Тема № 16. Охорона праці. Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил з охорони праці

Методичні вказівки

При вивченні теми необхідно з'ясувати зміст інституту охорони праці. Потрібно розрізняти охорону праці в широ­кому значенні — як сукупність соціально-економічних, ор­ганізаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та інших заходів в поєднанні з правовими нормами і охорону праці у вузькому значенні, — як інсти­тут трудового права. Студентам необхідно мати на увазі, що цей інститут містить в собі як норми, закріплені в Консти­туції України, КЗпП України, Законі України від 14 жовт­ня 1992 p. "Про охорону праці", так і в підзаконних актах — положеннях, правилах, інструкціях, локальних норма­тивних актах і угодах про охорону праці.

Метою цих актів є створення правового механізму для реалізації конституційного права на працю в здорових і не­безпечних умовах, а також на отримання інформації про стан умов праці, про можливий ризик ушкодження здо­ров'я та ін.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві покладається на власника або уповноважений ним орган. Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи що­до охорони праці.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурно­му підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охо­рону праці. Працівник має право відмовитися від доруче­ної роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небез­печна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.

Забороняється допуск до роботи осіб, що не пройшли навчання, інструктаж або перевірку знань з питань охоро­ни праці. На власника або уповноважений ним орган по­кладається систематичне проведення інструктажу (навчан­ня) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки.

Власник зобов'язаний за свої кошти організувати про­ведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періо­дичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкід­ливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є по­треба у професійному доборі, а також щорічного обов'яз­кового медичного огляду осіб віком до 21 року. Обов'язкові медичні огляди провадяться згідно з Положенням про ме­дичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 бе­резня 1994 p. № 45.

Студенти повинні розкрити права та обов'язки власни­ка підприємства, установи, організації (уповноваженого ним органу) щодо організації охорони праці; навчання працівників, проведення попереднього інструктажу з тех­ніки безпеки і виробничої санітарії; дотримання правових розпоряджень в галузі охорони праці. Крім того, необхідно з'ясувати права та обов'язки працівників щодо дотримання правил (нормативів) охорони праці.

У законодавстві передбачене конкретне коло обов'язків працівника стосовно виконання вимог нормативних актів про охорону праці, оскільки без цього неможливо повною мірою забезпечити необхідний рівень безпеки праці на ви­робництві. Зокрема, працівник зобов'язаний знати і вико­нувати вимоги нормативних актів про охорону праці, ко­ристуватися засобами колективного та індивідуального за­хисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпо­рядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо.

Серйозну увагу потрібно приділити Положенню про розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах, органі­заціях, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 p. № 623 (у редакції Постанови KM України від 17 червня 1998 p. № 923'), Порядку органі­зації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженому постановою Кабінету Мі­ністрів України від 4 квітня 1994 p. № 221. Власник або уповноважений ним орган зобов'язані відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров я, а тому необхідно вивчити Правила відшкодування власником під­приємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 p. № 472.

Зібрання законодавства України. — 1998. — № 10. — Ст. 437. - 206-

Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушко­дженням здоров'я, складається з:

• виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим про­фесійної працездатності;

• виплати в установлених випадках одноразової допо­моги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям по­мерлого);

• компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній до­гляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому від­шкодовується моральна шкода.

Цікавим є питання про відшкодування моральної шко­ди за трудовим законодавством. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок мо­ральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконни­ми діями або бездіяльністю інших осіб (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 p. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здо­ров'я.

Пленум також роз'яснив у п. 13 постанови від 31 берез­ня 1995 p. № 4, що за чинним законодавством обов'язок відшкодування моральної шкоди, заподіяної у сфері трудо­вих відносин, настає у випадках, коли це було передбачено умовами укладеного сторонами контракту (п. 18 Положен­ня про порядок укладення контрактів при прийнятті (най­манні) на роботу працівника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 p.) або коли така шкода є наслідком небезпечних чи шкідли­вих умов праці (ст. 173 КЗпП). Але з такою позицією Пле­нуму Верховного Суду, на наш погляд, навряд чи можна погодитись.

Виникає питання: чи можна компенсувати моральну шкоду, яка виникла внаслідок порушення трудових прап за підставами, не передбаченими ст. 173 КЗпП. Трудовим законодавством України не передбачено відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням працівника, необгрунтованим застосуван­ням дисциплінарного стягнення, відмовою у переведенні на іншу роботу згідно із медичними рекомендаціями та ін У цьому випадку слід керуватися роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься у п. 13 постанови від 31 березня 1995 p. № 4. До речі, у зв'язку з новою редак­цією ст. 213 КЗпП Російської Федерації у трудовому зако­нодавстві вперше з'явилася спеціальна норма про компен­сацію моральної шкоди у випадках звільнення без законної підстави або з порушенням встановленого порядку звіль­нення чи незаконного переведення на іншу роботу. На наш погляд, виходячи із загальної теорії прав людини мож­ливо було б ставити питання про відшкодування моральні)! шкоди в усіх випадках порушення трудових прав працівни­ків, а не лише у випадках, передбачених п. 13 вказаної по­станови.

У зв'язку з особливою правовою охороною праці осіб, які працюють на важких, шкідливих і небезпечних роботах. потрібно вивчити ст. 163—169 КЗпП, ст. 9, 10 Закону Ук­раїни "Про охорону праці".

Трудовим законодавством передбачені особливі прави -ла з охорони праці жінок, неповнолітніх, осіб із зниженою працездатністю, а у зв'язку з цим необхідно засвоїти зміст глав XII та XIII КЗпП України.

Охорона праці жінок здійснюється шляхом встанов­лення Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і не­безпечними умовами праці, на яких забороняється засто­сування праці жінок. Цей Перелік затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 p. № 256. Забороняється залучення жінок до робіт, пов'язаних з постійним, протягом робочої зміни, підійманням і переміщенням вантажів масою понад 7 кг (див.: Гра­ничні норми підіймання і переміщення важких речей жін­ками, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 p. № 241). Забороняється залу­чення жінок до робіт у нічний час, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Законодавством про працю передбачені підвищені гарантії в галузі охорони праці вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до пов­нолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, вста­новленими законодавством (ст. 187 КЗпП). Забороняється залучати осіб молодше вісімнадцяти років на важких робо­тах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення важких речей, маса яких перевищує встанов­лені для них граничні норми. Ці норми диференційовані залежно від статі та віку неповнолітніх працівників1. З ме­тою охорони здоров'я осіб до вісімнадцяти років норми ви­робітку встановлюються для них, виходячи з норм виробіт­ку для дорослих робітників, пропорційно скороченому ро­бочому часу для осіб, які не досягли 18 років. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скоро­ченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій за умови повної тривалості щоденної роботи.

Законодавством про працю встановлені й інші гарантії в галузі охорони праці жінок і осіб молодше вісімнадцяти років.

Див.: Граничні норми підіймання і переміщення важких ре­чей неповнолітніми, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 p. № 59.

Охорона праці на підприємствах, в тому числі праці жі­нок та неповнолітніх, забезпечується не тільки створенням безпечних і нешкідливих умов праці, а й настанням юридичної відповідальності підприємств і посадових осіб за порушення законодавства про охорону праці. Закон Украї­ни "Про охорону праці" встановлює, що власник зобов'я­заний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

З розширенням локального та договірного засобів регу­лювання праці повинні розширятися нагляд і контроль не тільки за застосуванням трудового законодавства і правил з охорони праці, а й за встановленням умов праці локально, а також за договорами і угодами.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і охорону праці є діяльністю спеціально уповнова­жених органів, яка направлена на захист трудових прав працівників і припинення порушень цього законодавства.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на це органи і інспекції, які не залежать в своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Державний нагляд за дотриманням законодавчих та ін­ших нормативних актів про охорону праці здійснюють: Ко­мітет по нагляду за охороною праці України; Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядер­ної безпеки України; органи державного пожежного нагля­ду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологіч­ної служби Міністерства охорони здоров'я України. Місце­ві державні адміністрації і місцеві ради в межах відповідної території забезпечують реалізацію державної політики в га­лузі охорони праці, здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів про охорону праці.

Потрібно відрізняти попереджувальний, попередній, поточний і подальший нагляд і контроль. Попереджуваль­ний нагляд і контроль здійснюється при встановленні ло­кальних умов праці для того, щоб локальні норми не су­перечили законодавству про працю. Такий нагляд і конт­роль також здійснюється для попередження порушень та правил охорони праці при будівництві, експлуатації вироб­ничих споруд, введенні в експлуатацію нових об'єктів.

Попередній нагляд і контроль сприяє запобіганню по­рушенням законодавства про працю, має місце переважно при застосуванні умов праці, які здійснюються власником спільно, за погодженням або з урахуванням думки проф­спілкових органів чи інших уповноважених на представ­ництво трудовими колективами органів.

Поточний нагляд і контроль спрямований на запобі­гання порушенням законодавства про працю, виявлення допущених порушень і вживання необхідних заходів.

Подальший нагляд і контроль здійснюється при вирі­шенні трудових спорів і виявленні вже допущених пору­шень з метою поновлення порушених прав працівників. Подальший нагляд і контроль здійснюють органи прокура­тури, суд.

Необхідно знати, що за порушення законодавства про охорону праці можливо застосування таких видів відпові­дальності, як дисциплінарна, матеріальна, адміністративна і кримінальна.

Плани практичних занять

1. Поняття і зміст охорони праці по трудовому праву, її правове регулювання.

2. Організація охорони праці на підприємстві.

3. Організаційно-правові форми забезпечення охорони праці: фінансування охорони праці; медичні огляди працівників; інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії; забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту.

4. Спеціальні правила охорони праці на важких, небезпечних і шкідливих роботах.

5. Охорона праці жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю.

6. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, пов'язаних з вироб­ництвом.

7. Органи нагляду і контролю за охороною праці, їх повноваження. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Література: [1.1. – 1.8., 1.10. – 1.12., 1.16., 1.22.; 2.3. – 2.5, 2.12. 2.21., 2.23.; 3.13.]

Наши рекомендации