Самостійна підготовка студентів до семінарських занять 7 страница

У боротьбі за галицькі землі, яка йшла зі змінним успіхом, симпатії більшості галичан були на боці Любарта. Але сили були надто нерівними. В 1349 р. Польща знову захопила Галицько-Холмське та Перемишльське кня­зівства, а король польський Казимир проголосив себе "правителем Королів­ства Русі", тобто Галичини. Великий князь литовський Альгірдас (Ольгерд Гедимінович) у 60-х роках XIV ст. підпорядкував собі інші українські землі — Поділля, Київщину, Переяславщину. Галицьке князівство з 1370 р. опинилось під владою Угорського королівства, причому в 1372—1378 і 1385—1387 pp. тут правив як васал угорського короля онімечений князь із Сілезії Володислав Опольський. Він прагнув незалежності від Угорщини і навіть почав карбувати у Львові монету з гербом Галичини і власним ім'ям. Однак 1387 р. Галицька земля і західна частина давньої Волині (Холмщина) були надовго захоплені Польським королівством. Належні раніше до Галиць-ко-Волинського князівства землі між Дністром і Прутом, у тому числі тери­торія сучасної Буковини, опинились у складі Молдавського князівства, яке сформувалося саме в цей час. Поряд з румунською більшістю значну части­ну населення цього князівства становили українці, а деякі волості були цілком українськими. В устрої і правовій системі Молдавського князівства було чимало рис, які сформувались у Галицько-Волинському князівстві, навіть грамоти господарів (князів) Молдавії протягом тривалого часу укла­дались українською мовою.

3. Культура Галицько-ВолинськоїРусі.Вивчення третього питання тре­ба розпочати з того факту, що у культурному житті Галицько-Волинської землі, як і всюди у той час, велику роль відігравали церковні установи — монастирі, єпископії, парафії. Про існування шкіл на Волині можна зроби­ти висновок з житія іконописця Петра, згодом митрополита, волинянина родом. Його, коли досяг семи років, "віддали батьки книг учитись". Осві­чені люди, знавці іноземних мов працювали в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, вели дипломатичне листуван­ня. Збереглися, зокрема, латиномовні грамоти галицько-волинських князів

Тема З

І скріплений печаткою лист ради м. Володимира раді м. Штральзунда (Німеч­чина) з вимогою повернути володимирським купцям сукно з розбитого ко­рабля. У Галицькій землі була створена найдавніша східнослов'янська ре­дакція тексту Нового Заповіту, яка помітно відрізняється від першої ре­дакції, запозиченої від південних слов'ян. Низка давніх пам'яток (Христи-нопольський Апостол XII ст., Бучацьке Євангеліє XII—XIII ст. та ін.) збе­реглись у монастирі південноволинського с Городище (поблизу сучасного Червонограда), що був у XIII—XIV ст. великим культурним центром. У Холмі за Льва Даниловича переписано два Євангелія, в яких типово народні українські мовні риси чітко проступають крізь церковнослов'янську основу тексту літургійних книг.

Велика книгописна майстерня була при дворі князя Володимира Василь-ковича. Він "був книжник і філософ, якого не було у всій землі, і опісля ньо­го не буде". Як розповідає літопис, князь зробив щедрі пожертви церквам у своїх містах (Володимир, Берестя, Більськ, Кам'янець, Любомль) і єпис­копським кафедрам інших князівств — Луцькій, Перемишльській, Чер­нігівській. Серед дарів літописець описує 36 книг. Шкіряна оправа найдо­рожчих книг оздоблювалася золототканими тканинами (оловір), металеви­ми накладками із зображенням в техніці перегородчатої емалі (фініптом). Всі ці розкішні оправи виготовлялись місцевими ремісниками. Деякі книги прикрашались чудовими мініатюрами.

Літописання в Галицькій землі з'явилось рано. "Повість про осліплення Василька", яка увійшла до "Повісті минулих літ", — винятково таланови­тий твір. Простота і безпосередність викладу вміло поєднуються з реалістич­ними штрихами.

Перший літопис (життєпис Данила Галицького) написано високоосвіче­ним книжником у Холмі, в основному з метою звеличення політики Дани­ла — спадкоємця і продовжувача справи давніх володарів Києва. Він — "князь добрий, хоробрий і мудрий", його славу можна порівняти лише зі славою Святослава Ігоревича та святого Володимира Великого. На повний голос звучить у літопису патріотичний заклик: "Краще на своїй землі кістка­ми лягти, ніж на чужій славним бути".

Волинська частина літопису починається 1261 р. Здебільшого вона писа­лася при дворі володимирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя. Можливе місце перебування літописця — містечко Лю­бомль, де любив бувати володимирський князь. З приводу смерті князя в текст включено написану іншою особою похвалу Володимирові, значна час­тина якої — переробка "Слова о законі і благодаті" митрополита Київського Іларіона. Якщо холмський літописець писав з погляду вірних князю бояр, то волинський більше враховує опору князівської влади і на "простих лю­дей" — "містичів", селян. Описуючи подвиг одного з воїнів, автор літопису підкреслює, що то був "не боярин, ані знатного роду, а простий муж". Зазна­чено, що Володимир Василькович "світився правдолюбством" також і "щодо

Київська Русь. Галицько-Волинська держава

простих людей", те саме повторено і про Мстислава Даниловича. У мові во­линського літописця порівняно багато елементів, які ставали характерни­ми для тодішньої української народно-розмовної мови.

У літописі згадані й частково переказані окремі "слави" — величальні пісні, з якими мають спільні риси обрядово-величальні колядки, що станов­лять один із найдавніших пластів української народнопоетичної творчості. Напевне, подібні пісні співав славетний перемишльський співець Митуса, покараний за непокору князю.

Яскравий вияв високого рівня культури — архітектура краю. Будували
переважно з дерева, кам'яними спершу були лише храми, рідше князівські
палати. Збережений (у реконструкції) володимирський Успенський собор,
будівництво якого було завершене 1160 p., повторює план Успенського со­
бору Києво-Печерської лаври. У містах Галичини — Перемишлі, Звениго­
рода Василеві, Галичі започатковано білокам'яне будівництво церков. В
одному лише Галичі відомо розташування не менше 30 мурованих монумен­
тальних споруд, однак лише частина їх вивчена археологами. Спорудження
найбільшого в Галичині храму — Успенського собору — пов'язують зі ство­
ренням тут єпископії в 1157 р. Це — яскравий зразок галицької архітекту­
ри. Про чудові храми Данила Галицького в Холмі ми знаємо з літописної
розповіді. Особливою красою відзначалась церква св. Івана. Різьба на них
настільки вразила літописця, що він повідомив ім'я скульптора — "хитре-
ця" Авдія. На головних дверях "був зроблений Спас, а на північних святий
Іван, так що всі, хто дивився, дивувалися..." За Василька і його сина

Володимира Васильковича працював видатний фахівець у галузі містобуду­вання "муж хитр" Олекса, який спорудив ряд дерев'яних міських амортифі­кацій. Яскравим виявом майстерності галицьких будівничих була п'ятипо­верхова дерев'яна наскельна фортеця IX—XIV ст. Тустань поблизу с. Урич у Карпатах.

Місцевий іконопис розвивався в Галицько-Волинській землі під впливом київського. З робіт художників високого професійного рівня збереглась ікона Богоматері-Одигітрії кінця XIII—XIV ст. з Покровської церкви м. Луцька (нині у Київському державному музеї українського мистецтва). Галицьке образотворче мистецтво гідно представляє відома ікона святого Юрія-змієборця на чорному коні (зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва). Багато українських ікон залишаються в руслі ху­дожніх традицій Галицько-Волинської землі, їм, попри індивідуальну мане­ру окремих майстрів, властиві лаконізм і цілісність композиції, стриманість колориту й одночасно вміння користуватись контрастами барв, емоційна насиченість образу-символу. Ці особливості, органічно зливаючись у ході подальшого розвитку з новими рисами, стали в майбутньому одним із ком­понентів національної своєрідності українського образотворчого мистецтва. Також у багатьох творах народного декоративного мистецтва Західної Украї-

Тема З

ни (килими, вишивки, писанки) справедливо вбачають використання і даль­ший розвиток мотивів, відомих ще з середньовіччя.

У культурі галицько-волинської доби ще виразніше, ніж раніше, спосте­рігається оригінальне поєднання слов'янської спадщини і нових рис, зумов­лених зв'язками з Візантією, Західною і Центральною Європою, країнами Сходу. Князівству належить почесне місце у формуванні української куль­тури, у зміцненні її зв'язків з культурами інших народів. Протягом століть у важкі часи панування іноземних держав українські діячі літератури, мис­тецтва, освіти звертались до спадщини минулих епох, у тому числі доби Га-лицько-Волинського князівства. Спогад про його колишню велич підтриму­вав дух визвольної боротьби українців. Державницькі традиції доби Київсь­кої Русі і Галицько-Волинського князівства мали велике значення для збе­реження і зміцнення історичної самосвідомості українського народу.

Основні терміни і поняття

Дуумвірат— урядування у певній державі двох осіб, споріднених чи не-споріднених сімейно, що володіють рівними правами у вирішенні економіч­них, соціальних, культурних, політичних питань.

Монархія— це форма державного правління, за якої верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави дер­жави і передається у спадок.

Окупація— загарбницька політика військ і адміністрації певної країни щодо території іншої з метою оволодіння, загарбання.

Олігархи— представники вищих прошарків суспільства, які володіючи достатніми матеріальними і комунікативними засобами впливу на політич­ну ситуацію, з метою розширення владних повноважень часто нехтують по­ширеними у суспільстві правилами, встановленими як державними можно­владцями, так і звичаєм.

Опозиція— цілеспрямована діяльність представників групи людей, що відстоюючи власні інтереси, здійснюють заходи, які суперечать основній лінії державної політики, що проводиться керівними колами держави

Територія— землі, що внаслідок історичних, політичних, культурних відносин належали певним етнічним, політичним об'єднанням на правах повного або обмеженого урядування і стали однією з найважливіших рис самоідентифікації людських спільнот.

Хан— тюркський і монгольській титул. Спочатку означав вождя пле­мені. В Монгольській імперії XIII—XIV ст. — правитель улусу, а після роз паду її — титул государя.

Київська Русь. Галицько-Волинська держава

Персонали

Ярослав Володимирович (1153—1187)— князь галицький, син Володи­мира Володаревича й дочки угорського короля Коломана. В 1150 р. одру­жився з дочкою Юрія Долгорукого Ольгою. Отримав від батька галицький престол (1152) і мусив вести затяжну війну з київським князем Ізяславом Мстиславичем за порубіжні міста. Утримав їх за собою. Провадив виважену внутрішню і зовнішню політику. В 1167р. уклав союз із візантійським імпе­ратором Мануїлом. Водночас значно залежав від бояр. Перед смертю заповів галицький престол синові від Анастасы Олегові, а законному синові Володи­миру віддав Перемишль. Помер у Галичі й похований в Успенському соборі.

Роман Мстиславич (бл. 1150—1205)— князь новгородський, волинсь­кий, галицько-волинський. Син Мстислава Ізяславича. В 1168—1170 pp. княжив у Новгороді Великому, від 1170 до 1199 — у Володимирі-Волинсь-кому, який дістав у спадщину від батька. Особливо уславився успішними походами проти половців у 1197—1198, 1201 і 1204 pp. У 1199 р. "вокня-жився" в Галичі. У 1202 р. оволодів Києвом, об'єднавши під своєю владою всю Південно-Західну Русь. Був видатним полководцем і мудрим держав­ним діячем. Підтримував мирні відносини з Угорщиною і Польщею.

Данило Романович (1200 — 1264)— князь галицько-волинський. Син Романа Мстиславича. У 1213 р. бояри офіційно проголосили його князем. Данило утвердився на Волині (1221) за підтримки населення. У 1238 р. "вок-няжився" в Галичі. У 1239 р. оволодів Києвом, пославши туди свого тисяць­кого Дмитра. Після битви під Ярославом він остаточно повернув собі Гали­чину. Розпочав будувати міста Львів (1256), Холм. 1253 p. коронований у м. Дорогочині. Змушений був підтримувати мирні відносини з Угорщиною і Польщею, Золотою Ордою, що часто переривалися воєнними конфліктами.

Найважливіші події

1199—1205 рр.— князювання Романа Мстиславича, який у 1199 р. об'єд­нав Галичину і Волинь.

1201—1264 pp.— роки життя князя Данила Галицького (князював у Га­лицькій землі з 1238 по 1264 p.).

1238 p.— розгром Данилом Галицьким війська хрестоносців під Дорого-чином.

1240 p., 6 грудня— захоплення Києва монголо-татарами.

1241 р.— вторгнення монголо-татар на територію Галицько-Волинсько-го князівства.

1256 р. — Перша згадка про будівництво Львова.

1301 — 1308 pp.— князювання онука Данила Романовича Юрія, який знову об'єднав Галицько-Волинські землі.

Тема З

1308—1321 pp.— правління в Галицько-Волинському князівстві дуумві­рату синів Юрія: Лева Юрійовича — в Галичині та Андрія Юрійовича — на Волині.

1325— 1340 pp.— князювання Юрія II Тройденовича — останнього га­лицько-волинського князя.

Контрольні запитання та завдання

1. Чому після занепаду Києва саме Галицько Волинське князівство стало основою української державності?

2. Якими були особливості політичного та соціально-економічного розвит­ку Галицько Волинської держави у другій половині XIII — першій половині XIV ст.?

3. У чому полягали причини завоювання монголо-татарами Київської Русі?

4. Які основні творчі здобутки і досягнення культури України-Русі XII— XIV ст.? Які пам' ятки цієї культури дійшли до наших часів?

Теми рефератів

1. Галицькі землі у складі Київської держави. Утворення удільного Галицького князівства та його розвиток у XII cm.

2. Виникнення та розвиток Волинського князівства.

3. Утворення Галицько^Волинськоїдержави таїї розвиток у 1199—1240рр.

4. Галицько-Волинське князівство у 40 — 60 х pp. XIII ст. Боротьба Данила Галицького проти Орди.

5. Основні віхи політичного життя Галицько Волинської держави у дру­гій половині XIII — першій половині XIVcm.

6. Особливості суспільно політичного та економічного розвитку Галиць­ко Волинського князівства.

7. Історичне значення Галицько Волинської держави.

Рекомендована література

І.Андрущенко І. Галичина: між Польщею й Австро-Угорщиною // Київ­ська старовина. — 2001. — № 1. — С 73—81.

2. Бойко ОД. Історія України. — К., 1999. — С 71—80.

3. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. — К., 1999. — С 111—138.

4. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. — Л., 1991. — С. 81—99.

5. Ісаєвич Я. Галицько-Волинська держава. —Л., 1999.

6. Історія України / За ред. В.А. Смолія. — К., 1997. — С. 50—56.

7. Історія України в особах. IX—XVIII ст. — К., 1993. — С. 89—132.

8. К о тпляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис. —К., 1993.

Київська Русь. Галицько-Волинська держава

9. Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. — К., 1998.

10. Кралюк П. Роман Мстиславич, князь Волинський і Галицький. Істо­рико-біографічний нарис. — Луцьк, 1999.

11. Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. — К., 1984.

12. Нариси історії України: новий погляд. — 4.1. — К., 1994.

13. Моця О.П. Населення південно-руських земель IX—XIII ст. — К., 1993.

14. Шаров 1.100 видатних імен України. — К., 1999.

15. Полное собрание русских летописей. — Летописный сборник, имену­емый Патриаршею или Никоновскою летописью. — СПб., 1885.

16. Полное собрание русских летописей. — Летопись по Воскресенскому списку. — СПб., 1856.

Тема 4