Особливості адміністративної процесуальної правосуб'єктності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Конституція визначає особливе місце людини, її прав і свобод у системі конституційних відносин, закріплює захист її прав як фундаментальний принцип, який діє у суспільстві і дер­жаві. Розвиток цього конституційного правоположення має бути забезпечений наявністю дієвих механізмів реалізації, за­хисту і гарантій прав людини'.

Тому, як визначено у ст. 60 КАС України, у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини може звертатися до адміністративного суду ІЗадміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Відтак Уповноважений Верховної Ради України з прав лю­дини в адміністративній справі виступає одним із її учасників та відноситься до групи осіб, які беруть участь у справі з ме­тою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.

Перш ніж перейти до аналізу адміністративної процесуаль­ної правосуб'єктності Уповноваженого Верховної Ради Украї­ни з прав людини, наведемо ознаки, які характеризують цей правовий інститут, який у правничій літературі отримав назву омбудсману.

Як вважається, омбудсман— це призначений вищими орга­нами державної влади контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний, одноособовий чи колегі­альний орган державної влади (посадова особа), який уповно­важений конституцією чи законом за власною ініціативою або зверненням громадян контролювати діяльність органів і поса­дових осіб (частіше виконавчої гілки влади) з точки зору до­тримання ними прав і свобод людини та громадянина, як пра­вило, діє неформально на власний розсуд та рекомендує коре­гуючі дії, спрямовані на забезпечення прав і свобод'.

Національному інституту омбудсмана притаманні такі оз­наки^:

— по-перше, це орган державної влади;

— по-друге, незалежний;

— по-третє, одноособовий;

— по-четверте, він призначається Верховною Радою України;

— по-п'яте, український омбудсман — політично нейтральний орган;

— по-шосте, він на постійній основі здійснює контроль за до­триманням конституційних прав і свобод людини і грома­дянина та захист прав кожного на території України і в ме­жах її юрисдикції;

— по-сьоме. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює свою правозахисну діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і грома­дянина, які він отримує за власною ініціативою, зверненням громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників або народних депутатів України;

_по-восьме, він діє неформально на власний розсуд;

_по-дев'яте. Уповноважений керується у своїй діяльності

Конституцією України, законами України, чинними міжна­родними договорами, згоду на обов'язковість яких дає Вер­ховна Рада України;

_по-десяте, сила його рішень не носить обов'язкового ха­рактеру.

Таким чином, О. В. Марцеляк робить висновок, шо Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини — це при­значений Верховною Радою України незалежний, політично нейтральний, одноособовий орган державної влади, уповнова­жений за власною ініціативою, зверненням громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників або на­родних депутатів України здійснювати на постійній основі контроль за дотриманням конституційніа прав і свобод лю­дини й громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції, який діє неформально на власний розсуд та рекомендує корегуючі дії, керуючись у своїй діяльності Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згоду на обов 'язковість яких нада­на Верховною Радою України.

Основний зміст адміністративного процесуального статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ви­значено у ст. 101 Конституції України, відповідно до якої саме ця особа здійснює парламентський контроль за дотрим­анням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Тому кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55 Основного Закону України).

Важливо, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює свою діяльність лише на підставі відо­мостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без гро­мадянства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;

3) за власною ініціативою (ст. 16 Закону України "Про Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини").

Безпосередньо повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які характеризують його, як учасника адміністративного процесу, закріплено Законом Ук­раїни "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 року'.

Так, виходячи із законодавчих положень, інститут омбудсману в Україні (саме так прийнято іменувати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) покликаний здійсню­вати парламентський контроль за дотриманням конституцій­них прав і свобод людини і громадянина та захист прав кож­ного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").

Метою парламентського контролю за додержанням кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина, який здійс­нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, зокрема, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадя­нина або сприяння їх поновленню;

3) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Консти­туцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

4) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалі­зації людиною своїх прав і свобод;

Із метою здійснення належним чином Уповноваженим Вер­ховної Ради України з прав людини покладених на нього зав­дань та функцій, він має право:

1) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Ка­бінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіаль­них органів;

2) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної вла­ди, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;

3) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'­єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

4) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод лю­дини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших по­важних причин не можуть цього зробити самостійно, а та­кож особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених за­коном.

Задля належного забезпечення участі Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини в адміністративному про­цесі процесуальним законодавством передбачено відповідний обсяг його процесуальних повноважень.

Так, Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни, як й інші особи, які беруть участь у справі, має загальні процесуальні права і обов'язки, закріплені ст. 49 КАС Украї­ни.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у разі звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не може закінчувати справу примиренням (ч. 1 ст. 61 КАС України). Ця обставина пояс­нюється відсутністю в Уповноваженого прав розпоряджатися предметом спору, і, можливо, таке примирення буде суперечи­ти інтересам особи, в інтересах якої до адміністративного суду звернувся Уповноважений Верховної Ради України з прав лю­дини.

Однак відмова Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попе­редньому обсязі (п. 2 ст. 61 КАС України).

Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовних вимог, суд за­лишає позовну заяву без розгляду (п. З ст. 61 КАС України).

Аналіз процесуально-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини дозволяє зробити пев­ні висновки:

1. Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни — це перш за все конституційна гарантія захисту закон­них прав, свобод та інтересів людини і громадянина, за­кріплених чинним законодавством та нормами міжнародно­го права.

2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в адміністративному процесі завжди діє від імені та в інтере­сах людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити особисто.

3. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини бере участь у розгляді та вирішенні адміністративних справ у специфічній формі: 1) він має право бути присутнім на засіданнях адміністративних судів усіх Інстанцій; 2) він має право на ознайомлення із судовими документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій; 3) звертатися до суду із заявою, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі.

4. Адміністративні процесуальні повноваження Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини закріплено у національному законодавстві, а саме: 1) у Конституції Ук­раїни від 28 червня 1996 року; 2) у КАС України та 3) у Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини " від 23 грудня 1997 року.

5. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, незважаючи на можливість вступу в адміністративний про­цес в інтересах інших осіб, позбавлений права розпоряджа­тись предметом спору на власний розсуд. Можливість роз­порядження предметом спору негативно б могла вплинути на законні права, свободи та інтереси.

6. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може порушити адміністративну справу за власною ініціа­тивою або ж вступити у вже розпочатий іншими суб'­єктами адміністративний процес.

7. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини так само, як й інші державні й громадські органи, підприємст­ва, установи, організації та громадяни, які звернулися у ви­падках, передбачених чинним законодавством із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, відповідно ДОп. 10 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року', від сплати держав­ного мита звільняється.