Види та типологізація змі. принципи діяльності

Види:

-преса (газети, журнали, книги)

-радіо

-телебачення

-інтернет-видання

-кінематограф

- звукозаписи і відеозаписи

-відеотекст

-телетекст

-рекламні щити і панелі

-домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку.

На типологічну структуру ЗМІ впливають функції та інших видів діяльності: виробничої, рекламної, інформаційної та ін На цій основі формуються видання, теле-і радіопрограми:

· Публіцистичні;

· Літературні;

· Художні;

· Художньо-публіцистичні;

· Літературно-мистецькі;

· Культурно-освітні;

· Розважальні;

· Навчальні, освітні;

· Методичні;

· Навчально-методичні;

· Наукові;

· Науково-популярні;

· Науково-практичні;

· Науково-виробничі;

· Рекламні;

· Інформаційні.

Типологія друкованих ЗМІ

Друк - найбільш древня підсистема журналістики, зародкові форми якої можна відшукати серед пражурналістской явищ. Вони характеризуються обмеженим і непостійним розповсюдженням видань, адресованностью вузьку аудиторію, відсутністю друкарської техніки, що дозволяє швидко тиражувати продукцію.

Класифікація друкованих ЗМІ (газет і журналів) можлива за багатьма параметрами.

У традиційній теорії преси типологія ЗМІ існувала в декількох видах. Більшість, напевно, ще пам'ятає радянські газети, які виходили грандіозними тиражами і в обов'язковому порядку доставлявшиеся в кожну свідому радянську сім'ю. Вони могли бути центральними, місцевими чи районними - залежно від території розповсюдження; в залежності від вмісту виділялися видання загальнополітичні, галузеві та спеціалізовані. Крім того, видання класифікувалися за часом виходу і могли бути щомісячними, щотижневими, щоденними, а також ранковими та вечірніми.

На Заході існувала аналогічна класифікація, в якій виділялися п'ять основних характеристик: місце видання і масштаб розповсюдження, періодичність, час виходу, широта відображення дійсності і соціальне призначення. Саме включення в систему останнього пункту відрізняло цю класифікацію. З радянської типології критерій соціального призначення був безапеляційно викинутий. У ній було відсутнє і розподіл видань на масові (або популярні) і якісні (або елітарні). Нові реалії змусили відійти від старих канонів. Типологія засобів масової інформації поповнилася класифікацією за типом засновника і за метою (розважальні, рекламні та ін.)

Розглянемо наступний розподіл періодики, запропоноване С. Корконосенко:

· По регіону розповсюдження (транснаціональна, національна, регіональна, місцева преса);

· По засновнику (державна і недержавна преса);

· По аудиторної характеристиці (віковий, статевий, професійний, конфесійний ознаки);

· За видавничими характеристиками (періодичність, тираж, формат, об'єм);

· По легітимності (з точки зору наявності дозволу на видавничу діяльність);

· По змістовному наповненню (якісна і масова).

На думку Л. Реснянской найбільш поширеним і актуальним є розподіл друкованих видань на універсальні і спеціалізовані.

Універсальні реалізують модель «для всіх про все». Це видання, що реалізують всі базові функції ЗМІ і охоплюють всі сфери суспільного життя. Найбільший клас у групі загальноросійських газетних видань представлений суспільно-політичними або універсально-тематичними газетами. Таким газетам властива спрямованість до всіх, призначеного для всіх, доступність кожному. Їх універсальність проявляється в поліфункціональності - реалізації всіх базових функцій ЗМІ та інформаційному охопленні всіх сфер суспільного життя. Для вітчизняної журналістики видання з яскраво вираженими рисами «газети для всіх» традиційні. Саме універсальність багато в чому забезпечує їх стійкість на інформаційному ринку, особливо в умовах, коли низький платоспроможний попит населення диктує обмеження у виборі газетної і журнальної продукції. Не випадково, що одержала широке поширення «безкоштовна преса» активно використовує переваги універсального видання.

У типологічної структурі сучасної російської преси особливе місце належить загальноросійським газетним виданням. Це пояснюється їх значущістю для збереження єдиного інформаційного простору суверенної держави, тією роллю, яку вони грають в організації широкого інформаційного обміну між регіонами країни, що має величезну територію.

Самим яскравим явищем став бум рекламної преси. У другій половині 90-х кожна четверта новонароджена газета ставилася до цієї категорії. Їх відмінність - величезні тиражі. Тираж московської газети «Все для Вас - Столиця» - 100 тис. примірників, тиражі рекламно-інформаційних видань «Наша газета», «У кожен дім», «Ва Банк '» в 1998-2002 рр.. становили від 325 до 250 тис. примірників. Зростання числа рекламних видань негативно позначається на іншої пресі, так як рекламні листки «викрадають» рекламодавців у інших видань.

Значно підвищився інтерес до місцевої преси. В основі цього процесу лежить ряд причин: посилення самостійності регіонів; зацікавленість місцевої еліти в інформаційній підтримці; наявність у розвинених регіонах матеріально-технічної бази для розвитку власних ЗМІ; здатність регіональних журналістів краще враховувати історичні, культурні, національні традиції своєї аудиторії.

Своє міцне місце на газетному ринку зайняли бульварні видання. Ще якесь десятиліття тому повністю відсутні як тип, зараз вони обганяють за накладами більшість серйозних видань. Жовта преса має свою власну типологію - від «універсальної» бульварщини, що пропонує плітки і дуті сенсації з будь-яких сфер життя («Експрес-газета», «Жовта газета»), до спеціалізованої, присвяченій якої-небудь однієї області - криміналу («Поза законом »,« Кримінальна хроніка »), еротику (« Speed-інфо »,« Інтим »), чортівні (« Оракул ») і т.п.

Формування ринкових відносин призвело до створення економічних газет і журналів (продукція видавничого дому «Економічна газета», сім'я «Комерсант», «Фінансова Росія»).

На журнальному ринку рубежу століть спостерігався повний занепад «товстих» журналів, зростання інтересу до політико-економічним тижневиком («Деньги», «Влада» видавничого дому «Комерсант», «Експерт», «Профіль», «Підсумки»), виникнення і визнання аудиторією «телегідів» («Телепарк», «Сім днів», «Телесемь»), зміцнення позицій глобальних журнальних брендів («Cosmopoliten», «Playboy», «Burda», і т.д.).

З безлічі існуючих класифікацій друкованих видань, що виходять в світ у столиці, цікава класифікація з боку менеджменту з PR. З цієї точки зору можна виділити чотири основні групи:

1. Ділові видання.

2. Суспільно-політичні видання.

3. Таблоїди, або «жовті» видання. 4. Спеціалізована преса.

Типологія електронних ЗМІ

Телебачення

Будучи одним з найбільш досконалих на сьогоднішній день засобів відображення реальної дійсності, життя суспільства у всіх її проявах, телебачення в той же час являє собою багатий джерело інформації, зручний інструмент вивчення суспільства, його розвитку. ТБ одночасно і відображає животрепетні проблеми сучасності, і має суттєвий вплив на виникнення певних потреб у тих чи інших верств суспільства.

Розглянемо типологію телебачення на прикладі Росії. Якщо всі «різноманітність» радянського телебачення зводилося до поділу на центральне і місцеве мовлення, то на зламі тисячоліть телебачення характеризується більш складною класифікацією:

1. За способом трансляції:

· Ефірне (всі мовні організації, що використовують традиційний спосіб розповсюдження телесигналу від телевежі до телесистеми споживача);

· Супутникове (наприклад, «Космос-ТВ» - спільне російсько-американське підприємство, яке пропонує російському споживачеві супутникові телепрограми західних компаній; у Росії еру безпосереднього супутникового телемовлення в кінці 1996 р . відкрили чотири телеканали «НТВ плюс»);

· Кабельне (компанія «КТВ-1», кабельні мережі в містах Росії)

2. За типом діяльності:

· Мовні (здійснюють телетрансляцію програм, в більшості своїй це універсальні телеорганізації, які мають і власне телевиробництво, і доступ до ефіру);

· Программопроізводящіе (продюсерські фірми);

· Дистриб'ютори (своєрідна інфраструктура телемовлення).

3. За принципом освіти:

· Зі старих структур;

· Новостворені.

4. За охопленням аудиторії:

· Загальноросійське (РТР) - аналог Центрального телебачення (у ще більшій мірі це відноситься до наступного пункту);

· Міждержавні (ОРТ);

· Регіональні («Південь Росії»);

· Місцеві (від обласних телестудій до кабельних мереж мікрорайону).

5. За способом розповсюдження телесигналу:

· Загальнонаціональні (ОРТ, РТР);

· Мережні («ТВ-6 Москва»);

· Місцеві.

6. За спеціалізацією програм:

· Загальні;

· Спеціалізовані (Спорт).

7. За формою власності:

· Державні;

· Недержавні, серед яких є всі різноманітні дозволені законом форми власності:

1) приватні (Рен-ТВ, Гіміні фільм Інтернешнл);

2) акціонерні товариства:

- Відкритого типу (Центр комерційного телебачення);

- Закритого типу («2 х 2 Телемаркет»);

- Товариства з обмеженою відповідальністю (Агентство Парадіз);

- Товариства з обмеженою відповідальністю (Єкатеринбург Арт Home Video).

- Корпорація (Відеофільм);

- Асоціацією кінокомпаній (Dixi - творець знаменитої програми «Ляльки» на НТВ, постраждала сторона в історії з програмою «Національний інтерес»);

- Продюсерський центр («Московський стиль» - виробництво програм «Момент істини», «Маски-шоу», «Джентльмен-шоу»);

- Концерн («Червона площа» - засновник, продюсер і директор Валерій Комісарів, програми «Чоловічі і жіночі історії», «Моя сім'я»);

- Незалежна телестудія (ІМІ-ТВ, Уралфільм);

· Змішані компанії за участю зарубіжних інвесторів (АТЗТ Російсько-Британська творча асоціація «Іст-Вест»).

Радіомовлення

В умовах зростання телебачення радіо не тільки не втратило аудиторію, але і знайшла шляхи для її збільшення. У своєму впливі на слухача радіо пішло далі телебачення, в прагненні глибше диференціювати програми, розраховані на певну аудиторію. Значна її частина вважає за краще тепер слухати ті передачі, і при цьому постійно, які становлять для неї інтерес.

Сучасне радіомовлення можна розділити на

· Приватні радіостанції;

· Громадські мовні радіостанції і корпорації;

· Державне мовлення;

· Міжнародне мовлення.

На рубежі тисячоліть сформувалася нова структура радіомовлення, виник широкий спектр різних за типами радіостанцій. Поряд з державним радіомовленням стрімко розвиваються комерційні, приватні та інші станції. Їх поява призвела до якісно нової ситуації у радіоефірі. Становлення в найкоротші історичні терміни (6-7 років) недержавного радіо означало кінець державної монополії на радіомовлення і поява ринку електронних мас-медіа.

Структура радіовешанія в умовах ринку за типами власності виглядає як що складається з кількох самостійних секторів

Сучасне міжнародне радіо представлено різними типами мовних організацій, диференційованих за статусом, ознаками організації та фінансування, за призначенням і за характером програмної політики.

Комерційні станції у регіонах можна розділити на два типи. На регіональному рівні працюють:

· Франчайзингові (від англ, franchise - привілей) комерційні мережні FM-станції - ретранслятори московських, рідше петербурзьких станцій, які платять за прийом програм головний мережевий станції з супутника і дають в ефір від 1,5 до 6 годин передач місцевого виробництва. Наприклад, в Єкатеринбурзі існує п'ять станцій, які транслюють московські музичні комерційні станції та інформаційну, суспільно-політичну та розважальну радіостанцію «Ехо Москви». Відносини таких регіональних філій з провідними мовниками різні. «Європа плюс», наприклад, проводить жорстку програмну політику, вимагаючи відповідності місцевих передач своїм за стилем, манерою подачі матеріалу, жанровим і іншим характеристикам. Більш ліберальної позиції дотримується «Русское радио».

· Місцеві комерційні FM-станції, які є у всіх великих містах (від 4 до 6 станцій, іноді більше). Так, наприклад, в Єкатеринбурзі працюють чотири місцеві комерційні станції. Стартувавши з невеликим капіталом, з мінімальною технікою, багато хто з регіональних станцій міцно влаштувалися в радіоефірі, розширили свої можливості, зміцнили зв'язку з аудиторією.

За охопленням аудиторії як державні, так і недержавні канали можна класифікувати наступним чином:

· Загальнонаціональні або центральні радіостанції, програми яких бере і слухає населення всієї країни або більша його частина. До них відносяться:

- Державні радіостанції: «Радіо Росії», «Маяк»;

- Комерційні канали: «Русское радио», «Європа плюс», «Наше радіо» та ін;

· Регіональні радіостанції, що віщають на регіони (республіки, краю, області) і великі міста країни.

· Локальні, місцеві радіостанції, що охоплюють обмежену аудиторію невеликих міст, селищ, населених пунктів, сільських районів і т.п.

Серед різноманіття мовників слід виділити:

· Радіостанції універсального, або загального, характеру, програми яких включають широкий спектр інформаційних, аналітичних, суспільно-політичних, науково-популярних, художніх, музичних, просвітницьких, розважальних та інших передач, призначених для всіх категорій слухачів, включаючи молодіжну і дитячу аудиторію. У системі державного радіомовлення - це «Радіо Росії», де половину ефірного часу займають інформаційні випуски - «Вести», інформаційно-розважальний канал. Останнє мовної час віддано каналу «Домашня академія», що включає різноманітні тематичні рубрики (літературні читання, поради юриста, лікаря, календар садівника, секрети домашньої кухні), музичним та музично-розважальних програм, молодіжним, радіотеатр, передачам для дітей і підлітків, каналу « Невський проспект »і ін

· Особливий сегмент ефіру становлять інформаційні радіостанції. Головним компонентом програм цих станцій є випуски новин, що йдуть в інтенсивному режимі, оперативні коментарі, інтерв'ю, репортажі, огляди.

Можна також виділити музичні, інформаційно-музичні, музично-розважальні станції.

У висновку зупинимося на міжнародному радіомовленні. Його різновиди:

· Державні служби іномовлення з офіційним статусом. До них відносяться радіостанції «Голос Америки», передачі якої здійснюються під егідою державного інформаційного відомства USIA і відображають точку зору уряду США, французьке іномовлення «Радіо Франс Інтернасьональ» (RFI) та інші іновещательние служби. У свою чергу, державні іновещательние організації поділяються на служби, що адресують свої передачі на іноземних мовах широкої зарубіжної аудиторії («Голос Америки» тощо), і радіостанції, що віщають на рідній мові і звернені до проживають за кордоном співвітчизникам (служби іномовлення, створені в Вірменії, Грузії, Литві, на Україні після розпаду СРСР і утворення пострадянських держав).

· Служби іномовлення з громадським статусом - прикладом організацій такого роду є Всесвітня служба Бі-Бі-Сі, «Радіо Японії» - іновещательное підрозділ NHK, провідне передачі на 22 мовах народів світу, включаючи російську. За схемою управління і фінансування вони близькі до офіційних державних установ, що здійснюють передачі на зарубіжну аудиторію. Так, іновещательная політика Бі-Бі-Сі здійснюється в тісній координації з Форін офіс і слід зовнішньополітичним орієнтирам британської держави.

· «Сурогатні» («заміщають») іновещательние радіостанції - служби, які фінансуються державою, але декларують неофіційну, неурядову орієнтацію. Вони покликані виконувати функцію «інформаційного заміщення», перемикання уваги місцевої аудиторії з передач національних станцій на альтернативні закордонні передачі. У документах Ради з міжнародної мовленню (США) відзначалися особливі характеристики радіостанції «Вільна Європа / Свобода», яка, на відміну від офіційного державного іномовлення, виконувала в той період місію заміщення національних служб мовлення у Східній Європі.

· Релігійні - до їх числа належить Радіо Ватикану і подібні йому служби міжнародного мовлення, направляються клерикальними колами.

· Комерційні музично-інформаційні - Радіостанції, зазвичай будують свою мовну політику за формулою «популярна музика + новини + реклама» і фінансуються за рахунок рекламних доходів. Зважаючи на істотні відмінності у культурі і музичні переваги різних народів світу, наявності специфічних характеристик у кожного національного та регіонального рекламного ринку, до цього дня не вдалося організувати глобальне музично-інформаційне радіомовлення, незважаючи на наявність відповідних технічних передумов. Тому міжнародні комерційні музично-інформаційні телерадіомовлення, як правило, орієнтовані у своїй діяльності на охоплення певного регіону планети. Так, комерційне «Radio Luxemburg», що з'явилося ще в 1930-і роки, охоплювало своїми передачами країни Західної та Центральної Європи.

Особливою різновидом комерційних радіостанцій, що ведуть міжнародні транскордонні передачі, є так звані піратські радіостанції, мовлення яких здійснюється, як правило, з кораблів та морських платформ, що знаходяться в нейтральних водах. Екстериторіальність таких комерційних станцій дозволяє їм користуватися різного роду вигодами - наприклад, уникати сплати податків на рекламну діяльність в ефірі.

Типологія мережевих ЗМІ

Розглянемо типологію інтернет-ЗМІ

Всі видання в Інтернеті можна абсолютно чітко розділити на дві категорії - власне мережні видання та онлайнові версії друкованих ЗМІ. Ця класифікація, як правило, не викликає суперечок і непорозумінь, хоча тут бувають протиріччя та непорозуміння. Так, аж ніяк не завжди мережеве видання з назвою, аналогічною назві друкованого, представляє в Мережі свого побратима. З цієї серії історія з газетою «Правда». У 1999 році редакцію залишили журналісти, не згодні з поглядами керівництва. Відкололася частина колективу створила і офіційно зареєструвала електронне періодичне видання «ПРАВДА On-line» (http://pravda.ru). Різниця між двома газетами полягає, перш за все, у підході до визначення своєї політичної орієнтації: стара «Правда» дотримується суто партійної позиції - КПРФ, нова, онлайнова, якщо вірити інформації на сайті, воліє орієнтуватися на уряд.

Часто електронні версії газет і журналів з'являються на сервері і виявляються доступними читачам тоді, коли їх друковані аналоги ще тільки підписуються до виходу у світ. Це означає, що підвищується оперативність інформування читача, що для друкованих видань, що поступаються в оперативності електронній пресі, важливо. Проте головне достоїнство всіх електронних ЗМІ - їх інтерактивність, що дозволяє взаємодіяти з аудиторією в діалоговому режимі.

Що стосується решти категорій, то всі вони в тій чи іншій мірі умовні, в силу того, що історія мережевий преси нараховує всього кілька років, і самі Інтернет-видання ще не виробили для себе ні чіткої класифікації, ні стійких жанрових форм, ані літературних нормативів .

Перш за все, всі існуючі в Інтернеті ресурси можна розділити на дві категорії: професійні та аматорські. За цим критерієм, фактично, за типом засновника, ми можемо класифікувати мережеві видання з тим же успіхом, що і друковані.

Розподіл преси на новинну, інформаційну та аналітичну характерно, тільки для Мережі. Втім, часом не з першого погляду вдається визначити, до якої з цих категорій належить той чи інший проект. Різниця полягає в тому, що будь-яка новина - це інформація, проте не будь-яка інформація - новина.

Новинні сайти є різновидом сайтів інформаційних, проте спеціалізуються, насамперед, на оперативній подачі новин. Класичний приклад новинних сайтів - інформаційні стрічки, створені у великій кількості інформаційними агентствами. Стрічки ці можуть бути як загального характеру, що пропонують добірку новин з різних тем (Lenta.ru, rbc.ru), так і спеціалізованими, що відображають новини економіки, політики чи комп'ютерного ринку (www.finmarket.ru, cnews.ru).

Нову роль в Інтернеті стали грати також інформаційні агентства (агентства новин). Раніше вони входили в інфраструктуру ринку ЗМІ, але самі по собі засобами масової інформації не були. Завдяки Інтернету вони змогли з закулісних учасників вийти в лідери ринку, спеціалізуючись на наданні короткої, але оперативної інформації. Цінність таких ресурсів для користувача полягає, перш за все, у можливості досить швидко отримати повідомлення про події, однак за більш детальною інформацією, а також за коментарями з приводу того, що сталося доводиться вирушати на сайти аналітичного характеру.

Ще один критерій, що дозволяє диференціювати мережеві видання, прийшов в Мережу з традиційної преси. Це так званий характер аудиторії, відповідно до якого преса ділиться на загальну і спеціалізовану. Загальна преса - це ті видання, при читанні яких не доводиться замислюватися над сенсом слів і виразів. Що ж стосується спеціалізованих видань, то в них на першій сторінці звичайно зазначено, фахівцям якого профілю вони призначені. Лише за деякими напрямками сайти, регулярно постачають якісну спеціалізовану інформацію усвідомили себе як ЗМІ і стали відповідним чином формувати свій імідж, вивчати аудиторію, систематично залучати рекламодавців. Більш-менш упевнено ця тенденція простежується в сфері комп'ютерної, фінансової та спортивної інформації. В інших областях потенційні спеціалізовані ЗМІ ще чітко не виділилися.

Цікава ситуація склалася навколо інтернет-ЗМІ, присвячених самому Інтернету. Тут спостерігається рух у зворотному напрямку. Лише кілька років тому ЗМІ, що працюють у цій області могли вважатися спільними. Такими були, наприклад, «Інтернет.Ру» (www.internet.ru) у старій версії і «Вечірній Інтернет» Носика (http://vi.cityline.ru/vi). Проте останнім часом швидка зміна демографії Інтернету призвело до того, що подібні ЗМІ стали сприйматися як спеціалізовані - цікаві та зрозумілі все тим же членам інтернет-тусовки, частка яких серед загальної кількості користувачів Інтернету тепер невелика.

Набагато важче розрізнити видання популярні й елітарні. Схильне до «жовтизни» видання можна відрізнити за помітним заголовків і акцентованою сенсаційності. Ще одна відмітна риса такого роду преси - звернення (часто постфактум) до подробиць кримінальних подій, катастроф - загалом, всього того, що, як стверджують психологи, викликає підвищений інтерес у більшості людей.

Принципи діяльності ЗМІ:

- свобода слова;

- дієвсть;

- ефективність;

- результативнсть.