені, виникають болючі відчуття. Нервові закінчення, що сприймають біль, маються і у внутрішньому епітелії самих органів.

Почуття наповнення і потреби в дефекації і сечовипусканні залежить від рецепторів у стінках прямої кишки і сечового міхура. Багато інших, менш визначених вісцеральних відчуттів виникає при статевій активності, хворобах чи емоційних кризах.

Кінестетична чутливість

Усі м'язи, сухожилля і суглоби мають нервові закінчення –пропріорецептори, що подібні деяким рецепторам шкіри. Ці закінчення чуттєві до змін натягу м'яза чи сухожилля і посилають у головний мозок імпульси, завдяки яким ми почуваємо положення і рух різних частин тіла. Це почуття називається кінестетичним, воно дає нам можливість навіть із закритими очима робити різні дії руками, наприклад вдягатися, грати на інструменті чи зав'язувати вузли. Крім того, імпульси з пропріорецепторів надзвичайно важливі для координованого скорочення різних м'язів, що беруть участь в одному русі: без них складні дії, що вимагають спритності, були б неможливі. Ці імпульси мають також велике значення для підтримки рівноваги. Пропріорецептори більш численні і функціонують більш безупинно, чим кожний з інших органів чуття, хоча для нас робота їх менш помітна, чим робота всіх інших рецепторів. Справді, існування кінестетичної чутливості було відкрито лише 100 років тому. Про те, яке було б життя без пропріорецепторів, ми одержуємо деяке уявлення, коли в нас раптом “оніміє” рука чи нога: це почуття “оніміння” викликається відсутністю пропріорецептивних імпульсів.