Добровольча армія та її творці
Хто ж становив основу Добровольчої армії, сформованої для боротьби проти більшовиків та скликання розігнаних ними Установчих зборів? Який народ дав до її лав найбільше своїх синів?
У перші тижні Жовтневої революції Василь Іванис спостеріг “надзвичайну пасивність росіян до долі своєї держави” 30. Російські офіцери, що тікали від більшовиків із півночі імперії на південь, як правило, у Добровольчу армію не потикались, а проводили дні й ночі в п’яних оргіях у Ростові над Доном. “В самий Ростов, – писав Іванис, – тоді назбігалося, як говорили, біля ста тисяч офіцерів, а до вербувальних бюро Добровольчої армії зголосилися лише сотки… Кількість бійців у цій армії сягала до 2500 – 2800” 31.
Може, донці були хребтом армії генерала Корнілова? Ні. Ще в часи творення Добровольчої армії донські козаки – особливо колишні фронтовики – поставилися до неї недоброзичливо. Вони вже навоювалися за російські інтереси і тепер хотіли захищати тільки Дон. У них був свій уряд, і вони чекали наказів від нього. Тому Добровольчу армію Лавра Корнілова під час Першого крижаного походу донські козаки зустрічали, як зазначав учасник походу Василь Іванис, “мовчки, надуто, як татар” 32, а молодь донська взагалі ховалася по хуторах, боячись бути мобілізованою. Антон Денікін подорож по Дону назвав “поневірянням серед байдужої або ворожої нам стихії” 33.
Вороже ставилися до добровольців і ставропільці 34.
Різко змінилася ситуація, коли армія вимандрувала на Кубань, яку добровольці вважали “землею обітованою”. Висловлюючи надії керівництва, Денікін стверджував: “Кубань – наша база. Тут ми знайдемо надійну опору. Звідси можна почати серйозну й організовану боротьбу” 35. Він не помилився: в кубанських станицях добровольцям, на той час переважно “москалям-картузникам” (саме так називали їх станичники), місцеві українці влаштували найтепліший прийом.
Ось як описує Василь Іванис одну з таких зустрічей – у станиці Новоіванівській: “Не встигли зупинитися, як з кожної хати жінки з’явилися з печеними пирогами, млинцями, оладками, вареними яйцями, яєшнями, смаженими курми, качками, гусями, шинками, холодцями, навіть з борщами й т. інше. За якусь годину 2500 людей було нагодовано так, як до того ніде не траплялося (добровольці щойно вступили на Кубанську землю. – Р. К.). За все це ніхто не захотів взяти ні однієї копійки. Багато ображалися, коли їм хотіли заплатити… Москалі не вірили, що можуть існувати ще такі “патріархальні” люди” 36.
На цьому теплий прийом не закінчився – до Новоіванівської із сусідньої станиці Незамаївської прибула делегація, яка просила, щоб добровольці не оминули їх, а загостили й у їхній станиці. Москалі не могли начудуватися – після байдужого, а то й ворожого ставлення на Дону і Ставропільщині щиросердечне ставлення кубанців підняло їхній дух, додало віри в перемогу над більшовизмом.
Незамаївці зустріли Добровольчу армію ще на підході до станиці – з хлібом і сіллю. Місцевого отамана оточували його помічники, виборні, школярі. Всі були одягнуті святково: молодь – у вишиванках, старші люди – в черкесках. “Після привітань розвели цілу армію по хатах, де все вже було приготовано (гори всякого печива, 20-фунтові паляниці з озимої, як золото, пшениці, якого тільки не було м’ясива: кури, качки, гуси, валашки, телята…) 37.
Незамаївці виставили свою охорону з легендарних пластунів і кінних. Близько півтори сотні незамаївців записалися у добровольці 38.
Зрозуміло, новобранці були озброєні та вишколені. Це підбадьорило керівництво Добровольчої армії, адже внаслідок безперервних боїв особовий склад танув, а у донських станицях приєднувалися лише одиниці.
Тяжкий похід несподівано на якийсь час перетворився на приємний відпочинок. Вибухнули гостинністю і наступні станиці – Старолеушківська та Іркліївська…
А що добровольці? Виявили вдячність? Учасник походу Василь Іванис свідчив, що поводження добровольців з місцевими людьми “часто було огидне. Вони себе вважали вищою кастою, а населення приймалося за нижчу расу. Оту нечувану для москалів гостинність вони приймали як доказ нижчості…” 39.
Гостинність до історичного ворога незрозуміла. Тим більше, що в розмовах з Іванисом місцеві козаки, впізнавши в ньому свого, виявляли недоброзичливість до “москалів-картузників”. Водночас кубанці щиро обдаровували їх чим могли. Важко таке збагнути…
Зрозуміло, що москалі розплатились за це традиційно… Відчувши себе в силі, почали вони екзекуції, контрибуції та реквізиції, як наприклад, у станиці Березанській. Причиною став обстріл армійської колони невеликою групою збільшовичених козаків-фронтовиків, яких місцеве населення не підтримувало. Постраждали і винні, і невинні… Не дивно, що коли добровольці підійшли до хутора Журавського, що у 15 верстах від ст. Березанської, населення в паніці розбіглося.
Ситуація повторилася і в станиці Коренівській…
В Некрасівській, хоч і було чимало прибулих із фронту козаків, одначе в добровольці вони не записувались.
Козаки “чекали розпоряджень свого Кубанського уряду, хоч і знали, що він залишив Катеринодар” 40.