Частина прибулих назавжди залишилась на території Харківщини, а частина згодом повернулась до місць попереднього проживання
Непрямим доказом того, що сталінське керівництво використало голодомор в Україні для здійснення своїх політичних намірів, стали його часові рамки. З жахливим явищем було покінчено тільки тоді, як у сільському господарстві остаточно затвердилась колгоспна система, були ліквідовані індивідуальні ________________________
133-й: Голод. Народна Книга – Меморіал. – К., 1991. – С. 447.
2Там само.
3Гришко В.. Український «голокост», 1933. – Нью-Йорк – Торонто, 1978. – С.73; Бойко Ю.. Шлях нації. – Париж, Київ. Львів. – 1992. – С.90.
господарства, а основна маса примусово втягнених до колгоспів селян перетворилась на прикріплених до землі виконавців адміністративно-командної системи1.
Творці Голодомору-геноциду 1932-1933 років не могли розраховувати на цілковите винищення такого великого народу, як, скажімо, український, але вони й не прагнули цього. Головною метою української трагедії було прикріплення України «на вічні часи» до етнічно російського державного ядра шляхом винищення найбільш активної, дієвої та національне свідомої частини українського населення, яке мало бути відразу ж «розбавлене» переселенцями з Росії та частково Білорусі, а потім мало поступово втрачати свою мову, культуру та національну окремішність, перетворюючись на частину єдиного радянсько-російського народу.
Отже, безумовним є той факт, що голодомор є злочином більшовицького режиму не тільки проти українського народу, а й проти людства взагалі, оскільки неприпустимим є те, що в середині XX століття через свавілля політичного режиму на чолі з Й. Сталіним зникла величезна кількість населення, яку можна співвіднести з чисельністю народу середньостатистичної держави. На запитання соціологів (2006 р.) «Чи вважаєте Ви, що влада організувала голод навмисно?» відповіді розподілилися таким чином: «Так» – 84,2%, решта респондентів ще не могла чітко визначитись2. За катастрофічний шлях до колгоспного життя селяни заплатили велику ціну, оскільки не хотіли позбутися свого традиційного сільського приватновласницького господарювання.
12 лютого 2003 року Верховна Рада організувала парламентські слухання про Голодомор, а потім у травні провела спеціальне засідання, присвячене __________________________
1Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині: причини, перебіг, наслідки// Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. – Харків, Нью-Йорк, Львів, 2006. – С. 385.
2Кульчицький С.В.Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид. – К., 2005. – С.4.
70-річчю Голодомору 1932-1933 років. Уперше офіційно визнано факт голоду державними органами України, закладено юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людей.
За поданням Президента Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», у якому голодомор 1932 – 1933 років, відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, кваліфіковано як акт геноциду українського народу.
На кінець 2007 року 193 держави світу визнали Голодомор в Україні злочином комуністичного режиму. Незважаючи на те, що геноцид українського народу визнаний в Україні законодавчо, деякі з цих держав вважають: а) що це геноцид проти українського народу; б) незначна частка – геноцид щодо етнічних українців; в) переважна більшість країн й міжнародних організацій – це був лише Голодомор. Генеральна конференція ЮНЕСКО (2007) визнала Голодомор в Україні трагедією, пам’ять про жертв якої мають вшановувати всі держави світу. Парламентська асамблея організації з безпеки та співробітництва в Європі (ПА ОБСЄ) на 17-ій сесії, яка проходила в столиці Казахстану (липень 2008), у резолюції, попри заперечення представників Росії та Казахстану, констатувала Голодомор як факт, але не як акт геноциду українського народу, підтримала діяльність України щодо поширення правди про цю трагедію, наголосивши, що «рішуче заохочує всі парламенти прийняти акти визнання Голодомору» 1. Європейський парламент у своїй резолюції (2008) визнає Голодомор жахливим злочином проти українського народу. Розповсюджувати інформацію «щодо Голодомору-геноциду в Україні з метою поширення знань про цю трагедію» закликала Палата представників _____________________
1Резолюція про Голодомор 1932-1933 років в Україні // http: // www.oscepa.orgloscepa_content/ /documents/ Astana/declara-toin/2008-AS-Final%20Declaretson%20ENG.pdf.
Конгресу США у своїй резолюції № 1314 23 вересня 2008 року. Увага світової спільноти до масової загибелі невинних, про яку світ не знав, є свідченням встановлення історичної справедливості.
ВИСНОВКИ
Отже, голодомо́р 1932-1933 років - масовий, навмисно організований радянською владою голод 1932-1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
Голодомор 1932-1933 рр. є однією з найстрашніших трагедій українського народу. Це найтяжчий акт геноциду в історії українського народу.
Причинами голодомору 1932-1933 рр. були: примусова суцільна колективізація сільського господарства; ліквідація найкращих, найініціативніших господарів в ході розкуркулення; дезорганізація і занепад сільськогоспо-дарського виробництва в наслідок колективізації; надмірні обсяги хлібозаготівель 1932-1933 рр.; злочинні методи вилучення хліба в умовах широкомасштабних репресій щодо селянства. Не виключено, що створюючи ситуацію голодомору в Україні, тоталітарний режим також керувався мотивами, пов'язаними із запровадженою більшовиками політикою денаціоналізації.
Складовими політики голодомору були:
1. Насильне вилучення всіх продовольчих припасів:
- Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;
- Серпень 1932 р. – прийнято закон «про п’ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
- Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;
- Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.
2. Блокада мешканців окремих територій та всієї України:
- Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на «чорну дошку» було занесено до третини сіл України;
- Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до
директиви Сталіна території УСРР та Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними загонами для блокування виїзду селян «за хлібом» в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.
Голодомор на Харківщині мав кілька етапів. Перший етап починався з весни-літа 1932 р. і тривав до листопада 1932 р.. Населення все більше відчувало відсутність необхідних для нормального харчування продуктів. Другий етап визначався з листопада 1932 р. по березень 1933 р.- ішов процес поступового наростання голодомору і поширення його масштабів. Третій етап - з березня 1933 р. по липень 1933 р. - пік голодомору. Четвертий етап розпочався з липня 1933 р. і закінчився пізньої осені 1933 р. Після жнив забезпеченість продуктами харчування поліпшилась. Відбулося повільне згасання голодомору.
Найтяжче від голодомору в Харківській області постраждало сільське населення: 1) рядові колгоспники, 2) одноосібники, 3) адміністративно-управлінський апарат колгоспів, 4) працівники радгоспів, 5) сільська інтелігенція. Колгоспників найбільше загинуло від голоду. У містах, незалежно від національної приналежності, як і на селі, люди пухли, страждали і помирали голодною смертю. Але в містах голод не набув таких жахаючих масштабів, як у сільській місцевості.
Основними категоріями голодуючого населення в містах були: 1) промислові робітники, особливо в дрібних та середніх містах, 2) дрібні й середні службовці, 3) учні професійно-технічних училищ, студенти, 4) утриманці (їх забезпеченість продуктами харчування залежала від того, до якої категорії відносились ті, хто їх утримував). Привілейовані категорії міського населення, які, крім підвищеної заробітної плати, отримували пайки з дефіцитними і висококалорійними продуктами харчування (м’ясні і рибні консерви найвищого иатунку, шоколад, апельсини тощо), користувалися спеціально для них відведеними крамницями і їдальнями, голоду не зазнали.
Харківська область, як столична, була обрана своєрідним полігоном для соціально-економічних перетворень в сільському господарстві. Цей регіон став еталоном більшовицької аграрної політики в Україні на початку 30-х років. Харків було перетворено на виконавчий штаб голодомору.
Опір антинародній аграрній політиці вперто чинили всі категорії селянства Харківщини. Він знайшов вияв і в пасивній, і в активній формах - від критики радянської влади ти її заходів, саботування заготівель і приховування хліба до терористичних актів і масових організованих виступів, в тому числі нападів голодних людей на державні зернові склади, комори тощо.
Факт штучного голодомору в 1932-1933 рр. на Харківщині встановлено як безсумнівний. Пік голодомору припадає на весну і початок літа 1933 р.. Харківська область стала однією з центральних зон голодомору. Ним була охоплена вся територія області. Сільське населення найбільше постраждало від цієї трагедії, особливо рядові колгоспники. Територія сучасної Полтавської області, яка в 1932-1933 рр. входила до складу Харківської, виявилась найсильніше ураженою голодом. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині є
актом геноциду.
Сьогодні ні серед науковців, ні серед інших авторів немає одностайної думки з цього приводу, як немає чіткої відповіді на питання, хто повинен нести відповідальність за страждання українських селян. Одні твердять, що «Російська Федерація оголосила себе спадкоємицею СРСР. ...Вона й повинна нести відповідальність перед громадянами України». Інші вважають, що нікому відповідати, бо ніякого голодомору взагалі не було. Якої б точки зору ми не дотримувалися в цьому питанні, ми не маємо права звинувачувати у голодоморі ні російський, ні єврейський, ні будь-який інший народ, бо більшовиками були і росіяни, і євреї, і українці. За злочинні дії більшовиків мають відповідати більшовики, а не народи, до яких вони належать.
Винними у скоєнні цього злочину слід вважати партійне і радянське керівництво СРСР, особисто Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, партійне і радянське керівництво України - П.Постишева, В.Чубаря, С.Косіора, Р.Терехова, Г.Петровського, М.Хатаєвича, В.Балицького, П.Любченка, М.Демченка, секретарів обкомів, та райкомів, голів райвиконкомів, місцевих функціонерів усіх рівнів, активістів - всіх, хто були причетними до здійснення на селі аграрної політики, що призвела до трагедії голодомору.
Наслідки голоду-геноциду відбилися на всіх сферах життя суспільства - політичній, економічній, соціальній, культурній. Частина з них залишилися неподоланими ще й до нині. Вони є одною з причин тих труднощів, які постали перед українським народом на шляху до утворення незалежної держави і побудови демократичного суспільства.
Більшовики прагнули знищити селянство - осередок українського національно-визвольного руху Після голодомору український народ був деморалізованим і радянська влада вирішила. що з українським національним рухом покінчено. Але цього не сталося. Історія показала, що український народ знайшов в собі сили для розбудови власної держави. Сьогодні ми повинні пам’ятати, що без власної національної держави, без національної еліти,
національної ідеї та народу, який може вистоювати свої національні інтереси нація не може існувати.
Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу.
Вивчення політики і практики тоталітарного режиму в СРСР має слугувати пересторогою сучасним і прийдешнім поколінням, дозволить не допустити трагедій, подібних голодомору 1932-1933 рр., у майбутньому.
Безсумнівно, жертви голодомору вимагають увічнення світлої пам’яті про них.
26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору (кожна четверта субота листопада).