Зміст та основні складові аналізу державної політики

Аналіз державної політики як сфера професійної діяльності - процес і процедури

вироблення рекомендацій органам влади (замовникам аналізу) про найкращі серед можливих варіанти дій, які розв’язують суспільні проблеми, про оцінювання, моніторинг результатів і наслідків цих дій. Аналіз політики має бути публічним і базуватися на суспільних цінностях.

Оскільки аналіз політики є синтезною дисципліною, яка акумулює знання в

сферах економіки, політики, права та державного управління, саме це визначає широкий фронт

дискусій з термінологічних питань (більш детально про термінологію – див. [12-14].

В українській науковій термінології слово "політика" відповідає двом різним поняттям, для яких в інших мовах, зокрема, англійській, використовуються різні слова (policy та politics).

Типовими прикладами визначень цих двох понять можна вважати такі:

1) політика (politics) – це “сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів з

приводу використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб”1. Політику в цьому розумінні вивчають і аналізують переважно політологи.

2) політика (policy) взагалі – це план, курс дій або "напрям дій, прийнятний і дотримуваний владою, керівником, політичною партією тощо"2. Саме в такому розумінні вживається слово “політика”, коли кажуть про державну політику та про її напрямки (зовнішня, внутрішня, економічна, соціальна), саме політика як курс дій є предметом аналізу політики.

Поняття public як прикметник можна перекладати словами “публічний”, “державний”, “суспільний”, “громадський”. Зокрема, коли йдеться про public policy, то в різних джерелах можна знайти принаймні п’ять варіантів перекладу – державна політика, публічна політика, суспільна політика, громадська політика, національна політика.

На сьогодні в світовій практиці сформувалась нова сфера прикладних наукових досліджень, яку можна назвати як наука про державну політику (Policy science), що складається з двох частин – дослідження політики (або стратегічні дослідження), яка намагається зрозуміти й інформувати процес вироблення політики через проведення первинних досліджень конкретних проблем державної політики. Це, як правило, сфера інтересів груп дослідників політики або науковців; та аналіз політики – галузь більш політично мотивована та прагне безпосередньо впливати на реальні наслідки політики через її проектування для органів влади. Аналіз політики переважно здійснюють відповідні політики чи аналітичні центри.

Відповідно до вищевикладеного державна політика є політичний процес управлінської дії інститутів держави на основні сфери суспільства. Кажучи про систему державної політики, слід мати на увазі не просту суму компонентів її змісту, а інтегральну єдність, цілісність і властивості, наявність яких перетворює її на самостійний об'єкт вивчення.

Можна виділити наступні основні види компонентів системи державної політики: субстанціональні, людські, інституційні, процесуальні і духовні.

Початковим і субстанціональним елементом системи державної політики виступає влада. Як відомо, влада держави має імперативний характер. Імперативний характер державної влади припускає застосування широкого круга заходів і способів примушення і насильства для здійснення передбачених законом процесів управлінської дії на суспільство і його підсистеми з питань розміщення ресурсів, розподілу і перерозподілу суспільних благ і т.д.

Як суб'єкти системи державної політики звичайно перш за все називають народ тієї або іншої країни як джерело державної влади. Людські компоненти системи державної політики представлені керівниками держави і його основних інститутів, а також класом професійних управлінців - державними службовцями. Разом з тим до суб'єктів державної політики правомірно відносити різні види політичних еліт.

До інституційних компонентів системи державної політики звичайно відносять інститут глави держави. Також по функціональних характеристиках виділяються державні інститути загальної компетенції, які діють в системі законодавчих, старанних і судових властей. Нарешті, окреме місце займають державні інститути, що мають вузьку спеціалізацію (різні міністерства і відомства). Кажучи про інституційні компоненти системи державної політики, слід також згадати про інститут права, про численні юридичні норми, втілені в конституціях країн, закони, кодекси і т.д.

Істотну роль в розробці і реалізації державної політики мають процесуальні компоненти, які характеризують різноманіття структурних зв'язків і відносин суб'єктів і інститутів державної влади, наприклад, таке явище, як управлінський цикл.

Ще одним різновидом елементів змісту системи державної політики є духовні компоненти. Йдеться в першу чергу про економічних, соціальних і інших інтересах, потребах, цінностях. Вони знаходять втілення в цільових установках, програмах і інших аспектах державної політики.