Структура політичної влади

У сучасному світі, що прагне до політичного звільнення від усіх форм традиційного гніту, значно загострилася проблема влади, в якій багато хто вбачає одну з основних причин тривалого політично нерівного становища різних соціальних підструктур суспільства. Тенденція гуманізації суспільних відносин аж ніяк не зменшила впливу «владного синдрому» на суспільну свідомість. Людство нібито страждає від народженого ним же монстра й усе ж постійно звертається до нього, витрачаючи величезні суми, надаючи йому пільги, які здебільшого матеріально й духовно ставлять носіїв влади в привілейоване становище. І це ж надане суспільством привілейоване становище є предметом постійної критики (здорової й нездорової) тим же суспільством.
Боротьба за владу історично супроводжує політичне життя людства, служить полем найгостріших битв у всіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, культурі й на всіх рівнях соціальної організації. В політичній історії людства немає явища, яке б принесло йому стільки проблем, скільки спричинила боротьба за владу, за політичне й духовне панування.
Структура влади - це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування об'єкту, джерела і ресурси влади. Влада може здійснитися тільки через взаємодію суб'єкта влади і її об'єкта. Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження, команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання.
Джерелом влади суб'єкта (владна першооснова) може виступати його сила, краса, багатство, авторитет. Нарешті, влада може породжуватися традицією (влада батьків над дітьми, влада старійшин) і законом, який надає суб'єкту влади право вимагати і використовувати різноманітні ресурси. Специфічним джерелом влади виступають знання, володіння якою-небудь інформацією. Наприклад, жерці в Стародавньому Єгипті використовували знання про сонячні затемнення для зміцнення своєї влади. В минулому такою владою володіли шамани і чаклуни, сьогодні - вчені, викладачі, політики, професіонали.
Влада не може бути без підпорядкування об'єкта.
Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів:

1. засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана:

2. страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ;

3. звичкою виконувати накази;

4. апатією;

5. переконанням у необхідності підпорядкування;

6. зацікавленістю, щоб бути в підлеглості;

7. відчуттям обов'язку;

8. авторитетом суб'єкта влади.

Влада, побудована на інтересі і переконанні, є найбільш стабільною, тому що передбачає добровільне виконання розпоряджень, що робить лишнім застосування негативних санкцій. Однією з найбільш прийнятних для влади мотивацій підпорядкування є авторитет суб'єкта влади. Якщо влада, заснована на страху і примусі, породжує бажання об'єкта "піти" з поля влади.
Для того, щоб вплинути на думку громадян, влада може використовувати різні способи ( ресурси). В залежності від мети використання вони можуть бути відкритими і закритими.
У першому випадку використовуються такі ресурси, як:

1. Силовий примус - втрата будь-яких благ, тілесні покарання (історія людства знає безліч прикладів цього - тортури, концтабори), смертна кара, обмеження свободи, штрафи, відлучення від церкви, звільнення з роботи тощо;

2. Закон - традиція, звичай;

3. Стимулювання - створення стимулів, якими виступають матеріальні та інші блага, що ними об'єкт влади нагороджується в обмін на поведінку, що вимагається. Ресурс винагороди широко використовують батьки, викладачі, керівники організацій, політики.

Прихований вплив передбачає використання методів переконання, тобто раціональних аргументів, або навіювання. Залежно від того, які ресурси використовуються, говорять про три способи володарювання: панування, вплив і стимулювання.
Існують і інші класифікації ресурсів. Наприклад, ресурси поділяються залежно від сфер життєдіяльності.
Економічні ресурси - матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання, гроші, родючі землі, продукти харчування тощо.
Соціальні ресурси - соціальні і демографічні структури, соціальна інфраструктура: освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо.
Культурно-інформаційні ресурси - знання й інформація, а також засоби їх отримання і поширення: інститути науки і освіти, ЗМІ тощо. Через ці інститути контролюється формування суспільної думки. Особливо великий вплив на політичне життя мають ЗМІ. Хто контролює ЗМІ, той і володіє ресурсами переконання і навіювання.
Адміністративно-правові ресурси - система управління, сукупність владних установ.
Силові ресурси - це зброя і апарат фізичного примусу (армія, поліція, внутрішні війська, спецслужби, суд і прокуратура з їх матеріальними атрибутами: будівлями, спорядженням, тюрмами).