Перебудова» та розпад СРСР

(1985–1991 рр.)

(2 год.)

План.

1. Прихід до влади М. Горбачова. Курс на прискорення соціально-економічного розвитку.

2. Політика “гласності”. З”їзди народних депутатів СРСР та їхні рішення.

3. Нове політичне мислення у зовнішній політиці.

4. Серпневий путч 1991 р. Утворення незалежних держав. Розпад СРСР.

Реферат:

Оцінки діяльності М. С. Горбачова, розпаду СРСР

у вітчизняній та зарубіжній історіографії.

Література:

Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – Т. 6. – К.: Генеза, 2003.

История России. С древнейших времён до начала ХХІ в. /Под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Астрель, 2006. –1263 с.

История России XX – начала XXI века / А. С. Барсенков, А. И. Вдовин, С. В. Воронкова; под ред. Л. В. Милова. — М.: Эксмо, 2006. – 960 с.

История России. XX век / А.Н. Боханов, М.М. Горинов, В.П. Дмитренко и др. – М.: ООО «Издательство ACT», 2001. – 608 с.

История России: учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. / А. С. Орлов, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина. – М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. – 528 с.

Безбородов А., Елисеева Н., Шестаков В. Перестройка и крах СССР. 1985–1993. – СПб.: Норма, 2010. – 216 с.

Жуков В. Ю. Новейшая история России: перестройка и переходный период. 1985–2005: Учеб. пособие для студ. всех специальностей и форм обучения/ СПбГАСУ. – СПб., 2006. – 187 с.

Боффа Дж. От СССР к России. История неоконченного кризиса. 1964–1994: Пер. с ит. Хаустовой Л.Я. – М.: Междунар. отношения, 1996. – 320 с.

Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.

Загладин Н. В. История успехов и неудач советской дипломатии. – М., 1990.

Волкогонов Дмитрий. Семь вождей. – Т. 2. – М., 1995.

Гришин В.В. От Хрущева до Горбачева. – М., 1996.

Яковлев Александр. Омут памяти. – М., 2000.

"Советский Союз и страны Восточной Европы": круглый стол // История СССР. – 1991. – №1.

Радикальная экономическая реформа / Под ред. Купцова. – М., 1990.

Исторический опыт и перестройка. – М., 1989.

Творчі завдання:

1. Охарактеризуйте постать М. С. Горбачова як людини і політика.

2. Проаналізуйте суть та наслідки, проблеми економічної реформи в СРСР періоду перебудови.

3. Охарактеризуйте проблеми й складнощі політики гласності та лібералізації суспільно-політичного життя в СРСР цього періоду.

4. Проаналізуйте зміни у радянській зовнішній політиці цієї епохи.

5. Проаналізуйте причини та наслідки розпаду Радянського Союзу.

Основні поняття і терміни: політика «перебудови»; генеральний секретар ЦК КПРС; економічні реформи; самофінансування, самоуправління, самоокупність підприємств; трудовий колектив, кооперація, індивідуальна трудова діяльність; соціальна політика; промисловість; сільське господарство; життєвий рівень населення; політика «гласності»; демократичний соціалізм; Чорнобильська катастрофа; з’їзд народних депутатів СРСР; серпневий путч 1991 р. в СРСР; Співдружність Незалежних Держав (СНД); ринкова економіка; командно-адміністративна система; планова економіка; програма «500 днів»; союзний договір; «Новоогарьовський процесс»; зовнішня політика; політика «нового мислення»; епоха «застою»; дисидентський рух; розвинутий соціалізм; міжнародна розрядка; «холодна війна»; демократична, антитоталітарна революція.

Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:

Розгляд першого питання потребує аналізу передумов та причин «перебудови» в СРСР. У березні 1985 р. після смерті К.У.Черненка на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М.С.Горбачова. Весною 1985 р. він не прагнув до зміни соціально-політичного устрою, вважаючи, що соціалізм в СРСР життєздатний. Але він розумів, що "так жити не можливо". Незабаром відбувся квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС, на якому питання суспільно-політичного життя у багатьох випадках були поставлені по-новому. Було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Тоді вирішення більшості проблем керівництву вбачалося шляхом зосередження зусиль для підвищення темпів економічного зростання і подолання відставання машинобудування. Планувалось активізувати соціальні фактори і тим самим підвищити добробут громадян; вдосконалити систему управління народного господарства; стимулювати нові форми праці (реформи А.Аганбегяна).

На відміну від традиційних криз, притаманних ринковій економіці, криза радянської економіки поєднувала в собі не тільки зниження темпів зростання за показниками, а і зменшення обсягів виробництва. До цього додавалась інфляція (прихована), дефіцит на оптовому і на споживчому ринках.

Висвітлюючи друге питання, звернемо увагу на те, що М.С.Горбачов на січневому пленумі ЦК КПРС у 1987 р. підняв питання про вироблення кадрової політики партії в умовах перебудови, яка мала б забезпечити кадрами проведення реформ. Водночас пленум започаткував і нову політику гласності. Тут вперше за всю радянську історію ЦК взяв на себе відповідальність за допущені "деформації" у розбудові радянського суспільства. У засобах масової інформації спочатку несміливо, а потім на весь голос стали простежуватися критичні мотиви. Але критика зводилась до того, що потрібно "повернутися до ленінських норм" - надміфологізованої, ідеальної моделі соціалізму. 70-річчя Жовтня дало початок наростаючій хвилі антисталінізму.

Першим серйозним випробуванням політики гласності став конфлікт Єльцина (перший секретар Московського міськкому КПРС) із Горбачовим. За рішенням Політбюро ЦК КПРС була створена Комісія по додатковому вивченню матеріалів, пов'язаних з репресіями, які мали місце у 30-50-ті роки. Багатьом людям важко доводилось долати стереотипи у сприйнятті історії та сучасності.

У цей час робиться спроба здійснити реформування радянської економіки на засадах "самофінансування", "самоуправління", "самоокупності". У основі реформ лежали дві складові: а) розширення самостійності трудових колективів (закон "Про державне підприємство та об'єднання"; б) розширення сфери дії приватної ініціативи (закон "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність"). Але у здійсненні цих реформ простежувалася непослідовність і до того ж вони не виривали економіку з рук бюрократії. А ослаблення бюрократичного керівництва при нестворених нових механізмах управління економікою привело до ще більшого хаосу і падіння виробництв. Стало зрозуміло, що успішне проведення економічних реформ не можливо без реформування політичної системи. Рішення про реформи політичної системи були ухвалені на XIX партійній конференції, яка відбулась в червні 1988 р. На ній Горбачов спробував закріпити в документах партії модель "гуманного, демократичного соціалізму". Зіткнувшись з опором консервативних сил в партії, Горбачов спробував вищим державним органом зробити З'їзд Рад, а Верховну Раду перетворити у постійно діючий законодавчий орган.

І З'їзд Рад розпочав свою роботу 25 травня 1989 року. Його робота кардинально відрізнялась від колишніх сесій Верховної Ради СРСР. Не дивлячись на консервативний характер виборчої системи, серед депутатів виявилась значна кількість прихильників радикальних реформ, які об'єдналися у міжрегіональну депутатську групу, яка фактично стала парламентською опозицією. Заявили про своє існування і інші групи, об'єднання депутатів за професійними і політичними інтересами. Найбільш консервативні позиції займала група "Союз", яка виступала за збереження єдності СРСР будь-якою ціною.

Демократизація суспільного життя дала поштовх до виникнення політичних партій, народних рухів і фронтів, пожвавлення національно-визвольних рухів.

У травні 1990 р. уряд М. І. Рижкова вирішив оприлюднити програму переходу до регульованої ринкової економіки. її складовою частиною повинні були стати заходи щодо фінансової стабілізації, які включали підвищення цін з одночасною виплатою компенсацій. Оприлюднення програми викликало ажіотажний попит. Населення почало скуповувати все підряд. Реалізацію програми довелося припинити. Такі дії уряду сприяли падінню його авторитету і в кінцевому результаті привели до відставки Рижкова.
С.Шаталін і Г.Явлінський розробили альтернативну програму "500 днів". Згідно з нею передбачалось створити фундамент для ринкової економіки, роздержавлення державного сектору, формування приватної власності і одночасно стабілізувати фінансову сферу. (Аналог польської "шокової терапії").

Вище союзне керівництво виявилось нездатним провести економічні реформи і це давало додаткові аргументи силам, які виступали за ліквідацію СРСР. На фоні економічних негараздів і в умовах формування багатопартійності все більше починає звучати вимога про ліквідацію статті 6 Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС в державі. Спроба винести на обговорення цю пропозицію на засідання Верховної Ради СРСР і II з'їзду рад блокувалась комуністичною більшістю до тих пір, поки сам Горбачов не став ініціатором скасування 6 статті. Одночасно він запропонував ввести посаду президента СРСР. На III з'їзді рад у березні 1990 р. було скасовано 6 ст., а першим президентом СРСР обрано М.С.Горбачова.
Вибори 1990 р. стали переломними у житті радянського суспільства. Це були перші демократичні вибори. В результаті виборів радикально змінився депутатський корпус, особливо в союзних республіках (у Прибалтиці, Грузії, Вірменії КПРС зазнала повної поразки), що ще більше посилило політичну боротьбу.

У третьому питанні необхідно виділити, що у період перебудови нове радянське керівництво відмовилося від традиційних пріоритетів СРСР у зовнішній політиці, що привело до значних змін у міжнародних відносинах. Основними принципи "нового політичного мислення" були: відмова від твердження про поділ світу на дві протилежні суспільно-політичні системи; визнання світу єдиним і взаємозалежним; відмова від принципу пролетарського інтернаціоналізму; визнання пріоритету загальнолюдських цінностей.

У липні 1991 р. між СРСР і США було укладено угоду про обмеження стратегічних озброєнь. Радянське керівництво пішло на припинення інтервенції в Афганістані. Радянське керівництво відмовилося від підтримки диктаторських режимів. Відбулися революції в країнах Східної Європи. Нова позиція СРСР на міжнародній арені дала змогу вирішити "німецьку проблему".

Найважливішими результатами нових принципів зовнішньої політики СРСРстали: зникнення радянської загрози; завершення "холодної війни".

При вивченні четвертого питання рекомендуємо звернути увагу та проаналізувати такі події. У червні 1991 р. на загальному засіданні ВР СРСР голова кабінету міністрів Павлов, міністр внутрішніх справ Пуго, голова КДБ В.Крючков, міністр оборони Д.Язов виступили з вимогою надати надзвичайні повноваження Кабінету міністрів. 23 липня 1991 р. Горбачов у телезверненні заявив, що текст союзного договору готовий і він відкритий до підписання, яке було намічено на 20 серпня. Тим часом Україна заявила, що не буде підписувати союзний договір до моменту прийняття нової конституції республіки. Такий перебіг подій прискорив виступи консервативних сил. 18 серпня 1991 р. до Горбачова, який знаходився на відпочинку в Форосі (Крим), прибули деякі вищі посадові особи з державних, військових і партійних структур і вимагали у нього санкціонувати введення на всій території країни надзвичайного стану. Горбачов відмовився виконати ці вимоги. Вранці 19 серпня було оголошено про хворобу Горбачова, про те, що перебудова, розпочата ним, зайшла у глухий кут і що всю повноту влади на себе бере Державний комітет по надзвичайному стану. Проти заколоту піднялась демократична громадськість. Центром опору проти заколоту стала Верховна Рада Росії. 21 серпня організатори заколоту були заарештовані. Після поразки заколоту події прийняли революційний характер. Була заборонена діяльність КПРС, оголошено про реформи КДБ, прийнято рішення про радикальну військову реформу. Але головне було те, що всі союзні республіки проголосили свою незалежність, стали створювати власні армії, брати під контроль союзне майно. Старий центр, а з ним і унітарний Союз почали розвалюватись. Горбачов робить зусилля для збереження Союзу. 1 грудня 1991 р. населення України 92% голосів підтримало Акт про незалежність України. Тоді 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі під Брестом керівники Росії, України і Білорусії Єльцин, Кравчук і Шушкевич уклали угоду про створення Союзу Незалежних Держав і припинення існування СРСР. 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті була проголошена Декларація про припинення існування СРСР. Підкреслювалось, що СНД не є державою, або наддержавним утворенням. Учасники співдружності зберігають об'єднане командування військово-стратегічними силами і єдиний контроль над ядерною зброєю. Країни СНД гарантували виконання міжнародних зобов'язань колишнього СРСР. 25 грудня М.Горбачов підписав указ про складання з себе функцій Верховного головнокомандуючого і заявив про свою відставку з посади Президента СРСР.

Основними причини краху перебудови були: 1) відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів та пов'язаних із цим серйозних прорахунків у зовнішній і внутрішній політиці; 2) відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, його нерішучість і непослідовність у проведенні основних політичних та економічних реформ; неприпустимо низький інтелектуальний рівень керівників компартії та держави; 3) шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату; 4) конфлікт між тоталітарною системою і прагненням народів СРСР до демократії й національного самовизначення; 5) поразка СРСР в ідеологічному і психологічному протистоянні із Заходом.

Семінарське заняття №6