Економічні ідеї Київської Русі

Економі́чна ду́мка Старода́внього Схо́ду

має в основному релігійну форму і підпорядкована вирішенню соціальних та політичних проблем. В економічних творах того часу проблеми економіки в цілому не стали предметом наукового аналізу. У той же час економічні праці містили рекомендації з управління державою і контролю за економічною діяльністю громадян^[1].

Економічна думка Стародавнього Китаю

Одним з перших економічних праць є Давньо Китайський «Гуан-Цзи», 564 об'єднав трактату, створених в 7-4. до нашої ери. В «Гуан-Цзи» з'явилася ідея врівноваження ринкової стихії. Правитель повинен утримувати товар, який знаходиться у надлишку у населення і випускати в обіг товар, який знаходиться в недостачі. Автори трактатів висловлювалися за нормовану емісію грошових знаків, а також державне регулювання цін з метою стабілізації економіки^[2].

Економічна думка Стародавньої Індії

Основним економічним працею Стародавньої Індії є трактат «Артхашастра» складається з 15 книг. Трактат присвячено «Артхе» — матеріальній вигоді, яку можна отримати шляхом завоювання нових населених земель. За рахунок доходів від нових земель цар може зібрати більше військ і в результаті стати «володарем світу». У трактаті є конкретні рекомендації для поповнення скарбниці: максимально можливі і різноманітні податки, у тому числі за алкогольні напої, стягнення коштів з паломників, страта і конфіскація майна злочинців. Однією з головний завдань ставиться боротьба з корупцією і як заходи боротьби пропонується часта зміна чиновників, щоб вони не встигли звикнути до посади і використовувати своє становище в корисливих цілях^[3].

Економічна думка Вавілонії

Соціально-економічним працею в Вавілонії є закони царя Хаммурапі, в яких задавалися конкретні кроки щодо поліпшення економічної ситуації. Значною мірою приділялася увага захисту майна громадян, в першу чергу чиновників і воїнів. Закони Хаммурапі будувалися на основі поділу населення на повноправних вільних громадян, неповноправних вільних і рабів. Відповідно, покарання для повноправних вільних було найменшим, для рабів — найбільшим. Регулювалася діяльність лихварів: чітке визначення відсоткової ставки, обмеження боргового рабства трьома роками, у разі неврожаю термін погашення боргу продовжувався, встановлювалася відповідальність за жорстоке поводження з боржниками. Велика увага приділялася питань найму, але не було різниці між найманням людей чи майна^[3].

Економічна думка Стародавнього Єгипту

Головною проблемою давньоєгипетської літератури було питання управління. В «Повчаннях» відбивалися питання управління на різних рівнях, в «Повчаннях геракліопольского царя своєму синові Мерікара» приділялася увага зміцненню чиновницького апарату, в «Повчаннях Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» прославлялася кар'єра писаря. З літературних джерел можна зробити висновок про високий рівень централізації управління в Стародавньому Єгипті^[1].

Меркантилісти

Меркантилісти були першою школою, яка у своїй теоретичній системі відвела податкам суттєву роль, як інструменту впливу держави на економіку. Згідно з їхньою теорією, держава повинна стимулювати надходження золота в країну, що забезпечить їй стабільне положення в світі, а її громадянам - достойний рівень життя[23, С. 41]. Представники цієї течії вважали, що податки є тим інструментом, за допомогою якого можна одночасно досягнути двох цілей - поповнити державну скарбницю шляхом оподаткування імпортних товарів, а також підтримати вітчизняного товаровиробника, що, в свою чергу, також сприятиме нагромадженню золота в країні, позитивному торговельному балансу.

Економічні ідеї Київської Русі

Економічна думка в Україні у період раннього середньовіччя найбільш широко відображена в літературній пам'ятці періоду Київської Русі - "Руській правді" (XI ст.): законом охоронялась приватна власність, визначалась міра покарання за зазіхання на неї. При спробі боржника втекти від кредитора останній міг перетворити його на свого одвічного раба. Князі та бояри мали виключне й спадкоємне право на землю, позбавити якого їх не міг навіть великий князь.

На відміну від західноєвропейських держав раннього середньовіччя, де лихварство вважалося гріховним, у Київській Русі воно законодавчо регулювалось. "Руська правда" по суті не обмежувала розмір відсотка. Позиковий відсоток у Київській Русі був дуже високим.

"Повість временних літ" (кінець XI - початок XII ст.) стверджує, що джерелом всякого багатства є праця. Визнається природним поділ праці на розумову і фізичну. У документах пізнього середньовіччя зафіксовано значне поширення в Україні вотчинної форми власності на землю, давалося тлумачення її як такої, що надавалася у спадкове володіння з дозволом обміну, дарування, продажу. Таким чином, земля стає товаром.