Концепція допустимого ризику

Контрольна робота

Варіант 71 (№ 10, 41, 35)

Традиційна техніка безпеки грунтується на категоричному імперативі забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як показує практика, така концепція неадекватна законам технічної сфери. Вимога абсолютної безпеки, приваблива своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик у діючих системах неможливо.

Ризик — це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки; яка визначається як відношення кількості подій, з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, сутність якої у прагненні до такої безпеки, яку приймає суспільство у даний період часу.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

Сумарний ризик має мінімум при певному співвідношенні інвес­тицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно врахо­вувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.
У деяких країнах, наприклад у Голландії, прийнятні ризики встановлені у законодавчому порядку. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі звичайно вважається 10^-6 на рік. Малим ризиком, яким можна знехтувати, вважається індивідуальний ризик загибелі 10^-8 на рік.
Максимально прийнятним ризиком для екологічних систем вважається такий, при якому може постраждати 5 % видів біогеоценозу.
Деякі спеціалісти піддають критиці концепцію прийнятного ризику, тому що бачать у ній антигуманний підхід до проблеми. Насправді, прийнятні 3 порядки «суворіші» фактичних. Отже, введення прийнятних¾ризики на 2 ризиків є акцією, прямо спрямованого на захист людини.
Управління ризиком.Основне питання теорії й практики безпеки «Як підвищити рівень безпеки»? Очевидно, що для цієї мети кошти можна витрачати за трьома напрямами:
а) удосконалювання технічних систем та об’єктів;
б) підготовка персоналу;
в) ліквідація наслідків.

Апріорно важко визначити співвідношення інвестицій по кожному напряму. Необхідний спеціальний аналіз із використанням конкретних даних та умов. Висновки можуть бути при цьому досить непередбачуваними.
Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровад­ження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
Перехід до ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки технічної сфери. До технічних, організаційних, адміністративних додаються економічні методи керування ризиком. До останніх відноситься: страхування, грошова компенсація ушкод­ження, платежі за ризик тощо. Спеціалісти вважають доцільним у законодавчому порядку запровадити квоти на ризик.
Для розрахунку ризику необхідні обгрунтовані дані. Гостра потреба в даних у нинішній час визнана у всьому світі на національному та міжнародному рівні.
Необхідна чітко аргументована розробка бази і банків даних та їх реалізація в умовах підприємства, регіону.
В основі керування ризиком лежить методика порівняння видатків та вигод, які отримують від зменшення ризику.

Рис. 1. Визначення прийнятного ризику