Внутрішня і зовнішня політика Володимира Великого та Ярослава Мудрого
Князювання Володимира (980—1015), одного а найвизначніших державних діячів, розпочалося в скрутні часи. Країна була знесилена постійним війнами Святослава та між князівськими чварами; печенізька навала спустошувала південні землі, загрожуючи столиці. Тому новий володар спрямовує зусилля на зміцнення внутрішнього становища держави. Він приєднав червенські міста. Здійснив ряд реформ:
· Адміністративна, що спрямована на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу держави на уділи — землі навколо найбільших міст. Усього таких уділів було вісім. Туди призначали врятувати синів великого князя або його довірених осіб — посадників, які безпосередньо залежали від нього. Так Володимир усунув від влади племінних князів, зосередивши її виключно в руках своєї династії;
· Судова – запроваджено усний збірник правових норм “Закон землянина”;
· Фінансова – карбував перші гроші;
· Військова – за службу надавався земельний наділ;
· Релігійна – прийняв християнство і здійснив хрещення всієї Русі.
Прийняття християнства зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло розвиткові культури, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек, будівництву храмів. Цим актом Київська держава остаточно визначила своє місце в Європі, увійшовши як рівноправна до кола християнських народів. Розширилися її політичні, економічні та культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами. Тіснішими ставали стосунки князя Володимира з іншими монархами також завдяки традиційній для того часу практиці династичних шлюбів. Вони були своєрідною гарантією двосторонніх дипломатичних відносин, зміцнювали політичні, економічні, культурні зв'язки між Руссю-Україною та рештою європейського світу.
У зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: все більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів.
Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого досягла найбільшого піднесення. Значну увагу приділяв Ярослав Володимирович внутрішній організації держави. Він розбудував і укріпив Київ, оточив його муром, звів Золоті ворота — головний парадний в'їзд до міста, цілу низку інших архітектурних споруд. Було також розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир. Дбав великий князь про розвиток освіти, засновував школи і бібліотеки. Неослабною князівською підтримкою користувалося християнство. В усіх великих містах розгорнулося будівництво храмів, засновувалися монастирі. Найбільший із них — славнозвісний Києво-Печерський — став важливим осередком не лише чернечого життя, а й культури, освіти, літописання. Важливою ознакою доби стало домінування руського люду в державному управлінні. Функція варягів зводилася до військової служби. З призначенням у 1051 р. київським митрополитом відомого вітчизняного релігійного діяча і письменника Іларіона було зроблено спробу зменшити залежність руської церкви від Константинополя.
Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування одного з перших писаних зводів законів — "Руської правди". Свідченням могутності Київської Русі часів Ярослава, досягнення нею рівня найрозвинутіших країн середньовічної Європи були численні шлюби членів; великокнязівського роду з представниками найвпливовіших правлячих династій Заходу. Не випадково сучасники називали руського князя "тестем Європи". Усе це зміцнювало міжнародний авторитет Київської держави.
Культура Київської Русі.
Значний вплив християнства на розвиток культури Київської Русі. Християнство поширювалося в Україні задовго до його офіційного запровадження. Ще у 860 р. були хрещені київські князі Аскольд і Дір, прийняла християнство княгиня Ольга, більша частина княжої дружини за її часи також була християнською. Християнство було офіційно запроваджено Володимиром Великим у 988 р. Запровадження християнства на Русі піднесло її міжнародний авторитет, вирішило проблему об’єднання язичницьких культів, сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, літератури та нової техніки, архітектури, іконопису, мозаїки. Зміцнювалися культурні зв’язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на Русі було запроваджено церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих та ін. Велике значення у поширенні наукових знань мала діяльність монастирів. Головним був Печерський монастир під Києвом, засновником якого був чернець Антоній. У ХІ ст. на території Києво-Печерського монастиря виник своєрідний центр підготовки вищого духовенства, лікарів, перекладачів, діячів мистецтва. У 1086 р. онучка Ярослава Ганна створила при Андріївському монастирі школу для дівчат. Монастирі були також центрами літописання. Найвидатнішим вітчизняним літописом є "Повесть временних лет", серед її авторів – чернець Києво-Печерського монастиря Нестор (1113 р.).
Розвивалася і оригінальна література. Першим відомим письменником творів церковно-повчального характеру був митрополит Іларіон, який написав "Слово про закон і благодать" (1037-1050 рр.), де відзначив велич руського народу та церкви.
На початку ХІІ ст. було написане "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", в якому автор закликає жити у мирі, бути вірними слову, допомагати бідним, забороняє карати на смерть і нагадує, що без волі Божої у світі ніщо не відбувається.
У Х-ХІ ст. активно розвивалося кам’яне храмове будівництво. Першою кам’яною церквою була Десятинна церква, побудована у Києві у Х ст. Це був хрестово-купольний храм з галереями, прикрашений мозаїкою, фресками, іконами. У середині ХІ ст. будуються Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку, Успенський собор Києво-Печерської лаври. Найбільш відома Свята Софія у Києві, збудована Ярославом Мудрим за зразком візантійського собору.