Сучасна політична ситуація на близькому сході

Зараз на Близькому Сході склалася якіс­но нова політична ситуація, що відрізнялася від си­туації 70-х - 80-х pp. Її головні ознаки:

q розпад СРСР, та як наслідок - припинення ра­дянсько-американського протистояння на Близько­му Сході;

q нові коаліції, що виникають внаслідок війни у Перській затоці, нове перегрупування сил в арабському субрегіоні, зближення Єгипту, країн - членів РСАДПЗ та Сирії;

q зміни у балансі сил між Ізраїлем та арабськи­ми країнами на користь Ізраїлю;

q зміни у ставленні Ізраїлю до проблеми близь­косхідного врегулювання через зміну уряду;

q поширення відцентрових тенденцій в арабському світі, головним носієм яких є ісламські фундаменталістські організації та угрупування.

Процес мирних переговорів на новому етапі розпочався у жовтні - листопаді 1991 p. в Мадриді, де проводилися двосторонні пе­реговори ізраїльської делегації з одного боку, спільної йордано-палестинської, сирійської та ліванської – з іншо­го.

Подальший прогрес було досягнуто в Норвегії у 1993 p. під час переговорів між представни­ками Ізраїлю й Організації Визволення Палестини (ОВП), де було досягнуто ряд домовленостей, зокрема введення палес­тинської автономії у секторі Газа та в районі міста Ієріхон. 4 травня 1994 p. в Каірі Голова Виконкому ОВП Ясір Арафат та прем'єр-міністр Ізраїлю І.Рабін підпи­сали угоду про обмежену палестинську автономію, відому під назвою «Газа - Ієріхон - спочатку». У 1993 -1994 pp. відбувся процес нормалізації відносин між Ізраїлем та Йорданією.

За період до 1999 року мирний процес практично не рухався, було підписано лише дві угоди “Уайт Плантейшн” та “Уайт Плантейшн-2”, що передбачали виведення ізраїльських військ з території Палестини та звільнення палестинських в’язнів, палестинці мали б забезпечити боротьбу з тероризмом. Однак Ізраїль не виконував своїх обов’язків.

На якісно новий рівень переговори вийшли лише у 1999 році після приходу до влади прем'єр-міністра Ехуда Барака, лідера блоку “Єдиний Ізраїль”, перемігши ізраїльського “залізного прем’єра” Біньяміна Нетаніягу, що фактично заморозив мирний процес на Близькому Сході. Розпочалися активні переговори між ОВП та Ізраїлем, зараз навіть мова йде про укладання остаточної мирної угоди. Крім того здійснюється виведення ізраїльської армії з Лівану. Продемонструвала свою готовність вести переговори і Сирія.

Певну протидію Ізраїлю здійснює Алжир, який вимагає створення палестинської держави зі столицею в Єрусалимі, чого не може допустити Барак.

Але найбільшу загрозу мирному процесу на Близькому Сході становлять екстремістські елементи як з боку Ізраїлю (ізраїльські радикали, від рук яких загинув Іцхак Рабін), так і арабських країн (наприклад, ліванська організація “Хезболлах”, лідер якої закликає не піддаватися на “брехливі обіцянки миру” збоку Ізраїлю, а вдатися до рішучих дій).

Проте, незважаючи на це, події на Близькому Сході свідчать про те, що цикл насильства поступово замінюється на цикл мирного розвитку.

Ірано-Іракська війна

Причини:

1. суперечки з прикордонних питань;

2. розбіжності політичного, релігійного й національного характеру;

3. внутрішньо­політичні, економічні й соціальні проблеми Ірану та Іраку;

4. співвідношення сил на Близькому та Се­редньому Сході.

Витоки відчуження між Іраком та Іраном походять з середньовіччя, з часів, коли їх прикордонні райони стали об'єктом боротьби між Османською та Персидською імперіями.

У березні 1975 p. було підписано так звану «Ал­жирську угоду» у формі спільного комюніке. Вона перед­бачала остаточне врегулювання усіх проблем, включаючи демаркацію сухопутних кордонів на підставі Константинопольского протоколу 1913 p. 13 червня 1975 p. в Багдаді було укладено Договір про державні кордони та добро­сусідські відносини. Він торкався проблем демаркації сухопутних й демілітаризації річкових кордонів, забезпе­чення безпеки на ірано-іракських кордонах.

У другій половині 70-х pp., й особливо після рево­люції в Ірані у 1979 p. відносини між двома країнами знач­но погіршилися. Ірак, скориставшись революційними подіями у Ірані, вирішив повернути собі спірні території, які він віддав у 1975 p.

17 вересня Ірак проголосив, що він анулює «Алжирсь­ку угоду» та Договір 1975 p., a 22 вересня розпочав воєнні дії на іранській території. Конфлікт переріс у війну, що три­вала вісім років (1980-1988). Обидві сторони зазнали знач­них матеріальних збитків.

Ірано-іракська війна негативно вплинула на ситуацію на Близькому й Середньому Сході. Ескалація військових дій, «танкерна війна» у Затоці, значне нарощування там іноземної військової присутності призвело до загрозливої інтернаціоналізації конфлікту.

Численні спроби врегулювання конфлікту здійсню­валися ООН, Рухом неприєднання, Організацією Ісламська Конференція, Лігою арабських держав.

Нарешті, коли ситуація на фронтах зайшла у глухий кут, Іран погодився взяти резолюцію Ради Безпеки ООН № 598 за основу мирного врегулювання.

У вересні 1990 p., у зв'язку з необхідністю передис­локації військ з ірано-іракського кордону на територію Кувейту, Ірак погодився на врегулювання усіх спірних питань з Іраном, прийнявши його умови.