За часом виникнення і формування визначають умисел, заздалегідь обдуманий, і такий, що виник раптово
Ознаки злочину
1. Суспільна небезпечність (завдає шкоду чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом)
2. Винність (бажання злочинця здійснити злочин, здійснене умисно чи з необережності)
3. Протиправність дій (означає, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином)
4. Караність (означає, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання)
Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину
Склад злочину — сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.
1) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне;
2) тільки в кр. законі встановлюється сукупність зазначених ознак;
3) перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним;
4) тільки у складі злочину визначається характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин.
Складається з 4 елементів:
· Суб'єкт злочину; Суб'єктивна сторона; Об'єкт злочину; Об'єктивна сторона.
Суб'є́кт зло́чину — осудна фізична особа, що вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Суб. сторона – вина, мотив, мета й емоційний стан
Об'єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.
Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціально схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства.
Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання.
Об’єктивна сторона - дія (бездіяльність), злочинні наслідки, причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя й засоби вчинення злочину.
6.Об’єкт злочину (поняття та структура).
Об'єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Об'єктом злочину визнаються суспільні відносини, блага та інтереси (нац. безпека, життя, здоров'я, воля та гідність людини, власність, довкілля, громадська безпека та ін.).
Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.
Класифікація об'єктів злочину
Загальний- є уся сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону
Родовий (груповий) - окрему групу однорідних або тотожних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.
Безпосередній— це ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.
Родовий і безпосередній об’єкти найчастіше співвідносяться як ціле та частина.
У теорії кримінального права існує класифікація безпосередніх об’єктів злочинів «по горизонталі». Безпосередній об’єкт злочину буває основним і додатковим.
Основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець. Він більшого мірою, ніж інші об’єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали або могли настати.
Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди. Він може бути двох видів: обов’язковий (необхідний) і необов’язковий (факультативний).
Додатковий обов'язковий об'єкт - суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода. Це такий об’єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину (у складі розбою основним безпос. об’єктом є власність, а додатковим - життя або здоров’я людини).
Додатковий факультативний об'єкт - суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому – завдання шкоди цим відносинам не настає (відносини здоров’я чи власності при хуліганстві).
Від об’єкта злочину слід відрізняти предмет злочину. Якщо об’єкт виступає завжди у якості суспільних відносин, завжди є обов’язковим, необхідним елементом кожного складу злочину, то предмет злочину – це факультативна ознака складу злочину, який виявляється не у всіх злочинах.
Предмет злочину – це будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин.
Від предмета злочину слід відрізняти знаряддя і засоби вчинення злочину, які є ознаками об’єктивної сторони злочину. Потерпілий - особа, якій злочином завдано фізичної, матеріальної чи моральної шкоди, також не може розглядатись як предмет злочину.
Потерпілий від злочину - особа, щодо якої здійснюється злочин не посягання. Це не будь-яка особа, а лише така, яка спеціально визначена в диспозиції статті.
7.Об’єктивна сторона складу злочину (поняття, структура та значення).
Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання. Об’єктивна сторона - дія (бездіяльність), злочинні наслідки, причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя й засоби вчинення злочину.
Об'єктивна сторона визначає: а) у чому полягає злочин, б)яким чином він скоюється, в) у яких умовах місця, часу, обстановки він протікає, г) за допомогою яких засобів і знарядь вчинюється.
Усі ознаки об'єктивної сторони злочину можна поділити на: обов'язкові (необхідні) і факультативні.
До обов 'язкових ознак належить діянняу формі дії чи бездіяльності.
Злочинне діяння - це передбачені кр. законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об'єктові злочину. Дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта (тілесні рухи, проте іноді закон як дію розуміє і слова). Бездіяльність - це пасивна форма поведінки людини, що полягає в невчиненн і нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах.
До факультативних ознак об'єктивної сторони належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка і засоби вчинення злочину прямо вказані у диспозиції норми Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину.
Наслідки злочину - реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороняється кр. законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати матеріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.
Причинний зв'язок між діянням та його суспільно небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Необхідний причинний зв'язок: 1) має передувати наслідкам; 2) має бути умовою, без якої не було б наслідку; 3) наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння. Випадковий причинний зв'язок не дає підстав констатувати наявність об'єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.
Спосіб вчинення злочину – це способи та методи здійснення злочину, форма вчинення, виконання суспільно небезпечного діяння.
Місце вчинення злочину – це територія чи інше місце, де відбулося суспільно небезпечне діяння та настали його сусп.-небезпечні наслідки (житловий будинок, учбовий заклад тощо).
Час вчинення злочину – це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння, і настають суспільно небезпечні наслідки.
Засоби вчинення злочину – це ті предмети, речі, пристосування матеріального світу, за допомогою яких злочин було вчинено( вогнепальна зброя, автотранспортні засоби, отрута, підроблені документи тощо)
Обстановка вчинення злочину – це сукупність тих обставин, умов, при наявності яких злочин було вчинено (бойова обстановка, реальна небезпека для життя).
Важливість об'єктивної сторони полягає і в тому, що вона дає можливість відмежовувати один злочин від іншого. Деякі злочини схожі за об'єктом, суб'єктивною стороною, суб'єктом і відрізняються лише за об'єктивною стороною (об'єктивна сторона крадіжки полягає у таємному викраденні чужого майна, а грабежу -у відкритому викраденні чужого майна).
8. Поняття наслідку як ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
Суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збитки), що заподіваються злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або ж небезпеку (загрозу) спричинення такої шкоди.
Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкта, можуть бути поділені на наслідки у виглядіреальної шкоди і на наслідки у вигляді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди. Більшість злочинів завдають реальної шкоди.
Шкода може бути: а) фізичною (при вбивстві, тілесному ушкодженні); б) майновою (при грабежі, умисному знищенні, пошкодженні майна); в) моральною (при незаконному позбавленні волі або викраденні людини); г) політичною (при посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України).
Характерна особливість злочинних наслідків в тому, що вони майже не зустрічаються в чистому вигляді - фізична шкода часто поєднується з майновою (при розбійному нападі), а майнова шкода з моральною і т.д.
Шкідливі наслідки настають як від злочинів, що вчинюються шляхом активних дій, так і злочинів, які з об'єктивної сторони характеризуються бездіяльністю.
Отже наслідком діянняє передбачене кримінально-правовою нормою матеріальна або нематеріальна шкода, яка заподіюється злочином суспільним відносинам. Ця ознака має практичне значення у матеріальних складах злочинів. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку (вбивство, викрадення майна).
У злочинах із матеріальним складом суспільно небезпечні наслідки передбачені в якості обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину. У законі вони формулюються по-різному:
а) називається сутність злочину, що свідчить про обов'язковість наслідку (смерть людини при вбивстві);
б) наслідки перелічуються у диспозиції статті Особливої частини КК (загибель людей та інші тяжкі наслідки через недбале зберігання вогнепальної зброї);
в) вказується вид та (або) розмір спричиненої шкоди (випуск або реалізацію недоброякісної продукції, якщо такі дії вчинені у великих розмірах).
Формальний склад злочину не передбачає наслідків, як обов'язкову ознаку, злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, а наслідок на кваліфікацію не впливає (одержання хабара).
Наслідки, як ознака об'єктивної сторони складу злочину, можуть бути або підраховані, або певним чином визначені. Наприклад, майнова шкода визначається вартісними критеріями, шкода здоров'ю може встановлюватись за допомогою судово-медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень тощо. Наслідки входять в предмет доказування по кримінальній справі. Якщо наслідки злочину при розслідуванні не були встановлені або були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку.
9.Умисел та його види.
Умисел (поряд з необережністю) з є основною формою вини у кримінальному праві України
Відповідно до ст.8 злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків.
Дві характерні ознаки умислу: інтелектуальна і вольова.
Інтелектуальна: 1)усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків.
Вольова ознака: наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел: прямий і непрямий (евентуальний).
Прямий: 1) особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння; 2) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків; 3) бажає їх настання.
Непрямий умисел: 1) особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння; 2) передбачає його суспільно небезпечні наслідки; 3)свідомо при пускає їх настання.
Підстава розмежування двох умислів: прямий - особа бажає настання наслідків, непрямий - виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.
За часом виникнення і формування визначають умисел, заздалегідь обдуманий, і такий, що виник раптово.
За спрямованістю і конкретизацією бажаного результату умисел поділяється на визначений і невизначений.
Визначений умисел в одних випадках може бути простим (винний передбачає та бажає настання одного конкретного результату, наприклад, смерті потерпілого за пострілу впритул, або альтернативним,коли винний передбачає і однаково бажає чи свідомо припускає настання одного з двох чи більше, але індивідуально визначених наслідків.
10.Необережність та її види.
Необережність, поряд з умислом, є основною формою вини у кримінальному праві України. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень правил охорони праці та безпеки виробництва, для окремих господарських і службових злочинів.
Види
- злочинна самовпевненість,
- злочинна недбалість
Необережністьє злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Злочинна самовпевненість характеризується двома ознаками — інтелектуальною і вольовою.
Інтелектуальна - соба, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, майстер виробничої дільниці направляє на роботу робітника, не провівши з ним відповідного інструктажу з правил техніки безпеки. При цьому вій просить інших досвідчених робітників, контролювати поведінку новачка і допомагати йому. Майстер усвідомлює, то порушує відповідні правила техніки безпеки і це може призвести до суспільне небезпечних наслідків.
Вольоваознака злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільне небезпечних наслідків. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями володіють дійсною здатністю відвернути настання наслідків.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Інтелектуальна ознака недбалості. Непередбачення особою наслідків свідчить про зневажливе ставлення до суспільних інтересів, недостатню передбачливість у здійсненні службових обов'язків, виконанні спеціальних правил, які регулюють ту чи іншу діяльність.
Вольова ознака злочинної недбалості означає що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоби здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таких наслідків.
11.Мотив злочину та його співвідношення із поняттям мета злочину.
Мотив злочину - усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину.
Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції КК або випливає із самого змісту диспозиції (наприклад розкрадання майна, одержання хабара, вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і не зазначені у відповідних статтях КК). У тих випадках, коли мотив злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі кр. закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але може враховуватися судом при призначенні покарання.
Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину.
Безмотивних злочинів немає.
Єдиної думки, щодо різновидів мотивів злочину не існує. Найчастіше серед мотивів злочину називають такі їх психологічні різновиди, як помста, ненависть, жорстокість, жадібність, корисливість, ненависть, ревнощі, заздрість тощо
Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить, із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв'язок. Як тільки з'являється мотив вчинення злочину, то зразу ж виникає і відповідна мета.
На відміну від мотиву, мета характеризує безпосередній злочинний результат, якого прагне досягти винний, скоюючи злочин (мета диверсії - ослаблення держави).
Відмінність між метою та мотивом полягає у тому, що вони по-різному характеризують вольовий процес. Мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка чинить злочин, мета ж злочину визначає направленість дій, результат, до якого прагне особа.
Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.
Мета - це уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.
Мета — обов'язкова ознака складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції кр. закону, і таким чином є обов'язковою ознакою складу злочину (склад злочину "розбій" буде таким лише у випадку, коли напад на потерпілого вчинено з метою заволодіти чужим майном). В окремих складах злочинів мета вказана як ознака, що надає такому злочину кваліфікованого виду. (умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин - умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.
Мотив і мета злочину— це факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину. Вони не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний, стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, але й точно визначити форму вини і ступінь суспільної не безпеки особи, і дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.
12.Загальні ознаки суб’єкта злочину.
Суб'єктом злочину,згідно з ч. 1 ст. 18 КК, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність".
Ознаки:
- фізична особа – це завжди людина – поєднує сукупність ознак соц. індивіда і біологічної істоти. Тварини, неживі істоти, предмети, сили природи, юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочинів, а заходи, які вживаються для відвернення завданої ними шкоди, не є покаранням.
- осудність-це психічний стан особи, який полягає в її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність. (осудна особа – це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров’я може усвідомлювати свої діяння і керувати ними під час вчинення злочину.)
- досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; (кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років". Цей вік називають загальним віком. За деякі, прямо перелічені законом злочини (перелік є вичерпним) встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - 14 років. Законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: 1) насильницькі злочини; 2) майнові злочини.
Вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. В разі їх відсутності - із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо. У разі неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою.
Суб'єкти злочинівподіляються на загальні та спеціальні.
Суб'єкта, якому притаманні загальні ознаки, прийнято називати загальним суб'єктом злочину.
Спеціальний суб'єкт-це особа, яка, крім необхідних загальних ознак (осудність, досягнення певного віку), додатково має спеціальні (особливі) ознаки. В якості додаткових специфічних ознак виступають ознаки, що відносяться до: особистих якостей винної особи; громадянства особи; службове становище чи виконання професійних, службових обов’язків тощо (наприк. умисне вбивство матір'ю новонародженої дитини - лише мати, яка щойно народила);
13.Спеціальний суб’єкт злочину та його види.
Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа(Ст.. 18 п. 2).
Ознаки спеціального суб'єкта завжди доповнюють обов'язкові ознаки загального суб'єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб'єкта державної зради; ознаки службової особи для суб'єкта одержання хабара тощо.
Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної кримінально-правової норми. У деяких випадках, ознаки спеціального суб'єкта можуть бути вказані тільки в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину.
Визначення спеціальних ознак суб'єкта злочину обумовлюється специфікою окремих складів злочинів, вчинення яких є можливим виключно у зв'язку із відповідним видом людської діяльності, яку можуть здійснювати не всі, а обмежене коло суб'єктів.
Залежно від змісту ознаки спеціального суб'єкта поділяються на групи:
Соціально-демографічні ознаки - стать, вік винного, наявність військового обов'язку.
Службове становище особи — заняття винним відповідної посади чи виконання ним відповідних функцій у державній, громадській чи комерційній організації (одержання хабара і т. п.).
Професія винного - наявність у нього відповідної освіти чи професійних навиків у трудовій або виробничій сфері (напр., ненадання допомоги хворому медичним працівником).
Цивільно-правовий статус - наявність в особи громадянства України чи іноземної держави (напр., державна зрада).
Взаємовідносини з потерпілим - наявність у винного родинних чи інших зв'язків, що обумовлюють у них визначені обов'язки чи права (напр., ухилення від сплати аліментів на утримання дітей),
Характеристика особи в контексті її попередньої діяльності (напр., раніше засуджений за умисне вбивство).
У тих складах, де ознаки спец. суб'єкта злочину передбачені законом, тобто є елементом складу конкретного злочину, вони є обов'язковими і визначають наявність чи відсутність складу злочину.
Тоді, коли вони визначені в диспозиції конкретної кримінально-правової норми як факультативні ознаки, їх вплив на кваліфікацію здійснюється опосередковано як характеристики особи злочинця і можуть розглядатись в контексті обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
Ознаки спеціального суб'єкта, доповнюючи ознаки загального суб'єкта злочину, звужують коло осіб, які можуть підлягати кримінальній відповідальності.
14.Готування до злочину.
Готуванням до злочинує підшукування або пристосування засобів і знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (Ст.. 14 КК ч. 1).
Дії, що утворюють готування, не належать до об’єктивної сторони закінченого складу злочину, вони ще не ставлять об’єкт злочину в безпосередню небезпеку, але створюють умови для вчинення злочину в майбутньому. Такі дії є першим етапом здійснення злочинного умислу.
З об’єктивної сторони готування до злочину виявляється в:
- підшукуванні засобів чи знарядь вчинення злочину – це їх придбання будь-яким шляхом (купівля, отримання в подарунок, у борг, пошук тощо)
- пристосуванні засобів чи нарядь вчинення злочину – зміна будь-яких предметів матеріального світу, яка робить їх придатними для вчинення злочину (загострення вивертки для нанесення тілесного ушкодження, підробка документа для вчинення шахрайства тощо)
- підшукуванні співучасників– залучення до вчинення злочину інших осіб
- змові на вчинення злочину – це домовленість двох чи більше суб’єктів злочину про спільне вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Оч КК
- усуненні перешкод – усунення ймовірних чи дійсних перепон вчинення злочину (отруєння собаки перед крадіжкою)
- іншому умисному створенні умов для вчинення злочину – належать різноманітні дії, які полегшують вчинення злочину, створюють умови для приховання слідів злочину, забезпечують алібі тощо.
З об'єктивної сторони готування до злочину, як правило, виражається в активних діях. Інколи воно може виражатися і в бездіяльності (напр., касир залишає відкритим сейф для наступного вчинення крадіжки). Специфіка об'єктивної сторони складу готування полягає в тому, що злочинна діяльність особи щодо готування до злочину не була доведена до вчинення задуманого злочинного саме з причин, що не залежали від волі винного.
Суб'єктивна сторона складу готування до злочину характеризується лише умисною формою вини. Мета готування - вчинити у майбутньому злочин.
15.Замах на вчинення злочину та його види.
Замах на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ст.15 ч. 1)
На цій стадії здійснюється реальне посягання на об’єкт злочину, частково виконується об’єктивна сторона конкретного складу злочину.