Форфейтингові ризики та засоби їх запобігання

При будь-якому виді комерційного кредитування зовнішньоторговельної операції в експортера виникає ціла система ризиків, що він бере на себе.

У цю систему традиційно включаються комерційні, валютні, політичні ризики, пов’язані із переводом валют із країни в країну. Комерційні ризики пов’язані з нездатністю або небажанням боржника або гаранта платити. Загроза невиконання зобов’язання неминуче спричиняє необхідність у кожному конкретному випадку оцінки кредитоспроможності імпортера або гарантуючого банку. Комерційний ризик, пов’язаний із невиконанням зобов’язання державною організацією, відноситься до категорії політичних ризиків. До них належать також політичні конфлікти (війна, страйки, інтервенція), що можуть заподіяти експортерові збитків.

У число найсерйозніших ризиків входять і ризики, пов’язані із здійсненням платежів в іноземній валюті. При переводі валюти покупця у валюту продавця плаваючі курси іноземних валют можуть призвести до значної зміни вартості придбаних за контрактом товарів, а внаслідок цього і до втрат для експортера. Ризики непереказу найчастіше викликані нездатністю або небажанням держави або іншого спеціалізованого органа здійснити платежі у валюті контракту, а також мораторієм на переказ платежів у валюті за кордон.

Усі ці види ризиків відносяться і до форфейтування, оскільки враховуючи векселя, форфейтер бере на себе без права регресу всі ризики експортера. Тому при форфейтуванні необхідно додержуватися основних правил страхування від ризиків. При страхуванні від комерційних ризиків експортер повинен стежити за тим, щоб позичальник належав до першокласної компанії, хоча в більшості випадків вимоги експортера покриваються авалем або гарантією банку країни боржника. Більшість компаній, що форфейтуються, приймають на себе зобов’язання тільки в період можливого виникнення ризиків для форфейтера.

Покриття ризику непереказу валют із країни в країну здійснюється форфейтером. При підписанні форфейтингової угоди саме він визначає спроможність країни імпортера виконувати свої валютні зобов’язання.

Форфейтування з точки зору ризикованості кредиту містить для експортера і переваги, і недоліки. До переваг відносяться:

• спрощення балансового співвідношення можливих зобов’язань;

• поліпшення стану ліквідності (ці дві переваги важливі у випадку зростаючої заборгованості експортера);

• зменшення можливості втрат, пов’язаних лише з частковим державним або приватним страхуванням, і можливих ускладнень із ліквідністю, неминучих у період пред’явлення застрахованих раніше вимог;

• відсутність ризиків, пов’язаних із коливанням процентних ставок;

• відсутність ризиків, пов’язаних із курсовими коливаннями валют і зміною фінансового стану боржника;

• відсутність ризиків і витрат, пов’язаних із діяльністю кредитних органів і стягненням грошей по векселях і інших платіжних документах.

Недоліки для експортера зводяться до можливих відносно високих витрат по передачі ризиків форфейтеру. Але, користуючись форфейтуванням, фірма-експортер спирається на стратегічні міркування, виходячи з яких форфейтування може виявитись дуже вигідним для неї.

Аналізуючи головні умови угоди форфейтування, для зниження ступеня можливих ризиків основну увагу варто приділити:

• механізму погашення;

• валюті;

• дисконтуванню;

• видам документів, що форфейтуються;

• видам банківської гарантії.

Нормальною умовою кредиту є регулярне його погашення частинами. Ризики кредитора зменшуються в результаті скорочення середнього терміна. Там, де заборгованість виступає у формі простого або переказного векселів, це досягається виставленням ряду векселів на певний строк, зазвичай до шести місяців. Отже, при форфейтуванні на термін до п’ятьох років можна оперувати з десятьма простими векселями, виписаними послідовно на однакову суму, терміном на шість місяців кожен після чергового відвантаження товару.

Боргові розписки і вексель виписуються, як правило, у доларах США чи євро, хоча врахувати вексель можна у будь-якій валюті. На практиці форфейтери часто використовують ці валюти через їх широке застосування на євроринках, а також для уникнення ускладнень із проведенням операцій в інших валютах. Більш того, оскільки вартість форфейтингових операцій визначається, головним чином, основним витратами форфейтера, то ризики, пов’язані зі слабкими або нестабільними валютами, надзвичайно підвищили б вартість таких операцій. Тому важливо, щоб платежі здійснювалися у вільно конвертованій валюті.

Для цього боргові розписки або векселя завжди включають це важливе позначення, коли вони виражені в іншій валюті, ніж валюта місця платежу.

Прості або переказні векселі, що акцептуються при форфейтуванні, майже завжди супроводжуються банківським страхуванням у вигляді звичайної гарантії, або аваля. Гарантом, як правило, виступає діючий на міжнародному ринку і відомий форфейтеру банк, який є резидентом у країні імпортера і спроможний підтвердити платоспроможність імпортера. Така гарантія важлива не тільки для зменшення ризику форфейтера, але також для того, щоб при необхідності мати можливість переобліку зобов’язань на вторинних ринках позичкових паперів. Гарантії й авалі, по суті, прості: обидва види в їхній найпростішій формі виступають як обіцянка сплачувати якусь суму на визначену дату у випадку неплатежу початкового боржника. Застосування в якості забезпечення зобов’язань «бюргшафра»(поруки) дещо складніше.

При видачі гарантії обіцянка приймає форму підписаного гарантом самостійного документа, в якому повністю викладені умови, що стосуються угоди. Важливо, щоб у гарантії спеціально були зазначені не тільки повна сума, але і кожний термін платежу і сума погашення, що припадає на цю дату, оскільки саме на основі цих даних розраховуються витрати на дисконтування. Суттєво також, щоб гарантія була цілком відособлена від основної угоди, тому що іноді на практиці видають гарантії, покладаючись на економічне становище імпортера, але форфейтер, як правило, наполягає на чистих безвідзивних і безумовних зобов’язаннях гарантуючого банку і віддає перевагу документам без обороту на експортера, але тільки в тому випадку, якщо по виконанні основного контракту гарантуючий банк оголосить заборгованість безумовною.

Авальу міжнародній практиці можна розглядати як безвідзивну і безумовну гарантію про оплату на визначену дату, що видається гарантом, так якби він сам був боржником. Це найкраща форма страхування для форфейтера. Аваль виписується прямо на кожному векселі або тратті, для чого на них достатньо зробити напис «per aval» і підписатися під нею (на переказному векселі треба зазначити також найменування початкового боржника, на користь якого зроблений аваль). Простота і ясність аваля разом із властивою йому відособленістю і трансферабельністю дозволяють уникнути багатьох ускладнень, пов’язаних із наданням гарантії. Тому при страхуванні форфейтування авалю як формі гарантії і надається перевага. Проте варто мати на увазі, ще в деяких країнах аваль не визнається.

Іншою формою гарантії є бюргшафт— оголошення зобов’язання, прив’язаного до визначеного контракту. Але оскільки контракт не залежить від правового обґрунтування, то ця форма гарантії при форфейтуванні використовується менше. .Як правило, форфейтер нехтує необхідністю перевірки законності всіляких документів, акцентуючи бюргшафт тільки після підтвердження, що постачання товарів відповідним чином завершене. Ця обставина значною мірою скорочує сферу застосування даної форми гарантії. Форфейтер зазвичай вимагає від гарантуючого банку підтвердження відсутності в нього контрвимог, незмінності сум і термінів, згоди на передачу прав і вимог новому власнику, а також підтвердження, що банківський бюргшафт діє безумовно і безвідривно. Таке підтвердження значно обмежує застосування бюргшафта і сприяє тому, що форфейтований бюргшафт стає звичайною гарантією, тобто відособленим зобов’язанням виконання, не пов’язаним із основною операцією.