Розкрийте напрями державної політики в сфері інтеграції України до ЄС

Державна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики ЄС щодо України відповідають життєво важливим інтересам Українського народу. Європейська інтеграція є визначальним чинником як міжнародної діяльності України, так і її внутрішньої політики на тривалу перспективу, зміцнює безпеку та позитивно впливає на відносини України з усіма державами світу, насамперед – сусідніми. Неухильна реалізація курсу на інтеграцію до Європейського Союзу забезпечує гарантії верховенства права, плюралістичної демократії, дотримання прав людини, розвиток в Україні громадянського суспільства, побудову соціально орієнтованої ринкової економіки.

Відносини між Європейським Союзом та Україною головним чином ґрунтуються на Угоді про партнерство і співробітництво (УПС), яка набула чинності в березні 1998 року. УПС підкреслює повагу до основних спільних цінностей як основи для співробітництва, забезпечує відповідні рамки для політичного діалогу, запроваджує основні спільні цілі на основі гармонійних економічних відносин, сталого розвитку, співробітництва в ряді галузей та підтримки зусиль України в напрямку демократії, а також створення інституційної мережі для досягнення цих цілей.

УПС є важливим інструментом для залучення України до правових рамок єдиного європейського ринку та системи СОТ. Вона також несе ряд еволюційних положень, включаючи перспективу створення зони вільної торгівлі.

У рамках УПС запроваджується ряд інституцій двостороннього співробітництва, що забезпечують базу для прийняття подальших відповідних рішень. Такими інституціями є:

– Рада із Співробітництва на міністерському рівні (до неї входять представники: Головуючий в ЄС, Європейська Комісія, Верховний Представник ЄС, Уряд України);

– Комітет із Співробітництва (рівень вищих державних службовців, під головуванням по черзі Європейської Комісії та Української сторони);

– Підкомітети (рівень експертів, підтримуючих роботу Комітету із Співробітництва).

Політичний діалог між ними ведеться шляхом щорічних самітів засідань Ради із Співробітництва, міністрів та вищих урядовців в форматі Трійки.

Основні напрямки співробітництва між Україною та ЄС

Щорічно Радою з питань співробітництва між Україною та ЄС, з урахуванням стану виконання пріоритетів, визначених на попередньому засіданні, схвалюються пріоритетні напрямки двостороннього співробітництва в рамках імплементації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС на наступний період.

На Шостому засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС

(18 березня 2003 р., м. Брюссель) Сторони визначили 7 пріоритетних напрямків імплементації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС:

Енергетика. Цей напрямок охоплюватиме реформу енергетичного сектору, включаючи приватизацію енергогенеруючого та розподільчого сектору та реформу вугільного сектору, продовження співробітництва у сфері відновлювальної енергетики та енергоефективності; інфраструктура транспортування енергоресурсів, особливо транзит газу; ядерна безпека і пов’язані з цим питання, включаючи закриття ЧАЕС та допомогу ЄС у цьому секторі.

Торгівля та інвестиції. Сторони концентруватимуть роботу на заходах, метою яких є прискорення переговорного процесу щодо вступу України у СОТ, включаючи прийняття та впровадження міжнародних стандартів і технічного регулювання, посилення захисту прав інтелектуальної власності відповідно до правил УПС та СОТ. Маючи на увазі зазначене та з метою сприяння загальному інвестиційному клімату, сторони продовжуватимуть докладати зусиль задля вирішення проблемних питань у торгівлі та у сфері інвестицій.

Юстиція і внутрішні справи. Співробітництво концентруватиметься на впровадженні Плану дій ЄС, прийнятого Радою та затвердженого Україною. Це включатиме підготовку схеми, впровадження моніторингу, оцінки та визначення щорічних пріоритетних напрямків. Пріоритетними напрямками діяльності у сфері юстиції та внутрішніх справ є переговори щодо угоди про реадмісію, посилення менеджменту кордонів, включаючи розвиток прикордонної інфраструктури, питання міграції, судової реформи, верховенства права, боротьби з організованою злочинністю у всіх її формах, а також боротьби з тероризмом. Сторони також обговорюватимуть проблеми розширення ЄС, включаючи питання віз.

Наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС є ключовою метою і буде відображеною у технічній допомозі ЄС.

Охорона навколишнього середовища. На додаток до співробітництва у сфері ядерної безпеки сторони мають намір концентрувати роботу насамперед на впровадженні Кіотського протоколу. Співробітництво також включатиме проблеми, пов’язані з погіршенням екологічної ситуації на Дунаї та на Чорному морі, у тому числі очищення стічних вод.

Співробітництво у транспортній сфері включатиме подальшу інтеграцію української транспортної інфраструктури, зокрема портів, до європейської транспортної мережі в рамках пан’європейських транспортних коридорів, Чорноморського Пан’європейського транспортного простору ПЕТРА та ТРАСЕКА.

З метою належного вирішення всіх питань у пріоритетних сферах співробітництва та з огляду на розширення ЄС особлива важливість надаватиметься посиленню регіонального та транскордонного співробітництва.

Технічна допомога з боку ЄС.

ЄС є найбільшим донором України. За останні 10 років загальна допомога з боку ЄС становить 1,072 млрд. євро. Ця сума включає технічну допомогу через програму ТASIC, макрофінансову допомогу та гуманітарну допомогу.

Спільна стратегія ЄС щодо України та Стратегія України щодо Європейської Інтеграції

Спільна стратегія ЄС була ухвалена в грудні 1999 року в м. Хельсінки Європейської Радою як розуміння того, що існує потреба у більш тісних зв’язках між ЄС та державами-членами та конкретними країнами-партнерами.

Спільна Стратегія ЄС щодо України націлена на розвиток стратегічного партнерства між ЄС та Україною на основі УПС, віддаючи належне європейським прагненням України та вітаючи європейський вибір країни.

Стратегія щодо європейської інтеграції визначає основні напрями інтеграційного процесу України щодо ЄС, такі як:

– адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини;

– економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС (через синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників);

– інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки;

– політична консолідація та зміцнення демократії;

– адаптація соціальної політики до стандартів ЄС;

– культурно-освітня і науково-технічна інтеграція;

– регіональна інтеграція України;

– галузева співпраця;

– співробітництво у галузі охорони довкілля.

Стратегія інтеграції України до ЄС окреслює такі сфери внутрішнього забезпечення інтеграційного процесу:

– організаційне забезпечення, яке передбачає визначення центральних органів виконавчої влади, організацій, установ, посадових осіб, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції; регулярне проведення засідань Української частини Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС з метою забезпечення виконання завдань, визначених Стратегією інтеграції; створення нових програм у системі освіти, навчання державних службовців за напрямами європейської інтеграції України, програм та мовної підготовки державних службовців та фахівців, які забезпечують процес інтеграції;

– фінансове забезпечення, яке передбачає програми фінансування заходів, спрямованих на інтеграцію України до ЄС, за рахунок бюджетних коштів із залученням коштів програм допомоги ЄС Україні;

– правове забезпечення, яке передбачає здійснення заходів щодо адаптації внутрішнього законодавства та правової освіти до вимог ЄС;

– інформаційне забезпечення, яке передбачає проведення інформаційно-агітаційних кампаній та програм щодо поширення знань про ЄС, відносини Україна – ЄС серед громадськості.

Відносини Україна – НАТО

У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС). У 1997 р. Україна стає спів засновницею та учасником наступниці РПАС – Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка на сьогодні налічує 26 держав-членів НАТО та 20 країн-партнерів.

Україна пройшла шлях від Хартії про особливе партнерство, підписаної 09.07.1997 в Мадриді, через План дій, схвалений 22.11.2002 р. у Празі, в рамках якого реалізується щорічний Цільовий план Україна – НАТО, до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ, який було започатковано 21.04.2005 у Вільнюсі. Процес Інтенсифікованого діалогу, започаткований на виконання рішень Мадридського саміту НАТО 1997 р., пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами Альянсу, і є першим етапом офіційного процесу підготовки країн-аспірантів до членства в НАТО. Цільовий план Україна – НАТО на 2006 р. за своєю філософією та структурою побудовано за схемою Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Виконання ПДЧ є останнім етапом на шляху до отримання країною-претендентом запрошення приєднатися до Альянсу.

З квітня 1999 р., згідно з положеннями Хартії, формат відносин переведено у площину спільного форуму – Комісії Україна-НАТО. Поряд з цим консультативним механізмом співробітництва, Україна використовує також й такі механізми, як спільні робочі групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, з питань науки і захисту довкілля, а також регулярні засідання Україна-НАТО на рівні політичного, політико-військового керівного, військового, економічного та спеціального комітетів.