ЗМІ та громадська думка в процесі формування і здійснення державної політики

Функції ЗМІ.

1. Інформування населення з питань державної політики.

2. Інтерпретація новин та фактів.

3. Постановка проблем та обговорення пріорітетів;

4. Формування громадської думки та вираження настроїв;

У сучасній системі державного управління найважливішу роль виконує громадська думка. Через нього суспільство виражає своє відношення і дає оцінку протікаючим процесам, явищам, фактам, виникаючим проблемам, впливає на процес ухвалення управлінських рішень, виступаючи тим самим як активний учасник державного управління. При цьому соціальна структура суспільства, його культура, рівень розвитку, наявність демократичних інститутів і свобод визначають активність і значущість громадської думки.

Громадська думка - це сукупність думок і оцінок, яка відображає масову свідомість населення, характеризує його стан. У громадській думці знаходять своє віддзеркалення ті факти і події, які дійсно мають суспільний інтерес, відрізняються значущістю і актуальністю. Беручи участь в процесі ухвалення найважливіших рішень, громадська думка бере на себе і виконує цілий ряд функцій: оцінну; аналітичну; контрольну; регулюючу. У системі державного управління взаємозв'язок державної влади і громадської думки має двосторонню основу. З одного боку, воно відображає відношення населення до державної влади, з іншою - відношення державної влади до громадської думки. Вивчаючи громадську думку, державні органи мають додаткову інформацію про протікаючі в суспільній свідомості процеси, що дозволяє їм проводити більш зважену, підтримувану більшістю населення політику, ухвалювати управлінські рішення і т.д. Тут слід підкреслити важливість пізнання природи громадської думки, механізму його формування. З безлічі характеристик громадської думки принципово важливе значення має його структура і стабільність. Структура громадської думки дозволяє побачити розкид в думках різних соціальних груп за станом на певний період часу. Стабільність громадської думки дозволяє характеризувати ступінь зміни поглядів і відношення населення до якогось питання або проблеми за певний період часу.

З боку органів державного управління важливо не тільки знати, але і формувати громадську думку, використовуючи для цього різні методи, прийоми, технології, але при цьому уникати маніпулювання. З цією метою органи державного управління повинні регулярно уявляти населенню інформацію про свою діяльність, про свої плани і цілі, освічувати населення в питаннях законодавства, права, державної політики

Засоби масової інформації надають свою дію на державну політику, взаємостосунки між державою і громадянами, між самими громадянами і т.д. Через них громадяни мають нагоду стежити за діяльністю органів державного управління і, навпаки, через різноманітні канали засобів масової інформації інформація від громадян поступає до органів державного управління. За допомогою засобів масової інформації забезпечується захист інтересів громадян в різних сферах життєдіяльності суспільства.

Розширення масштабів і видів ЗМІ (від перших газет у Великобританії і США в XVIII столітті до сучасних електронних ЗМІ) позначило стійку тенденцію до посилення їх ролі як в цивільному суспільстві, в політичному процесі, так і в системі державного управління. У вітчизняній і зарубіжній науці ЗМІ називають «великим арбітром» або «четвертою гілкою влади», а деякі спостерігачі вважають, що той, хто контролює ЗМІ, особливе телебачення, має нагоду контролювати умонастрої більшості населення країни. Існує думка, що ЗМІ, виступаючи як основний засіб регулювання і реалізації політичного процесу, можуть замінити політичні партії. Хоча таке твердження, мабуть, передчасно. Сьогодні ЗМІ виступають як інструмент соціалізації політичного процесу, доповнюючи політичні партії. Через це питання вироблення державної стратегії у області інформатики, взаємостосунків між громадянами, ЗМІ і державою набувають особливого значення. При цьому не можна недооцінювати феномен Інтернету. В даний час парадигма відносин між державою і суспільством у області інформації шикується на наступних принципах: громадяни, їх групи, організації розглядаються як суб'єкти нової інформаційної системи, а не тільки як об'єкти отримання відібраної інформації; між державою і громадянами формуються не односторонні, а двосторонні канали; громадяни, їх групи і організації є споживачами державних інформаційних послуг.